Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 523/19455/13-ц

провадження № 61-270св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Житлове об`єднання «Цементник» (далі - ОК «Житлове об`єднання «Цементник»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приміщенням, визнання протиправними і скасування рішення загальних зборів та ордера на жиле приміщення, визнання такими, що не набули і не мають права користування жилим приміщенням, визнання права користування жилим приміщенням.

Уточнена позовна заява мотивована тим, що вона з 2000 року фактично проживає в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , в яку вселилася за згодою Товариства з обмеженою відповідальністю «Цемент» (далі - ТОВ «Цемент»), в якому вона працювала на посаді інженера з 29 серпня 2001 року до 13 вересня 2005 року.

01 березня 2004 року між ТОВ «Цемент» та нею укладений письмовий договір найму жилого приміщення, зокрема кімната АДРЕСА_1 , на невизначений термін.

Рішенням загальних зборів членів ОК «Житлове об`єднання «Цементник» від 21 серпня 2013 року вирішено питання про надання ОСОБА_2 для проживання додаткової житлової площі, кімната АДРЕСА_1

30 вересня 2013 року ОК «Житлове об`єднання «Цементник» видало ОСОБА_2 на склад сім`ї із двох осіб ордер № 5 на право зайняття житлових кімнати АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 у гуртожитку за зазначеною адресою.

Вважає, зазначене рішення та ордер незаконними, оскільки спірне жиле приміщення зайняте нею.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні спірною кімнатою, визнати протиправними і скасувати рішення загальних зборів членів ОК «Житлове об`єднання «Цементник» про надання відповідачам спірної кімнати у гуртожитку та ордер, виданий на ім`я відповідачів на спірне жиле приміщення, визнати, що відповідачі не набули і не мають право на користування спірним жилим приміщенням та реєстрацію у цьому приміщенні, та визнати за нею право користування цим жилим приміщенням у гуртожитку із видачою їй ордера та переукладенням договору найму жилого приміщення.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року у складі судді Сувертак І. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування жилим приміщенням, яке знаходиться в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення загальних зборів членів ОК «Житлове об`єднання «Цементник» про надання ОСОБА_2 з сім`єю і ОСОБА_3 права зайняття жилої площі в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , площею 19,8 кв. м та 20,1 кв. м, прийняте протоколом загальних зборів членів ОК «Житлове об`єднання «Цементник» від 21 серпня 2013 року № 2.

Визнано протиправним та недійсним ордер на жилу площу № 5 , виданий ОК «Житлове об`єднання «Цементник» 30 вересня 2013 року на право зайняття ОСОБА_2 з сім`єю і ОСОБА_3 , жилої площі у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , площею 19,8 кв. м та 20,1 кв. м.

Визнано, що ОСОБА_2 не набула та не має права користування жилим приміщенням та реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Визнано, що ОСОБА_3 не набув та не має права користування жилим приміщенням та реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Визнано за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням, яке знаходиться в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , з правом реєстрації місця проживання.

Зобов`язано ОК «Житлове об`єднання «Цементник» видати ОСОБА_1 ордер на кімнату АДРЕСА_1 із укладанням договору найму жилої площі.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка проживає в гуртожитку в спірній кімнату АДРЕСА_1 на підставі договору найму жилого приміщення, який пролонговано, тобто на законних підставах. У зв`язку з цим ОК «Житлове об`єднання «Цементник» не мав права виділяти зайняту нею кімнату іншим особам і такий ордер згідно з вимогами статей 58 59 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) є недійсним. Оскільки позивачка набула право користування цією кімнатою, то суд зобов`язав ОК «Житлове об`єднання «Цементник» видати їй ордер з укладенням договору житлового найму.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2015 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Плавич Н. Д., апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року в частині визнання ОСОБА_3 і ОСОБА_2 такими, що не набули та не мають права користуватися жилим приміщенням, і реєстрації місця проживання, скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року в частині визнання протиправними і скасування рішення загальних зборів та ордера на жиле приміщення змінено, викладено резолютивну частину рішення у цій частині у новій редакції: позов ОСОБА_1 до ОК «Житлове об`єднання «Цементник», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними і скасування рішення загальних зборів та ордера на жиле приміщення задоволено частково.

Визнано недійсним рішення загальних зборів членів ОК «Житлове об`єднання «Цементник» від 21 серпня 2013 року, протокол № 2, у частині надання ОСОБА_2 права зайняття жилої площі 19,8 кв. м та 20,1 кв. м, кімнат АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 і визнано недійсним ордер від 30 вересня 2013 року, виданий ОК «Житлове об`єднання «Цементник» на ім`я ОСОБА_2 , на право зайняття із сім`єю з двох осіб жилої площі 19,8 кв. м та 20,1 кв. м, кімнат АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , задоволено частково, рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Сидоренко І. П., Цюри Т. В., апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції постановив, що оскаржуваними рішенням загальних зборів членів ОК «Житлове об`єднання «Цементник» від 21 серпня 2013 року та ордером від 30 вересня 2013 року, виданим на ім`я ОСОБА_2 на зайняття кімнати АДРЕСА_2 , права позивачки не порушуються, оскільки матеріали цієї справи не містять відомостей про те, що вона там проживала або претендує на зайняття кімнати АДРЕСА_2 у цьому гуртожитку.

Крім того, ОСОБА_1 з 01 січня 2014 року не має законного права на проживання у кімнаті АДРЕСА_1 , оскільки дія договору найму жилого приміщення, укладеного між ОК «Житлове об`єднання «Цементник» та нею, закінчилась 31 грудня 2013 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року залишено без змін.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року за нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що після набрання рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року законної сили їй стали відомі обставини, які є істотними для справи і які не були і не могли бути відомі ні їй, ні суду під час розгляду цієї справи.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04 червня 2014 року позов ОК «Житлове об`єднання «Цементник» до ТОВ «Цемент» про визнання з 2010 року права власності на будівлі гуртожитків за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , залишено без розгляду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року позов ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОК «Житлове об`єднання «Цементник», про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно будівлі гуртожитків, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , та зобов`язання внести відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно задоволено частково, скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на зазначені гуртожитки.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2017 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2016 року у справі за позовом ОК «Житлове об`єднання «Цементник» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про розірвання договору найму та виселення, змінено в частині мотивування відмови, в іншій частині залишено без змін.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що ОК «Житлове об`єднання «Цементник» не мав права власності на гуртожиток, а тому не мав права на звернення до суду про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Суд апеляційної інстанції постановив, що зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 та рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року вбачається, що питання про виселення ОСОБА_1 зі спірного приміщення сторонами у цій справі не ставилося та судом не вирішувалося, тому зазначені обставини не є нововиявленими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував те, що ОК «Житлове об`єднання «Цементник» не мав право власності на гуртожиток, розташований на АДРЕСА_1 , тому і не мав права на звернення до суду з позовом про її виселення з кімнати АДРЕСА_1 цього гуртожитку, що підтверджується рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2017 року та постановами Одеського апеляційного господарського суду від 04 червня 2014 року, Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначив, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, тому відсутні підстави для скасування ухвали суду апеляційної інстанції.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року і витребувано із Суворовського районного суду м. Одеси цивільну справу № 523/19455/13-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

У період з 02 липня 2001 року до 03 березня 2010 року на балансі ОК «Житлове об`єднання «Цементник» знаходився гуртожиток, розташований на АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 у період з 29 серпня 2001 року до 13 вересня 2005 року працювала на посаді інженера в ТОВ «Цемент».

01 березня 2004 року між ТОВ «Цемент» та ОСОБА_1 укладений договір найму жилого приміщення, зокрема кімнати АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 .

Відповідно до пунктів 11, 12 договору найму жилого приміщення, цей договір діє до моменту закінчення його виконання, а в разі коли жодна із сторін не вимагає його припинення за 30 днів до кінця календарного року, то він вважається автоматично пролонгований на наступний календарний рік.

11 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернулася до ОК «Житлове об`єднання «Цементник» із заявою про вступ до кооперативу, однак рішенням загальних зборів членів ОК «Житлове об`єднання «Цементник» від 21 серпня 2013 року їй відмовлено у зв`язку із систематичною несплатою комунальних послуг та порушенням умов договору. Також цим рішенням ОСОБА_1 попереджено про виселення.

Згідно із довідкою Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» від 27 січня 2014 року, ОСОБА_1 має власне житло за адресою: АДРЕСА_5 (140/1000 частини) відповідно до договору дарування від 12 вересня 2006 року № 1-3579.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проживають у кімнаті АДРЕСА_2 гуртожитку , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстровані за цією адресою.

Рішенням загальних зборів членів ОК «Житлове об`єднання «Цементник» від 21 серпня 2013 року вирішено питання про надання ОСОБА_2 для проживання додаткової житлової площі - кімнати АДРЕСА_1 .

30 вересня 2013 року ОК «Житлове об`єднання «Цементник» видало ОСОБА_2 на склад сім`ї із двох осіб ордер № 5 на право зайняття житлових кімнат АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 у гуртожитку за зазначеною адресою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 361 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року) у зв`язку з нововиявленими обставинами можуть бути переглянуті рішення або ухвали суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв`язку з нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягає перегляду; встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, як застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Згідно із пунктом 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при розгляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами» нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 361 ЦПК України 2004 року, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі

У цій справі предметом позову ОСОБА_1 були матеріально-правові вимоги

про усунення перешкод у користуванні приміщенням, визнання протиправними і скасування рішення загальних зборів та ордеру на жиле приміщення, визнання такими, що не набули і не мають права користування жилим приміщенням, визнання права користування жилим приміщенням.

Отже, як правильно зазначив апеляційний суд, зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 та рішення Апеляційного суду Одеського області від 24 листопада 2015 року вбачається, що питання про виселення ОСОБА_1 із спірного приміщення сторонами у цій справі не ставилося та судом не вирішувалося.

Крім того, апеляційний суд на виконання вимог статті 214 ЦПК України 2004 року врахував, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2016 року було відмовлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_5 у задоволенні касаційної скарги, рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року залишено без змін.

Доводи заяви зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, тому колегія суддів їх відхиляє як необґрунтовані.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які вона посилається, не можуть заслуговувати на увагу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк