ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 523/11328/21

провадження № 61-10568св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ,

третя особа - квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сєвєрової Є. С., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса (далі -КЕВ м. Одеса), в якому просив визнати протиправним рішення та скасувати пункт 1.5. протоколу № 1 від 28 січня 2019 року об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 в частині, яким зараховано ОСОБА_1 в загальну чергу з 03 лютого 1995 року, протокол від 20 травня 1992 року, зі складом родини з чотирьох осіб: дружина ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 , як осіб, які перебувають на обліку громадян та потребують поліпшення житлових умов шляхом отримання постійного житла; визнати протиправним та скасувати пункт 1.5. наказу № 36 від 29 січня 2019 року командира військової частини НОМЕР_1 , яким затверджено пункт 1.5. протоколу № 1 від 28 січня 2019 року об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 . Також позивач просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 в особі об`єднаної житлової комісії поновити його зі складом з чотирьох осіб: дружина ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 , як осіб, які перебувають на обліку громадян та потребують поліпшення житлових умов шляхом отримання постійного житла.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 1983 року почав проходити військову службу. З 1992 року продовжив проходити військову службу в Одеському військовому окрузі.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 02 березня 1992 року № 52 позивач зарахований до списків військової частини, яка дислокувалась у м. Балта Одеської області. З 1992 року до 1997 рік проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 , жилими приміщеннями не забезпечувався. В 1997 році для подальшого проходження військової служби був переведений в військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 січня 1997 року № 12 зарахований до списків частини, в якій проходив військову службу до 2003 року. За час проходження служби в військовій частині НОМЕР_1 з дозволу командира частини, разом з родиною був заселений в пристосоване для житла приміщення, яке розташовано на території частини. Наказом командувача військами Південного оперативного командування від 10 березня 2003 року № 14-пм (по особовому складу) був звільнений з лав Збройних Сил України у запас за станом здоров`я з правом носіння військової форми одягу. У подальшому справи та посаду здав та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05 червня 2003 року № 122 (по стройовій частині) був виключений із списків військової частини НОМЕР_1 із залишенням в черзі на отримання житлового приміщення.

Після звільнення з лав Збройних Сил України у 2003 році та по теперішній час разом з родиною проживає в наданому йому приміщенні на території військової частини НОМЕР_1 .

У грудні 2020 року при перевірці матеріалів своєї облікової справи позивачем виявлено, що він із сім`єю перебуває в загальній черзі на отримання житлових приміщень з 03 лютого 1995 року замість 22 травня 1992 року.

Листом КЕВ м. Одеса від 16 грудня 2020 року № 5341 повідомлено, що відповідно до прийнятого рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 (протокол № 1 від 28 січня 2019 року), наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 36 від 29 січня 2019 року та документів облікової справи, позивач зі складом родини перебуває у черзі на поліпшення житлових умов при військовій частині НОМЕР_1 (отримання житла для постійного проживання), станом на 01 липня 2020 року в загальній черзі з № 319, в позачерговій черзі з 10 березня 2003 року № 78. Дата зарахування прийнята відповідно до вимог, діючого на час його переміщення з Балтського гарнізону та прибуття в Одеський гарнізон відповідно до вимог пункту 2 наказу Міністерства оборони України від 03 лютого 1995 року № 20.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважав рішення об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування його в загальну чергу на отримання житла з 03 лютого 1995 року (протокол № 1 від 28 січня 2019 року затверджений наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28 січня 2019 року № 36) незаконним, таким, що позбавляє його раніше в порядку загальної черги з 20 травня 1992 року отримати грошову компенсацію, передбачену Порядком № 728.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа - КЕВ м. Одеса, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправним рішення та скасовано пункт 1.5 протоколу № 1 від 28 лютого 2019 року об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 в загальну чергу з 03 лютого 1995 року протокол від 20 травня 1992 року зі складом родини з чотирьох осіб - дружина ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 , як осіб які перебувають на обліку громадян та потребують поліпшення житлових умов шляхом отримання постійного житла.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1.5 наказу № 36 від 29 січня 2019 року командира військової частини НОМЕР_1 , яким затверджено пункт 1.5 протоколу № 1 від 28 січня 2019 року об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 в особі об`єднаної житлової комісії поновити ОСОБА_1 в загальну чергу з 03 лютого 1995 року протокол від 20 травня 1992 року зі складом родини з чотирьох осіб - дружина ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 , в загальній черзі Міністерства оборони України з 20 травня 1992 року, як осіб які перебувають на обліку громадян та потребують поліпшення житлових умов шляхом отримання постійного житла.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн у відшкодування судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції керувався тим, що при вирішенні питання про зміну дати зарахування ОСОБА_1 в загальну чергу з 03 лютого 1995 року відповідач застосував закон, який звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод військовослужбовця та допустив зворотну дію закону в часі, тим самим порушив житлові права позивача. Крім того, не було доведено до відома ОСОБА_1 рішення про зняття його з квартирного обліку у п`ятнадцятиденний строк.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2021 року скасовано. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа - КЕВ м. Одеса, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та роз`яснено позивачу право протягом десяти днів на звернення з заявою про передачу справи до суду першої інстанції до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, позивач вважає порушеним право, яке він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби, тобто спір у цій справі виник з приводу можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця, такий спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

14 липня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно застосував правовий висновок Верховного Суду Великої Палати, висловлений у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, якою справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку загальної юрисдикції, вважає що такий висновок стосується не усіх спорів щодо забезпечення житлом військовослужбовців, а виключно спорів про оскарження відмови у забезпеченні житлом військовослужбовців;

- не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18, від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20 щодо необхідності вирішення спорів у подібних правовідносинах у порядку цивільного судочинства;

- розгляд справи в суді апеляційної інстанції тривав майже 1,5 роки, що само по собі порушує право позивача на ефективний судовий захист.

16 жовтня 2023 року Військова частина НОМЕР_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_5 .

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено строк на касаційне оскарження постнаови; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 523/11328/21 із Суворовського районного суду м. Одеси; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

16 жовтня 2023 року матеріали справи № 523/11328/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що період з 02 березня 1992 року до 05 червня 2003 року проходив військову службу у Збройних силах України, що підтверджується Витягом з послужного списку особової справи старшого прапорщика ОСОБА_1 від 15 жовтня 2010 року.

Відповідно до довідки КЕВ м. Одеса МОУ від 16 грудня 2020 року № 5341, станом на 01 липня 2020 року ОСОБА_1 в узагальнених списках військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби перебуває в загальній черзі на поліпшення житлових умов (одержання житла для постійного проживання) з 03 лютого 1995 року № 319, в позачерговій на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_3 з 07 жовтня 1993 року.

Дата зарахування 03 лютого 1995 року прийнята відповідно до вимог діючого на час переміщення ОСОБА_1 з Балтського гарнізону та прибуття в Одеський гарнізон наказу Міністра оборони України № 20 від 03 лютого 1995 року пункт 2 «…при переміщенні військовослужбовця по службі в інший регіон йому зараховується попередній час перебування на квартирному обліку (в списках осіб, що користуються правом першочергового та позачергового отримання жилих приміщень), але не раніше набрання чинності цим наказом».

Відповідно до витягу з протоколу засідання житлової комісії Балтського гарнізону від 20 травня 1992 року, включено до списку осіб, які перебувають у черзі на отримання житла прапорщика ОСОБА_6 , який проходить службу у військовій частині НОМЕР_4 з датою постановки на квартирний облік від 22 травня 1992 року, склад сім`ї 4 особи.

Згідно з довідкою Котовської квартирно-експлуатаційної частини району від 23 січня 2009 року № 9 ОСОБА_6 за місцем служби в м. Балта Одеської області в період з 16 травня 1992 року до 21 грудня 1997 року житловою площею по лінії Міністерства оборони не забезпечувався.

Після переведення на нове місце служби у військову частину НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 , на підставі рапорту ОСОБА_6 як звільнений з лав Збройних сил України в запас по пункту 63 підпункту «в» за станом здоров`я був зарахований на квартирний облік позачергово, що стверджується витягом з протоколу від 10 березня 2003 року № 9 засідання житлової комісії управління тилу Південного оперативного командування.

Відповідно до листа КЕВ м. Одеса від 16 грудня 2020 року № 16.12 відповідно прийнятого рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 (протокол № 1 від 28 січня 2019 року), наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 36 від 29 січня 2019 року та документів облікової справи, старший прапорщик запасу ОСОБА_1 , в узагальнених списках військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, які перебувають у черзі на поліпшення житлових умов (одержання житла для постійного проживання), станом на 01 липня 2020 року зі складом родини перебуває в загальній черзі з 03 лютого 1995 року № 319, в позачерговій черзі з 10 березня 2003 року № 78. Дата зарахування 03 лютого 1995 року. Дата зарахування прийнята відповідно до вимог, діючого на час його переміщення з Балтського гарнізону та прибуття в Одеській гарнізон відповідно до вимог пункту 2 наказу Міністерства оборони України від 03 лютого 1995 року № 20. «..при переміщенні військовослужбовця по службі в інший гарнізон йому зараховується попередній час перебування на квартирному обліку (в списках осіб, що користуються правом першочергового і позачергового отримання з жилих приміщень), але не раніше ніж з дня набрання з дня набрання цим наказом». Також повідомлено, що питання, пов`язані із забезпеченням житлом вирішуються за місцем перебування на обліку, тобто в даному випадку житловою комісією військової частини НОМЕР_1 , та запропоновано для вирішення питань звернутися безпосередньо до житлової комісії.

Позивач звільнений наказом Командувача військами Південного оперативного командування від 10 березня 2003 року № 14-ПМ з військової служби у відставку відповідно до пункту 63 п.п. «в» (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних сил України, з 05 червня 2003 року виключено зі списків складу військової частини.

Згідно з витягом з протоколу засідання (об`єднаної) житлової комісії військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , Територіального центру контролю якості майна, комендатури військових сполучень залізничної дільниці і станції Одеса, управління військових сполучень на Одеській залізниці та осіб звільнених 85 ЦЗРМ, 179 лабораторії, ОКПО, Тилу та Логістики ПівдОК № №1 від 28 січня 2019 року, пункт 1.5 прапорщика запасу ОСОБА_1 зараховано у загальну чергу згідно з Наказом № 20 з 03 лютого 1995 року, протокол від 20 травня 1992 року зі складом родини 4 особи, та позачергову з 10 березня 2003 року, протокол № 9.

29 січня 2019 року Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарчої діяльності) затверджено протокол житлової комісії № 1 від 28 січня 2019 року, яким старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 зараховано в загальну чергу з 03 лютого 1995 року протокол від 20 травня 1992 року із складом родини 4 (чотири) особи - дружина ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 , та позачергову чергу з 10 березня 2003 року.

Оскаржуване рішення прийняте на підставі пункту 2 наказу Міністра оборони України № 20 від 03 лютого 1995 року, яким було передбачено, що при переміщенні військовослужбовця по службі в інший гарнізон йому зараховується попередній час перебування на квартирному обліку з дати набрання чинності цим наказом (тобто з 03 березня 1995 року).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення його прав та гарантій військовослужбовця, а саме невиконання відповідачем обов`язку внесення його до відповідних черг щодо забезпечення належним жилим приміщенням, який є складовою системи соціального захисту військовослужбовців відповідно до приписів Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина друга статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі, оскільки зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому що він виник щодо можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому з огляду на особливий статус військовослужбовця.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 569/5974/20 (провадження № 61-17489св21), від 26 жовтня 2022 року у справі № 683/2201/18 (провадження № 61-20098св21), від 30 листопада 2022 року у справі № 740/2656/21 (провадження № 61-4954св22), від 05 квітня 2023 року у справі № 521/10615/20 (провадження № 61-497св23), від 10 травня 2023 року у справі № 522/13596/20 (провадження № 61-2351св23), від 07 червня 2023 року у справі № 944/6184/19 (провадження № 61-5968св22).

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) стосується виключно спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням а бо у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для членів їх сімей є необґрунтованими, та спростовуються пунктом 51 зазначеної постанови, в якому Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що «Позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Інструкції, затвердженої Наказом № 737, оскаржив діяння відповідача, житлова комісія якого не зарахувала позивача на квартирний облік як військовослужбовця. Соціальна гарантія, якої, як він вважав, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, котрі проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби. Тому спір військовослужбовця з військовою частиною щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).»

Посилання в касаційній скарзі, що апеляційний суд помилково застосував згаданий правовий висновок, оскільки фактично справу направлено на новий розгляд в порядку цивільного судочинства, Верховним Судом відхиляються, оскільки такий висновок Великої Палати Верховного Суду зроблено за наявності юрисдикційного конфлікту у конкретній справі.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18, від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20, на які заявник посилається в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.

Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Окрім цього, у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи їєрархію та градацію висновків Верховного Суду, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18, від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20 та зроблені у них правові висновки не підлягають застосуванню у цій справі.

Доводи заявника про тривалий розгляд справи в суді апеляційної інстанції не є підставою для скасування правильного по суті рішення.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладено у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник