Постанова

Іменем України

28 липня 2020 року

м. Київ

справа №523/15819/17

провадження №61-23352св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: начальник Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Коваленко Василь Олександрович, заступник начальника Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Войтенко Валентина Віктоорівна, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 07 червня 2018 року у складі судді Середи І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів Ващенко Л. Г. Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, на дії начальника Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Коваленка В. О. та заступника начальника Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Войтенко В. В. у виконавчому провадженні від 30 листопада 2015 року № 110/2 і просив: визнати неправомірними дії державного виконавця Коваленка В. О. з підпису заявки від 12 липня

2016 року № 30889 на реалізацію арештованого майна ОСОБА_1 - Ѕ частини квартири

АДРЕСА_1 ; скасувати заявку від 12 липня 2016 року за підписом державного виконавця на реалізацію арештованого майна у ВП №49502985

від 30 листопада 2015 року; визнати неправомірними дії державного виконавця Войтенко В. В. у виконавчому провадженні від 30 листопада

2015 року № 110/2 (№ за ЄДРВП 49502985) зі складання акту опису й арешту майна від 14 квітня 2016 року; скасувати акт опису й арешту майна

від 14 квітня 2016 року у ВП №49502985 від 30 листопада 2015 року.

Скаргу мотивовано тим, що його права були порушені, оскільки звернуто стягнення на єдине його житло за наявності іншого співвласника та орендаря квартири без визначення частки у майні, без реєстрації арешту в Єдиному реєстрі обтяжень, на підставі заявки, складеної з порушенням, без зазначення характеристики приміщень та з посиланням на арешт від 17 квітня 2014 року. Крім того, було складено акт опису й арешту майна, не передбачений для нерухомого майна, без обґрунтування визначеного в ньому розміру вартості, з незаконним переданням на зберігання стягувачу та без виходу на об`єкт.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07 червня 2018 року ОСОБА_1 поновлено строк для звернення до суду зі скаргою.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що державні виконавці діяли в межах повноважень та відповідно до вимог закону, а тому підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 відсутні.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, перевірив доводи ОСОБА_1 щодо дотримання строків опису майна боржника, необхідності визначення частки майна божника, і з урахуванням встановленого, дійшов висновків, що опис майна божника був проведений в місячний строк, визначений статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час проведення опису, і оскільки Ѕ частка права власності боржника на арештоване майно, у встановленому законом порядку, була зареєстрована за божником, вважав, що у державного виконавця не було підстав для звернення до суду із заявою у порядку статті 379 ЦПК України, у редакції, чинній станом на 2016 рік, а тому державні виконавці діяли у межах повноважень, визначених законом. Суди також вважали, що відсутність даних про стан арештованого майна на час його реалізації, а також наявність заборони відчуження майна на підставі постанови від 03 вересня 2014 року у ВП № 42123076, у даному випадку, не є підставою для визнання неправомірними дій державного виконавця в частині підписання заявки від 12 липня 2016 року № 30889 на реалізацію арештованого майна, оскільки зазначені обставини жодним чином не вплинули на проведення торгів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій встановлено, шо частка боржника у квартирі визначена і складає Ѕ частини, у зв`язку з чим, на думку суду, нема необхідності для звернення державного виконавця до суду. Судом не застосована частина шоста статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою, якщо боржник володіє спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Суд не дав оцінку доводам щодо порушення Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, зокрема, не враховано пункт 2 розділу II Порядку до якого заявка на реалізацію арештованого майна повинна містити необхідні дані, у тому числі відомості про чинні обтяження майна згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна або інформаційними довідками з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

Відповідно до пункту 4.1.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, опис та арешт майна стосується лише рухомого майна, оскільки неможливо право користування квартирою, в якій мешкають особи, тому неможливо передати на реалізацію описану й арештовану актом державного виконавця квартиру. Копія акту опису та арешту майна боржнику не видавалась, при складанні акту боржник не був присутнім, зазначений акт складений на робочому місці державного виконавця, оскільки боржник був відсутнім при описі та арешті свого майна.

У ВП 49502985 від 30 листопада 2015 року постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження з внесенням відповідних даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не приймалась, обтяження нерухомого майна взяте з іншого виконавчого провадження, не пов`язаного з тим, в рамках якого майно передано на торги, тому у ВП 49502985 від 30 листопада 2015 року нерухоме майно боржника є вільним від заборони його відчуження та арешту, оскільки обтяження не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

25 червня 2014 року Суворовським районним судом м. Одеси прийнято рішення у справі №523/2014/14 за позовом ОСОБА_3 до

ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики, вимоги задоволено, стягнуто грошову суму у розмірі 8 465 доларів США, що за курсом НБУ станом на 26 березня 2014 року становить 8 8820 грн, та судовий збір у розмірі 894,75 грн. Рішення набрало законної сили 08 липня 2014 року і у той же день на його виконання, було видано виконавчий лист.

Вказаний виконавчий лист 18 листопада 2014 року повернуто стягувачу на підставі пункту 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій.

30 листопада 2015 року відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого документу № 523/2014/14, про що 10 грудня 2015 року повідомлено боржника, що підтверджується рекомендованим повідомленням.

Під час проведення виконавчих дій 30 листопада 2015 року заступником начальника відділу органу ДВС Войтенко В. В. складено постанову про арешт майна боржника та оголошення про заборону його відчуження.

Також здійснено запити на встановлення зареєстрованої адреси проживання боржника, наявності у нього рухомого та нерухомого майна, доходів. Після отримання відповідей встановлено, що ОСОБА_1 працює, в ПП «Адвокатська компанія «Редут», реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою направлені усі виклики.

Згідно з актом від 04 січня 2016 року встановлено, що за даною адресою мешкає за договором найму ОСОБА_4 і знаходиться його особисте майно.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , а інша 1/2 частина за ОСОБА_5

14 червня 2016 року державним виконавцем Войтенко В. В. також було складено акт опису й арешту майна, за яким описано та накладено арешт на Ѕ частини указаної квартири, висота приміщень якої 2,50 м, загальна площа квартири - 49,7 кв. м, попередня оцінка 100 000 грн, а також зазначено, що описане майно передано на відповідальне зберігання ОСОБА_3 .

Постановою від 19 квітня 2016 року було призначено ТОВ «Росла», експертом спеціалістом для визначення вартості арештованого майна.

19 травня 2016 року до відділу надійшла оцінка майна, за якою вартість Ѕ частини квартири склала 192092 грн, даний звіт було направлено на адресу боржника.

12 липня 2016 року на адресу ДП «Сетам» складено заявку на реалізацію арештованого майна, в якій було вказано вартість частини квартири, дати постанови про відкриття виконавчого провадження -30 листопада 2015 року, акту опису й арешту майна - 14 квітня 2016 року, найменування стягувача, майно, його власника, відповідальну за зберігання особу - ОСОБА_3 , а також банківські реквізити для перерахування коштів відділу.

Як видно з оголошення на сайті ДП «Сетам» зазначена постанова про арешт майна від 17 лютого 2014 року №42123076.

Відповідно до протоколу № 189784 торги розпочалися 08 серпня 2016 року о 09.00 год і закінчилися 10 серпня 2016 року о 22.00 год, за ціною продажу 192092 грн переможцем електронних торгів став ОСОБА_6 , який 11 серпня 2016 року остаточно сплатив вказану грошову суму.

17 серпня 2016 року виконавцем складено акт про реалізацію арештованого майна.

Постановою від 18 серпня 2016 року закінчено виконавче провадження та знято арешти, накладені постановами від 03 вересня 2014 року та від 17 лютого 2014 року.

Відповідно до інформаційної довідки від 18 серпня 2016 року арешт на підставі постанови від 30 листопада 2015 року не був зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України, стаття 14 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (частина перша статті 447 ЦПК України).

На час проведення виконавчих дій діяв Закон України «Про виконавче провадження» №606-XIV (далі- Закон).

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно до частини першої, абзаців 4 та 5 частини другої статті 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна.

За вимогами частини четвертої статті 57 Закону копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 вказаної статті визначено, що про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Установлено, що 07 квітня 2016 року до відділу надійшли документи про право власності на квартиру та технічний паспорт.

14 квітня 2016 року складено акт опису та арешту майна, що підтверджує дотримання місячного строку, встановленого статтею 57 Закону, оскільки його оформлено при наявності технічної характеристики квартири з інформацією про площу приміщень, оскільки остання відсутня в інформаційній довідці. Даний акт складений в межах відкритого 30 листопада 2015 року виконавчого провадження ВП №49502985, а не ВП №42123076, відкритого 17 лютого 2014 року і за результатами якого виконавчий документ повертався без виконання.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі, якщо обов`язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.

Згідно з нормами пункту 4.2.3 Інструкції якщо опис і арешт майна здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову, державний виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику. Іншій особі майно на зберігання може бути передано лише у випадку відсутності боржника чи його відмови від прийняття майна на зберігання, а також у випадку, якщо судовим рішенням визначено іншу особу, якій необхідно передати майно на зберігання.

Отже, правильними є висновки судів про те, що твердження заявника та його представника щодо порушення вимог щодо складання акту та передання майна на зберігання стягувачу є безпідставним, оскільки з аналізу вказаних норм не вбачається заборони передавати на зберігання майно стягувачеві. А вимоги пункту 4.2.3 Інструкції взагалі стосуються дій щодо складання акту на виконання рішення про забезпечення позову.

Згідно з вимогами частини першої статті 379 ЦПК України, в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Аналогічна норма міститься і у статті 443 ЦПК України, в редакції на час розгляду скарги.

Тобто, вказана норма чітко вказує на визначення частки за поданням виконавця, а як було судом встановлено, частка боржника в квартирі визначена і складає 1/2 її частини, яка зареєстрована належним чином, тому не було необхідності для звернення до суду із заявою в порядку, визначеному статтею 379 ЦПК України.

Згідно з пунктом 2 розділу II Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів від 22 грудня 2015 року № 2710/5, який діяв на час проведення торгів, (далі- Порядок) організатор здійснює внесення до Системи інформації про арештоване майно (формування лота) та його реалізацію за заявкою відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку начальник відділу державної виконавчої служби після отримання проекту заявки та документів щодо передачі майна на реалізацію у строк до трьох робочих днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам законодавства, наявність відомостей про місце зберігання й демонстрації майна та у разі виявлення порушень визначає їх перелік та встановлює строк для усунення порушень, який не повинен перевищувати трьох робочих днів, а у разі, якщо відповідно до законодавства реалізація майна неможлива, документи щодо передачі майна на реалізацію повертаються державному виконавцю, який їх подав, із зазначенням визначених законодавством підстав, що унеможливлюють реалізацію майна.

У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства, начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 3 розділу I цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її організатору в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронних торгів у Систему.

Відповідно до пункту 3 розділу I Порядку взаємодія органів державної виконавчої служби та Організатора щодо реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, у тому числі надсилання документів та повідомлень, передбачених цим Порядком, здійснюється через особисті кабінети відділів державної виконавчої служби та Департаменту державної виконавчої служби в Системі.

Надсилання документів та повідомлень, передбачених цим Порядком, електронною поштою, поштовими відправленнями, доставка нарочним або кур`єрською службою доставки дозволяється виключно у разі наявності технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи більше ніж на 24 години, до відновлення її працездатності.

Під час розгляду справи судами встановлено, що особистий кабінет відділу не функціонував, у зв`язку з чим заявка на реалізацію арештованого майна, підписана власноруч начальником та доставлена до ДП «Сетам», про що є відповідна відмітка.

Отже, проаналізувавши вказані норми Порядку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обгрунтовано вважав, що відсутність даних про стан майна його характеристика, а також наявність арешту за 2014 рік і відсутність реєстрації арешту за постановою від 30 листопада 2015 року, не є підставою для визнання дій начальника відділу неправомірними, оскільки відсутність вказаних відомостей ніяким чином не вплинули на проведення торгів, реалізація майна відбулася за ціною визначеною в звіті, оцінку майна боржник не оскаржував.

При цьому, суди правильно виходили із того, що мета накладення арешту та заборони відчуження на майно покликана на забезпечення виконання виконавчого документу та виключення можливості реалізації такого майна боржником до проведення торгів.

Таким чином, правильними та обґрунтованими є висновки судів про відсутність підстав для визнання дій зі складання заявки неправомірними.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи вищевикладені вимоги закону та встановивши, що державним виконавцем вчинялися дії з виконання судового рішення про стягнення суми богу, та виконавче провадження було відкрито на підставі заяви стягувача, який подав виконавчі документи, що відповідали вимогам закону, дійшов правильних висновків, що при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державних виконавців порушень, слід виходити із загальних норм Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) і таких порушень державними виконавцями не допущено, оскільки останні в силу покладених на них вказаним законом обов`язків - зобов`язані вжити передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи щодо примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, що, на думку заявника свідчить про неправомірність дій державного виконавця з виконання виданих судом виконавчих документів на підставі заочного рішення.

Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Нова оцінка доказів у справі виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених наведеною статтею процесуального закону.

Аналогічні доводи були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій, висновки щодо якої містяться у мотивувальних частинах ухвалених ними рішень, і додаткового правового аналізу не потребують.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 07 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська