№ 523/13050/16-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 523/13050/16-ц

провадження № 61-1674св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Потопальський Сергій Миколайович, та ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Попов Максим Миколайович, на постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області, про визнання права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 вони придбали автомобіль «TOYOTA VENZA», 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .

У подальшому ОСОБА_2 відчужила вказаний автомобіль на свій розсуд та не в інтересах їх сім`ї, він не надавав ОСОБА_2 ні письмової, ні усної згоди на вчинення таких дій щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності.

З огляду на це позивач вказував, що він має право на стягнення з ОСОБА_2 1/2 частини вартості відчуженого автомобіля «TOYOTA VENZA» у розмірі 313 124,61 грн.

Крім того, ОСОБА_2 отримала страхове відшкодування у розмірі 394 780,00 грн за пошкодження унаслідок ДТП автомобіля BMW X1, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який також є спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вказані кошти ОСОБА_2 отримувала від страхової компанії особисто, тому, на переконання позивача, ОСОБА_2 повинна сплатити на його користь половину від отриманих нею від страхової компанії коштів у розмірі 197 390,00 грн, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 201 142,26 грн, а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 17 465,84 грн.

Крім того, в період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за особисті кошти позивача набули у власність квартиру АДРЕСА_1 , та нежитлове приміщення, машиномісце № НОМЕР_4 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Посилаючись на викладене, а також уточнивши та доповнивши позов, зокрема, 21 жовтня 2016 року, 24 листопада 2016 року, 22 грудня 2016 року, 10 лютого 2017 року, 20 травня 2019 року, 22 травня 2019 року, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення, машиномісце № НОМЕР_4 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на машиномісце № НОМЕР_4 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 197 390,00 грн, отримані ОСОБА_2 в якості страхового відшкодування за автомобіль BMW X1;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати на суму боргу в розмірі 201 142,26 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 17 465,84 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину ринкової вартості відчуженого без згоди ОСОБА_1 транспортного засобу «TOYOTA VENZA», 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , у розмірі 313 125,61 грн.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області, про визнання права власності, стягнення грошової компенсації.

Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 вони придбали автомобілі «Lexus GX 470 4664», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , «HONDA CR-V 2354», 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , «MERCEDES-BENZ 300», 1988 року випуску, кузов № НОМЕР_7 .

ОСОБА_1 відчужив указані транспортні засоби, які є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, без її згоди, тому повинен сплатити їй 1/2 частину вартості транспортних засобів.

ОСОБА_2 вказувала, що спільним сумісним майном сторін також є машиномісце № НОМЕР_4 та квартира АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , та зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 .

Зокрема, позивач зазначила, що частину грошових коштів за придбану квартиру АДРЕСА_1 , у розмірі 13 000,00 дол. США (що станом на 28 жовтня 2005 року, еквівалентно 65 650,00 грн) вона сплатила з власних коштів, виручених від продажу майна, яке належало їй особисто до шлюбу та до проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Враховуючи те, що вартість спірного об`єкта нерухомого майна на момент його придбання складала 111 123,74 грн, розмір особистої частки ОСОБА_2 повинен складати 58,5 %, інші 41,5 % є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Тому, на думку ОСОБА_2 , у вказаній спірній квартирі 58,5 % - це її особиста власність у розумінні статті 57 СК України, 20,75 % - спільна сумісна власність у розумінні статей 60 74 СК України, а всього їй належить 79,25 %.

Уточнивши 01 грудня 2016 року позовні вимоги, ОСОБА_2 просила суд:

- визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на 58,5 % об`єкта нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 20,75 % об`єкта нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 ;

- виділити відповідні частини квартири АДРЕСА_1 , відповідно до одного із запропонованих експертом варіантів поділу квартири, а в разі неможливості стягнути компенсацію частини;

-визнати за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 1/2 частину об`єкта нерухомого майна, машиномісця № НОМЕР_4 , розташованого на АДРЕСА_2 ;

-виділити ОСОБА_2 відповідні частини машиномісця № НОМЕР_4 , розташованого на АДРЕСА_2 , відповідно до одного із запропонованих експертом варіантів поділу, а в разі неможливості стягнути компенсацію частини;

-стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частину ринкової вартості відчужених без її ( ОСОБА_2 ) згоди наступних транспортирних засобів: «Lexus GX 470 4664», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_5 ; «HONDACR-V 2354», 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_6 ; «MERCEDES-BENZ 300», 1988 року випуску, кузов № НОМЕР_7 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області, про визнання права власності, про стягнення грошової компенсації та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області, про визнання права власності, про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 11 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, машиномісце № НОМЕР_4 , що розташоване на АДРЕСА_2 .

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на машиномісце № НОМЕР_4 , що розташоване на АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину ринкової вартості відчуженого транспортного засобу «TOYOTA VENZA», 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , у розмірі 313 125,61 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 197 390,00 грн, отриманих ОСОБА_2 в якості страхового відшкодування; інфляційні втрати у розмірі 201 142,26 грн; три проценти річних у розмірі 17 465,84 грн.

Вирішено питання щодо судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказом того, що квартира АДРЕСА_1 , та машиномісце № НОМЕР_4 на АДРЕСА_2 , були придбані за рахунок коштів ОСОБА_1 та належали йому особисто, є довідки про доходи ОСОБА_1 в період 2005-2007 років, відповідно до яких його дохід склав 1 102 000,00 грн.

Дохід ОСОБА_2 у зазначений період склав 38 393,38 грн.

Автомобіль «TOYOTA VENZA», ринкова вартість якого становить 626 251,23 грн, придбано в період перебування сторін у шлюбних відносинах за спільні грошові кошти, проте продано ОСОБА_2 без письмової згоди ОСОБА_1 . Отже, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 1/2 частина вартості указаного транспортного засобу, що становить 313 125,61 грн.

Відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту від 10 жовтня 2013 року № 266204Га/13оАС ОСОБА_2 було виплачено страхове відшкодування у розмірі 164 780,00, що були перераховані на рахунок ОСОБА_2 , від ПрАТ «СК «АХА Страхування» за наслідками ДТП за участю автомобіля BMW X1, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , придбаного під час перебування сторін у шлюбних відносинах. Також відповідно до зобов`язуючої пропозиції від 19 лютого 2014 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 230 000,00 грн залишкової вартості пошкодженого автомобіля BMW X1. Таким чином, загальна сума отриманих ОСОБА_2 коштів склала 394 780,00 грн.

До зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 1/2 частини ринкової вартості транспортних засобів суд першої інстанції застосував строки позовної давності, зважаючи на те, що зазначені автомобілі були знятті з обліку, тобто відчужені ОСОБА_1 з 28 липня 2010 року до 11 червня 2013 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 Потопальського С. М. задоволено частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області, про визнання права власності, про визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволено частково; зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області, про визнання права власності, про стягнення грошової компенсації задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на машиномісце № НОМЕР_4 , що розташоване на АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_4 , що розташоване на АДРЕСА_2 , у розмірі 141 800,00 грн, що еквівалентно 5 000,00 дол. США.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності (за кожним) на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошових коштів у розмірі 197 390,00 грн, отриманих ОСОБА_2 в якості страхового відшкодування, стягнення з ОСОБА_2 інфляційних втрат на суму боргу в розмірі 201 142,26 грн, стягнення з ОСОБА_2 3 % річних у розмірі 17 465,84 грн, стягнення з ОСОБА_2 1/2 частини ринкової вартості транспортного засобу «TOYOTA VENZA» у розмірі 313 125,61 грн, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у частині стягнення з ОСОБА_1 1/2 частки ринкової вартості транспортних засобів «Lexus GX 470 4664», «HONDA CR-V 2354», «MERCEDES-BENZ 300», апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факт відчуження спірного транспортного засобу ОСОБА_2 без його відома та згоди, а також те, що страхові виплати, отримані в якості страхового відшкодування за автомобіль «BMW X1», були використані ОСОБА_2 на свій розсуд проти волі іншого з подружжя та не в інтересах сім`ї чи не на потреби сім`ї; ОСОБА_2 , у свою чергу, не довела заявлені вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 1/2 частки ринкової вартості транспортних засобів «Lexus GX 470 4664», «HONDA CR-V 2354», «MERCEDES-BENZ 300».

Апеляційний суд вважав необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо доведення ОСОБА_1 факту непоширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на придбані в період шлюбу за спільні кошти подружжя кватиру № НОМЕР_8 та машиномісце № НОМЕР_4 , розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 .

Квартиру АДРЕСА_1 , суд вважав об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки сторони набули її у власність під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ОСОБА_2 не надала до суду належних та допустимих доказів щодо можливих варіантів реального поділу спірної квартири. Листом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 11 квітня 2019 року суд було повідомлено про неможливість надання висновку у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не оплатила проведення експертного дослідження.

На думку суду, враховуючи вартість спірної квартири, відсутність згоди другого з подружжя, ОСОБА_1 , на виплату компенсації за частку спірного майна, заявлені вимоги щодо реального виділення їй у власність відповідної частини квартири АДРЕСА_1 , а також той факт, що поділ в натурі є неможливими, в розумінні об`єктивності, рівності та справедливості в задоволенні реального поділу спірної квартири, як і стягнення компенсації відповідної частки, слід відмовити та виділити ідеальні частки у спільному майні подружжя.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про виділення 1/2 частки об`єкта нерухомого майна, машиномісця № НОМЕР_4 , розташованого на АДРЕСА_2 , або про сплату компенсації частки машиномісця, то апеляційний суд частково задовольнив вказані вимоги, оскільки докази можливості поділу майна в натурі без втрати його функціонального призначення в матеріалах справи відсутні, ОСОБА_1 не заперечував щодо сплати на користь ОСОБА_2 компенсації за частку спірного машиномісця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2021 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Потопальський С. М., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , і в цій частині у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Потопальський С. М., мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про належність спірної квартири сторонам у рівних частках, оскільки у матеріалах справи наявні докази на підтвердження відчуження ОСОБА_2 іншої квартири ( АДРЕСА_3 ) та сплати отриманих коштів у рахунок купівлі спірної квартири. Водночас, на переконання заявника, ОСОБА_1 не має жодного відношення до купівлі квартири АДРЕСА_1 . Суд неправильно застосував положення частини третьої статті 57, статті 60 СК України, статті 319 321 ЦК України та статті 41 Конституції України.

ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Потопальський С. М., оскаржує постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року лише в частині визнання на ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , тому з огляду на положення статті 400 ЦПК України оскаржувана постанова у іншій частині не переглядається.

У січні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Попов М. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Попов М. М., мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції усупереч вимогам статей 76-78 ЦПК України дійшов помилкового висновку про невизнання копій звітів суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника податку ОСОБА_1 належним та допустимим доказом. На цих доказах ґрунтується зміст позовних вимог ОСОБА_1 та спростовуються відповідні доводи ОСОБА_2 .

Також під час вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 частини коштів, отриманих нею в якості страхового відшкодування за автомобіль «BMW X1», та про стягнення з ОСОБА_2 1/2 частини ринкової власності транспортного засобу «TOYOTA VENZA», суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 70 СК України.

Указані грошові кошти отримані особисто ОСОБА_2 , є об`єктом права спільної сумісної власності.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданому до суду у квітні 2021 року, а також у відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_2 , поданих до суду у березні 2021 року, Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області надав суду пояснення щодо реєстрації усіх спірних транспортних засобів.

Так, Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області зазначив, що:

- автомобіль «TOYOTA VENZA», кузов № НОМЕР_1 , зареєстрований 25 вересня 2013 року за ОСОБА_6 ,

- автомобіль «MERCEDES-BENZ 300», кузов № НОМЕР_7 , перереєстрований на ОСОБА_7 22 листопада 2016 року,

- автомобіль «HONDA CRV 2354», кузов № НОМЕР_6 , з 14 травня 2013 року зареєстрований за ОСОБА_8 .

Інформація щодо транспортного засобу «Lexus GX 470 4664», кузов № НОМЕР_5 , відсутня.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Потопальський С. М., на постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року і витребувано з Суворовського районного суду міста Одеси цивільну справу № 523/13050/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Попов М. М., на постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року залишено без руху, вказано про необхідність сплати судового збору.

У березні 2021 року заявник у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунув, судовий збір за подання касаційної скарги сплатив.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Попов М. М., на постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

20 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2014 року розірвано.

Спільних дітей колишнє подружжя не має.

Відповідно до довідки від 15 липня 2016 року Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області в базі даних АІС «Автомобіль» в Одеській області та НАІС за ОСОБА_2 в період з 01 січня 2012 року до 01 січня 2016 року були зареєстровані такі транспортні засоби:

- 31 січня 2012 року - автомобіль « TOYOTA VENZA», 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_9 , яке видано ВРЕР №2 м. Одеси. 25 вересня 2013 року в ВРЕР №2 м. Одеси зазначений автомобіль було знято з обліку для реалізації;

-08 жовтня 2013 року - автомобіль BMW X1, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_10 , видане ВРЕР №2 м. Одеси. Однак 31 січня 2014 року в ВРЕР №2 м. Одеси цей автомобіль було знято з обліку для реалізації (а. с. 15, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 24 грудня 2007 року, яке видано Виконавчим комітетом Одеської міської ради, ОСОБА_2 набула право власності на машиномісце № НОМЕР_4 , яке розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , яке складається з нежилого приміщення підвалу, загальна площа 17,5 кв. м, що відображено у технічному паспорті від 18 грудня 2007 року. Свідоцтво видано на підставі договору про інвестування будівництва машиномісця від 09 січня 2006 року № 93/04-06М, з додатковою угодою від 20 листопада 2007 року, акта прийому-передачі, що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28 грудня 2007 року (а. с. 252, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 24 грудня 2007 року, яке видано Виконавчим комітетом Одеської міської ради, ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї жилої кімнати, житловою площею 23,8 кв. м, загальною площею 54,5 кв. м, що відображено у технічному паспорті від 18 грудня 2007 року. Свідоцтво видано на підставі договору інвестування будівництва від 20 травня 2005 року № 47/04-05, з додатковою угодою від 22 вересня 2007 року, акта прийому-передачі квартири, що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28 грудня 2007 року (а. с. 255, т. 1).

09 січня 2006 року між ТОВ «ЮГК «Діамант» (виконавець) та ОСОБА_2 (інвестор) укладено договір № 93/04-06М про інвестування будівництва машиномісця, згідно з яким предметом договору є машиномісце № НОМЕР_4 , яке розташовано за адресою: АДРЕСА_4 , розмір інвестицій інвестора становить 50 500,00 грн, у тому числі 20 % ПДВ 8 416,00 грн. Строк оплати становить 10 січня 2006 року - 5,05 грн, 11 січня 2006 року - 50 494,95 грн, згідно з графіком сплати інвестиційних внесків (а. с. 130-136, т. 2).

20 листопада 2007 року між ТОВ «ЮГК «Діамант» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору № 93/04-06М про інвестування будівництва машиномісця, а саме вказано, що машиномісцю надано № НОМЕР_4 , яке розташовано за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 137, т. 2).

13 грудня 2007 року між ТОВ «ЮГК «Діамант» та ОСОБА_2 укладено акт прийому-передачі об`єкта інвестору, згідно з яким виконавець передав, а інвестор прийняв новозбудоване майно, а саме машиномісце № НОМЕР_4 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (а. с.138, т. 2).

20 травня 2005 року між ТОВ «ЮГК «Діамант» (виконавцеь) та ОСОБА_2 (інвестор) укладено договір № 47/04-05 про інвестування будівництва, предметом договору є квартира АДРЕСА_5 . Розмір інвестицій становив 111 123,74 грн, у тому числі 20% ПДВ у розмірі 18 520,62 грн (а. с. 140-145, т. 2).

Згідно з графіком оплати інвестиційних внесків ОСОБА_2 (інвестор) оплачує інвестиційні внески в спорудження об`єкту будівництва по етапах, у наступні строки та в наступних розмірах,а саме: 21 травня 2005 року - 29 795 грн, 21 серпня 2005 року - 9 471,57 грн; 21 листопада 2005 року - 9 471,57 грн; 21 лютого 2006 року - 9 471,57 грн; 21 травня 2006 року - 9 471,57 грн; 21 серпня 2006 року - 9 471,57 грн; 21 листопада 2006 року - 9 471,57 грн; 21 лютого 2007 року - 9 471,57 грн; 21 квітня 2007 року - 9 471,57 грн; 21 лютого 2006 року (а. с. 147, т. 2).

22 вересня 2007 року між ТОВ «ЮГК «Діамант» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору № 47/04-05 про інвестування будівництва від 20 травня 2005 року, про те, що квартирі надано АДРЕСА_1 (а. с. 148, т. 2).

13 грудня 2007 року між ТОВ «ЮГК «Діамант» та ОСОБА_2 укладено акт прийому-передачі об`єкта інвестору, згідно з яким виконавець передав, а інвестор прийняв новозбудоване майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 149, т. 2).

Відповідно до довідки про інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що від 28 грудня 2007 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (а. с. 35-36, т. 3).

Частину майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутого у шлюбі та за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, розділено рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року у справі № 496/2932/14-ц та рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2016 року у справі № 523/11658/15-ц.

Так, рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року у справі № 496/2932/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спільну сумісну власність подружжя та скасування державної реєстрації майна, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , за участю третіх осіб: приватних нотаріусів Одеського міського нотаріального округу Варави К. В., ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , державного нотаріуса Четвертої нотаріальної контори Назарчук І. М., Центру № 2 надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговуванням м. Одеси, підпорядкованого УДАЇ УМВС України в Одеській області, про поділ майна подружжя, визнання права власності, визнання недійсними правочинів та застосування наслідків недійсності, усунення перешкод в користуванні власністю та витребування майна з чужого незаконного володіння, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності по 1/2 частці квартири АДРЕСА_6 .

Виділено ОСОБА_2 автомобіль BMW XЗ, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_11 , та визнано за нею право власності на цей транспортний засіб.

Виділено ОСОБА_1 автомобіль «Hyndai Santa Fe», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_12 , та визнано за ним право власності на цей транспортний засіб.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 73 007,00 грн як різницю вартості транспортних засобів.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні майном шляхом зобов`язання ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 транспортний засіб BMW XЗ, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_11 .

Визнано недійсним договір дарування, посвідчений 05 червня 2014 року державним нотаріусом Четвертої державної нотаріальної контори Назарчук Н. М. за реєстраційним № 5-780, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_9 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_7 та застосовано наслідки недійсності правочину.

Витребувано з володіння ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_7 .

Зобов`язано ОСОБА_9 повернути ОСОБА_10 грошові кошти у розмірі 864 675,00 грн, отримані нею за договором купівлі-продажу від 20 червня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Варава К. В. за реєстраційним № 456, згідно з яким ОСОБА_16 продала, а ОСОБА_10 купила квартиру АДРЕСА_7 .

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_10 на квартиру АДРЕСА_7 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 31 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. за реєстровим № 4890, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_13 купив машиномісце № НОМЕР_13 , розташоване у будинку АДРЕСА_8 , та застосовано наслідки недійсності правочину.

Витребувано з володіння ОСОБА_12 машиномісце АДРЕСА_9 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_13 грошові кошти у розмірі 73 008,00 грн, отримані ним за договором купівлі-продажу, посвідченим 31 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. за реєстраційним № 4890, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_13 купив машиномісце № 20 за вказаною адресою.

Зобов`язано ОСОБА_13 повернути ОСОБА_12 грошові кошти у розмірі 73 008,00 грн, отримані ним за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О. М., за реєстраційним № 1573, відповідно до якого ОСОБА_13 продав, а ОСОБА_12 купив машино місце №20 за вказаною адресою.

Визнано недійсним правочин, перереєстрацію транспортного засобу «Hyndai Santa Fe», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_12 , та застосовано наслідки недійсності правочину.

Скасовано державну реєстрацію автомобіля «Hyndai Santa Fe», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_12 , за ОСОБА_11 .

У решті позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2015 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_17 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лічмана І. М. та представника ОСОБА_2 ОСОБА_18 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року у справі № 496/2932/14-ц відхилено. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року залишено без змін (т. 1, а. с. 129-133).

Також ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 липня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року у справі № 496/2932/14-ц відхилено. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року у справі № 496/2932/14-ц касаційні скарги ОСОБА_10 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 липня 2015 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2015 року відхилено. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2015 року та 29 липня 2015 року залишено без змін (т. 1, а. с. 120-128).

Крім того, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2016 року у справі № 523/11658/15-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та про поділ майна задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з жовтня 2004 року до 20 вересня 2007 року. Визнано за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 1/2 частку об`єкта рухомого майна - автомобіля марки «Toyota Prado», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_14 (т. 1, а. с. 12-14).

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 22 липня 2016 року у справі № 496/2932/14-ц заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спільну сумісну власність подружжя і скасування державної реєстрації права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , треті особи: приватний нотаріус Варава К. В., державний нотаріус Назарчук Н. М., приватний нотаріус Лічман І. М., приватний нотаріус Мельник О. М., Центр № 2 з надання послуг ДАІ УМВС України в Одеській області, про поділ майна подружжя, визнання права власності, визнання недійсними правочинів і застосування наслідків їх недійсності, усунення перешкод у користуванні власністю та витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 22 липня 2016 року у справі № 496/2932/14-ц про відмову в перегляді за нововиявленими обставинами судового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спільну сумісну власність подружжя і скасування державної реєстрації права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , треті особи: приватний нотаріус Варава К. В., державний нотаріус Назарчук Н. М., приватний нотаріус Лічман І. М., приватний нотаріус Мельник О. М., Центр № 2 з надання послуг ДАІ УМВС України в Одеській області, про поділ майна подружжя, визнання права власності, визнання недійсними правочинів і застосування наслідків їх недійсності, усунення перешкод у користуванні власністю та витребування майна з чужого незаконного володіння відхилено.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 22 липня 2016 року про відмову у перегляді за нововиявленими обставинами судового рішення залишено без змін (т. 1, а. с. 117-119).

Відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту від 10 жовтня 2013 року № 266204Га/13оАС ОСОБА_2 було виплачено страхове відшкодування у розмірі 164 780,00, що були перераховані на рахунок ОСОБА_2 від ПрАТ «СК «АХА Страхування» відповідно до страхового акта № 1.001.13.19602/Vesko 14219 від 15 травня 2014 року та страхового акта № 1.001.13.19602/Vesko 3609 від 06 лютого 2014 року, складеного за наслідками ДТП за участю автомобіля BMW X1, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник визначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 465/6661/16-ц (провадження

№ 61-17396св19), від 29 січня 2020 року у справі № 742/532/18 (провадження № 61-3607св19), від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17 (провадження № 61-4764св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15 (провадження № 61-1214св18), від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 та касаційна скарга ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційних скарг, колегія суддів вважає, що постанова Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно права власності на квартиру АДРЕСА_1

ОСОБА_1 , заявляючи первісний позов у цій справі, просив, у тому числі, про визнання за ним права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію права власності на цю квартиру за ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 у своєму зустрічному позові просила, зокрема, визнати за нею право особистої власності на 58,5 % об`єкта нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 ; визнати право спільної сумісної власності на 20,75 % об`єкта нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 ; виділити частини цієї квартири відповідно до одного із запропонованих експертом варіантів поділу квартири, а в разі неможливості - стягнути компенсацію частини.

Як уже було зазначено, частину майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутого у шлюбі та за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, розділено рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року у справі № 496/2932/14-ц та рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2016 року у справі № 523/11658/15-ц.

В оцінці доводів касаційних скарг про належність спірної квартири тій чи іншій стороні Верховний Суд дійшов висновків, що суд апеляційної інстанції не врахував обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справі № 496/2932/14-ц.

Так, у червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спільну сумісну власність подружжя та скасування державної реєстрації майна, у якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частки: квартири АДРЕСА_10 ; квартири АДРЕСА_1 ; житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки на АДРЕСА_11 ; на автомобіль BMW X3 (справа № 496/2932/14-ц).

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року у справі № 496/2932/14-ц у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Указане рішення суду першої інстанції залишено без змін ухвалами Апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2015 року, від 29 липня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року, тобто є таким, що набрало законної сили.

У кожному з указаних судових рішень у справі № 496/2932/14-ц встановлено обставини щодо набуття у власність, зокрема, квартири АДРЕСА_1 .

Так, у рішенні Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 24 грудня 2007 року, серія НОМЕР_15 , та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28 грудня 2007 року, реєстровий номер 21628841, номер запису 3769 в книзі 675-пр-165, ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Первинні документи на об`єкт нерухомого майна: договір інвестування будівництва від 20 травня 2005 року № 47/04-05, графік сплати інвестиційних внесків від 20 травня 2005 року, згідно з яким останній внесок повинен бути сплачений 21 квітня 2007 року, додаткова угода від 22 вересня 2007 року, акт приймання-передачі приміщення від 13 грудня 2007 року, технічний паспорт. На підставі первинних документів суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 , придбана ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу, а тому у розумінні статті 57 СК України є її особистою власністю, у зв`язку з чим вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на 1/2 частку вказаного об`єкта нерухомого майна та скасування реєстрації права власності задоволенню не підлягають.

В ухвалах Апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2015 року та від 29 липня 2015 року у справі № 496/2932/14-ц встановлено, що суд першої інстанції правильно не включив у розподіл майна подружжя квартиру АДРЕСА_1 , оскільки матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 придбала квартиру до шлюбу та за особисті кошти, тому це майно за правилами 57 СК України є її особистою приватною власністю.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року у справі № 496/2932/14-ц встановлено, що на підставі первинних документів суди дійшли правильного висновку, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу, а тому у розумінні статті 57 СК України є її особистою власністю, у зв`язку з чим вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на 1/2 частку вказаного об`єкта нерухомого майна та скасування реєстрації права власності задоволенню не підлягають.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Вирішуючи питання щодо поділу майна у справі 496/2932/14-ц, суди попередніх інстанцій констатували, що майно, яке позивач за первісним позовом вважав спільною сумісною власністю подружжя, а саме квартира АДРЕСА_1 , є особистою власністю ОСОБА_2 відповідно до статті 57 СК України.

Отже, судами у справі № 496/2932/14-ц встановлено обставини щодо правового режиму власності квартири АДРЕСА_1 , які для справи, що переглядається у касаційному порядку, мають преюдиційне значення та підлягають обов`язковому врахуванню.

Однак зазначених обставин апеляційний суд під час розгляду справи, яка переглядається у касаційному порядку, не врахував та помилково вдався до оцінки доказів та встановлення фактів, яким у справі № 496/2932/14-ц вже було надано відповідну правову оцінку.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційний суд повинен був закрити провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦК України у частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на нежитлове приміщення, машиномісце № НОМЕР_4 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на це машиномісце

У справах № 496/2932/14-ц та № 523/11658/15-ц не вирішувалось питання щодо машиномісця № НОМЕР_4 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не пред`являли відповідних позовних вимог.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляду за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, в сімейному законодавстві України діє презумпція спільності майна подружжя, набутого за час шлюбу. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає належні та допустимі докази протилежного.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторони покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з жовтня 2004 року до 20 вересня 2007 року, а з 20 вересня 2007 року до 24 червня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 24 грудня 2007 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28 грудня 2007 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, машиномісце № НОМЕР_4 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2

ОСОБА_1 зазначав, що набув указане нерухоме майно за особисті кошти, на підтвердження чого надав до суду копії звітів суб`єкта малого підприємництва-фізичної особи-платника єдиного податку.

Суд апеляційної інстанції вважав указані копії звітів неналежними та недопустимими доказами.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У відповідь на доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційним судом помилково не враховано копії звітів суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку, колегія суддів зазначає, що самі по собі указані документи є доказом, який має бути оцінений судом на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності.

На виконання вимог цивільного процесуального законодавства України щодо оцінки доказів апеляційний суд констатував, що згадані звіти складені власноруч ОСОБА_1 , факт отримання та перевірки яких Державною податковою інспекцією, між іншим, не встановлено, вказані звіти містять інформацію щодо обсягу виручки за певний квартал, яку позивач за первісним позовом помилково ототожнює із доходом.

Надання Верховним Судом повторної оцінки указаним документам буде вважатися переоцінкою доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи повною мірою були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, виконав вимоги цивільного судочинства, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, взявши до уваги, що ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження того, що він своїми коштами та працею набув спірний об`єкт нерухомого майна, машиномісце.

Крім того, апеляційний суд встановив, що під час розгляду справи ОСОБА_1 не заперечував проти вирішення питання щодо машиномісця № НОМЕР_4 , розташованого на АДРЕСА_2 , відповідно до позовних вимог ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим колегія суддів вважає відповідні доводи касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованими та відхиляє їх.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини ринкової вартості транспортного засобу «TOYOTA VENZA» у розмірі 313 125,61 грн, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 197 390,00 грн, отриманих ОСОБА_2 в якості страхового відшкодування за автомобіль BMW X1; стягненняя з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат на суму боргу в розмірі 201 142,26 грн; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 17 465,84 грн

Колегія суддів вважає за необхідне розглядати указані позовні вимоги разом з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається така хронологія подій щодо указаного майна:

31 січня 2012 року автомобіль «TOYOTA VENZA», 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , було зареєстровано за ОСОБА_2

25 вересня 2013 року в ВРЕР №2 м. Одеси цей автомобіль було знято з обліку для реалізації та продано, власником автомобіля стала ОСОБА_6 , автомобіль було зареєстровано за номером НОМЕР_16 .

26 вересня 2013 року між ДП ТОВ «Емералд», фірма «Емералд Моторе» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено контракт № 13-197, відповідно до пункту 1.1 контракту продавець зобов`язувався поставити та передати, а покупець зобов`язувався оплатити та прийняти новий автомобіль марки BMW X1xDrive 18 d/E84, 2013 року виготовлення.

08 жовтня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль BMW X1, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

10 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та АТ «СК «АХА Страхування» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 266204Га/13оАС.

Відповідно до вказаного договору застраховано автомобіль BMW X1, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Відповідно до довідки слідчого відділу Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області 21 грудня 2013 року о 21-00 год, на 14 км 700 м автодороги Одеса-Іллічівськ сталося ДТП за участю автомобіля BMW X1, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Хюндай Туксон», реєстраційний номер НОМЕР_17 , під керуванням водія ОСОБА_19 .

Відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту від 10 жовтня 2013 року № 266204Га/13оАС ОСОБА_2 було виплачено страхове відшкодування у розмірі 164 780,00 грн, що було перераховане на рахунок ОСОБА_2 від ПрАТ «CK «АХА Страхування», та у розмірі 230 000,00 грн, що були виплачені ОСОБА_4 як залишкова вартість пошкодженого автомобіля BMW X1.

31 січня 2014 року в ВРЕР № 2 м. Одеси автомобіль BMW X1, реєстраційний номер НОМЕР_3 , було знято з обліку для реалізації.

Під час розгляду справи № 496/2932/14-ц суди встановили, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у власність транспортні засоби «НYUNDAI SANTA FE», оформлений 16 квітня 2013 року на ОСОБА_1 , та автомобіль ВМW Х3, оформлений 13 лютого 2014 року на ОСОБА_2 .

У вказаній справі (справі № 496/2932/14-ц) вирішено питання поділу майна таким чином:

- виділено ОСОБА_2 автомобіль BMW XЗ, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_11 , та визнано за нею право власності на цей транспортний засіб;

- виділено ОСОБА_1 автомобіль «Hyndai Santa Fe», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_12 , та визнано за ним право власності на цей транспортний засіб;

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 73 007,00 грн як різницю вартості транспортних засобів.

Отже, після відчуження автомобіля «TOYOTA VENZA» ОСОБА_2 набула у власність автомобіль BMW X1, пошкодження якого унаслідок ДТП стало підставою для отримання нею страхового відшкодування відповідно до страхового акта №1.001.13.19602/Vesko 14219 від 15 травня 2014 року і страхового акта №1.001.13.19602/Vesko 3609 від 06 лютого 2014 року, а вже 13 лютого 2014 року ОСОБА_2 набула у власність автомобіль ВМW Х3.

Питання набуття у власність автомобіля ВМW Х3 та його поділу було предметом судового розгляду та вирішено на користь ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції також обґрунтовано вказав, що відповідне відчуження транспортних засобів, придбаних сторонами у справі за час перебування у шлюбі, як і отримання ОСОБА_2 в якості страхового відшкодування за автомобіль BMW X1 відповідних страхових виплат відбулось щонайменше за півроку до розірвання сторонами шлюбних відносин, сторони після відчуження належних їм автомобілів та отримання страхової виплати ще тривалий час проживали разом і вели спільне господарство.

З огляду на це колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт відчуження спірного транспортного засобу його дружиною ОСОБА_2 без його відома та згоди, а відтак заявлені вимоги про стягнення половини вартості автомобіля «TOYOTA VENZA» задоволенню не підлягають, так само як і не доведено ним те, що страхові виплати, отримані в якості страхового відшкодування за автомобіль BMW X1, були використані ОСОБА_2 на свій розсуд, проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на потреби сім`ї.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу.

Пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2015 року у справі № 496/2932/14-ц, яке набрало законної сили, вже вирішено питання права власності щодо квартири АДРЕСА_1 .

У зв`язку з цим постанова Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності (за кожним) на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про закриття провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Керуючись статтями 255 400 409 414 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Потопальський Сергій Миколайович, задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Попов Максим Миколайович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності (за кожним) на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , скасувати. Ухвалити у цій частині нове рішення.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно права власності на квартиру АДРЕСА_1 , закрити.

У іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк