ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 522/5562/21

провадження № 51 - 27 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_3

суддів: ОСОБА_4 ОСОБА_5.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_6.,

прокурора ОСОБА_7.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 03 червня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року стосовно

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженки та мешканки

АДРЕСА_1 ),

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 03 червня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України, до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 23 січня 2021 року приблизно о 18:00, перебуваючи в гостях за адресою: АДРЕСА_2 , намагалась таємно викрасти належні ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 000 грн, однак свій намір довести до кінця не змогла з причин, які не залежали від її волі, оскільки її неправомірні дії були викриті сторонніми особами.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги захисник ОСОБА_8, не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, призначив надмірно суворе покарання, при цьому не врахував усіх пом`якшуючих обставин, зокрема того, що вона офіційно працює, позитивно характеризується за місцем роботи, має стійкі соціальні зв`язки, не має наркотичної чи алкогольної залежності, раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, а також щиро розкаялась у вчиненому й зробила для себе відповідні висновки. Наведені обставини, на думку захисника, дають підстави для призначення ОСОБА_1 покарання у виді штрафу, а призначене покарання у виді обмеження волі є явно несправедливим через суворість. При цьому захисник зазначає про те, що сторона обвинувачення в суді першої інстанції також просила призначити обвинуваченій покарання у виді штрафу. Крім того, захисник вказує на те, що апеляційний розгляд кримінального провадження відбувся без її участі, хоча нею було подано до суду клопотання про відкладення судового засідання, що призвело до порушення права ОСОБА_1 на захист.

Позиція учасника судового провадження

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_1 .

Мотиви Суду

Положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України в касаційному порядку не оспорюються.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що захисник ОСОБА_8, вказуючи на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженої ОСОБА_1 через суворість, фактично порушує питання про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані з суддівським розсудом.

Проте вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням загальних засад призначення покарання визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі в наближеному до мінімального розмірі, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність обставин, що пом`якшують покарання - визнання вини та те, що вона раніше не судима, відсутність обтяжуючої покарання обставини, дані про особу винної.

Суд першої інстанції урахував наведені обставини та дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

При цьому суд першої інстанції вказав на те, що призначення покарання у виді штрафу або виправних робіт є неможливим, так як ОСОБА_1 офіційно не працює, та матеріали провадження не містять відомостей на спростування цього. Водночас суд визнав, що призначення обвинуваченій покарання у виді арешту або громадських робіт не буде достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Таким чином суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання дотримався вимог статей 50 65-67 КК України.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, захисник подала апеляційну скаргу, в якій із наведенням відповідних обґрунтувань просила вирок змінити та призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 без задоволення, перевірив доводи сторони захисту і вказав на те, що суд першої інстанції відповідно до статей 50 65 КК України з урахуванням сукупності всіх обставин та даних про особу обвинуваченої обґрунтовано призначив покарання саме у такому виді і розмірі, визнавши його достатнім і необхідним для її виправлення.

При цьому апеляційний суд зауважив про те, що, оскільки на час ухвалення вироку у матеріалах провадження була відсутня довідка з місця роботи обвинуваченої, призначення покарання у виді штрафу було неможливим. Разом із тим, долучену до апеляційної скарги характеристику на ОСОБА_1 з місця роботи суд апеляційної інстанції не взяв до уваги через її неналежне оформлення.

Крім того, відхиляючи доводи захисника про щиросердне розкаяння ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції також зазначив про їх необґрунтованість з огляду на те, що обвинувачена визнала свою провину у пред`явленому обвинуваченні лише після наданих потерпілою ОСОБА_2 показань.

Суд погоджується з викладеними в ухвалі висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх достатньо обґрунтованими, вмотивованими та переконливими, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає принципу індивідуалізації, є необхідним і достатнім для запобігання вчинення нею нових злочинів.

Підстав уважати призначене ОСОБА_1 покарання надмірно суворим, як про це зазначила у касаційній скарзі захисник, Суд не знаходить.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2022 року ОСОБА_1 вже звільнена від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку.

Щодо викладених у касаційній скарзі доводів сторони захисту про порушення права ОСОБА_1 на захист через розгляд апеляційної скарги без участі захисника за умови подання нею заяви про відкладення судового засідання, то Суд визнає їх неспроможними з огляду на таке.

Так, розгляд апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 був призначений у суді апеляційної інстанції на 12:00 годину 18 листопада 2021 року. Прослуховуванням звукозапису встановлено, що в судовому засіданні, яке розпочалось о 12:37, обвинувачена ОСОБА_1 висловилась про можливість слухання справи без участі захисника.

Водночас, клопотання захисника ОСОБА_8 про відкладення судового засідання відправлено до суду апеляційної інстанції електронною поштою 18 листопада о 13:13 та отримано о 13:18, тобто після закінчення розгляду справи.

Крім того, ОСОБА_1 обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком й за приписами КПК України не тягне за собою обов`язкової участі захисника. Інших випадків забезпечення обов`язкової участі захисника відповідно до вимог ст. 52 КПК України матеріали провадження не містять.

З огляду на викладене Суд не встановив у даному конкретному провадженні тих обставин, які б свідчили про порушення права ОСОБА_1 на захист.

Перегляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 в апеляційному порядку здійснювався з дотриманням вимог ст. 404 КПК України, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги захисника та скасування судових рішень стосовно ОСОБА_1 відсутні.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Приморського районного суду м. Одеси від 03 червня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_5 ОСОБА_4 ОСОБА_5