Постанова
Іменем України
12 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 522/6199/17
провадження № 61-1247св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2018 року у складі судді Науменко А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є майном, отриманим у спадок.
Позов мотивувало тим, що 20 грудня 2007 року ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і позивач уклали договір споживчого кредиту № 11269894000 на 125 620,00 євро під 12,9 % річних до 19 грудня 2014 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивач та ОСОБА_5 уклали договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок і земельна ділянка, площею 0,250 га, кадастровий номер: 5123781300:03:001:0332 на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав.
Просило суд стягнути суму заборгованості за кредитним договором зі спадкоємців ОСОБА_5 та звернути стягнення шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження на майно, яке є предметом іпотеки, тобто на житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,250 га за зазначеною адресою, кадастровий номер: 5123781300:03:001:0332, а також інше успадковане майно, а саме на квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; автомобіль HYUNDAI ELANTRA, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 08 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що з заявою про наявність вимог до спадкоємців померлого позичальника ОСОБА_5 банк звернувся до Першої одеської державної нотаріальної контори з пропуском встановленого статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення суду першої інстанції Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») подало апеляційну скаргу.
Одеський апеляційний суд постановою від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишив без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2018 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ПАТ «УкрСиббанк» стало відомо про смерть боржника ОСОБА_5 не пізніше ніж 07 жовтня 2013 року, а з вимогами до спадкоємців банк звернувся 21 травня 2014 року, тобто з пропуском встановленого статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку, тому внаслідок пропуску встановлених законом строків позивач позбавлений права вимоги як за основним (кредитний договір від 20 грудня 2007 року № 11269894000), так і за додатковим (іпотечний договір від 20 грудня 2007 року) зобов`язанням та відповідно до статті 598 ЦК України, пункту 1 частини першої статті 593 ЦК та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» ці зобов`язання є припиненими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, АТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження АТ «УкрСиббанк» зазначає неправильне застосування судами норми статті 1281 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 344/7491/14-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 398/2775/17, від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15, від 16 грудня 2020 року у справі № 916/2437/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо конкретизації застосування статті 1281 ЦК України щодо способу, форми та порядку пред`явлення вимог (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивувало тим, що суди не застосували норми частини четвертої статті 82 ЦПК України, порушили норми статей 89 263 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції досліджував матеріали справи № 522/11986/13-ц, проте оцінку факту щодо дати доведення банком до відома спадкоємців інформації про наявність боргу не надав. Зокрема, в межах справи № 522/11986/13-ц АТ «УкрСиббанк» довів до відома спадкоємців інформацію про наявність боргу після смерті ОСОБА_5 та спадкоємцям достеменно було відомо про наявність боргу (вимог) АТ «УкрСиббанк».
Враховуючи, що до участі у справі АТ «УкрСиббанк» залучено 16 вересня 2013 року, строк розраховувався судом з 07 жовтня 2013 року, а судове рішення ухвалено 28 травня 2014 року, та за змістом судового рішення зазначено, що пояснення надавались у минулих судових засіданнях, тобто до ухвалення рішення є підстави вважати, що така інформація (вимоги) доведені до відома спадкоємців до 28 травня 2014 року.
Між тим, у справі № 522/11986/13-ц суд направив супровідний лист з додатками, а саме: копію позовної заяви, ухвалу суду.
Проте документів в конверті виявлено не було про, що банком складено акт. Однак, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені доводи АТ «УкрСиббанк».
АТ «УкрСиббанк» зазначає, що дізнався про смерть боржника 26 листопада 2013 року, з надісланої судом в межах справи № 522/11986/13-ц, заяви про уточнення позовних вимог.
Крім того, слід враховувати поведінку спадкоємців та відсутність будь-яких дій щодо інформування АТ «УкрСиббанк» про смерть ОСОБА_5 , та ігнорування спадкоємцями їх прямого обов`язку, визначеного статтею 1281 ЦК України.
Відмова у захисті права кредитора, по відношенню до якого спадкоємцями не виконано законодавчого обов`язку з боку спадкоємців про інформування, є несправедливою та непропорційною, оскільки в такому випадку повністю ігнорується елемент недобросовісної поведінки з боку спадкоємців на шкоду кредитору.
Відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили суд залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Зазначали те, що з 04 липня 2010 року у позивача виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки та на нерухоме майно боржника і за цими вимогами позивач пропустив трирічний строку звернення до суду та не подав клопотання про поновлення цього строку.
Крім того, 07 жовтня 2013 року у позивача виникло право вимагати борг померлого ОСОБА_5 з його спадкоємців і позивач пропустив шестимісячний строк звернення з вимогами до спадкоємців, передбачений статтею 1281 ЦК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 грудня 2007 року позивач і ОСОБА_5 уклали договір споживчого кредиту № 11269894000 на 125 620,00 євро під 12,9 % річних до 19 грудня 2014 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивач та ОСОБА_5 уклали договір іпотеки від 20 грудня 2007 року, предметом якого є житловий будинок та земельна ділянка площею 0,250 га, кадастровий номер: 5123781300:03:001:0332по АДРЕСА_1 .
Факт неналежного виконання позичальником ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором встановив Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 23 червня 2010 року у справі № 2-7881/10.
Відповідно до цього рішення суду заборгованість ОСОБА_5 , складає 1 501 784,97 грн, з яких: 1 255 286,07 грн заборгованості за основним та простроченим кредитом; 201 490,46 грн заборгованості за строковими та простроченими процентами за користування кредитом; 23 750,51 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом; 21 257,93 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за користування кредитом.
Рішення набрало законної сили 04 липня 2010 року.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Виконавче провадження з виконання зазначеного судового рішення закрито 10 липня 2012 року на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (за смертю боржника).
Із спадкової справи слідує, що претензія до спадкоємців від ПАТ «УкрСиббанк» від 20 травня 2014 року № 332/30-3/667 надійшла до Першої одеської державної нотаріальної контори 21 травня 2014 року разом з копією свідоцтва про смерть.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами норми статті 1281 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 344/7491/14-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 398/2775/17, від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15, від 16 грудня 2020 року у справі № 916/2437/17; відсутність висновку Верховного Суду щодо конкретизації застосування статті 1281 ЦК України щодо способу, форми та порядку пред`явлення вимог; суд не дослідив зібрані у справі докази).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав i обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права i обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.
Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 1281 ЦК України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Застосування статті 1281 ЦК України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) неодноразово перебувало предметом перегляду Верховного Суду.
Постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 204/8421/16-ц (провадження № 61-3015св22) містить наступні правові висновки.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - ц е вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки.
Іпотекодавцем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
Майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.
Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом зміна боржника в зобов`язані.
Відповідно до положень частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема у зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.
Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.
Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.
Подібний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц.
Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов`язань(подібний правовий висновок викладено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження 14-397цс19)).
Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ПАТ «УкрСиббанк» довідався про смерть боржника ОСОБА_5 не пізніше ніж 07 жовтня 2013 року, а з вимогами до спадкоємців до нотаріальної контори банк звернувся лише 21 травня 2014 року, тобто з пропуском встановленого статтею 1281 ЦК України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) шестимісячного строку, тому внаслідок пропуску встановлених законом строків позивач позбавлений права вимоги як за основним (кредитний договір від 20 грудня 2007 року № 11269894000), так і за додатковим (іпотечний договір від 20 грудня 2007 року) зобов`язаннями.
Висновок судів попередніх інстанцій відповідає статті 1281 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)та наведеним висновкам Верховного Суду щодо практики їх застосування.
Щодо застосування статті 1281 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, висловлених у справах, наведених як приклад неоднакового застосування норми права у подібних обставинах
Зазначений довід касаційної скарги не знайшов свого підтвердження у справі.
На відміну від справи, що переглядається, у справі №344/7491/14-ц, на яку посилається заявник, Верховний Суд встановив, що після смерті позичальника ПАТ «Креді Агріколь Банк», як кредитор, 22 грудня 2011 року подав до Першої івано-Франківської державної нотаріальної контори претензію до спадкоємців позичальника, тобто у межах строків, передбачених законом.
Отже фактичні обставини у порівнюваних справах не є подібними.
Висновок Верховного Суду про те, що стаття 1281 ЦК України не визначає певного порядку пред`явлення вимог кредитора спадкоємцю позичальника, дійсно, висловлювався у справах № № 398/2775/17, 758/8549/15-ц, 916/2437/17, 916/617/17, наведених як приклад неоднакового застосування норми права.
Проте, оскільки у справі, що переглядається, ПАТ «УкрСиббанк» на власний розсуд обрав спосіб направлення вимоги спадкоємцям боржника через нотаріальну контору, застосування судами статті 1281 ЦК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) наведеному вище правовому висновку не суперечить.
Отже доводи касаційної скарги про застосування статті 1281 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, висловлених у справах, наведених як приклад неоднакового застосування норми права у подібних обставинах не знайшли свого підтвердження.
Щодо відсутності правового висновку Верховного Суду щодо конкретизації застосування статті 1281 ЦК України щодо способу, форми та порядку пред`явлення вимог кредитора
Підставою касаційного оскарження особа зазначає відсутність правового висновку Верховного Суду щодо конкретизації застосування статті 1281 ЦК України щодо способу, форми та порядку пред`явлення вимог кредитора.
Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, визначеної пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).
У справах № № 398/2775/17, 758/8549/15-ц, 916/2437/17, 916/617/17, наведених як приклад неоднакового застосування норми права, Верховний Суд неодноразово висловлював правової висновок про те, що стаття 1281 ЦК України не визначає певного порядку пред`явлення вимог кредитора спадкоємцю позичальника, дійсно, висловлювався.
Підстав для відступу від такого висновку колегія суддів не вбачає.
Отже. доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо способу, форми та порядку пред`явлення вимог кредитора у порядку статті 1281 ЦК України не знайшли свого підтвердження.
Щодо неналежної оцінки доказів у справі, від яких залежить правильне вирішення спору
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на які посилався заявник у справі, що переглядається, не знайшли свого підтвердження.
Отже, доводи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, є неприйнятними.
Аргументи касаційної скарги про те, що позивач дізнався про смерть боржника 26 листопада 2013 року, з надісланої судом в межах справи № 522/11986/13-ц, заяви про уточнення позовних вимог стосуються переоцінки доказів у справі та перебувають поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначеними статтею 400 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 402 409 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська