№ 522/908/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 522/908/16-ц

провадження № 61-6720св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Сбербанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - ПАТ «Сбербанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 15 липня 2011 року між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (з 26 листопада 2015 року змінено назву на ПАТ «Сбербанк») та Приватним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Чорноморець» (далі - ПАТ «Футбольний клуб «Чорноморець») укладено договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44-ЮО, з наступними змінами та доповненнями, за умовами якого позичальнику було надано кредит у сумі 41 586 388,00 дол. США з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі «LIBOR USD 6M» + 11,5 % в доларах США, але не менше 12 % річних, з останнім днем дії кредитної лінії 30 червня 2018 року.

На забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язань позичальника 15 липня 2011 року між ПАТ «Сбербанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов`язався в повному обсязі відповідати за виконання усіх зобов`язань позичальника.

У зв`язку з несвоєчасним та неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року, а саме неповернення в обумовлені строки кредиту та процентів у розмірах та термінах, передбачених пунктами 1.2, 6.1-6.3, 8.1 договору про відкриття кредитної лінії, у ПрАТ «ФК «Чорноморець» перед банком утворилась заборгованість у загальному розмірі 44 303 282,26 дол. США та 46 608 814,15 грн, стягнення частини якої є предметом позову у цій справі.

Оскільки поручитель ПрАТ «ФК «Чорноморець» ОСОБА_1 грошових зобов`язань за договором поруки від 15 липня 2011 року та відповідно за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року

№ 14-В/11/44/ЮО всупереч статтям 553 554 ЦК України не виконує, ПАТ «Сбербанк», уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року в розмірі 31 773 973,32 дол. США, що становить частину заборгованості за кредитною лінією (основна заборгованість за кредитом); 6 276 988,08 дол. США - проценти за користування кредитною лінією, які нараховані за період з 15 липня 2014 року до 29 грудня 2015 року включно; пеню у розмірі 15 802 012,75 грн за прострочення сплати процентів за користування кредитом, яка нарахована за період з 31 грудня 2014 року до 30 червня 2015 року; пеню у розмірі 29 971 746,22 грн за прострочення сплати основної заборгованості за кредитом, яка утворилася за період з 31 грудня 2014 року до 30 червня 2015 року. Також позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Сбербанк» відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Сбербанк» відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У квітні 2017 року ПАТ «Сбербанк» зменшило розмір позовних вимог у справі, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року

№ 14-В/11/44/ЮО та на підставі договору поруки від 15 липня 2011 року у розмірі 1 000 000,00 дол. США, яка є частиною заборгованості за кредитною лінією.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Сбербанк» відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ПАТ «Сбербанк» звернулося до суду із позовом до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором після спливу шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, як це визначено у частині четвертій статті 559 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Сбербанк» задоволено.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року скасовано, прийнято нову постанову.

Позов АТ «Сбербанк» (правонаступник ПАТ «Сбербанк») до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець», ОСОБА_2 , про стягнення частини кредитної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року №14-В/11/44/ЮО та за договором поруки від 15 липня 2011 року в розмірі 1 000 000 доларів США задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» частину основної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО та договором поруки від 15 липня 2011 року в розмірі 1 000 000,00 дол. США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що строк пред`явлення вимог до поручителя не можна вважати пропущеним, оскільки кредитор звернувся до суду з позовом у цій справі, виходячи з умов договору, протягом шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Правове значення для вирішення питання про дотримання цього строку має не тільки факт відправлення банком такого повідомлення боржнику та поручителю, а і фактичне їх повідомлення про наявність такої вимоги, оскільки для неповідомленої про вимогу особи (до відома якої не доведено її зміст) обов`язок виконати таку вимогу виникнути не може.

Строк виконання зобов`язання поручителем за вказаним кредитним договором було змінено кредитором, останній день виконання такого зобов`язання за умовами кредитного договору та за змістом повідомлення-вимоги настав для ОСОБА_1 (поручителя) 21 липня 2015 року, з позовом до поручителя банк звернувся 14 січня 2016 року, тобто в межах шестимісячного строку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2016 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду винесена без всебічного та повного з`ясування фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, без урахування усталеної практики Верховного Суду за наслідками розгляду подібних спорів.

Апеляційний суд неправильно витлумачив пункти 8.4 та 11.9 кредитного договору, у результаті чого дійшов помилкового висновку про момент виникнення у кредитора вимоги за зобов`язанням до поручителя відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України. На порушення вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України апеляційний суд не врахував наявність судових рішень у справі № 910/10877/16 про тлумачення умов кредитного договору від 15 липня 2011 року №14-В/11/44/ЮО.

ОСОБА_1 вважає, що банк, звернувшись до суду з цим позовом 14 січня 2016 року, пропустив шестимісячний строк на пред`явлення вимоги до поручителя, встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Крім того, апеляційний суд на порушення вимог частини третьої статті 49 ЦПК України допустив зміну предмета позову на стадії апеляційного перегляду справи.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, витребувано справу № 522/908/16-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року справу за позовом ПАТ «Сбербанк» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ПрАТ «ФК «Чорноморець», ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року справу № 522/908/16-ц передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року справу № 522/908/16-ц повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду із зазначенням про те, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не обґрунтувала наявність підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2019 року, АТ «Сбербанк» заперечувало проти доводів ОСОБА_1 , а оскаржувану постанову апеляційного суду вважало законною та обґрунтованою.

Фактичні обставини справи

15 липня 2011 року між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (з 26 листопада 2015 року на підставі державної реєстрації змін до установчих документів змінено назву на ПАТ «Сбербанк», а з 11 травня 2018 року - АТ «Сбербанк») та ПрАТ «ФК «Чорноморець» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО (далі - кредитний договір).

У подальшому до кредитного договору сторонами вносилися зміни та доповнення шляхом укладання договорів про внесення змін за № 1-14. Так, 26 квітня 2013 року кредитний договір був викладений у новій редакції згідно із договором про внесення змін № 6.

Відповідно до умов пунктів 1.1, 1.2, 1.4 кредитного договору (з урахуванням змін та доповнень) ПАТ «Сбербанк» відкрило ПрАТ «ФК «Чорноморець» відновлювальну кредитну лінію в доларах США строком до 30 червня 2018 року з лімітом кредитування 41 586 388,00 дол. США.

У свою чергу, ПрАТ «ФК «Чорноморець» зобов`язалося своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені кредитним договором та/або додатковими угодами до нього, а також виконувати інші умови кредитного договору (пункт 6.1 кредитного договору).

ПАТ «Сбербанк» в повному обсязі свої зобов`язання за кредитним договором виконало, а саме: відкрило на ПрАТ «ФК «Чорноморець» кредитну лінію та надало у межах кредитної лінії кредитні кошти, що підтверджується виписками за рахунками ПрАТ «ФК «Чорноморець» та меморіальними ордерами.

Згідно із договором про внесення змін від 31 березня 2014 року № 11 до кредитного договору сторонами погоджено, що ПрАТ «ФК «Чорноморець» надається невідновлювальна кредитна лінія в доларах США.

У пункті 1.2 кредитного договору встановлено графік погашення кредиту (ліміт кредитної лінії на певну календарну дату).

Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору ПрАТ «ФК «Чорноморець» зобов`язалося сплачувати ПАТ «Сбербанк» за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором/відповідною додатковою угодою. Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією у валюті заборгованості.

Відповідно до підпункту «м» пункту 2.1 кредитного договору належне виконання позичальником зобов`язань по цьому договору забезпечується порукою ОСОБА_1 на повний розмір зобов`язань позичальника за цим договором.

15 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Сбербанк» з метою забезпечення належного виконання зобов`язань ПрАТ «ФК «Чорноморець» за кредитним договором був укладений договір поруки, із подальшим внесенням змін та доповнень шляхом укладання договорів про внесення змін за № 1-6.

Договір поруки та договори про внесення змін до нього укладені ОСОБА_1 за письмовою згодою його дружини, ОСОБА_2 , про що свідчать відповідні надписи на договорі поруки та договорах про внесення змін до нього, підписані ОСОБА_2

Підпунктом «д» підпункту 8.3 кредитного договору встановлено право ПАТ «Сбербанк» в односторонньому порядку вимагати від ПрАТ «ФК «Чорноморець» дострокового повернення повної суми заборгованості за кредитним договором у разі невиконання або неналежного виконання ПрАТ «ФК «Чорноморець» будь-якого зі своїх зобов`язань, передбачених цим договором.

У зв`язку із невиконанням боржником умов кредитного договору, 23 червня 2015 року ПАТ «Сбербанк» відповідно до умов пункту 8.3. кредитного договору скористалося своїм правом вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за кредитним договором, направивши на адресу ПрАТ «ФК «Чорноморець» рекомендованим листом повідомлення-вимогу про дострокове повернення повної суми заборгованості за кредитним договором протягом 10 робочих днів з дня отримання цієї вимоги (що підтверджується поштовим штемпелем на конверті відправлення).

З матеріалів справи вбачається, що вимога банку отримана боржником 07 липня 2015 року.

Вказана вимога банку боржником не виконана, у зв`язку із чим 14 липня 2015 року банк направив на адресу поручителя ОСОБА_1 повідомлення-вимогу про повернення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії у повному обсязі.

Факт відправлення на адресу відповідача повідомлення-вимоги підтверджується поштовим штемпелем на конверті відправлення та фіскальним чеком.

Відповідно до пункту 4.3 договору поруки поручитель протягом десяти календарних днів з моменту поштового відправлення йому кредитором письмового повідомлення або в інший термін, зазначений у такому повідомленні, зобов`язаний погасити заборгованість боржника за реквізитами, зазначеними в повідомленні.

Згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 09 лютого 2016 року у справі № 916/4693/15 за позовом ПАТ «Сбербанк» до ПрАТ «ФК «Чорноморець», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Блек сі ріелті груп», Публічне акціонерне товариство «Ринок Малиновський», Публічне акціонерне товариство «Туристично-виробнича фірма «Чорне море», Публічне акціонерне товариство «Чорноморська транспортна компанія» про стягнення 1 047 688 897, 41 грн, встановлено заборгованість ПрАТ «ФК «Чорноморець» перед ПАТ «Сбербанк» за сумою кредиту у розмірі 36 773 937, 32 дол. США.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, й це вбачається з матеріалів справи, що постанова Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України не відповідає.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 4-680цс19) зазначила:

«36. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)».

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення суб`єктивного права кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251 252 ЦК України).

Сторони у договорі поруки не визначили строк її дії, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відповідно до пункту 4.3 договору поруки поручитель протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поштового відправлення йому кредитором письмового повідомлення або в інший термін, зазначений у такому повідомленні, зобов`язаний погасити заборгованість боржника за реквізитами, зазначеними в повідомленні.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, оскільки договором кредиту передбачено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця відповідно до графіка платежів, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та згідно з частиною четвертою статті 559 цього Кодексу обрахування встановленого шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя зі спливом строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження

№ 14-145цс18), відповідно до якого строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15, з огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України наявні підстави для висновку, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Відповідно, істотним під час вирішення цього спору є питання, чи була чинною порука відповідача станом на момент звернення позивачу до суду з позовом до нього.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ПАТ «Сбербанк» 23 червня 2015 року у зв`язку із невиконанням ПрАТ «ФК «Чорноморець» умов кредитного договору (у зв`язку із виникненням заборгованості за процентами за користування кредитом та непогашенням частини кредиту відповідно до встановленого ліміту кредитної лінії) згідно з пунктом 8.3 кредитного договору скористався правом вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за кредитним договором, тому відповідно до пункту 8.4 кредитного договору рекомендованим листом надіслав на адресу ПрАТ «ФК «Чорноморець» повідомлення-вимогу № 5828/5/28-2 про дострокове повернення повної суми заборгованості за кредитним договором, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті відправлення та на описі вкладення до листа.

За умовами пункту 8.4 кредитного договору (в редакції договору від 26 квітня 2013 року № 6 про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії

від 15 липня 2011 року № 14-В/11-44/ЮО) у разі, якщо банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов`язаний в письмовій формі повідомити про це позичальника із зазначенням у відповідній вимозі повної суми заборгованості, а позичальник зобов`язаний здійснити усі платежі за цим договором на користь банку (при цьому строкові платежі - проценти, комісії, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором, і по дату повернення повної суми заборгованості за цим договором) в строк не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дня відправлення банком такого повідомлення (вимоги).

Натомість у пункті 11.9 кредитного договору (в редакції договору від 26 квітня 2013 року № 6 про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11-44/ЮО) визначено, що будь-які повідомлення, попередження та інший обмін інформацією між банком і позичальником, що стосуються цього договору, незалежно від того, передбачені вони цим договором або ні, мають юридичну силу, якщо вони викладені письмово і доведені до відома іншої сторони кур`єром під розписку, рекомендованим або цінним листом/телеграмою (якщо інші способи повідомлення прямо не передбачені цим договором) на адресу сторони отримувача, зазначену в розділі «Реквізити та підписи сторін, платіжні реквізити» цього договору, та/або шляхом застосування засобів системи «Клієнт-Банк» з використанням електронних підписів у порядку та на умовах, передбачених відповідним договором, укладеним між позичальником та банком.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, щопозичальником вимога банку від 23 червня 2015 року отримана 07 липня 2015 року, строк виконання зобов`язання позичальником за зазначеним кредитним договором змінено кредитором, останній день виконання такого зобов`язання за умовами кредитного договору та за змістом листа з відповідним повідомленням-вимогою настав для позичальника 21 липня 2015 року. Відповідно, шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя ОСОБА_1 сплив 21 січня 2016 року.

В оцінці доводів касаційної скарги та правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд врахував, що за правилом частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, визначаючи умови та правила у кредитному договорі, сторони реалізували право на саморегулювання правовідносин між ними, зокрема щодо права банку в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту у разі настання певних обставин (пункт 8.3 кредитного договору), та дії кредитора у разі, якщо він використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості (пункт 8.4 кредитного договору). Ці правила є спеціальними (передбачені у статті 8 кредитного договору «Повернення кредиту») відносно правил, передбачених пунктом 11.9 кредитного договору (що міститься у статті 11 кредитного договору «Інші умови»), що передбачають правила набрання чинності повідомленнями, попередженнями та інший обмін інформацією між банком та позичальником.

Необхідно зазначити, що стосовно розуміння пункту 8.4 кредитного договору склалася усталена судова практика у справах за подібних фактичних обставин.

Зокрема, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 524/5254/14-ц (провадження № 61-19432св18) Верховний Суд зазначив:

«При визначенні розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з поручителя, апеляційний суд не звернув уваги на те, що згідно з вищенаведеними пунктами 8.4, 8.5 кредитного договору змінений банком в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання при реалізації ним права на дострокове повернення повної суми заборгованості настає не пізніше 10 календарних днів з дня направлення позичальнику відповідного повідомлення.

Враховуючи, що повідомлення кредитора № 419/7/28-3 було надіслано ПП «Паритет» 22 січня 2014 року, строк виконання основного зобов`язання настав через десять днів після вказаної дати, тобто 02 лютого 2014 року.

Своїми діями банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим його право нараховувати передбачені Кредитним договором проценти за кредитом через десять днів після направлення вимоги позичальнику припинилося. Тому позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилася станом на 02 лютого 2014 року, а нарахування після цієї дати процентів за користування кредитом є неправомірним».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18) зробила такі висновки щодо настання строку виконання основного зобов`язання з урахуванням правил статті 599 ЦК України:

«Згідно із пунктом 9.1 цього кредитного договору, у разі набуття кредитором на підставах передбачених договором права вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, кредитор направляє письмову вимогу на адресу позичальника рекомендованим листом про дострокове повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, нарахованої неустойки та інших платежів та нарахувань за цим договором та/або про усунення порушення (виконання зобов`язання) у не менш ніж тридцятиденний термін. Лист про вимогу про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання та дострокове повернення кредиту в будь-якому випадку вважається отриманим позичальником після спливу семи днів з дня відправлення відповідного листа.

Застосовуючи вимоги статті 599 ЦК України днем настання основного зобов`язання у спірних правовідносинах є наступний день після спливу 30 календарного дня з дати відправлення банком на адресу позичальника вимоги про дострокове виконання боргових зобов`язань. Наступні дії боржника не змінюють та не впливають на день настання строку виконання основного зобов`язання».

У постанові від 23 січня 2019 року у справі № 372/3/16-ц (провадження

№ 61-9064св18) Верховний Суд також погодився із можливістю визначення строку виконання основного зобов`язання з моменту відправлення вимоги позичальнику, зокрема:

«Кінцевий строк виконання зобов`язання за кредитним договором - 24 квітня 2029 року - було змінено банком шляхом пред`явлення дострокової вимоги до позичальника 30 листопада 2012 року, отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту. З цієї дати почався перебіг шестимісячного строку для пред`явлення позову до поручителя про стягнення боргу за кредитним договором. Таким чином, шестимісячний строк звернення до суду із позовом до ОСОБА_1 закінчився 30 червня 2013 року. Із позовом до поручителя банк звернувся у липні 2014 року, тобто поза межами шестимісячного строку».

Наведені правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження

№ 14-224цс18), Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 524/5254/14-ц (провадження № 61-19432св18), від 23 січня 2019 року у справі № 372/3/16-ц (провадження № 61-9064св18), є обов`язковим під час вирішення цієї справи у питанні визначення моменту настання строку виконання кредитного зобов`язання в разі пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредитних коштів у повному обсязі, оскільки так само й у спірних правовідносинах банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії кредитного договору, що відповідним чином повинно впливати й на початок спливу строку пред`явлення вимоги до поручителя.

Суд апеляційної інстанції, застосовуючи у визначенні моменту настання строку виконання основного зобов`язання правила пункту 11.9 кредитного договору, не врахував, що таке правило є загальним, натомість правило пункту 8.4 кредитного договору є спеціальним.

Про необхідність застосування спеціального закону перед загальним зазначив також і Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2018 року у справі № 263/15749/16-а:

«… при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (пункт 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» від 25 березня 1999 року, пункт 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії» від 26 липня 2007 року тощо)».

Наведене свідчить про помилковість висновків суду апеляційної інстанції під час визначення пріорітетної норми у визначенні моменту настання строку виконання основного зобов`язання, оскільки в оцінці спірних правовідносин необхідно виходити зі змісту спеціального правила, викладеного в пункті 8.4 кредитного договору, що було враховано по суті судом першої інстанції.

Направляючи 23 червня 2015 року повідомлення-вимогу позичальнику про дострокове повернення повної суми заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11-44/ЮО, банк вчинив дії, спрямовані на зміну правовідносин, що свідчить про вчинення ПАТ «Сбербанк» одностороннього правочину, який змінює в односторонньому порядку умови двостороннього договору.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя стаття 202 ЦК України).

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (частина п`ята статті 202 ЦК України).

Отже, як односторонній правочин вимога банку про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором створила обов`язки та права для позичальника і поручителя, та й такою самою мірою створила зобов`язання для кредитора.

Кредитор був вільним у вчиненні такого правочину, проте після настання визначеного ним моменту, цей правочин зумовив виникнення певних прав та обов`язків і для кредитора як для сторони договірного зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 488/1286/14-ц (провадження № 61-5952св18) зазначив таке:

«Враховуючи, що зазначене рішення про дострокове повернення кредитних коштів приймалося саме банком, тому незалежно від того, чи отримали позичальник та поручитель повідомлення банку про дострокове повернення кредитних коштів, згадані зміни настали та є обов`язковими для обох сторін, зокрема й позивача».

Визначаючи умови дострокового погашення заборгованості у вимозі

від 23 червня 2015 року, банк скористався власними правами, передбаченими у пунктах 8.3., 8.4 кредитного договору, проте з власної волі визначив, що обов`язок виконання позичальником основного зобов`язання у повному обсязі втрачає чинність у разі, якщо протягом 10 робочих днів з дня відправлення вимоги-повідомлення позичальник поверне банку прострочену заборгованість за кредитним договором. У іншому випадку банк залишив за собою право стягнення кредитної заборгованості в судовому порядку або звернення стягнення на заставлене майно.

Направляючи вимогу позичальнику, кредитор прийняв рішення про настання строку виконання основного зобов`язання після спливу 10 робочих днів з дня відправлення ним такої вимоги-повідомлення боржнику за умови, що боржник не погасить прострочену заборгованість протягом 10 робочих днів від дня відправлення йому такої вимоги.

Застосовуючи правила обчислення строків, визначені у статтях 251-253 ЦК України, статтях 52 73 КЗпП України щодо перенесення термінів через свята, слід зробити висновок, що строк виконання основного зобов`язання у зв`язку з непогашенням боржником простроченої заборгованості за кредитним договором протягом 10 робочих днів з дня направлення вимоги банком, настав 09 липня 2015 року.

Таким чином, відсутня необхідність порівнювати правила пунктів 8.4 та 11.9 кредитного договору, хоча пункт 8.4 є спеціальним відносно пункту 11.9, але кредитор, скориставшись правом, інакше визначив строк настання моменту виконання основного зобов`язання, про що він зазначив у повідомленні-вимозі.

Отже, направивши вимогу позичальнику, банк, застосовуючи положення пунктів 8.3, 8.4 кредитного договору, реалізував своє право вимоги дострокового повернення заборгованості за кредитним договором, чим змінив строк виконання основного зобов`язання з 30 червня 2018 року на 11 робочий день після відправлення такої вимоги боржнику, тобто на 09 липня 2018 року.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховано постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 15 лютого 2017 року у справі № 910/10877/16, Верховний Суд дійшов висновків, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано не врахував висновки господарських судів під час вирішення справи, яка переглядається.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ПАТ «Сбербанк» про тлумачення пунктів 8.4, 11.9 кредитного договору, Київський апеляційний господарський суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, встановив, що вони є зрозумілими, неоднозначного трактування таких умов договору до звернення з позовом до суду не виникало, а дотримавшись умов пункту 8.4 під час направлення повідомлення-вимоги від 23 червня 2015 року, банк намагається внести зміни до вже виконаних умов, що суперечить нормам статті 213 ЦК України.

Отже, господарським судом встановлено відсутність неоднозначного трактування банком умов пунктів 8.4, 11.9 кредитного договору до звернення з позовом до суду. Вже після виконання банком вимог пункту 8.4 кредитного договору (під час направлення повідомлення-вимоги позичальнику, чим змінив строк виконання основного зобов`язання) банк вдався до власного трактування змісту пункту 11.9.

Висновки Верховного Суду, сформульовані у цій постанові за наслідками перегляду справи у касаційному порядку, аналогічні правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 522//799/16-ц (провадження № 61-2887св20). Фактичниі обставини у справах № 522/908/16-ц та № 522//799/16-ц є подібними, оскільки стосуються питання наявності у ОСОБА_1 як поручителя обов`язку відповідати за неналежне виконання ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44-ЮО (з наступними змінами та доповненнями).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Аналізуючи доводи касаційної скарги, а також зміст ухвалених у цій справі судових рішень, Верховний Суд, приймаючи постанову, виходить з того, що реалізація суб`єктивного цивільного права, обмеженого законом у своїй дії у часі, є неможливою після закінчення присічного строку. При цьому не має правового значення тривалість пропуску такого строку. Право кредитора пред`явити вимогу про виконання зобов`язання вважається припиненим на наступний день після закінчення присічного строку та не може бути поновленим судом або кредитором.

Таким чином, переглядаючи рішення районного суду в апеляційному порядку та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд всупереч положенням статей 263 264 367 ЦПК України не встановив обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, зокрема, не врахував, що відповідно до повідомлення-вимоги від 23 червня 2015 року банком змінено строк виконання зобов`язання, який настав 09 липня 2015 року, а не 21 липня 2015 року.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Натомість суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність визначених законом підстав для настання для поручителя боржника цивільно-правової відповідальності у вигляді обов`язку з погашення кредитної заборгованості, оскільки звернувшись 14 січня 2016 року до суду з цим позовом, банк пропустив визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителя, відлік якого відповідно до повідомлення-вимоги кредитора розпочався 09 липня 2015 року.

Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 13 780,00 грн підлягає стягненню з ПАТ «Сбербанк» на користь заявника.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 13 780 (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк

В. В. Яремко