ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 522/4893/16-ц

провадження № 61-24св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом- Одеська міська рада,

відповідач за первіснимпозовом - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 липня 2017 року, ухвалене у складі судді Чернявської Л. М., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року Одеська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини, яка залишилась після ОСОБА_2 ,

відумерлою.

В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті відкрилась спадщина, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності.

Місцем відкриття спадщини є м. Одеса.

Посилаючись на зазначене, а також на відсутність спадкоємців, Одеська міська рада просила визнати спадщину відумерлою, передати вказану квартиру у власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради та встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого це рішення є підставою для реєстрації Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції права власності за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до Одеської міської ради, в якому просив встановили факт його проживання однією сім`єю зі спадкоємцем.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після якої відкрилась спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1 . Позивач вказував на те, що з 2007 року до дня смерті ОСОБА_2 вони проживали однією сім`єю, разом вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом та мали єдиний родинний бюджет.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив встановити факт його проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 у період з 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за ним право на спадкування за законом у четверту чергу спадкоємців.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 липня 2017 року позов Одеської міської ради задоволено.

Визнано відумерлою спадщину, що відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , і складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцеві на праві приватної власності та розташованої на території територіальної громади м. Одеси.

Вказану відумерлу спадщину - квартиру - передано у власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Встановлено порядок виконання рішення суду, відповідно до якого це рішення є підставою для реєстрації Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції права власності за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції посилався на те, що відповідно до копії спадкової справи № 296/2013, заведеної Другою одеською нотаріальною конторою 29 жовтня 2013 року, із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1 ; інших звернень щодо успадкування майна ОСОБА_2 до нотаріальної контори не надходило.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказував на те, що ОСОБА_1 належними і допустимими доказами не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали за різними адресами, а саме ОСОБА_1 згідно довідки, виданої КП «ЖКС «Порто-Франківський», проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 у тому ж будинку, проте в квартирі АДРЕСА_1 , дійшов висновку про недоведеність проживання позивача за зустрічним позовом разом зі спадкодавцем однією сім`єю і, як наслідок, відмовив у зустрічному позові.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 липня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно встановлених обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Посилався на те, що з 2007 року він постійно проживав разом з ОСОБА_2 і після її смерті звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, тому заявник вважає, що прийняв спадщину у відповідності до вимог частини третьої статті 1268 ЦК України.

Також вказував на залишення поза увагою судів статті 1264 ЦК України, відповідно до якої у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Посилаючись на зазначене, просив судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд для суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин справи, які мають значення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2018 року відкрито касаційне провадження.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності.

З копії спадкової справи № 296/2013, заведеної Другою одеською нотаріальною конторою 29 жовтня 2013 року, суди встановили, що із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 звернувся ОСОБА_1 . Інших заяв до нотаріальної контори не надходило.

З довідки № 1, виданої КП «ЖКС «Порто-Франківський» 24 жовтня 2013року та довідки № 1 від 22 листопада 2014 року суди також встановили, що ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 проживав і був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 за тією ж адресою.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов висновку до таких висновків.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (статті 1217 1258 ЦК України).

Так, частинами першою, другою та третьою статті 1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно із частинами першою та другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Відповідно до статті 278 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Вирішуючи справу та задовольняючи позов Одеської міської ради, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з існування визначених статтею 1277 ЦК України правових підстав для визнання спадщини після ОСОБА_2 відумерлою.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, суди виходили з наступного.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_1 посилався на те, що з 2007 року і до дня смерті ОСОБА_2 вони проживали однією сім`єю, разом вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом та мали єдиний родинний бюджет, тому просив встановили факт їх проживання однією сім`єю та визнати за ним право на спадкування у четверту чергу на підставі статті 1264 ЦК України.

Статтею 11 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судами попередніх інстанцій справи, встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Відповідно до статті 212 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судами попередніх інстанцій справи, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій).

Частиною першою статті 58 ЦПК України у тій же редакції Кодексу передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина перша статті 59 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій).

Згідно зі статтями 10 60 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у частині четвертій статті 60 ЦПК України у тій же редакції Кодексу, визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 1264 ЦК України визначено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій, встановивши обставини у справі та надавши їм належну правову оцінку, дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

З висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і касаційний суд, оскільки судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи, тому підстави для їх зміни або скасування відсутні.

Доводи про невстановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом судових рішень, які відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства.

Відхиляє касаційний суд і доводи стосовно того, що ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а тому він прийняв спадщину у відповідності до вимог частини третьої статті 1268 ЦК України.

Сам факт звернення особи із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини не підтверджує право цієї особи спадкувати майно спадкодавця.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій встановили, що спадщину після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ніхто не прийняв; ОСОБА_1 її спадкоємцем не є.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Касаційну скаргу залишено без задоволення, а тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов