Постанова

Іменем України

26 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 523/1300/15-ц

провадження № 61-2245св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2018 року у складі судді Шепітко І. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року

у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» (далі -

ПАТ «Марфін Банк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем, який є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Морський транспортний банк» (далі -

ВАТ «Морський транспортний банк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір та додаткові угоди до нього, за яким банк надав позичальнику кредит

у розмірі 93 101,96 дол. США терміном до 21 липня 2023 року. За умовами кредитного договору позичальник повинен щомісяця здійснювати погашення заборгованості та сплачувати проценти за користування кредитними ресурсами.

На забезпечення виконання кредитного договору між банком і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено окремі договори поруки, згідно з яким вони зобов`язались сплатити суму, яку вимагає кредитор, у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором.

З рахуванням уточнення вимог позивач просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 22 липня 2008 року № 00059R15, яка станом на 02 березня 2015 року становить 55 076,88 дол. США та 159 657,10 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 48 630,67 дол. США; заборгованість за відсотками - 6 446,21 дол. США; пеня за прострочення тіла кредиту - 44 190,28 грн; пеня за прострочення відсотків за кредитом - 93 979,86 грн; штраф - 21 486,96 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2018 року позов задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь

ПАТ «Марфін Банк» суму боргу за кредитним договором від 22 липня 2008 року № 00059R15 з додатковими угодами, станом на 02 березня 2015 року в розмірі - 55 076,88 дол. США, що становить 1 529 106,03 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на час здійснення розрахунку,

та 159 657,10 грн, з яких: 48 630,67 дол. США, що становить 1 350 139,13 грн,

за курсом НБУ на час здійснення розрахунку - заборгованість за кредитом;

6 446,21 дол. США, що становить 178 966,79 грн, за курсом НБУ на час здійснення розрахунку - заборгованість за відсотками; 44 190,28 грн - пеня за прострочення тіла кредиту; 93 979,86 грн - пеня за прострочення відсотків за кредитом,

21 486,96 грн - штраф. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що свої зобов`язання за кредитним договором позичальник належним чином не виконував, у зв`язку з чим

у позичальника виникла заборгованість, яка підлягає стягненню у визначеному позивачем розмірі. За умовами договорів поруки поручителі відповідають солідарно, у повному обсязі перед банком.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про часткове задоволення позову.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , солідарно з ОСОБА_1

та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» суму боргу за кредитним договором від 22 липня 2008 року № 00059R15, з додатковими угодами, яка становить 55 076,88 дол. США та 136 507,96 грн, з яких: 48 630,67 дол. США - заборгованість за кредитом; 6 446,21 дол. США - заборгованість за відсотками; 44 190,28 грн - пеня за прострочення тіла кредиту; 92 317,68 грн - пеня

за прострочення відсотків за кредитом. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення заборгованості. Разом з тим суд першої інстанції достовірно

не з`ясував розміру заборгованості за кредитним договором та не перевірив періоду, за який вона нарахована, а також не встановив періоду нарахованих процентів за користування кредитними коштами.

У справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів після

27 січня 2015 року (пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України) не ґрунтуються на нормах законодавства. Отже,

у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог банк не заявляв,

у зв`язку із чим немає правових підстав для стягнення процентів у розмірі

80,38 дол. США, нарахованих за період з 25 лютого 2015 року до 01 березня

2015 року. Відповідно до розрахунку відсотки нараховано у розмірі -

39 114,11 дол. США на залишок заборгованості, ОСОБА_1 у період з 28 липня 2008 року до 31 січня 2014 року сплатив заборгованість за відсотками

у загальній сумі 32 667,90 дол. США, тому стягненню підлягає заборгованість

за відсотками у загальному розмірі 6 446,21 дол. США.

Вимоги про стягнення заборгованості за пенею за несплату основного боргу,

та стягнення заборгованості за пенею за несплату процентів за користування кредитом підлягають задоволенню в межах річного строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач. Отже, колегія суддів дійшла

до висновку, що заборгованість за пенею за несплату основного боргу за період з 03 червня 2014 року до 01 березня 2015 року підглядає стягненню у розмірі 44 190,28 грн.

Звертаючись до суду, позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості

за пенею за несплату процентів за користування кредитом за період з 01 липня 2011 року до 03 лютого 2015 року, разом з тим стягненню підлягає заборгованість за пенею за несплату процентів за період з 13 березня 2014 року до 13 березня 2015 року у розмірі 92 317,68 грн.

Оскільки банк одночасно заявив вимоги і щодо пені, і щодо штрафів за одне

й те саме порушення, а саме за несвоєчасність погашення позивачем заборгованості, то задоволенню підлягають тільки вимоги про стягнення пені.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували вимоги відповідачів про застосування строку позовної давності оскільки позичальник не погашав місячні платежі тіла кредиту рівними частинами згідно з графіком з лютого 2009 року

до січня 2012 року.

Крім того, посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17,

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 21 березня 2018 року

у справі № 761/24881/16-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 495/2234/16.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/1300/15-ц, витребувано її з Суворовського районного суду м. Одеси, зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

22 липня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00059R15, за яким банк надав йому кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у сумі 93 101,96 дол. США,

на: споживчі потреби - 80 000,00 дол. США, а також у сумі 13 101,96 дол. США

на сплату страхових платежів, тобто позичальник фактично отримав кошти

у розмірі 54 200,00 дол. США.

За умовами кредитного договору та додаткових угод позичальник повинен щомісяця здійснювати погашення заборгованості та сплачувати проценти

за користування кредитними ресурсами.

16 жовтня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 22 липня 2008 року

№ 00059R15, якою розділ 2 кредитного договору доповнено пунктом 2.2.13: «Позичальник зобов`язується сплачувати Банку комісію за розрахунково-касове обслуговування - 3 % від кожного траншу, що сплачується у день надання траншу у гривні за курсом НБУ на дату нарахування».

За договором поруки від 22 липня 2008 року № 00088r15 ОСОБА_2

є поручителем за кредитним договором. Пункт 3.2 договору поруки передбачає солідарну відповідальність поручителя і боржника перед кредитором.

За договором поруки від 22 липня 2008 року № 00089r15 ОСОБА_3

є поручителем за кредитним договором. Пункт 3.2 договору поруки передбачає солідарну відповідальність поручителя і боржника перед кредитором.

ВАТ «Морський транспортний банк» виконав узяті на себе зобов`язання щодо надання позичальнику кредиту, що підтверджується: меморіальним валютним ордером від 22 липня 2008 року № 87; меморіальним валютним ордером

від 01 серпня 2008 року № 30; меморіальним валютним ордером від 10 вересня 2008 року № 14; меморіальним валютним ордером від 16 жовтня 2008 року № 9.

11 листопада 2014 року на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 банк надсилав вимоги про дострокове погашення заборгованості

за кредитом, процентами та неустойкою в повному обсязі протягом 60 днів з дня отримання цього повідомлення.

Відповідно до копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 отримали вимогу

ПАТ «Марфін Банк» 27 листопада 2014 року.

Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 02 березня 2015 року сума заборгованості за кредитним договором від 22 липня 2008 року № 00059R15 становить в 55 076,88 дол. США та 159 657,10 грн, яка складається з: заборгованість за кредитом - 48 630,67 дол. США; заборгованість зі сплати відсотків - 6 446,21 дол. США; пеня за несплату основного боргу -

44 190,28 грн; заборгованість за пенею за відсотками - 93 979,86 грн; заборгованість за штрафом - 21 486,96 грн.

Згідно з наданим позивачем детальним розрахунком заборгованості станом

на 02 березня 2015 року ОСОБА_1 погасив заборгованість

за основним боргом у сумі - 5 569,33 дол. США та відсотки у розмірі

32 667,90 дол. США.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 травня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно

до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника

за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник

і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк

не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання

відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється

в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши,

що ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов`язань за кредитним договором від 22 липня 2008 року, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка становить 55 076,88 дол. США та 136 507,96 грн, з яких: 48 630,67 дол. США - заборгованість за кредитом; 6 446,21 дол. США - заборгованість за відсотками; 44 190,28 грн - пеня за прострочення тіла кредиту; 92 317,68 грн - пеня

за прострочення відсотків за кредитом, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з нього та поручителів на користь банку цієї заборгованості.

Доводи касаційної скарги про пропуск банком позовної давності є помилковими, оскільки строк кредитного договору сторонами встановлено до 21 липня 2023 року, а з позовом банк звернувся у січні 2015 року, отже, в межах трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України. Крім того, банк не пропустив позовну давність й щодо щомісячних платежів, оскільки відповідно до детального розрахунку заборгованості за кредитним договором, який міститься в матеріалах справи, відповідач хоч не в повному обсязі, проте здійснював погашення заборгованості за кредитним договором.

Аргументи заявників щодо неврахування судами висновків викладених

у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційних скаргах, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки у цій справі не суперечать вищезгаданим висновкам.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок судів зроблено без належного з`ясування дійсних обставин справи, без надання оцінки доказам у справі,

є безпідставними та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі,

що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська