Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 523/17692/17

провадження № 61-2810св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Четверта одеська державна нотаріальна контора, Одеська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року у складі судді Аліна С. С. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 у порядку окремого провадження звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з яким ОСОБА_1 до дня його смерті була пов`язана спільним побутом, мала взаємні права та обов`язки, оскільки перебувала у фактичних шлюбних відносинах без державної реєстрації шлюбу з червня 1996 року до часу його смерті.

З 14 листопада 1987 року до 05 червня 1996 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується довідкою відділу реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції м. Одеси від 26 вересня 2002 року №139/03-75.

05 червня 1996 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний, проте у зв`язку з примиренням вони продовжували проживати однією сім`єю у фактичних шлюбних відносинах без державної реєстрації шлюбу до дня смерті ОСОБА_2 . Вони спільно проживали та вели господарство, мали спільний сімейний бюджет та несли спільні витрати, спільно харчувалися, купували майно для спільного користування, спільно облаштовували квартиру, за спільні кошти придбавали необхідні будівельні матеріали, меблі та предмети домашнього побуту. Спільними коштами та зусиллями проводили поточні ремонти у належній їм квартирі. У них були взаємні відверті, добрі та довірчі відносини, тому не було необхідності в реєстрації шлюбу.

За час проживання з померлим ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік і дружина 30 вересня 2002 року вони здійснили приватизацію відомчої квартири (радгосп ім. Кірова), яку отримали померлі батьки ОСОБА_1 , в якій вона виросла та мешкає, за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку поділено між ними в рівних частках, а саме по 1/2 частці, що підтверджується свідоцтвом про право власності.

Після смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно: 1/2 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в якій мешкає ОСОБА_1 .

На день відкриття спадщини інших спадкоємців за законом чи заповітом немає.

Відповідно до статті 1264 ЦК України вона фактично прийняла спадкове майно, а саме: 1/2 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки проживала з померлим ОСОБА_2 з 1987 року і до моменту його смерті однією сім`єю та вела з ним спільне господарство, здійснила його поховання, 1/2 частки вказаної квартири належить їй на праві приватної власності.

26 квітня 2017 року за заявою ОСОБА_1 про отримання спадщини нотаріус Четвертої одеської державної нотаріальної контори Кулакова Л. М. завела спадкову справу № 60573983 після померлого ОСОБА_2 .

Постановою державного нотаріуса Четвертої одеської державної нотаріальної контори Кулакової Л. М. від 26 квітня 2017 року № 2169/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на все рухоме та нерухоме майно, яке належало її чоловікові ОСОБА_2 , померлому у ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з тим, що до нотаріальної контори не надано документи, які підтверджують факт родинних відносин зі спадкодавцем.

Просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовивши у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на обґрунтування заяви.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині встановлення факту її проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 з 01 вересня 2005 року до 12 квітня 2016 року, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заяви, в іншій частині оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди не звернули увагу, що згідно з паспортом ОСОБА_1 зареєстрована та проживає з 25 жовтня 2002 року до сьогодні за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за цією ж адресою з 25 жовтня 2002 року до дня смерті. Крім того, відповідно до паспортів в графі сімейне положення відсутній запис про зареєстрований шлюб з іншими особами.

Суд першої інстанції не зазначив у рішенні, чи врахував, чи відхилив показання свідка ОСОБА_3 .

Суд не навів мотиви, чому не взяв до уваги як доказ проживання однією сім`єю довідку про поховання, а також, що ОСОБА_1 як єдиний спадкоємець отримала свідоцтво про смерть.

Згідно з витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб/про розірвання шлюбу № 00018902606; 00018902431; 00018902760; 00018902852 ОСОБА_1 та її колишній чоловік ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 у зареєстрованому шлюбі не перебували.

Суд першої інстанції дослідив усі докази, проте в рішенні не надав їм правову оцінку, не навів мотиви відхилення наданих нею доказів.

Суд апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, не усунув вказані порушення.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до довідки відділу реєстрації актів громадянського стану Ленінського районного управління юстиції від 26 вересня 2002 року № 139/03-75 14 листопада 1987 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ).

05 червня 1996 року Другий Суворівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції зареєстрував розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис № 109.

Відповідно до актового запису від 07 червня 1996 року № 125, який зроблений Другим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції. 07 червня 1996 року, ОСОБА_2 зареєстрував другий шлюб з ОСОБА_5

12 серпня 1997 року Перший Малиновський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції зареєстрував розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , актовий запис № 438.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, яке видано 30 вересня 2002 року Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Одеської міської ради.

ОСОБА_1 понесла витрати, пов`язані з похованням ОСОБА_2 .

Згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 26 квітня 2017 року № 47550846 в Четвертій одеській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу від 26 квітня 2017 року № 390/2017 після ОСОБА_2 , який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1

Постановою державного нотаріуса Четвертої одеської державної нотаріальної контори Кулаковою Л. М. від 26 квітня 2017 року №2169/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на усе рухоме та нерухоме майно, яке належало її чоловікові ОСОБА_2 , померлому у ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з тим, що до нотаріальної контори не надано документів, які підтверджують факт родинних відносин зі спадкодавцем.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховний Суд переглядає законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень з урахуванням доводів касаційної скарги, враховуючи зміст заяви про встановлення юридичного факту та її доводів.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження зокрема справи про визнання спадщини відумерлою.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України у порядку окремого провадження можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Верховний Суд зазначає, що справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду за умов, якщо факти, які підлягають встановленню, мають юридичний характер, тобто відповідно до закону викликають юридичні наслідки - виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки заявниця не надала належні та допустимі докази в обгрунтування поданої заяви.

Відповідно до частин першої та третьої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судові рішення вказаним вимогам статті 263 ЦПК України не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом статті 1264 ЦК України до спадкоємців четвертої черги належать, зокрема жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю, ОСОБА_1 посилалася на те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 в 1996 році продовжила з ним проживати однією сім`єю у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після чого заявник звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом. Постановою державного нотаріуса Четвертої одеської державної нотаріальної контори Кулаковою Л. М. від 26 квітня 2017 року №2169/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують факт родинних стосунків зі спадкодавцем.

Із змісту заяви про встановлення юридичного факту вбачається, що заявник одночасно просила встановити факт її проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Верховний Суд зазначає, що вимога визнати спадкоємцем після смерті особи свідчить, що інші особи оспорюють або не визнають право особи на спадкування після смерті спадкодавця. Наслідком визнання спадкоємцем на підставі рішення суду є спадкування особою прав та обов`язків після смерті спадкодавця, отже визнання права на спадщину.

Таким чином, прохання до суду визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 означає, що заявник просить визнати за нею право на спадкування, проте в окремому провадження не можуть розглядатися вимоги про визнання права.

Наявність спору про право передбачає, що суд встановлює юридичний факт, який має юридичне значення та одночасно вирішує позовні вимоги, які становлять предмет позову, і для вирішення яких необхідно встановити юридичний факт.

Суд першої інстанції не уточнив, чи є прохання визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 вимогою заяви, чи є обгрунтуванням заяви для встановлення юридичного факту з урахуванням доводів заяви, чи наявний спір про право, яке рішення суд прийняв щодо вимоги про визнання спадкоємцем.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17, провадження № 61-15965св19.

Згідно з частинами першою - третьою статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Верховний Суд зазначає, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Суд першої інстанції зазначив, які докази він дослідив, проте не надав належну оцінку кожному доказу, який міститься у справі, мотиви відхилення або врахування кожного доказу, а також оцінку доказам в цілому ( стаття 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції надав оцінку лише довідці № 383, яка видана КП ЖСК «Пересипський» від 13 квітня 2017 року, зазначивши, що не бере її до уваги, оскільки така видана після смерті спадкодавця.

Верховний Суд зазначає, що у розпорядженні органу приватизації від 30 вересня 2002 року № 171125 зазначено про задоволення прохання наймача ОСОБА_1 про передачу квартири в спільну часткову власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у рівних часках, які мешкають в однокімнатній квартирі ( а. с. 22).

Згідно копії паспорта ОСОБА_2 він з 2002 року був зареєстрований у спірній квартирі ( а. с. 18).

Із змісту протоколу судового засідання від 02 липня 2018 року вбачається, що суд допитав свідка ОСОБА_3 , проте ніякої оцінки показанням свідка у рішенні не виклав.

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, не оцінив зміст рішення суду першої інстанції вимогам процесуального закону та принципу верховенства права (справедливий судовий процес, обгрунтованість судового рішення).

З огляду на викладене судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду належить з`ясувати зміст вимог заявника, в якому провадженні необхідно їх розглядати, якщо суд дійде висновку про розгляд заяви в окремому провадженні, то належним чином дослідити докази у справі з викладенням мотивів їх врахування чи відхилення, а також взяти до уваги, що в окремому провадженні суд розглядає справи з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

З урахуванням статті 1264 ЦК України суд повинен встановити, чи проживала ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

Обов`язковою умовою для встановлення вказаного факту, крім встановлення факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з грудня 2017 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України), перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень з направленнямсправи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко