Постанова

Іменем України

22 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 522/4501/16-ц

провадження № 61-847св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», яка підписана представником Присяжнюком Романом Валерійовичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Гірняк Л. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Український промисловий банк») про визнання кредитного договору недійсним.

Позов мотивований тим, що 18 червня 2008 року між нею і ТОВ «Український промисловий банк» укладений кредитний договір № 395-013/ФКВІП-08 (далі - кредитний договір) про надання кредитних коштів у розмірі 45 000,00 дол. США під 12,5% річних на строк до 10 червня 2033 року на придбання нерухомості. Згідно умов пункту 2.4 кредитного договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш як 150,00 дол. США по 20 число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту. Нараховані проценти сплачуються у валюті кредиту (для кредитів у національній валюті) або у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день сплати (для кредитів в іноземній валюті) (пункт 2.7 кредитного договору).

Також умовами кредитного договору передбачена сплата комісії за надання кредиту у післяопераційний час (пункт 2.9), нарахування комісії за управління кредитом (пункт 2.10), сплата комісії за видачу готівкових коштів (пункт 2.11).

Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечується іпотекою квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю 441 641 грн та порукою ОСОБА_2 (пункт 3.1).

Додатком № 1 до кредитного договору є Графік платежів за договором (далі - графік платежів), який одночасно є сукупною вартістю кредиту.

У колонці 2 графіку платежів «Сума платежу за розрахунковий період» відповідно до додатку Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 (далі - Правила), повинна бути зазначена чиста сума кредиту, розрахована згідно вимогами підпункту а) пункту 3.3 глави 3 Правил. Проте, у зазначеній колонці зазначена сума 1 916,45 грн, а на кінець першого року 36 859,39 грн.

Графік платежів розрахований тільки на два роки, тоді як кредит виданий на 25 років, тобто до червня 2033 року.

Кредитний договір не містить обов`язкових умов споживчого кредитування та містить платежі, які позивач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, зокрема, оплата послуг банка пов`язаних з видачею кредиту, а також оплата інших витрат, пов`язаних із супроводом та реалізацією договору. Також в кредитному договорі відсутня ціна (абсолютне подорожчання кредиту), а також відсутні попередження про валютні ризики.

Тому умови кредитного договору позивач вважає такими, що не узгоджуються з нормами Закону України «Про захист прав споживачів» і Правилами.

Позивач також зазначила, що 30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк», Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк») та НБУ укладений договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Український промисловий банк» на користь АТ «Дельта Банк», відповідно до якого до АТ «Дельта Банк» перейшло право вимагати замість ТОВ «Український промисловий банк» від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Тому, як вказує позивач, з урахуванням ліквідації АТ «Дельта Банк» відповідачем у даній справі має бути АТ «Дельта Банк».

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_3 просила:

визнати недійсним кредитний договір № 395-013/ФКВІП-08 укладений з ТОВ «Український промисловий банк» 18 червня 2008 року, як такий, що укладений під впливом омани щодо істотних умов договору стосовно його ціни, порядку повернення кредиту та валютних ризиків.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2017 року позов ОСОБА_1 до АТ «Дельта Банк» про визнання кредитного договору недійсним задоволено.

Визнано кредитний договір № 395-013/ФКВІП-08, укладений 18 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в порушення законодавства про захист прав споживачів відповідач по даній справі не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі належної повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, а також не навів інформацію про умови кредитування і сукупну вартість кредиту у самому кредитному договорі та Додатку № 1 до нього, одночасно із чим нарахував комісію за невизначені послуги на власну користь, зазначені дії відповідача є незаконними і такими, що ввели позивача в оману щодо істотних умов правочину.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав суду детальний розпис сукупної вартості кредиту за 25 років у валюті кредитування, а також докази того, що позивач перед укладанням кредитного договору, дійсно, отримала у письмовій формі інформацію про умови кредитування. Доводи відповідача щодо правомірності укладення спірного договору в частині розрахунку ціни є безпідставними, оскільки обґрунтованих заперечень щодо висновку експертного економічного дослідження № 80/с від 20 квітня 2016 року представником відповідача у судовому засіданні не надано, про проведення судово-економічної експертизи відповідач клопотання не заявляв. Також у графіку погашення кредиту, який є Додатком № 1 до оспорюваного кредитного договору, передбачена щомісячна комісія за управління кредитом у розмірі 218,44 грн, а відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2017 року скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсними умови кредитного договору № 395-013/ФКВІП-08 в частині пунктів 2.9, 2.10, 2.11, укладеного 18 червня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є АТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним в цілому, оскільки ОСОБА_1 , підписавши власноручно кредитний договір, підтвердила той факт, що вона отримала лист-повідомлення про умови кредитування, та вся інформація по вказаному договору їй відома та зрозуміла;

висновки суду першої інстанції про те, що кредитний договір не містить детального розпису сукупної вартості кредиту, спростовуються додатком 1 до кредитного договору;

посилання суду першої інстанції у рішенні на висновок експертного економічного дослідження №80/с є безпідставним, оскільки висновок складено та надано з порушеннями, а питання, які досліджувалися експертом, мають правовий характер і не можуть бути предметом експертного дослідження. Судом не перевірялися документи, які були надані експерту для дослідження та не з`ясовувалося питання щодо відповідальності експерта;

судом першої інстанції не враховано те, що спірний правочин укладений 18 червня 2008 року, а отже абзац 3 частини четвертої 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ще не був доповнений положенням, яким забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Частково задовольняючи позов про визнання недійсними умови кредитного договору в частині пунктів 2.9, 2.10, 2.11, суд апеляційної інстанції зазначив, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, при цьому відповідач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредиту.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2021 року АТ «Дельта Банк» подало касаційну скаргу, в якій просить: скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними пунктів 2.9, 2.10, 2.11 кредитного договору та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про визнання положень пунктів 2.9, 2.10, 2.11 кредитного договору є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права, неправильним застосування норм матеріального права (статей 16 215 216 236 ЦК України, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів») та без урахування висновків Верховного Суду складі Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 640/2755/16-ц, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17. АТ «Дельта Банк» зазначає, що з огляду на предмет та підстави позову, ОСОБА_1 просила визнати недійсними нікчемні в силу закону умови договору та при цьому не заявляла вимог про застосування наслідків недійсності такого правочину.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 522/4501/16-цз суду першої інстанції.

У травні 2021 року матеріали цивільної справи № 522/4501/16-цнадійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року касаційне провадження у справі № 522/4501/16зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року касаційне провадження у справі № 522/4501/16-ц поновлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 квітня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 640/2755/16-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5893/14-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 18 червня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є АТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 395-013/ФКВІП-08 за умовами якого банк взяв на себе зобов`язання видати позивачу кредит у сумі 45 000,00 дол. США строком до 10 червня 2033 року.

ОСОБА_3 погодилася на отримання вказаного кредиту та зобов`язалася повернути вказаний кредит у строки визначені пунктом 1.3 кредитного договору та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12,50 % на рік, що підтверджується підписом на кожному аркуші договору.

Повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш як 150,00 дол. США по 20 число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту (пункт 2.4 кредитного договору).

Нараховані проценти сплачуються у валюті кредиту (для кредитів у національній валюті) або у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день сплати (для кредитів в іноземній валюті) (пункт 2.7 кредитного договору).

Також умовами кредитного договору передбачена сплата комісії за надання кредиту у післяопераційний час (пункт 2.9), нарахування комісії за управління кредитом (пункт 2.10), сплата комісії за видачу готівкових коштів (пункт 2.11).

Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечується іпотекою квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю 441 641 грн та порукою ОСОБА_2 (пункт 3.1 кредитного договору).

Виконання умов забезпечення включає підписання договорів іпотеки і поруки, нотаріальне посвідчення договору іпотеки та страхування предмету іпотеки на весь період кредитування (пункт 3.2, підпункт 3.4.1 пункту 3.4 кредитного договору).

Додатком № 1 до кредитного договору є Графік платежів за договором, який одночасно є сукупною вартістю кредиту.

Графік платежів за договором розрахований на два роки користування кредитом з 21 липня 2008 року по 21 червня 2010 року і містить примітку, що для кредитів на строк більше 2-х років витрати за кредитом (подорожчання кредиту) в наступні роки розраховуються аналогічно першим двом рокам і будуть складати щорічно не більше, ніж за другий рік кредитування.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 727/11817/19 (провадження № 61-698св21) зроблено висновок, що: «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов)».

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки».

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено, що «з 13 січня 2006 року також почали діяти нові редакції: статті 18 Закону № 1023-XII, яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята вказаної статті)».

Згідно статті 217 ЦК Українинедійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, що переглядається умови договору, зокрема, комісії за надання кредиту у післяопераційний час (пункт 2.9), нарахування комісії за управління кредитом (пункт 2.10), сплата комісії за видачу готівкових коштів (пункт 2.11), є несправедливими тому, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсними умов кредитного договору № 395-013/ФКВІП-08 в частині пунктів 2.9, 2.10, 2.11, укладеного 18 червня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є АТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 .

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 640/2755/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, оскільки у справах не є тотожними підстави позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що з огляду на предмет та підстави позову, ОСОБА_1 просила визнати недійсними нікчемні в силу закону умови договору та при цьому не заявляла вимог про застосування наслідків недійсності такого правочину, є необґрунтованими, оскільки оспорювані умови договору не є нікчемними та вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 727/11817/19 (провадження № 61-698св21) не дають підстав для висновку, що судове рішення в оскарженій частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, судове рішення в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», яка підписана представником Присяжнюком Романом Валерійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук