ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2025 року
м. Київ
справа № 522/387/21
провадження № 51-3182 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_7 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 березня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22020160000000163, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки й жительки АДРЕСА_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Приморського районного суду міста Одеси від 12 вересня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 309КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за те, що вона у вересні 2020 року, перебуваючи в м. Одесі, за невстановлених обставин, діючи умисно, незаконно придбала психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін загальною масою 1,088 г і стала незаконно зберігати її за місцем свого проживання в АДРЕСА_3 для власного вживання без мети збуту до моменту вилучення 30 вересня 2020 року під час санкціонованого обшуку.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 19 березня 2024 року змінив вирок місцевого суду: відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_6 від призначеного їй покарання за ч. 1 ст. 309 цього Кодексу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності; постановив стягнути із засудженої на користь держави судові витрати за проведення експертизи та вирішив долю речових доказів.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У спільній касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 просять скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Твердять, що цей суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, звільнивши ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності, адже остання категорично заперечувала проти такого звільнення та просила провести повноцінний судовий розгляд. Унаслідок цього, як зазначає засуджена й захисник, апеляційний суд формально переглянув вирок, усупереч приписам ч. 3 ст. 404 КПК України повторно не дослідив доказів, з оцінкою яких не погоджувалася сторона захисту, і, порушуючи ст. 419 цього Кодексу, не перевірив належним чином усіх доводів, наведених в апеляційній скарзі захисника, щодо незаконності й необґрунтованості оскарженого судового рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни як законну, а касаційну скаргу сторони захисту - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як передбачено ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, та застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Доводи сторони захисту, наведені в касаційній скарзі, про наявність таких порушень під час апеляційного перегляду вироку щодо ОСОБА_6 є необґрунтованими з огляду на таке.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні 30 вересня 2020 року кримінального правопорушення, визначеного в ч. 1 ст. 309 КК України, санкцією якої станом на той час було передбачено покарання у виді штрафу від 1000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до 2 років, або арешту на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 5 років.
Відповідно до положень ст. 12 КК України вказане кримінальне правопорушення належить до кримінальних проступків.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки.
За приписами частин 2, 3 ст. 285 КПК України обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено право та підстави такого звільнення, право заперечувати проти закриття кримінального провадження із цієї підстави. У разі якщо обвинувачений заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності, судове провадження здійснюється в повному обсязі в загальному порядку.
Тоді таку особу за вироком суду може бути звільнено від покарання на підставі, передбаченій ст. 49 КК України, у порядку, визначеному ч. 5 ст. 74 цього Кодексу.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18, провадження № 51-413 кмо 21) сформулювала правовий висновок про те, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частин 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок відповідно роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчилися строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК України, для звільнення особи від кримінальної відповідальності в порядку, визначеному КПК України, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі положень п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, на час його розгляду в суді апеляційної інстанції з дня вчинення ОСОБА_6 указаного кримінального проступку минуло понад 3 роки, тобто минув строк давності, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
Суд апеляційної інстанції виконав наведені вище законодавчі приписи та роз`яснив ОСОБА_6 можливість застосування ст. 49 КК України, однак вона заперечувала проти звільнення її від кримінальної відповідальності, просила скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції на підставах, наведених в апеляційній скарзі її захисника. З урахуванням такої позиції обвинуваченої, і усупереч твердженням сторони захисту, апеляційний суд провів апеляційний розгляд у повному обсязі в загальному порядку та, залишивши вирок місцевого суду без змін у частині визнання її винуватою у вчиненні кримінального проступку, застосував положення ч. 5 ст. 74 цього Кодексу. Тобто суд апеляційної інстанції звільнив ОСОБА_6 саме від покарання, а не від кримінальної відповідальності, як про це помилково твердить сторона захисту в касаційній скарзі. Водночас проведення судового розгляду в загальному порядку в цьому випадку свідчить про дотримання апеляційним судом положень ч. 8 ст. 288 КПК України, якими встановлено заборону на закриття кримінального провадження або ухвалення вироку у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, якщо обвинувачений проти цього заперечує.
Як наголошує сторона захисту в касаційній скарзі, апеляційний суд не провів судовий розгляд у загальному порядку, проте не наводить обґрунтування того, в чому саме полягають допущені цим судом порушення. Жодних очевидних та об`єктивних даних про такі порушення в матеріалах справи не міститься. Так, зі звукозапису судового засідання суду апеляційної інстанції від 19 березня 2024 року вбачається, що цей суд дотримався положень ст. 405 КПК України щодо правил судового розгляду: у судовому засіданні суддя-доповідач доповів зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах, з`ясував, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали. Як ОСОБА_6 , так і її захисник ОСОБА_7 без жодних обмежень висловлювали свої доводи, брали участь у судових дебатах, крім того, обвинуваченій було надано останнє слово.
У касаційній скарзі сторона захисту вказує, що апеляційний суд надто швидко провів судове засідання та ухвалив рішення, що, на думку засудженої і захисника, свідчить про формальність судового розгляду. Однак матеріали справи не містять жодних відомостей про обмеження сторони захисту в реалізації своїх прав під час судового розгляду, а наведені твердження ґрунтуються лише на суб`єктивному сприйнятті та не доводять порушень кримінального процесуального закону з боку апеляційного суду. Водночас Верховний Суд не вбачає жодних підстав уважати порушеними вимоги статей 10 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто відповідно до вимог КПК України.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок у межах доводів апеляційних скарг сторони захисту та обвинувачення, перевірив обставини, установлені судом першої інстанції, проаналізував докази, надав їм оцінку за правилами ст. 94 КПК України.
Зокрема, апеляційний суд оцінив показання допитаних місцевим судом свідків, які підтвердили факт вилучення під час обшуку з належної ОСОБА_6 сумки психотропної речовини; відомості, зафіксовані в протоколі обшуку, під час якого виявлено й вилучено вказану речовину; відомості, зафіксовані в протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 , у ході якого остання показала, як саме її товариш передав їй психотропну речовину; висновок експертизи й інші письмові докази, зміст яких детально викладено в ухвалі, і дійшов висновку, що вони в сукупності підтверджують її винуватість у незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини без мети збуту за встановлених місцевим судом обставин. Водночас апеляційний суд мотивовано відхилив доводи сторони захисту про порушення приписів ст. 216 КПК України, з`ясувавши, що доручення здійснювати досудове розслідування було надано СВ УСБУ в Одеській області згідно з порядком, передбаченим ч. 6 ст. 36 цього Кодексу. Також апеляційний суд спростував як неспроможні доводи сторони захисту про недотримання вимог ст. 290 КПК України під час відкриття стороні захисту матеріалів досудового розслідування та про невручення ОСОБА_6 обвинувального акта.
У касаційній скарзі засуджена та її захисник, не навівши жодних аргументів, зазначають, що апеляційний суд не перевірив доводів захисника про невідповідність формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, тому обвинуваченню, яке викладене в обвинувальному акті. Однак ці доводи є надуманими, оскільки сторона захисту, як видно з матеріалів кримінального провадження, уперше констатувала такий факт лише в касаційній скарзі, водночас наявності будь-яких суперечностей або порушень щодо цього не встановлено та в касаційній скарзі не наведено.
Твердження скаржників про те, що апеляційний суд, порушивши приписи ст. 404 КПК України, повторно не дослідив доказів, тоді як повинен був це зробити з огляду на доводи в апеляційній скарзі захисника, є неприйнятними.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а апеляційний суд погодився з їх оцінкою. Суд апеляційної інстанції не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав, які би свідчили про неповноту або наявність порушень під час дослідження та оцінки доказів місцевим судом, а сторона захисту таких підстав також не навела. Тому суд апеляційної інстанції, не вбачаючи потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в місцевому суді, обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом.
Застосована апеляційним судом процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів. Розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника в межах, установлених ст. 404 КПК України, та у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку, апеляційний суд в ухвалі навів мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи сторони захисту про недостовірність, неналежність і недопустимість доказів, якими доведено винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення. Ухвала суду апеляційної інстанції належним чином умотивована та відповідає приписам статей 370 419 КПК України.
Отже, мотиви незгоди сторони захисту з ухвалою апеляційного суду не спростовують правильності висновків цього суду та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність або допустив істотні порушення норм права, які можуть поставити під сумнів законність постановленої ухвали.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги сторони захисту відсутні.
Керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в :
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 березня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а спільну касаційну скаргу засудженої та її захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3