ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 523/1749/21

провадження № 61-7898св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - юридичний департамент Одеської міської ради в особі управління державної реєстрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Іващенко Анастасії Петрівни на рішення Суворовського районного суду

м. Одеси від 19 грудня 2022 року у складі судді Кремер І. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Воронцової Л. П., Кутурланової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - юридичний департамент Одеської міської ради в особі управління державної реєстрації, про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення державного реєстратора та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно прибудованого об`єкта до квартири.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 липня 2019 року № 1596 набув право власності на квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 70,6 кв. м, житловою площею 40,6 кв. м. Право власності на придбану квартиру зареєстроване

в установленому законом порядку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 957861851101.

14 травня 2020 року рішенням державного реєстратора зареєстровані зміни до розділу, а саме: квартиру «Об`єкт житлової нерухомості» змінено на «нежитлові приміщення»; загальну площу 70,6 кв. м, житлову площу - 40,6 кв. м змінено на загальну площу 96,7 кв. м; АДРЕСА_2 змінено на: АДРЕСА_2 .

Підставою для внесення таких змін, зокрема, стала декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 30 квітня 2020 року № ОД 141201210359.

Позивач вважав, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації від

30 квітня 2020 року № ОД 141201210359 «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 » не відповідає вимогам законодавства, оскільки реконструкція вказаної квартири відбулась із змінами геометричних розмірів фундаментів у плані та за рахунок земельної ділянки територіальної громади м. Одеси, яка для цієї мети не виділялась.

Посилаючись на те, що самочинно збудований (прибудований) об`єкт порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Одеси як власника земельної ділянки, на якій розташована ця споруда (прибудова), позивач просив скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від

30 квітня 2020 року № ОД 141201210359 «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 », зареєстрованої управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради; скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію змін до розділу від 14 травня 2020 року № 52229807, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на приміщення 2 на АДРЕСА_4 , загальною площею 96,7 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 957861851101); зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого (прибудованого) об`єкта загальною площею 26,1 кв. м за адресою:

АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2022 року позов задоволено частково.

Скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від

30 квітня 2020 року № ОД 141201210359 «Реконструкція квартири

АДРЕСА_3 », зареєстрованої управлінням Державного архітектурно-будівельною контролю Одеської міської ради.

Скасовано рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького О. С. про реєстрацію змін розділу від 14 травня 2020 року № 52229807 щодо об`єкта нерухомого майна,

а саме приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею

96,7 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 957861851101).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірна декларація про готовність об`єкта до експлуатації не відповідає вимогам законодавства, оскільки реконструкція квартири

АДРЕСА_1 відбулась із змінами геометричних розмірів фундаментів

у плані та за рахунок земельної ділянки територіальної громади м. Одеси, яка не виділялась для цієї мети, у зв`язку з чим ця декларація підлягає скасуванню

у судовому порядку, а тому підлягає скасуванню і рішення державного реєстратора від 14 травня 2020 року, індексний номер 52229807, як таке, що прийняте з порушенням законодавства за відсутності документів, що підтверджують виникнення права власності на самочинно збудований об`єкт площею 26,1 кв. м.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про знесення будівлі, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів того, що знесення не зашкодить конструкції будівлі в цілому. При цьому суд ураховував, що позивач не довів реальної загрози порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2022 року

в оскаржуваній частині скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.

Зобов`язано ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого (прибудованого) об`єкта загальною площею 26,1 кв. м за адресою:

АДРЕСА_2 .

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 11 917,00 грн.

Зобов?язуючи ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого (прибудованого) об`єкта, апеляційний суд виходив із того, що спірний об?єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Висновки суду першої інстанції про те, що не надано належних доказів того, що знесення не зашкодить конструкції будівлі

в цілому, зроблені без урахування того, що це ніяким чином не спростовує статус будівництва як самочинного, що відповідно до законодавства не підлягає правовому захисту.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що реконструкція квартири АДРЕСА_1 відбулась із змінами геометричних розмірів фундаментів у плані та за рахунок земельної ділянки територіальної громади м. Одеси, яка для цієї мети не виділялась, у зв`язку

з чим така декларація підлягає скасуванню у судовому порядку, а тому підлягає скасуванню і рішення державного реєстратора від 14 травня 2020 року, індексний номер 52229807, як таке, що прийняте з порушенням законодавства за відсутності документів, що підтверджують виникнення права власності на самочинно збудований об`єкт площею 26,1 кв. м.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Іващенко А. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням нової редакції просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 грудня

2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року

і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд самостійно визначив розмір начебто самовільно зайнятої земельної ділянки, що свідчить про припущення та не узгоджується з вимогами процесуального закону. Позивач надав лише акт огляду земельної ділянки від 15 червня 2020 року. Акта перевірки для підтвердження порушення норм земельного законодавства позивач не надав. Виникненню у відповідача права власності на майно, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права на новостворене нерухоме майно, передувала активна участь в такому процесі держави в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю, які прийняли до експлуатації закінчений після будівництва об?єкт. У зв?язку з цим, ураховуючи, що право власності на приміщення було набуте відповідачем в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність. Заявник вказує що факт збільшення площі забудови не підтверджується належними і допустимими доказами. Доказів того, що наявність спірного будівництва порушує права позивача, з урахуванням використання всіх передбачених законодавством України заходів щодо зобов?язання проведення перебудови, неможливості проведення відповідної перебудови або відмови відповідача у проведенні перебудови шляхом приведення будинку у відповідність із нормами ДБН позивач не надав. Після реєстрації права власності ОСОБА_1 на реконструйований об?єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об?єкта до експлуатації, така декларація вичерпала свою дію,

у зв?язку з чим скасування її реєстрації не буде мати будь-яких правових наслідків. Рішення державного реєстратора прийняте відповідно до чинного законодавства. Скасування рішення суб?єкта державної реєстрації не

є належним способом захисту порушеного права позивача.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 січня

2019 року у справі № 910/22093/17, від 05 червня 2019 року у справі

№ 910/1292/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 916/1986/18,

від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року

у справі № 465/1461/16-а, від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16,

від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18, від 27 травня 2020 року

у справі № 522/7822/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 04 вересня 2018 року

у справі № 915/127/18, постанові Верховного суду України від 06 вересня

2017 року у справі № 6-172цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

11 серпня 2023 року Одеська міська рада подала до Верховного Суду пояснення, в яких просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Пояснення мотивовані тим, що акт обстеження (огляду) земельної ділянки

є належним та допустимим доказом фіксування факту самовільного зайняття земельної ділянки територіальної громади м. Одеси та факту самочинного будівництва. Одеська міська рада є власником земельної ділянки, а отже, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об?єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Така перебудова можлива лише у спорах щодо самовільної реконструкції/будівництва, яке відбулось з істотним відхиленням від проєкту чи істотного порушення будівельних норм і правил, позивачами у яких є органи державного архітектурно-будівельного контролю. У цьому ж випадку відбулось нове будівництво прибудови до квартири на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси та реєстрація права власності на неї.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Суворовського районного суду м. Одеси.

07 серпня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року зупинено виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2022 року

в частині стягнення судового збору та постанови Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,6 кв. м на підставі договору купівлі-продажу від 16 липня 2019 року.

Після реконструкції відповідачем вказаної квартири (приміщення)

АДРЕСА_1 її площа збільшилась на 26,1 кв. м та становить

96,7 кв. м.

14 травня 2020 року державний реєстратор зареєстрував зміни до розділу щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 , а саме: квартиру - об`єкт житлової нерухомості змінено на нежитлове приміщення № 2; загальну площу 70,6 кв. м, житлову площу 40,6 кв. м змінено на загальну площу 96,7 кв. м.

Підставою для реєстрації вказаних змін зазначені: договір купівлі-продажу від 16 липня 2019 року, технічний паспорт від 01 квітня 2020 року, виготовлений ФОП ОСОБА_3 ; декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 30 квітня 2020 року ОД 141201210359, видавник - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.

Таким чином, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності нежитлове приміщення № 2 за адресою: АДРЕСА_4 загальною площею 96,7 кв. м.

03 вересня 2020 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом від 03 вересня 2020 року № 01-19/1366 повідомив, що за результатами огляду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , встановлено, що земельна ділянка за вказаною адресою орієнтованою площею 0,003 га забудована та використовується під розміщення прибудови до приміщення № 2, розташованого на першому поверсі.

Інформації про те, що вказана земельна ділянка передавалась у власність або користування, у Департаменті комунальної власності Одеської міської ради немає.

Немає такої інформації і в Головному управлінні держгеокадастру

в Одеській області.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до частини першої статі 83 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають

у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови

є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

У частині другій статті 391 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що в разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які

є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта,

а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема статтею 391, встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме: подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом.

При цьому такі недостовірні дані повинні відповідати одній із таких умов, що дають підстави вважати об`єкт самочинним будівництвом: об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; об`єкт збудований або будується без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 липня

2023 року у справі № 523/3113/20.

Суди встановили та матеріалами справи підтверджено, що в оскаржуваній декларації про готовність до експлуатації об`єкта, зокрема у пункті 13 «Інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою», вказано, що реконструкція та інше без змін розмірів - не зазначається.

Частиною четвертою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовникам будівництва надана можливість здійснювати реконструкцію об`єкта будівництва за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, у разі якщо така реконструкція здійснюється без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів

у плані.

Суди попередніх інстанцій, належним чином дослідивши наявні у матеріалах справи докази, встановили, що в результаті здійснення реконструкції спірної квартири її площа збільшилася із 70,6 кв. м до 96,7 кв. м. Збільшення площі квартири відбулося за рахунок добудови квартири на першому поверсі на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси та не надавалася будь-яким особам у власність чи користування для будівництва прибудови.

Враховуючи наведене, зокрема, те, що відповідач зазначив у поданій декларації недостовірні відомості, які є підставою вважати спірний об`єкт самочинним будівництвом (об`єкт збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для скасування реєстрації декларації від 30 квітня 2020 року № ОД 141201210359 про готовність до експлуатації об`єкта.

Водночас у справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено, що внаслідок проведеної реконструкції квартири її власник захопив земельну ділянку, яка перебувала у комунальній власності територіальної громади м. Одеси та не надавалася будь-яким особам у власність чи користування для будівництва прибудови.

Оскільки рішення державного реєстратора, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірний реконструйований об`єкт, прийняте з порушенням законодавства за відсутності документів, що підтверджують виникнення права власності на самочинно збудований об`єкт загальною площею 96,7 кв. м, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано задовольнив вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора.

Встановивши, що спірний об`єкт є самочинним будівництвом, розташований на землях територіальної громади м. Одеси та перешкоджає реалізації громадою м. Одеси своїх повноважень як власника відповідної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого (прибудованого) об?єкта.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 13 грудня

2023 року у справі № 522/17307/19 (провадження № 61-972св23).

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником

у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого

2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2022 року у нескасованій його частині та постанови Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Іващенко Анастасії Петрівни залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2022 року

у нескасованій його частині та постанову Одеського апеляційного суду від

27 квітня 2023 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 19 грудня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська