ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2024 року
м. Київ
справа № 523/15909/18
провадження № 61-14593 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представники позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
представник відповідачів - ОСОБА_6 ,
третя особа- товариство з обмеженою відповідальністю «Сів-Сервіс»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу представника ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на постанову Одеського апеляційного суду
від 03 серпня 2023 рокуу складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Сів-Сервіс» (далі - ТОВ «Сів-Сервіс»), про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними, визнання права власності, витребування із чужого незаконного володіння транспортних засобів.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належали транспортні засоби, а саме автобус пасажирський «БАЗ А079.04», 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , та автобус пасажирський «БАЗ А079.14», 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 .
02 лютого 2017 року він на підставі нотаріально посвідчених довіреностей уповноважив чоловіка своєї дочки ОСОБА_7 - ОСОБА_4 , на право керування та розпорядження вищевказаними транспортними засобами.
У подальшому шлюб між його дочкою - ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було розірвано.
У червні 2018 року він забрав у ОСОБА_4 оригінали зазначених довіреностей та усно повідомив його про необхідність повернення транспортних засобів.
Проте ОСОБА_4 транспортні засоби не повернув, а отримав дублікати довіреностей на право керування та розпорядження транспортними засобами та
12 червня 2018 року від його імені на підставі договорів купівлі-продажу
№ 6425/18/001330 та № 6425/18/001333, укладених між ТОВ «Сів-Сервіс»,
як комісіонером, та ОСОБА_5 , як покупцем, відчужив спірні транспортні засоби на користь своєї матері - ОСОБА_5 .
Вважав такі дії відповідачів протиправними, оскільки вони порушують його майнові права на спірні транспортні засоби та були направлені виключно на юридичну зміну власника транспортних засобів без мети настання інших правових наслідків.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів від 12 червня 2018 року
№ 6425/18/001330 та № 6425/18/001333, укладені між ТОВ «Сів-Сервіс», як комісіонером, та ОСОБА_5 , як покупцем; витребувати спірні транспортні засоби із чужого незаконного володіння ОСОБА_5
05 квітня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета позову та просив:
- визнати недійсними договори комісії від 12 червня 2018 року № 6425/18/001330 та № 6425/18/001333, укладені між ТОВ «Сів-Сервіс» та ним, від імені якого діяв ОСОБА_4 , за умовами якого ТОВ «Сів-Сервіс» за комісійну плату зобов`язалося відчужити спірні транспортні засоби;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 12 червня 2018 року № 6425/18/001330 та договір купівлі-продажу транспортного засобу
від 12 червня 2018 року № 6425/18/001333, укладені між ТОВ «Сів-Сервіс»,
як комісіонером, та ОСОБА_5 , як покупцем;
- визнати право власності ОСОБА_1 на транспортні засоби, а саме: автобус пасажирський «БАЗ А079.04», 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 ; та автобус пасажирський «БАЗ А079.14», 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 ;
- зобов`язати територіальний орган з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України здійснити за ним державну реєстрацію права власності на спірні транспортні засоби;
- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на його користь спірні транспортні засоби (а.с.107-109, 125-126, т. 2).
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року
у складі судді Сувертак І. В. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, видаючи довіреність, позивач усвідомлював наслідки своїх дій, з її тексту вбачається, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_4 розпоряджатися від його імені спірними пасажирськими автобусами, у тому числі продати, обміняти їх, разом з тим не зазначено вартості за яку може бути відчужено спірне майно.
Доказів скасування довіреностей до часу вчинення спірних правочинів або визнання їх у встановленому законом порядку недійсними суду не подано.
Отже, відсутні докази на підтвердження того, що у позивача була відсутня воля на укладення оспорюваних правочинів щодо продажу спірних транспортних засобів за ціною визначеною у договорах купівлі-продажу. Також позивачем належними доказами не підтверджено існування зловмисної домовленості між відповідачами при укладенні спірних правочинів.
Чинним законодавством не передбачена мінімальна, чи максимальна ціна на продаж пасажирських автобусів, а також не заборонено укладення договорів купівлі-продажу між родичами, у тому числі діючих на підставі довіреностей.
ОСОБА_5 володіє пасажирськими автобусами на підставі договорів купівлі-продажу транспортних засобів від 12 червня 2018 року № 6425/18/001330 та № 6425/18/001333. Недійсність цих договорів судом не встановлена, а тому ОСОБА_5 володіє пасажирськими автобусами на законних підставах.
Вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння є похідною, тому також не підлягає задоволенню.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 серпня 2023 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , підтриману його представником ОСОБА_3 задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними договори комісії від 12 червня 2018 року
№ 6425/18/001330 та від 12 червня 2018 року № 6425/18/001333.
Визнано недійсними договір купівлі-продажу транспортного засобу від 12 червня 2018 року № 6425/18/001330 та договір купівлі-продажу транспортного засобу
від 12 червня 2018 року № 6425/18/001333.
Визнано право власності ОСОБА_1 на транспортний засіб - автобус пасажирський марки «БАЗ А079.04», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_3 .
Визнано право власності ОСОБА_1 на транспортний засіб - автобус пасажирський марки «БАЗ А079.14», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_4 .
Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 та передано ОСОБА_1 транспортні засоби: автобус пасажирський модель
«БАЗ А079.04», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_3 ; автобус пасажирський марки «БАЗ А079.14», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_4 .
Рішення суду про визнання права власності на транспортні засоби є підставою для проведення державної реєстрації за ОСОБА_1 транспортних засобів, а саме: автобусу пасажирського марки «БАЗ А079.04», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_3 ; автобусу пасажирського марки «БАЗ А079.14», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_4 .
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 , якого ОСОБА_1 уповноважив довіреностями представляти його інтереси
у будь-яких установах, підприємствах, організаціях з усіх без винятку питань, пов`язаних з експлуатацією та розпорядженням (продавати, обмінювати тощо, крім дарування) спірних транспортних засобів, не є стороною цих правочинів, нотаріус відносно ОСОБА_4 не вчиняв нотаріальних дій, тому правових підстав для видачі йому дублікатів довіреностей нотаріус не мав.
Нотаріус повинен був на підставі вимог статті 49 Закону України «Про нотаріат» відмовити ОСОБА_4 у задоволенні заяви про видачу дублікатів нотаріально посвідчених довіреностей, що, в свою чергу унеможливило би укладення ОСОБА_4 будь-яких договорів відносно спірних транспортних засобів.
ОСОБА_1 вказував про те, що на початку червня 2018 року забрав у ОСОБА_4 оригінали довіреностей. Оригінали довіреностей надавались до суду для огляду саме ОСОБА_1 .
Нотаріус не повідомила ОСОБА_1 про отримання заяви ОСОБА_4 про видачу дублікатів вказаних довіреностей.
Позивач не мав наміру відчужувати транспортні засоби, не вчиняв дій щодо їх відчуження, а навпаки, забравши у ОСОБА_4 оригінали довіреностей, намагався припинити представницькі правовідносини.
Спірні договори комісії та купівлі-продажу є недійсними у силу положень
частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, оскільки перебування оригіналів довіреностей у ОСОБА_1 на момент вчинення спірних договорів, безпідставне отримання ОСОБА_4 без відома ОСОБА_1 дублікатів довіреностей, свідчать про відсутність його волевиявлення на відчуження транспортних засобів.
ОСОБА_4 усупереч волі позивача, діючи у власних інтересах, а не в інтересах довірителя, за попередньою домовленістю зі своєю матір`ю відчужив спірне рухоме майно за ціною, яка значно нижче ринкової вартості транспортних засобів.
Отже, метою отримання дублікатів довіреностей та укладення ОСОБА_4 договорів купівлі-продажу транспортних засобів від 12 червня 2018 року було не відчуження транспортних засобів зі згоди ОСОБА_1 на сприятливих для нього умовах, а лише зміна титульного власника транспортних засобів на близьку ОСОБА_4 особу для їх подальшого використання та розпорядження ними.
Ураховуючи викладене, спірні транспортні засоби вибули з власності позивача поза його волею, тому вони підлягають витребуванню із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 . Також право власності позивача підлягає захисту шляхом визнання недійсними договорів, визнання права власності на транспортні засоби.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 523/15909/18 з Суворовського районного суду м. Одеси.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що спірні транспортні засоби вперше
були придбані саме ОСОБА_4 за рахунок кредитних коштів, отриманих
у 2006 році. Кредит він сплатив самостійно. Після сплати кредиту він переоформив спірні транспортні засоби на свого тестя - ОСОБА_1 , оскільки його колишній дружині - ОСОБА_7 рішенням суду було відмовлено у задоволенні позову про визнання договору поруки недійсним, за умовами якого вона була поручителем за кредитними зобов`язаннями, тому вона вмовила його переоформити автобуси на її батька.
Таким чином, фактичним власником спірного майна був саме ОСОБА_4 , так як прибав його за власні кошти. Через погіршення стосунків між колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , батько останньої вирішив заволодіти майном відповідача.
Позивач при видачі довіреностей розумів значення своїх дій, текст довіреностей йому було роз`яснено нотаріусом, він усвідомлював наслідки вчинення правочину. ОСОБА_1 не зазначав про те, що не отримував грошових коштів за оспорюваними правочинами.
Відсутні докази укладення ОСОБА_4 спірних правочинів у власних інтересах.
Положеннями закону не передбачена заборона видачі повіреному дублікату довіреності, чи її видача лише за письмовою згодою довірителя.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві власності належали транспортні засоби, а саме автобус пасажирський марки «БАЗ А079.04», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_3 ; автобус пасажирський марки «БАЗ А079.14», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_4 , що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 та НОМЕР_6 .
02 лютого 2017 року ОСОБА_1 видав на ім`я ОСОБА_4 дві нотаріально посвідчені довіреності, посвідчені державним нотаріусом Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області Трофімовою С. О., зареєстровані у реєстрі за № 1-175 та № 1-176, на підставі яких уповноважив ОСОБА_4 розпоряджатися належними йому транспортними засобами, у тому числі представляти інтереси позивача щодо відчуження транспортних засобів, а саме:
- належного йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу
від 13 березня 2012 року серії НОМЕР_5 автобуса пасажирського «БАЗ А079.14», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_7 ;
- належного йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу
від 08 лютого 2011 року серії НОМЕР_6 автобуса пасажирського «БАЗ А079.04», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_8 (а.с. 7-8, т. 1).
11 червня 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про видачу дублікатів вищевказаних довіреностей, у зв`язку з втратою їх оригіналів. Дублікати довіреностей видано 11 червня 2018 року.
12 червня 2018 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Сів-Сервіс»
укладено договір комісії № 6425/18/001333, за умовами якого
ТОВ «Сів-Сервіс» (комісіонер) зобов`язалось за дорученням ОСОБА_4 (комітента) за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від
свого імені правочин щодо продажу транспортного засобу «БАЗ А079.14»,
2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_7 , за ціною не нижче узгодженої сторонами,
а саме 36 500 грн.
12 червня 2018 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Сів-Сервіс» укладено договір комісії № 6425/18/001330, за умовами якого ТОВ «Сів-Сервіс» (комісіонер) зобов`язалось за дорученням ОСОБА_4 (комітента) за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочин щодо продажу транспортного засобу «БАЗ А079.04», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_8 , за ціною не нижче узгодженої сторонами, а саме 37 000 грн.
12 червня 2018 року між ТОВ «Сів-Сервіс» та ОСОБА_5 укладено
два договори купівлі-продажу транспортних засобів, за умовами яких
ОСОБА_5 придбала автобус пасажирського «БАЗ А079.04», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_3 ; автобус пасажирського марки «БАЗ А079.14», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_4 .
14 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Великомихайлівської
районної державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про скасування довіреностей, посвідчених державним нотаріусом Трофімовою С. О.
02 лютого 2017 року, зареєстрованих в реєстрі за № 1-175 та 1-176 щодо розпорядження спірним рухомим майном.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - ОСОБА_6 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів
недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада
2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при вчиненні правочинів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Як визначено у частині третій статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах
іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частин першої та другої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
З огляду на положення статей 237-239 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного представником з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка виступає від імені довірителя, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.
Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент повіреного за договором, діяв недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва чи про припинення дії довіреності, виданої представнику власника майна, який укладає договір від його імені.
Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
До подібних за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 27 червня 2018 рокуу справі № 668/13907/13-ц, провадження № 14-153 цс 18; від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, провадження № 12-45 гс 19.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 діяв всупереч інтересам довірителя, ОСОБА_1 , а також наявності зловмисної домовленості представника позивача з ОСОБА_5 і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Також, відсутні докази недобросовісності та нерозумності у поведінці
ОСОБА_5 при укладенні спірних правочинів.
Нотаріально посвідчені довіреності позивачем видані на ім`я ОСОБА_4 добровільно, на день укладення останнім оспорюваних правочинів, довіреності не скасовані, ОСОБА_1 не оспорювалися, у встановленому законом порядку судом недійсними не визнавались.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що факт перебування у позивача оригіналів довіреностей не може беззаперечно свідчити про укладення
ОСОБА_4 спірних договорів з порушенням прав довірителя,
так як згідно з частинами першою статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Відповідно до частини другої цієї статті особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
Крім того, апеляційним судом не зазначено, якими саме нормами закону передбачена необхідність отримання повіреним дозволу довірителя на отримання дубліката довіреності та відповідно до якого положення закону нотаріус зобов`язаний повідомляти довірителя про отримання повіреним дубліката довіреності, а положення статті 49 Закону України «Про нотаріат» таких вимог не містять.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що сам по собі факт придбання матір`ю
ОСОБА_4 - ОСОБА_5 спірного майна не свідчить про те, що ОСОБА_4 діяв у власних інтересах та всупереч волі позивача,
як довірителя.
Отже, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що є його процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України), існування при укладенні спірних правочинів зловмисної домовленості між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , і недобросовісності дій останньої та виникнення через це несприятливих наслідків для ОСОБА_1 , як довірителя. Позивач нотаріально посвідченими довіреностями уповноважив ОСОБА_4 бути його представником і надав йому право щодо продажу спірних транспортних засобів будь-якій особі на власний вибір. У довіреностях відсутні обмеження щодо повноважень чи обов`язок представника погоджувати будь-які дії з позивачем.
Відсутні докази на підтвердження того, що у представника позивача -
ОСОБА_4 та у ОСОБА_5 був відсутній реальний намір укласти і виконати спірні правочини.
Крім того, власник речі (у цьому випадку автомобілів) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою
позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків
до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне
майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі
№ 752/5281/20 (провадження № 61-1371 сво 23).
З огляду на встановлені судами у цій справі обставини добровільного передання позивачем на підставі нотаріально посвідчених довіреностей належних йому транспортних засобів ОСОБА_4 , а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що спірні транспортні засоби вибули із володіння ОСОБА_1 з його волі, а тому вони не підлягають витребуванню у добросовісного набувача, оскільки у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень статті 388 ЦК України.
Позивач не позбавлений можливості захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Отже, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року скасувати, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року залишити у силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець