№ 522/5615/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

27 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 522/5615/19

провадження № 61-61св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 вересня 2020 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення та вселення.

Позовна заява мотивована тим, що 20 грудня 2006 року між громадянином Республіки Молдова ОСОБА_1 та Дочірнім підприємством «Дирекція верстатобуд» (далі - ДП «Дирекція верстатобуд») укладений договір щодо резервування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,47 кв. м, та підписаний акт виконаних послуг щодо резервування вказаної квартири.

Також, 20 грудня 2006 року між позивачем та ДП «Дирекція верстатобуд» укладений договір купівлі-продажу цінних паперів в процесі розміщення, а саме: повного пакету іменних цільових облігацій ДП «Дирекція верстатобуд», за умовами якого позивач оплатив в повному обсязі вартість повного пакету іменних цільових облігацій на сумі 470 947,40 грн, що відповідає загальній площі зарезервованої ним квартири площею 63,47 кв. м.

Після здійснення 100 % оплати вартості цільових облігацій та посередницьких послуг Агентства нерухомості «Альянс», 14 червня 2007 року ДП «Дирекція верстатобуд» передало позивачу сертифікат облігацій № 35 Серія: «А» на 6 347 цінних паперів, що відповідає загальній площі квартири - 63,47 кв. м.

Приморська районна адміністрація Одеської міської ради своїм розпорядженням від 06 листопада 2010 року № 1256 житловому комплексу на АДРЕСА_2 присвоїла адресу: АДРЕСА_3 .

15 жовтня 2010 року будинок АДРЕСА_3 введений в експлуатацію.

02 грудня 2015 року позивач дізнався, що в квартирі проходять капітальні будівельні роботи (зносяться перегородки).

02 березня 2016 року позивач отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_2 , за яким 11 липня 2015 року зареєстровано право власності на зазначену квартиру на підставі заяви уповноваженої особи Фещенка В. М. (комерційний директор замовника будівництва ДП «Дирекція верстатобуд» та рідний син директора ДП «Дирекція верстатобуд» Фещенка М. В. ).

Правовстановлюючим документом для реєстрації права власності на квартиру була додаткова угода до договору інвестування від 21 жовтня 2013 року, яка була складена 28 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_2 взяв на себе права та обов`язки першого інвестора за договором інвестування від 21 жовтня 2013 року, укладеного між директором ДП «Дирекція верстатобуд» Фещенком М. В. та ОСОБА_5 . При цьому, договір інвестування від 21 жовтня 2013 року був укладений між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_5 через три роки після введення будинку в експлуатацію.

Приморський районний суд міста Одеси своїм рішенням від 23 жовтня 2017 року у справі № 522/7233/16-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору інвестування та додаткової угоди задовольнив.

Визнав недійсним договір інвестування, укладений 21 жовтня 2013 року між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_5 , а також додаткову угоду до цього договору, укладену 28 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 , ДП «Дирекція верстатобуд» і ОСОБА_2 .

Апеляційний суд Одеської області своєю постановою від 24 січня 2018 року у справі № 522/7233/16-ц рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 жовтня 2017 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Верховний Суд своєю постановою від 21 листопада 2018 року постанову апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2018 року скасував, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 жовтня 2017 року залишив в силі (справа № 522/7233/16-ц).

Наказом Міністерства юстиції України від 14 березня 2017 року, за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , скасовано держану реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_4 .

14 серпня 2018 року ОСОБА_1 зареєстровав право власності на квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23 листопада 2018 року № 146558573.

ОСОБА_1 зазначає, що з часу державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_4 за ним, у нього виникло право власності на зазначене нерухоме майно, проте доступ до житла відсутній, оскільки квартирою безпідставно користується відповідач ОСОБА_2 , який встановив броньовані двері та сигналізацію і відмовляється виселитися з квартири.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд: виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4 ; вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Приморський районний суд міста Одеси своїм рішенням від 16 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Виселив ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4 .

Вселив ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_4 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 536,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач як власник квартири немає доступу до своєї власності, оскільки відповідач без відповідної правової підстави користується спірним житлом та відмовляється виселитися з нього, у зв`язку з чим позов є доведеним та обґрунтованим.

Одеський апеляційний суд своєю постановою від 16 листопада 2021 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 вересня 2020 року залишив без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

При цьому апеляційний суд зазначив, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник такого майна має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі і звернутися до суду із захистом свого майнового права шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та вселення.

Встановивши, що власником спірної квартири є ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 перешкоджає власнику у здійсненні його права власності (користування, розпорядження) житлом, відмовляється звільнити це житло, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для виселення відповідача з квартири та вселення до житла позивача.

Виселення відповідача з квартири є додатковим способом захисту позивачем свого права власності на квартиру, його застосування є необхідним для забезпечення реального захисту його порушених прав, оскільки задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом вселення позивача без виселення відповідача не забезпечить повного захисту права власності власника житла.

Внаслідок виселення ОСОБА_2 з квартири не порушуються його права в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки в матеріалах справи містяться докази вселення останнього у спірне житло та користування ним без належних правових підстав, що дає підстави для висновку про відсутність у нього достатніх та триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, а квартира не є його «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), постановах Верховного Суду: від 22 липня 2020 року у справі № 279/3572/18 (провадження № 61-16526св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 755/7251/19 (провадження № 61-23128св19).

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір суди попередніх інстанцій керувалися положеннями статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), разом з тим в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на існування підстав для виселення відповідача та вселення позивача.

Суди не звернули увагу та не надали оцінки недобросовісним діям ОСОБА_1 при реєстрації права власності на квартиру, оскільки така реєстрація права відбулася на підставі документів, які не підтверджують його право власності на це нерухоме майно, оскільки на підставі договору купівлі-продажу майнових прав ОСОБА_1 отримав лише право на набуття права власності.

Не є підставою для виселення з квартири сам факт переходу права власності на це нерухоме майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні статті 8 Конвенції.

Надаючи оцінку обставинам, встановленим рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23 жовтня 2017 року у справі № 522/7233/16-ц, суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що зазначене рішення зупинено ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року. Крім того, ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі № 522/7233/16-ц.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки необґрунтовано відмовив відповідачу у прийнятті його клопотань та заяв і не розглянув їх у нарадчій кімнаті з постановленням відповідного процесуального рішення.

Повторний автоматизований розподіл справи, проведений 10 серпня 2021 року апеляційним судом, є незаконним, оскільки було порушено порядок визначення іншого складу колегії суддів, тому колегія суддів у складі: головуючого судді: Погорєлової С. О., суддів: Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., визначена внаслідок повторного розподілу справи, не могла розглядати справу та ухвалювати судове рішення.

Протягом розгляду справи у суді апеляційної інстанції, заявник ОСОБА_2 подавав заяви про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді: Погорєлової С. О., суддів: Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., в змісті кожної з них були зазначені різні обґрунтування підстав для відводу колегії суддів, проте кожна заява окремо не була розглянута апеляційним судом з ухваленням відповідного процесуального рішення.

Заявлений 10 серпня 2021 року відвід судді Заїкіну А. П. з підстав порушення порядку визначення судді для розгляду справи не був розглянутий апеляційним судом.

Також апеляційним судом не був розглянутий відвід судді Погорєловій С. О., заявлений 10 серпня 2021 року.

Доводи заявлених відводів як колегії суддів, так і кожному судді окремо були достатньо обґрунтованими й такими, що викликають об`єктивні сумніви в неупередженості або об`єктивності суддів при розгляді цієї справи, а дії цих суддів призвели до втрати учасника судового процесу ОСОБА_2 довіри до суду.

Також апеляційним судом не розглянуто клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів, зокрема паспортних даних та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , а також матеріалів реєстраційної справи, на підставі яких було проведено за ОСОБА_1 державну реєстрацію права власності на квартиру.

Суд першої інстанції розглянув справу, призначену на 16 вересня 2020 року, без участі ОСОБА_2 , який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце цього судового засідання. Крім того, відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з погіршенням стану здоров`я. Зазначене позбавило відповідача права приймати участь у судовому процесі, доступу до правосуддя, мати рівні можливості надавати докази.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд своєю ухвалою від 07 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував цивільну справу з Приморського районного суду міста Одеси, зупинив виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 вересня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Встановлені судами обставини справи

Суди встановили, що 20 грудня 2006 року між громадянином Республіки Молдова ОСОБА_1 та ДП «Дирекція верстатобуд» укладений договір щодо резервування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,47 кв. м, та підписаний акт виконаних послуг щодо резервування вказаної квартири.

20 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ДП «Дирекція верстатобуд» укладений договір купівлі-продажу цінних паперів в процесі розміщення, за змістом якого ОСОБА_1 зобов`язався прийняти у власність та оплатити вартість повного пакету облігацій ДП «Дирекція верстатобуд» в процесі їх розміщення. Загальна вартість повного пакету облігацій в обсязі 6 347 штук складає 470 947,40 грн.

ОСОБА_1 оплатив загальну вартість повного пакету іменних цільових облігацій в сумі 470 947,40 грн, що відповідає загальній площі зарезервованої ним квартири площею 63,47 кв. м. Вказане підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру від 20 грудня 2006 року № 789, від 15 лютого 2007 року № 97, від 14 травня 2007 року № 267 та від 31 травня 2007 року № 291.

15 жовтня 2010 року будинок АДРЕСА_3 введений в експлуатацію.

21 жовтня 2013 року між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_5 укладений договір № 5/2/73 інвестування квартири АДРЕСА_4 , за умовами якого інвестор взяв на себе зобов`язання інвестувати будівництво об`єкта, а розмір інвестицій інвестора складає 345 106,60 грн.

28 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 , ДП «Дирекція верстатобуд» і ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору інвестування квартири від 21 жовтня 2013 року, згідно з якою ОСОБА_5 передала ОСОБА_2 всі права та обов`язки за договором інвестування.

11 липня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції прийняте рішення № 22787156 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_2

02 грудня 2015 року ОСОБА_1 дізнався, що в квартирі АДРЕСА_4 проводяться капітальні будівельні роботи (зносяться перегородки).

02 березня 2016 року позивач отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_2 , право власності якого на зазначену квартиру зареєстровано 11 липня 2015 року на підставі заяви уповноваженої особи Фещенка В. М. , який є комерційним директором замовника будівництва ДП «Дирекція верстатобуд» та рідним сином директора ДП «Дирекція верстатобуд» Фещенка М. В.

14 березня 2016 року позивач подав до Приморського відділу поліції у місті Одесі Головного управління національної поліції в Одеській області заяву про вчинення кримінального правопорушення, на підставі якої було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) і розпочато кримінальне провадження № 12016160500001742 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною другою статті 192 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яке було перекваліфіковане на частину четверту статті 190 (шахрайство) та частини першу другу, четверту статті 358 (підробка документів) КК України.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23 жовтня 2017 року у справі № 522/7233/16-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору інвестування та додаткової угоди до договору інвестування задоволено.

Визнано недійсним договір інвестування, укладений 21 жовтня 2013 року між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_5 , а також додаткову угоду до цього договору, укладену 28 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 , ДП «Дирекція верстатобуд» і ОСОБА_2 .

Постановою апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2018 року у справі № 522/7233/16-ц рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року постанову апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2018 року скасовано, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 жовтня 2017 року залишено в силі (справа № 522/7233/16-ц).

Наказом Міністерства юстиції України від 14 березня 2017 року № 850/5 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 липня 2015 року № 22787156, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, шляхом внесення запису про скасування державної реєстрації права власності з номером запису 10376226.

14 червня 2018 року проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23 листопада 2018 року № 146558573.

ОСОБА_1 як власник квартири позбавлений можливості користуватися власністю, оскільки квартирою безпідставно користується відповідач ОСОБА_2 , який встановив броньовані двері та сигналізацію і відмовляється виселитися з квартири.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти Росії», заява № 43330/09).

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною п`ятою статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними (пункти 1, 2 частини другої статті 223 ЦПК України).

За змістом частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в разі: неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або першої неявки в судове засідання належним чином повідомленого учасника справи, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнані поважними.

Згідно з матеріалами справи Приморський районний суд своєю ухвалою від 15 липня 2020 року закрив підготовче засідання у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 16 вересня 2020 року об 10 год. 30 хв (т. 1, а. с. 175).

Згідно з накладною кур`єрської служби «Спецкур`єр» (доставка ділової та юридичної документації) від 19 серпня 2020 року, відправлення, отримувачем якого є ОСОБА_2 , зокрема ухвала Приморського районного суду міста Одеси від 15 липня 2020 року, не вручено у зв`язку з тим, що охорона не пропускає. Крім того, на поштовому конверті зроблено запис, що 20 серпня 2020 року в телефонному режимі сповіщений про судову повістку, повідомив, що поїхав, в місті Одесі він тимчасово не перебуває (т. 2, а. с. 2).

Згідно з накладною кур`єрської служби «Спецкур`єр» (доставка ділової та юридичної документації) від 14 вересня 2020 року від отримання відправлення, отримувачем якого є ОСОБА_2 , а саме ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 15 липня 2020 року, відмовились (т. 2, а. с. 3).

16 вересня 2020 року до Приморського районного суду міста Одеси надійшло клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням на всій території України карантину з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, та задля убезпечення від ризику завдання шкоди життю та здоров`ю учасників справи і працівників суду (т. 1, а. с. 180 - 182).

Відповідно до довідки секретаря судового засідання Приморського районного суду міста Одеси від 16 вересня 2020 року у судове засідання, призначене на 16 вересня 2020 року, сторони не з`явилися (т. 2, а. с. 4).

За результатами розгляду справи 16 вересня 2020 року Приморським районним судом міста Одеси ухвалено рішення (т. 2, а. с. 3 - 10).

Незважаючи на першу неявку відповідача у перше судове засідання під час розгляду справи по суті, наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке не було розглянуто та оцінено на предмет поважності (неповажності) причини неявки учасника справи в судове засідання, суд першої інстанції ухвалив рішення у справі.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, яку обґрунтовував тим, що він не був присутній при розгляді справи в суді першої інстанції та при проголошенні рішення 16 вересня 2020 року, а також не був повідомлений про час та місце судового засідання, в якому було проголошено рішення (т. 2, а. с. 22).

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Зазначений правовий висновок, викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

У практиці ЄСПЛ зазначається, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», заява № 19164/04).

У рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 914/1748/17 вказав, що порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях судового процесу, а саме при апеляційному перегляді справи. Ці стадії судового захисту є єдиним судовим процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення справ з метою захисту порушеного права.

Судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути позбавлена права на справедливий суд.

Розгляд справи про виселення відповідача з житла в першому судовому засіданні, без його участі та без розгляду клопотання про відкладення справи, може свідчити про порушення статті 6 Конвенції.

Київський апеляційний суд своєю постановою від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 вересня 2020 року залишив без змін (т. 3, а. с. 112 - 116).

Аналіз оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що доводи про неналежне повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи судом першої інстанції, призначений на 16 вересня 2020 року, а також про не розгляд місцевим судом його клопотання про відкладення справи на іншу дату, апеляційний суд не перевіряв.

Отже, апеляційний суд, у порушення статті 376 ЦПК України, не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення судом норм процесуального права та не надав відповіді на цей конкретний та важливий довід, який також є доводом його касаційної скарги, а також не звернув увагу на те, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України такі обставини визначені як обов`язкова підстава для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

З огляду на встановлене касаційним судом порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що тягне за собою обов`язкове скасування судового рішення, Верховний Суд не перевіряє обґрунтованість доводів касаційної скарги щодо вирішення спору по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для обов`язкового скасування постанови апеляційного суду, оскільки ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав відповіді на доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині, а тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Поновити виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 вересня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк