№ 522/7213/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 522/7213/22

провадження № 61-1146св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - держава Україна в особі Головного управління Національної поліції

в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 30 жовтня 2023 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позовна заява мотивована тим, що постановою слідчого відділу Одеського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області

від 02 жовтня 2007 року його притягнуто як обвинуваченого згідно з частиною третьою статті 190, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 358 КК України (тут і далі у редакції 2001 року), яку він отримав 22 квітня 2008 року.

22 квітня 2008 року його було затримано. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2008 року (справа № 9-1078/2008) йому обрано запобіжний захід тримання під вартою до 22 червня 2008 року, у подальшому строк перебування під вартою постановою суду продовжувався.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2009 року йому змінено запобіжний захід з перебування під вартою на підписку про невиїзд.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2011 року його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою

статті 190, частиною першою статті 358, частиною третьою статті 358 КК України (справа № 1-50/2011). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2011 року вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2011 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції. Постановою прокурора від 11 березня 2014 року змінено обвинувачення відносно нього шляхом виключення кваліфікації за частиною третьою статті 190 КК України. Постановою прокурора від 18 червня 2014 року змінено обвинувачення відносно нього шляхом виключення кваліфікації за частиною другою статті 358 КК України.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 травня 2015 року вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції. Постановою прокурора від 10 жовтня

2016 року змінено обвинувачення шляхом виключення кваліфікації за

частиною третьою статті 190, частиною другою статті 358 КК України.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 12 червня 2018 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року вирок скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 25 травня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, він визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою

статті 358 КК України, призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 765 грн,

від відбуття покарання він був звільнений за спливом строку давності. Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року вирок Суворовського районного суду

м. Одеси від 25 травня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду

від 13 січня 2021 року залишено без змін (провадження № 51-1590км21).

Також вказував про те, що у березні 2012 року він звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із порушенням розумних строків судового розгляду кримінальної справи в суді, оскільки судовий розгляд кримінальної справи тривали значний строк - 8 років 6 місяців за відсутності остаточного вироку.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року його позов залишено без задоволення. Постановою Одеського апеляційного суду

від 23 лютого 2021 року його апеляційну скаргу та позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету України з Державної казначейської служби України на його користь моральну шкоду у розмірі 200 000 грн (справа № 1527/4804/12). Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року постанову Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року змінено, викладено її резолютивну частину у такій редакції: стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн (провадження № 61-6778св21).

Позивач зазначав, що розгляд кримінальної справи № 02200700129 відносно нього було розпочато 21 квітня 2008 року, закінчено 13 січня 2021 року, що становить

значний строк - 12 років 8 місяців 23 дні, порушені вимоги щодо розумного строку, чим йому завдано шкоди.

При цьому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 190, частиною другою статті 358 КК України було незаконним, відповідно, було незаконним і перебування його під вартою у період з 22 квітня 2008 року по 22 квітня 2009 року.

Посилаючись на статтю 8 Конституції України, частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», норми ЦК України вказував, що він має право на відшкодування моральної шкоди, мінімальний розмір якої, враховуючи розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2022 року, становить 994 500 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000 грн для відшкодування моральної шкоди.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», так як його було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 190, частиною другою статті 358 КК України, у зв`язку з чим він перебував під вартою. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», строк перебування позивача під слідством чи судом, встановив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, гарантований державою.

Виходячи з встановлених фактичних обставин цієї справи, районний суд дійшов висновку про відсутність підстав для збільшення розміру моральної шкоди понад гарантований законом мінімум. Позивачем не надано доказів настання тяжких наслідків морального чи майнового характеру внаслідок проведення досудового розслідування та судового розгляду відповідного кримінального провадження.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішення питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, встановивши, що відносно ОСОБА_1 у кримінальній справі постановлено обвинувальний вирок суду, в якому не встановлено факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення у ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадянина, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, а тому відсутні передбачені пунктами 1, 1-1, 2 статті 2 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» випадки, відповідно до яких виникає право позивача на відшкодування такої шкоди.

Судом зазначено, що зміна прокурором обвинувачення в суді, а саме виключення частини третьої статті 190, частини другої статті 358 КК України та викладення обвинувачення за частиною третьою статті 358 КК України, не є випадком,

що передбачений пунктом 2 статті 2 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», за якого виникає право на відшкодування шкоди. Факт зміни обвинувачення не має наслідком незаконність притягнення особи до кримінальної відповідальності, повна реабілітація особи за таких обставин не настає. У даному випадку кримінальна справа закінчилась постановленням обвинувального вироку. Правові підстави для відшкодування моральної шкоди за зазначених позивачем обставин на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити судове рішення про задоволення його позову у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , з підстав, передбачених пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.

У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами неповно з`ясовано фактичні обставини справи, неповно досліджено та надано правову оцінку наявним у справі доказам, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Судом першої інстанції не застосовано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права, внаслідок чого не встановлено порушення відповідачами статей 3, 5, 6 Конвенції, у зв`язку з чим суд встановив занадто малий розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, який не відповідає критеріям справедливості, адекватності розміру моральної шкоди, що була йому завдана.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 25 травня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 січня 2021 року та ухвалою Верховного Суду

від 15 вересня 2021 року, не було зараховано до основного покарання строки знаходження його під вартою у період з 21 квітня 2008 року по 22 квітня 2009 року, так як санкція частини третьої статті 358 КК України не передбачає обрання обвинуваченому запобіжного заходу тримання під вартою. Вважає, що незаконне обрання запобіжного заходу тримання та знаходження його під вартою у період з

21 квітня 2008 року по 22 квітня 2009 року є порушенням статті 5 Конвенції.

Судом апеляційної інстанції помилково зазначено, що моральна шкода, яка була йому завдана та відшкодована державою України при розгляді справи

№ 1527/4804/12 за його позовом про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із порушенням розумних строків судового розгляду кримінальної справи у суді,

не може бути підставою для відмови у задоволені позову у цій справі

№ 522/7213/22, так як вказані позовні вимоги й підстава вимог не є тотожними.

Також суд не звернув уваги на той факт, що постановою Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 1527/4804/12, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року (провадження

№ 61-6778св21), встановлено, що унаслідок незаконного тримання його під вартою в мовах несумісних з життєвими, він отримав тяжку невиліковну хворобу-туберкульоз легень, у подальшому висновком Медико-соціальної експертної комісії йому встановлено інвалідність III групи, а згодом - II групи.

Вважає, що можливість відшкодування моральної шкоди ставиться в залежність

не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору,

а від порушення цивільного права особи. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому посилається на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2025 року від Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи, застосовано відповідні норми матеріального права, надано їм належну правову оцінку, внаслідок чого обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Зазначено, що факт зміни обвинувачення не має наслідком незаконність притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки повна реабілітація особи за таких обставин не наступає та у даному випадку кримінальна справа закінчилась постановленням обвинувального вироку суду. Посилається на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Постановою слідчого відділу Одеського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 02 жовтня 2007 року

у кримінальній справі № 02200700129 ОСОБА_2 притягнутий як обвинувачений за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 190, частинами першою, третьою статті 358 КК України (том 1, а. с. 16-17).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2008 року ОСОБА_2 , обвинуваченому у вчиненні злочинів, передбачених

частиною третьою статті 190, частинами першою, третьою статті 358 КК України обрано запобіжний захід тримання під вартою (справа № 9-1078/2008)

(том 1, а. с. 18).

22 липня 2008 року кримінальну справу № 02200700129 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 190, частинами першою, третьою статті 358 КК України, направлено до Суворовського районного суду м. Одеси (том 1, а. с. 21).

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2009 року клопотання підсудного ОСОБА_2 задоволено, змінено йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд (справа № 1-207/2009)

(том 1, а. с. 25).

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2011 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів та призначено покарання за: частиною першою статті 190 КК України (заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство)) - 1 рік обмеження волі (перекваліфікувавши дії підсудного з частини третьої статті 190 КК України на частину першу статті 190 КК України); частиною другою статті 358 КК України (заволодіння чужим майном шляхом виготовлення підробленого документа за попередньою змовою групою осіб з невстановленою слідством особою) - 2 роки обмеження волі; частиною третьою статті 358 КК України (використання завідомо підробленого документу) - 1 рік обмеження волі. На підставі статей 70 72 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у вигляді 2-х років обмеження волі та визнано його таким, що відбув покарання в повному обсязі. У строк відбування покарання зараховано час перебування ОСОБА_1 під вартою з 21 квітня 2008 року до 22 квітня

2009 року (справа № 1-50/2011) (том 1, а. с. 30).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2011 року вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2011 року щодо

ОСОБА_1 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (справа № 11/978/11) (том 1, а. с. 31-34).

Постановами прокуратури м. Одеси від 11 березня 2014 року та від 18 червня

2014 року змінено обвинувачення щодо ОСОБА_1 , виключено частину третю статті 190, частину другу статті 358 КК України (том 1, а. с. 35-40).

Вироком Суворовського районного суд м. Одеси від 02 жовтня 2014 року визнано винним ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України - використання завідомо підробленого документу. Звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 358 КК України (використання завідомо підробленого документу),

у зв`язку зі спливом строків давності. Кримінальне переслідування ОСОБА_1 за частиною третьою статті 358 КК України припинено (справа № 1527/1-842/11, провадження № 1/523/35/14) (том 1, а. с. 41-45).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 травня 2015 року вирок Суворовського районного суду від 02 жовтня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження

№ 11/785/106/15) (том 1, а. с. 46-19).

Постановою прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 від 10 жовтня 2016 року змінено ОСОБА_1 обвинувачення виключенням з обвинувачення частини третьої статті 190, частини другої статті 358 КК України, викладено обвинувачення

у новій редакції, за якою ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України (том 1, а. с. 51-54).

Вироком Суворовський районний суд міста Одеси від 12 червня 2018 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України (використання завідомо підробленого документу)

з призначенням йому покарання у розмірі 850 грн. Звільнено ОСОБА_1

від кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 358 КК України,

а кримінальне переслідування за частиною третьою статті 358 КК України припинено з підстав, передбачених статтею 49 КК України, з урахуванням положень

статті 11-1 КПК України (справа № 523/9773/15-к, провадження № 1/523/39/18)

(том 1, а. с. 55-59).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок Суворовського районного суду

м. Одеси від 12 червня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 11/813/15/19) (том 1, а. с. 62-63).

статті 74 КК України ОСОБА_1 від призначеного покарання звільнено

у зв`язку із закінченням строків давності. Застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, арешт майна та заборону виїзду скасовано. Стягнуто з

ОСОБА_1 на користь Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз судові витрати у сумі 1 095,25 грн та 939 грн (справа № 523/9773/15-к) (том 1, а. с. 65-72).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.

Згідно з вимогами до змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити зазначенні ціни позову, зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (пункти 3-5 частини третьої статті 175 ЦПК України.

Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення (частина перша статті 188 ЦПК України).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд зазначає, що у позовній заяві позивач заявив вимоги про відшкодування моральної шкоди у загальному розмірі 994 500 грн з двох підстав:

1) за незаконне засудження, перебування під вартою тощо на підставі Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»,

2) за порушення розумних строків провадження у кримінальній справі на підставі, зокрема, статті 23, частини шостої статті 1176 ЦК України, статей 6, 13 Конвенції.

На вказане апеляційний суд уваги не звернув.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення

№ 6/5/3/41).

Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі.

Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає підстав вважати її залишеною під підозрою.

Закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Подібні правові висновки викладено у постанова Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18),

від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19),

від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19).

Нереабілітуючі підстави означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Правова позиція щодо відсутності передбачених Законом підстав для відшкодування моральної шкоди особі, кримінальне провадження щодо якої було закрито з нереабілітуючих підстав, неодноразово висловлювалось судом касаційної інстанції.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, внаслідок застосування закону про амністію, декриміналізацією, відмовою потерпілого від обвинувачення не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду:

від 03 жовтня 2018 року у справі № 463/1380/15-ц (провадження № 61-18982св18), від 06 березня2019 року у справі № 161/10842/15-ц (провадження № 61-20009св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18 (провадження № 61-10065ск19),

від 18 листопада 2020 року у справі № 199/7894/19 (провадження № 61-4206св20), від 14 липня 2021 року у справі № 766/8892/17 (провадження № 61-3345св21),

від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22).

Тобто Верховний Суд неодноразово та послідовно робив висновки щодо застосування норм права при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду, і вказані висновки застосовуються судами при розгляді подібних спорів.

У справі, що переглядається, встановлено, що постановою прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 від 10 жовтня 2016 року про зміну обвинувачення в суді змінено ОСОБА_1 обвинувачення виключенням з обвинувачення частини третьої статті 190, частини другої статті 358 КК України, викладено обвинувачення

у новій редакції, за якою ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 25 травня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 січня 2021 року та ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (765,00 грн). На підставі статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України ОСОБА_1 від призначеного покарання звільнено у зв`язку із закінченням строків давності. Застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, арешт майна та заборону виїзду скасовано.

Отже, звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 358 КК України на підставі статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила кримінально каране діяння.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду, на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» задоволенню не підлягають, оскільки право на відшкодування шкоди виникає в особи лише у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності при повній реабілітації. Проте, кримінальну справу за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України, закрито у зв`язку із закінченням строків давності, що в свою чергу не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила кримінально каране діяння.

Верховний Суд, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову

у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду, так як позивач не має права на таке відшкодування на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки його не було повністю реабілітовано за вчинення злочинів, зокрема, частину третю статті 190, частину другу статті 358 КК України прокурором виключено із обвинувального акта, у межах цієї ж кримінальної справи засуджено за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України, однак звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав.

Безпідставними є доводи ОСОБА_1 у касаційній скарзі про те, що вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 25 травня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 січня 2021 року та ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року, не було зараховано до основного покарання строки знаходження його під вартою у період з 21 квітня 2008 року

по 22 квітня 2009 року, так як санкція частини третьої статті 358 КК України

не передбачає обрання обвинуваченому запобіжного заходу тримання під вартою. Вважає, що незаконне обрання запобіжного заходу тримання та знаходження його під вартою у період з 21 квітня 2008 року по 22 квітня 2009 року є порушенням статті 5 Конвенції.

Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням статті 5 Конвенції, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Проте позивач, вимагаючи компенсацію за позбавлення його свободи, у межах цієї або іншої судової справи не надав докази, які б свідчили про незаконність такого обмеження волі. У справі немає даних про те, що суд, санкціонуючи тримання під вартою позивача, вказав на незаконність такого обмеження волі або порушення процедури затримання. Також відсутні докази, що позивач оскаржував своє взяття або тримання під вартою і компетентний суд встановив його незаконність. При цьому у справі, яка переглядається, позивач також не ставив питання щодо законності взяття та тримання його під вартою, тобто безпосередньо чи опосередковано позивач не довів факт незаконного обмеження свободи, який би надав право на компенсацію, передбачену статтею 5 Конвенції. Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відсутність передбачених Законом підстав для відшкодування шкоди.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15-ц (провадження № 61-20009св18).

Незаконність притягнення до кримінальної відповідальності підлягала доведенню у кримінальній справі, однак ОСОБА_1 , реалізуючи свої процесуальні права, погодився на закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав.

Одним із основних елементів, які підлягають встановленню та вирішенню під час розгляду цієї справи, є визначення, чи була особа повністю реабілітована за вчинення декількох кримінальних правопорушень. Зокрема, за частиною третьою статті 358 КК України кримінальне провадження закрито на підставі статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, тобто за нереабілітуючих підстав.

Постановою прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 від 10 жовтня 2016 року з обвинувачення ОСОБА_1 виключено частину третю статті 190, частину другу статті 358 КК України, тому позивач не є повністю реабілітованим.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у ОСОБА_1 не виникло право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду, оскільки відсутні визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстави для такого відшкодування, оскільки позивач не був повністю реабілітований.

Щодо відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням розумних строків провадження у кримінальній справі

Відповідно до статті 8 Конституції України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Метою статті 13 Конвенції право на ефективний засіб правового захисту є надання засобу, за допомогою якого особи могли б отримати на національному рівні відшкодування шкоди, завданої порушенням їхніх конвенційних прав, перш ніж задіяти міжнародний механізм подання скарги до ЄСПЛ (справа «Кудла проти Польщі» (Case of Kudіa v. Poland) рішення від 26 жовтня 2000 року, заява 30210/96, пункт 152).

У справі «Класс проти Німеччини» (Case of Klass and others v. Germany) ЄСПЛ зауважив, що, згідно зі статтею 13 Конвенції, у випадку, коли особа вважає свої права та інтереси порушеними внаслідок прийняття заходів, які, як вона стверджує, суперечать Конвенції, ця особа повинна мати засіб правового захисту в національному органі як для прийняття рішення за її скаргою, так і, якщо необхідно, для отримання відшкодування. Таким чином, статтю 13 Конвенції необхідно тлумачити як положення, що гарантує «ефективний засіб правового захисту в національному органі» кожному, хто заявляє про факт порушення його прав і свобод, гарантованих Конвенцією (рішення від 6 вересня 1978 року, заява

№ 5029/71, пункт 64).

Засіб правового захисту, гарантований статтею 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з точки зору закону, так і на практиці в тому сенсі, що він дозволяє або запобігти оскаржуваному порушенню чи його продовженню, або забезпечує належне відшкодування шкоди, завданої будь-яким порушенням, яке вже мало місце.

Переглянувши питання про співвідношення частини 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості цивільного або кримінального провадження (розумного строку), що є спеціальною правовою нормою, та статті 13 Конвенції про право на ефективний засіб правового захисту ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» констатував існування «істотної небезпеки» для принципу верховенства права в рамках національних правових систем, коли «під час здійснення правосуддя трапляються надмірні затримки», «для оскарження яких сторони не мають національних засобів правового захисту».

У зв`язку з цим ЄСПЛ підкреслив, що тлумачення статті 13 Конвенції полягає в тому, що це положення гарантує ефективний засіб правового захисту в національному органі влади щодо ймовірного порушення вимоги, передбаченої частиною 1 статті 6 Конвенції, про розгляд справи протягом розумного строку.

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком цієї особи добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачені процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (§ 35 рішення ЄСПЛ у справі

«Alimentaria Sanders S. A. v. Spain» від 07 липня 1989 року №11681/85).

Європейський суд з прав людини в рішенні «Ігнаткіна про України»

від 21 травня 2015 року зазначав, що «розумність» тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед інших джерел, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

У березні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із порушенням розумних строків судового розгляду кримінальної справи в суді протягом певного строку.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (справа № 1527/4804/12).

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету України з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду

у розмірі 200 000 грн. У решті вимог позову відмовлено.

Постановою у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 23 лютого

2021 року змінено, викладено її резолютивну частину у такій редакції: стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн (провадження

№ 61-6778/21св21).

У справі, яка переглядається. обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 також посилається на те, що суттєво порушено розумні строки провадження у кримінальній справі відносно нього, наводить аргументи, посилається на відповідні норми національного та міжнародного права. При цьому розмір моральної шкоди визначає сукупністю наведених вище двох підстав для відшкодування такої шкоди.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один із принципів цивільного судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у апеляційному чи касаційному порядках та в яких межах.

Не погоджуючись із рішенням районного суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 містить обґрунтування про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на обставини суттєвого порушення розумних строків розгляду кримінальної справи № 02200700129 відносно нього було розпочато

21 квітня 2008 року, закінчено 13 січня 2021 року, що становить значний строк -

12 років 8 місяців 23 дні.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша, третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання.

Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що його вимоги про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються, у тому числі, доводами про порушення розумних строків провадження у кримінальній справі.

Рішенням від 24 жовтня 2019 року ЄСПЛ у справі «Якущенко проти України» («Yakushchenko v. Ukraine», заява № 57706/10) дійшов висновку, що національні суди не виконали свого обов`язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули послідовні та важливі аргументи заявника. Сукупність зазначених процесуальних недоліків дала ЄСПЛ підстави зробити висновок про те, що відмова у задоволенні позову заявника була свавільною. Відтак, ЄСПЛ констатував порушення судами при розгляді зазначеної справи пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 33 рішення ЄСПЛ).

У порушення наведених вище норм процесуального права апеляційний суд у своїй постанові, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в позові лише на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», жодним чином не мотивував й не відхилив доводів позивача про відшкодування моральної шкоди за порушення розумних строків провадження у кримінальній справі на підставі відповідних норм закону. Суд не перевірив тотожність позовних вимог зі справою № 1527/4804/12.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду у частині вирішення позову щодо відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду залишити без змін, а у частині відшкодування моральної шкоди

у зв`язку з порушенням розумних строків провадження у кримінальній справі

в суді скасувати, справу у цій частині направити на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду, залишити без змін.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням розумних строків провадження у кримінальній справі в суді скасувати, справу у частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець