№ 523/1744/14-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 523/1744/14-ц

провадження № 61-10647 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

третя особа - Державна реєстраційна служба України;

особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2014 рокупублічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,третя особа - Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 27 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з яким відповідачу було надано кредит у сумі 98 тис. доларів США строком по 27 грудня 2023 року.

У той же день для забезпечення виконання зобов`язання по кредитному договору між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем було укладено договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку банку належне йому нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 74,3 кв. м, житловою площею 33,1 кв. м.

08 грудня 2011 року відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами між ПАТ «УкрСиббанк» відступило свої права вимоги заборгованості за вищезазначеним кредитним договором ПАТ «Дельта Банк».

Належним чином відповідач умови кредитного договору не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 152 366 доларів 55 центів США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 10 грудня 2013 року становило еквівалент 1 217 865 грн 83 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 96 027 доларів 09 центів США що згідно з курсом Національного банку України становило 767 544 грн 53 коп., заборгованість по процентам у розмірі 56 339 доларів 46 центів США, що згідно з курсом Національного банку України становило 450 321 грн 30 коп.

Ураховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк» просило суд у рахунок погашення вказаної вище суми заборгованості за кредитом звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банка квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 74,3 кв. м, житловою площею 33,1 кв. м; визнати за банком права власності на вказану квартиру; припинити право власності ОСОБА_1 на квартиру , виселити ОСОБА_1 та всіх мешканців, які проживають та зареєстровані за вказаною адресою; витребувати від ОСОБА_1 та передати банку правовстановлюючі документи на квартиру, а також стягнути з відповідача на користь банка понесені ним судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2015 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту у розмірі 152 366 доларів 55 центів США звернуто стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 74,3 кв. м, житловою площею 33,1 кв. м, шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» вказаної квартири у власність. Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на квартиру під АДРЕСА_1 , загальною площею 74,3 кв. м, житловою площею 33,1 кв. м.

Припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 74,3 кв. м., житловою площею 33,1 кв. м, в тому числі право володіння, користування та розпорядження вказаною квартирою.

Вирішено виселити та зняти з реєстрації місця проживання та перебування ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та проживають за вказаною адресою.

Зобов`язано ОСОБА_1 передати ПАТ «Дельта Банк» всі правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 , та ключі від вхідних дверей. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальником зобов`язання за кредитним договором не виконані, заборгованість на користь банку не сплачена, що свідчить про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони у пункті 5 договору іпотеки досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя наступними способами: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки та отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки. Тому у суду були відсутні повноваження для застосування судового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки іпотекодержатель має у позасудовому порядку здійснювати захист свого цивільного права та інтересу, так як з приводу реалізації цього способу захисту сторони досягли домовленості у договорі іпотеки.Отже, відсутні підстави для задоволення позову ПАТ «Дельта Банк», оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , особа яка не брала участі у справі, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та вважає за необхідне відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, в якому суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю правових підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, з огляду на те, що сторони в договорі іпотеки вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору у такий спосіб.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 523/1744/14-ц із Суворовського районного суду м. Одеси.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2021 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що 06 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» фізичною особою було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Вважав, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки недобросовісним діям ОСОБА_4 , який знаючи про розгляд справи у суді першої інстанції, оскаржив його тільки через три роки. При цьому, на його думку, було порушено принцип юридичної визначеності і переклав весь тягар негативних наслідків недобросовісної поведінки ОСОБА_1 на добросовісного набувача - ОСОБА_2 (оскільки реально стягнути в порядку реституції кошти, сплачені ним за квартиру, з банку, який визнано неплатоспроможним, фактично неможливо).

Як наслідок, з одного боку, ОСОБА_1 неправомірно і безкарно не повернуто запозичені кредитні кошти та при ньому збережено предмет іпотеки (фактично квартира ніколи не вибувала з користування ОСОБА_1 , а після скасування рішення суду першої інстанції оскаржуваною постановою ОСОБА_1 подано до ОСОБА_2 віндикаційний позов з метою відновлення державної реєстрації його права власності); з іншого боку, банк не має інтересу до цієї справи (про що свідчить і неподання ним касаційної скарги) через отримання коштів за проданий предмет іпотеки від ОСОБА_2 і розуміння неможливості їх реального витребування останнім.

Будучи фактичним власником спірної квартири на момент вирішення справи апеляційним судом, ОСОБА_2 є особою, яка не брала участі у справі, натомість судовим рішенням апеляційної інстанції були вирішені питання про права, свободи, інтереси саме ОСОБА_2 .

Вважав, що наявні підстави для відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, в якій колегія суддів відмовила в задоволенні позовної заяви у зв`язку з відсутністю правових підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, з огляду на те, що сторони в договорі іпотеки вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору у такий спосіб.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з яким відповідачу було надано кредит у сумі 98 тис. доларів США строком по 27 грудня 2023 року.

Предмет іпотеки, сторонами було оцінено в 641 618 грн (пункт 1.2 договору іпотеки).

На предмет іпотеки була накладена заборона на відчуження.

Сторони у пункті 5 договору іпотеки досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя наступними способами: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки та отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки.

Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 10 грудня 2013 року за розрахунком банку становила 152 366 доларів 55 центів США, що згідно з курсом Національного банку України складало еквівалент 1 217 865 грн 83 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 96 027 доларів 09 центів США що згідно з курсом Національного банку України становило 767 544 грн 53 коп., заборгованість по процентам у розмірі 56 339 доларів 46 центів США, що згідно з курсом Національного банку України становило 450 321 грн 30 коп.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 -задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтями 525 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку», (тут і далі у редакції на час укладення договору іпотеки), визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про

задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, щосторони погодили іпотечне застереження, а саме - визначили у договорі іпотеки обидва передбачені частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» способи задоволення вимог іпотекодержателя: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем (пункт 5.2.1. договору іпотеки); звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі (пункт 5.2.2. договору іпотеки), правильно застосувавши вищевказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності (спосіб, визначений пунктом 5.2.1 договору іпотеки та статтею 37 Закону України «Про іпотеку») не підлягають задоволенню узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який міститься у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження 14-38цс18), підстав для відступлення від якої судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Колегія суддів зазначає, ОСОБА_2 не є учасником кредитних відносин, спір щодо яких вирішувався у цій справі, а тому питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки судом не вирішувалися.

У разі пред`явлення позичальником позову про витребування майна, власником якого став ОСОБА_2 на підставі рішення суду, яке було скасовано судом апеляційної інстанції, останній не позбавлений права звернутися до суду з позовом до банку, процедура ліквідації якого триває, про стягнення безпідставно отриманих коштів, які він сплатив за договором купівлі-продажу спірної квартири.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович