№ 523/10620/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 523/10620/18

провадження № 61-9583св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Одеська місцева прокуратура № 4, прокуратура Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2019 року у складі судді Дяченка В. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Артеменко А. І., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Одеської місцевої прокуратури № 4 про захист честі і гідності, у якому, з урахуванням уточнень, просили суд визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує честь, гідність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інформацію, яка викладена в листі № 504 на ім`я начальника другого слідчого відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 від 03 лютого 2016 року, що направлений Одеською місцевою прокуратурою № 4 за підписом керівника ОСОБА_3 , а також відшкодувати 500 000,00 грн моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що на час звернення до суду з позовом Одеською місцевою прокуратурою № 4 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12014160490005191, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 жовтня 2014 року, за заявою директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Норма Плюс» (далі - ТОВ «Норма Плюс») ОСОБА_4 на протиправні дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які, зловживаючи своїм службовим становищем, заволоділи майном, яке належить ТОВ «Норма Плюс».

У вказаному кримінальному провадженні відсутня сторона захисту. Таким чином, позивачі в кримінальному провадженні № 12014160490005191 не мають процесуального статусу, тобто не є підозрюваними, обвинуваченими.

У листопаді 2017 року позивачам стало відомо, що Одеська місцева прокуратура № 4 за підписом її керівника направила до прокуратури Одеської області лист від 03 лютого 2016 року № 504 про результати перевірки щодо незаконних дій службових осіб Суворовського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області та місцевої прокуратури № 4 м. Одеси при проведенні досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12012170490000453 від 08 грудня 2012 року та № 12014160490005191 від 16 жовтня 2014 року, в якому наявна така інформація:

«Внаслідок зазначених дій ФОП ОСОБА_1 таємно від ОСОБА_5 стала одноосібною власницею телекомунікаційної мережі, яка була раніше побудована та фактично знаходилася у власності ТОВ «Норма Плюс». Таким чином, мережа, яка була створена за кошти та силами ТОВ «Норма Плюс» була переоформлена на ФОП ОСОБА_1 .

Внаслідок зазначених протиправних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_1 за допомогою та сприянням ОСОБА_2 , таємно від ОСОБА_5 отримала проект телекомунікаційної мережі, яка була раніше побудована за кошти ОСОБА_5 та фактично знаходилася у власності ТОВ «Норма Плюс», на своє ім`я, та стала одноосібною її власницею.

Таким чином, мережа, яка створена за кошти та силами ТОВ «Норма Плюс» була протиправно привласнена ОСОБА_2 та його цивільною дружиною ОСОБА_1 , та оформлена на ФОП ОСОБА_1 .

У діях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 ч. 3 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вчинена за попередньою змовою групою осіб.

....причетність колишнього директора ТОВ «Норма Плюс» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до заволодінням майном, яке належить ТОВ «Норма Плюс», тобто причетність останніх до скоєння злочину, передбаченого ст. 191 ч. 3 КК України».

У наведеній інформації, що поширена Одеською місцевою прокуратурою № 4, на переконання позивачів, містяться висловлювання щодо них в принизливій та образливій формі, яка по суті є звинуваченням в порушенні норм чинного законодавства та вчиненні кримінальних правопорушень і направлена на приниження честі, гідності. При цьому будь-які докази, які б підтверджували та доводили викладені у листі факти щодо позивачів, в самому листі не зазначено та під час досудового розслідування не встановлено.

Позивачі вважали, що вказані твердження мають характер наклепу, оскільки, відповідно до статті 276 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) (випадки повідомлення про підозру), при наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, здійснюється повідомлення про підозру і особа набуває статусу підозрюваного, в той час позивачі такого статусу не мають. Поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало та які не можуть бути підтвердженими.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2019 року задоволено клопотання позивачів про залучення співвідповідача та залучено до участі у справі як співвідповідача прокуратуру Одеської області.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2019 року позов задоволено частково. Визнано недостовірною інформацію, яка викладена в листі від 03 лютого 2016 року № 504 на ім`я начальника другого слідчого відділу прокуратури Одеської області, такого змісту: «причетність колишнього директора ТОВ «Норма Плюс» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до заволодінням майном, яке належить ТОВ «Норма Плюс», тобто причетність останніх до скоєння злочину, передбаченого ст. 191ч. 3 КК України». В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції визначив, що спірна інформація, розміщена в листі прокуратури від 03 лютого 2016 року № 504 стосовно позивачів, є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, проте лише в частині тексту цього листа йдеться і стверджується про винуватість позивачів у вчиненні кримінальних правопорушень за відсутності будь-якого судового рішення, відповідно автор в цій частині порушив принцип презумпції невинуватості. На думку суду першої інстанції, позовна вимога про визнання інформації недостовірною підлягає частковому задоволенню лише в частині, що стосується тексту: «....причетність колишнього директора ТОВ «Норма Плюс» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до заволодінням майном, яке належить ТОВ «Норма Плюс», тобто причетність останніх до скоєння злочину, передбаченого ст. 191 ч. 3 КК України», оскільки в іншій частині оспорюваного тексту не стверджується про винуватість позивачів у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про викладення інформації щодо перебігу розслідування, що є функціональним обов`язком автора інформації.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, то суд першої інстанції відмовив у її задоволенні з підстав недоведеності стороною позивачів.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу прокуратури Одеської області задоволено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2019 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині задоволених позовних вимог відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках на користь прокуратури Одеської області витрати зі сплати судового збору при подачі апеляційної скарги у сумі 1 056,00 грн.

При прийнятті своєї постанови апеляційний суд виходів із того, що інформація, яку суд першої інстанції визнав недостовірною, міститься у внутрішньому службовому документі від 03 лютого 2016 року № 504 Одеської місцевої прокуратури № 4, яка здійснює процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях № 12012170490000453 та № 12014160490005191, адресованому прокуратурі Одеської області, та стосується стану кримінальних проваджень. Проте ані позивачі, ані їх представник ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не довели належним чином підстави позовних вимог, а саме те, що викладені у внутрішньому службовому документі відповідачів відомості про стан кримінальних проваджень поширюють інформацію, яка порушує честь та гідність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На думку апеляційного суду, задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції у порушення положень статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не врахував, що не може вважатись поширенням інформації, як обов`язковий елемент юридичного складу правопорушення, яка містить відомості про проведення процесуальних дій, їх хід та здобуті результати, оскільки такій інформації надається оцінка у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, отже, викладені місцевою прокуратурою відомості про стан досудового розслідування у кримінальному проваджені, адресовані прокуратурі вищого рівня, не є поширенням інформації. Крім того, апеляційний суд вказав, що позивачі не довели, що інформація зазначена у документі, на який вони посилаються, мотивована цілеспрямованими діями з метою принизити їх честь та гідність, унаслідок яких порушено їх особисті немайнові права, або завдано шкоди відповідним особистим немайновим благам, що також виключає наявність складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності.

На підставі зазначеного апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 15 16 ЦК України право позивачів не підлягає судовому захисту, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Як підставу касаційного оскарження заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуально права, а саме застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 та від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19.

У своїй касаційній скарзі заявники також посилаються на те, що аналіз змісту досліджуваної інформації в іншій частині тексту, який суд першої інстанції не визнав недостовірною, дозволяє визначити такі її характеристики: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ідентифіковано шляхом неодноразового використання їхніх прізвищ та імен, вони прямо називаються та пов`язуються із кримінальними діями, спірна інформація не містить будь-яких припущень, викладена в стверджувальній формі як встановлені факти вчинення позивачами кримінальних правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом України (далі - КК України), та містить пряме обвинувачення про те, що у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України. Таким чином, на думку заявників, зміст оспорюваної інформації є в повній мірі зрозумілим та достатнім для висновку про те, що у листі від 03 лютого 2016 року № 504 стверджується про вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 конкретних кримінальних правопорушень, таких як заволодіння чужим майном, зловживання службовим становищем, вчинених за попередньою змовою групою осіб, відповідальність за які передбачена КК України. Крім того, поширена відповідачами інформація про вчинення позивачами злочинів носить стверджувальний характер та вказує на факти і події, які вже відбулися та які можна перевірити на предмет їхньої відповідності дійсності. Разом з тим у справі № 523/10620/18 позивачі не мають процесуального статусу у кримінальних провадженнях, тобто не є підозрюваними, обвинуваченими, їм взагалі було відмовлено у повідомленні про підозру.

Також заявники вказують, що зі спірного листа від 03 лютого 2016 року № 504 вбачається, що Одеською місцевою прокуратурою № 4 була розглянута заява представників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про незаконні дії посадових (службових) осіб при проведенні досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12012170490000453 від 08 грудня 2012 року та № 12014160490005191 від 16 жовтня 2014 року, що з урахуванням пункту 5 частини четвертої статті 21 Закону України «Про інформацію» (до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб) спростовує необґрунтований висновок судів про те, що у внутрішньому службовому документі від 03 лютого 2016 року № 504 міститься інформація про стан кримінальних правопорушень.

Заявники вказують, що з 01 лютого 2013 року по теперішній час ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відчувають душевні страждання, психологічні переживання, знаходяться в приниженому становищі, у відчутті несправедливості, а також в розчаруванні в органах прокуратури. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини початком кримінального переслідування особи вважається не тільки момент формального повідомлення про підозру, але також і момент, коли стало відомо, що органи державної влади сприймають особу як підозрюваного, навіть якщо офіційного повідомлення про підозру не було.

Станом на дату розгляду справи відзиви від відповідачів на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Верховного Суду не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 29 червня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) поновлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України), витребувано із Суворовського районного суду м. Одеси матеріали справи № 523/10620/18 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2021 року матеріали справи № 523/10620/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, вийшовши за межі її доводів та вимог, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із такого.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що лист керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 до заступника начальника управління - начальника другого слідчого відділу прокуратури Одеської області від 03 лютого 2016 року № 504 містить таку інформацію:

«Внаслідок зазначених дій ФОП ОСОБА_1 таємно від ОСОБА_5 стала одноосібною власницею телекомунікаційної мережи, яка була раніше побудована та фактично знаходилася у власності ТОВ «Норма Плюс». Таким чином, мережа, яка була створена за кошти та силами ТОВ « Норма Плюс» була переоформлена на ФОП ОСОБА_1 .

Таким чином, мережа, яка створена за кошти та силами ТОВ « Норма Плюс» була протиправно привласнена ОСОБА_2 та його цивільною дружиною ОСОБА_1 , та оформлена на ФОП ОСОБА_1 .

Одеська місцева прокуратура № 4 є структурним підрозділом прокуратури Одеської області (ідентифікаційний код юридичної особи 03528552).

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).

Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (частина перша статті 42 КПК України).

Згідно з частиною другою статті 42 КПК України обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20).

Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 08 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

У частинах першій та другій статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі, гідності та ділової репутації не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного в кримінальному провадженні та/або спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні.

У справі, що переглядається:

позов пред`явлено для спростування позивачами наявності в їхніх діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України, статусу у них підозрюваних чи обвинувачених та спростування факту причетності до заволодіння майном, яке належить ТОВ «Норма Плюс», у свою чергу відповідні відносини не є цивільними й не стосуються майнового чи немайнового цивільного права або інтересу позивачів;

суди не врахували, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивачів у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивачі використовують цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою;

суди не звернули увагу, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування наявності в діях позивачів ознак кримінального правопорушення, наявності у них статусу підозрюваних чи обвинувачених та спростування факту причетності до скоєння злочину, передбаченого нормами КК України, та ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий позов не підлягає судовому розгляду.

Відсутність у позивачів юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у листі прокуратури, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивачів про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у відповідних кримінальних проваджень, в яких дані, зафіксовані у листі прокуратури, є відомостями про стан виконання кримінальних проваджень чи опис складу злочину.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша та друга статті 414 ЦПК України).

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України та частково задовольнити касаційну скаргу, оскаржувані судові рішення скасувати, а провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про захист честі і гідності (визнання недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує честь, гідність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інформацію, яка викладена в листі від 03 лютого 2016 року № 504) закрити.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду у постановах від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20), від 25 листопада 2020 року у справі № 760/16924/18 (провадження № 61-14643св19), від 09 грудня 2020 року № 642/2581/17 (провадження № 61-8189св19).

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оскільки суд касаційної інстанції прийняв рішення про закриття провадження в частині позовних вимог про захист честі і гідності, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає відхиленню через її безпідставність та відсутність порушеного права (право на відшкодування моральної шкоди у позивачів у спірних правовідносинах не виникло), а не через недоведеність, висновку про що дійшли суди попередніх інстанцій, тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення на підставі статті 412 ЦПК України про відмову в задоволенні позовних вимог області про відшкодування моральної шкоди з підстав, зазначених у цій постанові.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись статтями 255 258 400 409 412 414 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської місцевої прокуратури № 4, прокуратури Одеської області про захист честі і гідності скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської місцевої прокуратури № 4, прокуратури Одеської області про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської місцевої прокуратури № 4, прокуратури Одеської області про відшкодування моральної шкоди відмовити з підстав, передбачених цією постановою.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик