ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 522/3702/22

провадження № 61-9974св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеський національний медичний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Одеського національного медичного університету на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 червня 2023 року у складі судді Федчишеної Т. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у складі колегії суддів Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного медичного університету про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом.

У позовній заяві вказувала, що працювала в Одеському національному медичному університеті (далі - ОНМедУ) на посаді завідувача кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права.

11 січня 2022 року її було звільнено наказом від 10 січня 2022 року № 17/л «Про звільнення Пучкової Ганни» за пунктом 6 статті 36 КЗпП України на підставі витягу з протоколу засідання профспілкового комітету працівників ОНМедУ

від 25 листопада 2021 року № 24.

Наказом від 25 січня 2022 року дію вказаного наказу було призупинено

та 01 лютого 2022 року ОНМедУ видав наказ № 75/л «Про звільнення ОСОБА_2 », в якому датою її звільнення встановлено 24 січня 2022 року.

Незаконність її звільнення пояснювала наступним.

Відповідно до штатних розписів ОНМедУ, чинних у період з червня 2021 року по грудень 2021 року, існувала кафедра соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права. Роботодавець не повідомляв її про зміну умов праці та вона не відмовлялась від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; відповідач не надавав позивачу пропозиції на переведення у іншу місцевість разом з організацією та від таких пропозицій вона не відмовлялась; законного перегляду профспілковою організацією питання її звільнення не відбулось, оскільки вона була безпідставно позбавлена права представляти свої інтереси на засіданні 25 листопада 2021 року.

Посилаючись на викладене просила суд:

- визнати незаконними та скасувати накази ОНМедУ «Про звільнення

ОСОБА_1 » від 10 січня 2022 року № 17/л та від 01 лютого 2022 року № 75/л;

- поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права на 1,0 ставки ОНМедУ;

- стягнути з ОНМедУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення на день поновлення на роботі;

- стягнути з ОНМедУ на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000 грн;

- допустити негайне виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та присудження виплати заробітної плати за один місяць.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 20 червня 2023 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року, позов задовольнив частково. Визнав незаконними та скасував накази ОНМедУ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 10 січня 2022 року № 17/л та «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01 лютого 2022 року № 75/л. Поновив ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права ОНМедУ. Стягнув з ОНМедУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 537 645 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Стягнув з ОНМедУ на користь ОСОБА_1 15 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовив. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Рішення місцевий суд, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, мотивував відсутністю підстав для висновку про зміну істотних умов праці, що виключає можливість звільнення працівника за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, оскільки структурний підрозділ, у якому працювала позивач, було ліквідовано.

Відповідач безпідставно ототожнив зміни істотних умов праці та зміни в організації виробництва та праці, скорочення чисельності або штату працівників у трудових відносинах з працівником, які мають різні правові наслідки.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці не повідомлялася, відповідачем у попередженнях не було зазначено, які саме істотні умови праці зміняться, а тому і посилання відповідача на те, що позивач відмовилася від продовження роботи, не надавши згоди на зайняття будь-якої з вакантних посад, що є підставою для її звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, є необґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 липня 2024 року ОНМедУ засобами поштового зв`язку направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 16 травня 2024 року у вказаній справі.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, вказуючи на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

До касаційної скарги також додано клопотання про зупинення виконання судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою від 02 серпня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі,витребував її із Приморського районного суду міста Одеси, у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень відмовив.

03 вересня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

05 вересня 2024 року ОНМедУ засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду заяву про зупинення виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 червня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року.

Ухвалою від 30 вересня 2024 року Верховний Суд клопотання ОНМедУ про зупинення виконання судових рішень задовольнив. Зупинив виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 червня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у цій справі в частині вимог, які не підлягають негайному виконанню, до закінчення касаційного провадження.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті

389 ЦПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 761/24929/20 щодо обставин, які впливають на зміну істотних умов праці; висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц щодо відсутності відмови позивача від продовження роботи в умовах змін істотних умов праці.

Посилаючись на висновок Верховного Суду, заявник наголошує на неправильності зробленого судом першої інстанції, з яким також погодився й апеляційний суд, розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який мав бути проведений не більше ніж за один рік.

Відповідач наголошує, що як у повідомленні про зміну в організації праці,

так і в попередженні про можливе наступне звільнення ОСОБА_1

від 11 листопада 2021 року, вказується про ліквідацію структурного підрозділу ОНМедУ, що, на його переконання, є зміною в організації праці, яка тягне за собою зміну істотних умов праці.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи

Позивач ОСОБА_1 працювала на посаді завідувача кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права в ОНМедУ.

Ректор ОНМедУ наказом від 17 червня 2021 року № 268-о «Про затвердження змін до Структури і штатної чисельності Одеського національного медичного університету» вніс зміни у Структуру ОНМедУ з 01 вересня 2021 року, зокрема, ліквідував за відповідними фондами КПКВК 2301070 «Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів у сфері охорони здоров`я, підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів закладами фахової передвищої та вищої освіти» структурний підрозділ «Кафедра соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права» (підпункт 2 пункту 1); вніс зміни у Структуру та штатну чисельність ОНМедУ за відповідними фондами КПКВК 2301070 «Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів у сфері охорони здоров`я, підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів закладами фахової передвищої та вищої освіти» з 01 вересня 2021 року, а саме: скоротив штатні посади структурних підрозділів за найменуваннями і у кількості відповідно до Додатку 1 до даного наказу та перерозподілив штатні одиниці реорганізованих та ліквідованих структурних підрозділів відповідно до Додатку 2 до даного наказу (пункт 2) (т. 1 а. с. 87-90).

25 червня 2021 року ОНМедУ ОСОБА_1 , завідувачу кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права, надіслав поштою повідомлення про зміну в організації праці. У ньому вказувалось, що керуючись пунктом 1 статті 40, статтею 49-2 КЗпП України повідомляється про майбутнє звільнення з займаної посади 31 серпня 2021 року у зв`язку з ліквідацією структурного підрозділу ОНМедУ з 01 вересня 2021 року, відповідно до наказу ОНМедУ від 17 червня 2021 року № 268-о «Про затвердження змін до Структури і штатної чисельності Одеського національного медичного університету

та на підставі наказу Одеського національного медичного університету

від 17 червня 2021 року № 266-о «Про введення в дію рішення Вченої ради Одеського національного медичного університету від 17 червня 2021 року». Одночасно запропоновано посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу ОНМедУ. Викладено прохання у разі прийняття пропозиції в строк до 01 серпня 2021 року подати відповідну заяву до відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи ОНМедУ; у разі відмови - в той самий термін повідомити про прийняте рішення (т. 1 а. с.85, 86).

Наказом ректора ОНМедУ від 10 січня 2022 року № 17/л «Про звільнення Пучкової Ганни» ОСОБА_1 11 січня 2022 року звільнено з посади завідувача кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права на 1,0 ставки за пунктом 6 статті 36 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України, грошової компенсації за 46 календарних днів невикористаної відпустки та 30 календарних днів додаткової відпустки як матері, яка самостійно виховує дитину віком до 15 років за 2020, 2021, 2022 роки (підстава: витяг з протоколу засідання профспілкового комітету ППО працівників ОНМедУ № 24 від 25 листопада 2021 року) (т. 1 а. с. 73).

Наказом ректора ОНМедУ від 25 січня 2022 року № 55/л «Про призупинення дії наказу від 10 січня 2022 року № 17/л» призупинено дію наказу ОНМедУ від 10 січня 2022 року №17/л «Про звільнення Пучкової Ганни» до видання нової редакції наказу (підстава: листок непрацездатності від 10 січня 2022 року

№ 2404105-2004613662-1 у КНП «Консультативно-діагностичний центр

№ 6» Одеської міської ради) (т. 1 а. с. 74).

Наказом ректора ОНМедУ від 01 лютого 2022 року № 75/л «Про звільнення ОСОБА_2 » у зв`язку з надходженням листка тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 скасовано в частині дати звільнення 11 січня 2022 року наказ № 17/1 від 10 січня 2022 року та звільнено ОСОБА_1 24 січня 2022 року; скасовано в частині грошової компенсації за 46 календарних днів невикористаної відпустки та виплачена грошова компенсація за 48 календарних днів невикористаної відпустки (підстава: листок непрацездатності № 2404105-2004613662-1) (т. 1 а. с. 75).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц (провадження № 14-286цс18), зазначено, що: «зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці».

Так, у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 761/24929/20 (провадження № 61-12418св21), на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що питання про те, які саме обставини впливають на зміну істотних умов праці, чинним законодавством не врегульовано, оскільки в ньому відсутній їх вичерпний перелік. Тлумачення того, що може бути підставою для зміни істотних умов праці, наведено, зокрема в пунктах 10, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», згідно з якими припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). Суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Серед інших «змін істотних умов праці» можна навести, як приклад, зміни посадових обов`язків працівника при продовженні роботи на тій самій посаді.

Водночас у наведеній вище постанові Верховного Суду також вказано, що припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці, які не супроводжуються скороченням чисельності чи штату працівників.

При зміні істотних умов праці посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад без зміни трудової функції тощо, тобто зміни, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується.

Зміна істотних умов праці не передбачає ліквідації трудової функції працівника та виведення посади зі штату. Водночас зміна в організації виробництва і праці, наслідком якої є скорочення штату або чисельності працівників, означає, що посада, яку раніше обіймав працівник, виводиться із штатного розпису.

Отже, зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті

32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але з новими умовами праці.

Враховуючи наведене та виходячи з установлених у справі обставин справи, місцевий суд, з висновками якого погодився також й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що зміна у структурі і штатній чисельності ОНМедУ, що полягала у ліквідації його структурного підрозділу та скороченні посади, яку обіймала позивач, не можна вважати підставою для звільнення працівника, передбаченою пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

При цьому посилання відповідача на необхідність врахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц (провадження № 14-286цс18) колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відхиляє, оскільки

він є нерелевантним до правовідносин, які є предметом розгляду у цій справі. Так, у справі № 582/1001/15-ц підставою звільнення робітника було призупинення діяльності управління банку, внаслідок необхідності переміщення з району проведення антитерористичної операції, що є зміною в організації праці та виробництва.

Щодо доводів заявника про неправильність здійсненого місцевим судом розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника

або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17 (провадження № 61-4998св20)зазначено, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

У справі, що переглядається, суди не встановили, що позов ОСОБА_1 розглядався більше одного року з вини позивача, на існуванні якої також не наполягає й сам заявник у касаційній скарзі, а тому обґрунтовано не обмежили стягнення середнього заробітку строком в один рік.

Вищенаведене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не встановила.

Висновок місцевого суду, з яким також погодився апеляційний суд є обґрунтованим, та зроблений на підставі належним чином досліджених наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, із наданням їм відповідної оцінки.

Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою від 30 вересня 2024 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 червня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року

у цій справі в частині вимог, які не підлягають негайному виконанню, до закінчення касаційного провадження, виконання цих судових рішень у вказаній частині підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеського національного медичного університету залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси

від 20 червня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в частині вимог, які не підлягають негайному виконанню.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров