Постанова

Іменем України

19 січня 2023 року

м. Київ

справа № 522/981/21

провадження № 61-7371св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеський національний академічний театр опери та балету,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - первинна профспілкова організація Одеського національного академічного театру опери та балету,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси, в складі судді Косіциної В. В.,

від 07 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., від 30 червня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Одеського національного академічного театру опери та балету про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що наказом відповідача від 04 вересня 2020 року

№ 278-к її було прийнято на роботу прибиральницею службових приміщень господарської дільниці Одеського національного академічного театру опери та балету.

19 та 20 грудня 2020 року вона була відсутня на роботі з дозволу свого безпосереднього керівника ОСОБА_2

20 грудня 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали акт про відсутність позивача на роботі, а наказом Одеського національного академічного театру опери та балету від 15 січня

2021 року № 16-к її було звільнено за прогул, вчинений 19 та 20 грудня

2020 року протягом усього робочого дня без поважних причин, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки 19 та 20 грудня 2020 року вона була відсутня на роботі з дозволу керівника, позивач просила суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ Одеського національного академічного театру опери та балету про звільнення

ОСОБА_1 з посади прибиральниці;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прибиральниці в Одеському національному академічному театрі опери та балету;

- стягнути з Одеського національного академічного театру опери та балету середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду Одеської області від 07 липня

2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 30 червня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі з 19 та 20 грудня 2020 року, у зв`язку з чим дійшли висновку про дотримання Одеським національним академічним театром опери та балету вимог трудового законодавства під час звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29 липня 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 червня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У серпні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подали касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18, від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20, від 30 вересня 2019 року у справі № 910/23375/17

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що поважність відсутності позивача на роботі підтверджена пояснювальною запискою позивача роботодавцю

від 22 грудня 2020 року та допитом ОСОБА_1 в якості свідка.

Зазначає, що не мала підстав не довіряти своєму керівнику, яка їй повідомила про відсутність необхідності виходу на роботу 19 та 20 грудня 2020 року, вказавши, що ці дні є вихідними.

Вважає, що дійсною причиною звільнення був не прогул, а негативне відношення до неї роботодавця.

Звертає увагу, що Одеський національний академічний театр опери та балету не розглядав такий вид дисциплінарного стягнення як догана.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року Одеський національний академічний театр опери та балету подав відзив на касаційну скаргу, доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки відзив подано з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження та відсутністю підстав для його продовження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Одеського національного академічного театру опери та балету від 04 вересня 2020 року № 279-к ОСОБА_1 прийнято на роботу прибиральницею службових приміщень господарської дільниці Одеського національного академічного театру опери та балету.

19 та 20 грудня 2020 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі, про що 20 грудня 2020 року роботодавцем був складений акт, підписаний працівниками театру: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4

22 грудня 2020 року ОСОБА_2 склала службову записку на ім`я генерального директора Одеського національного академічного театру опери та балету, в якій повідомила, що прибиральниця ОСОБА_1 без поважних причин не вийшла на роботу 19 грудня та 20 грудня 2020 року.

У своїх поясненнях роботодавцю ОСОБА_1 вказувала, що не виходити на роботу їй дозволили безпосередній керівник - ОСОБА_2

05 січня 2021 року відбулось засідання первинної профспілкової організації Одеського національного академічного театру опери та балету профспілки працівників культури, на якому була надана згода на звільнення ОСОБА_1 за прогул 19 та 20 грудня 2020 року.

Наказом Одеського національного академічного театру опери та балету

від 15 січня 2021 року № 16-к ОСОБА_1 було звільнено за прогул, вчинений 19 та 20 грудня 2020 року протягом усього робочого дня без поважних причин, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з трудовим законодавством працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення догана або звільнення.

Згідно із статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання поважності відсутності працівника на роботі, звільненого згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не спростувала факту прогулів та не довела поважність причин своєї відсутності на робочому місці 19 та 20 грудня 2020 року, що підтверджено наявними у справі доказами, зокрема, актом

від 20 грудня 2020 року, табелем обліку робочого часу за грудень 2020 року та наданими позивачем поясненнями від 22 грудня 2020 року.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно вважали, що наявність дозволу керівника для невиходу позивача на роботу 19 та 20 грудня 2020 року не доведена.

Під час звільнення ОСОБА_1 . Одеський національний академічний театр опери та балету, як роботодавець, дотримався строку для застосування дисциплінарного стягнення, визначеного статтею 148 КЗпП України, порядку його застосування, передбаченого статтею 149 КЗпП України, а також отримав попередню згоду первинної профспілкової організації Одеського національного академічного театру опери та балету профспілки працівників культури у відповідності до вимог статті 43 КЗпП України.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

При обранні виду стягнення Одеським національним академічним театром опери та балету було враховано усі обставини, за яких ОСОБА_1 вчинено проступок, зокрема відсутність протягом двох робочих днів без поважних причин.

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи визначені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта