Постанова

Іменем України

10 січня 2023 року

м. Київ

справа № 523/20269/21

провадження № 61-8161св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,

заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 26 січня 2022 року у складі судді Кремер І. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 липня 2022 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області (далі - Приватний виконавець) Колечка Д. М. у виконавчих провадженнях № 66640029 і № 66640169 та скасувати його постанови від 21жовтня 2021 року: про повернення виконавчого листа від 03 серпня 2021 року № 523/1300/15-ц Публічному акціонерному товариству «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк») та про виправлення помилки в процесуальному документі у виконавчому провадженні № 66640029; про закінчення виконавчого провадження № 66640169.

Скарга ОСОБА_1 , з урахуванням заяви від 26 січня 2022 року про її доповнення, мотивована тим, що 27 серпня 2021 року Приватним виконавцем Колечко Д. М. були відкритті виконавчі провадження № 66640029 і № 66640169 з примусового виконання виконавчих листів № 523/1300/15-ц, виданих 03 серпня 2021 року Суворовським районним судом міста Одеси, про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк»), правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», заборгованості за кредитним договором в розмірі 55 076,88 доларів США та 136 507,96 грн, а також - про стягнення з кожного відповідача на користь банку судових витрат у сумі 2 603,47 грн. В той же час між ПАТ «МТБ Банк» та боржниками проводилися переговори щодо добровільного погашення заборгованості, за результатами яких 18 жовтня 2021 року він самостійно сплатив на рахунок кредитора грошові кошти в розмірі 25 000 доларів США та 7 749 грн, у зв`язку з чим отримав від банку довідку про повне погашення боргу за кредитним договором та відсутність будь-яких претензій. В подальшому за заявою стягувача Приватний виконавець Колечко Д. М. 21 жовтня 2021 року виніс постанову про повернення виконавчого документа, в якій вказав, що постанови від 27 серпня 2021 року ВП № 66640029 про стягнення з боржника основної винагороди з примусового виконання виконавчого листа № 523/1300/15-ц та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Він не погоджується із сумою виконавчого збору, визначеною Приватним виконавцем Колечком Д. М., оскільки останнім не було вчинено жодних виконавчих дій на примусове стягнення з нього кредитної заборгованості, яка сплачена добровільно. Крім того, ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2021 року його заяву про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, залишено без задоволення та скасовано дію ухвал про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів у справі № 523/1300/15-ц. Однак, не зважаючи на те, що вказана ухвала не набрала законної сили, оскільки була оскаржена ним в апеляційному порядку, Приватний виконавець Колечко Д. М. безпідставно прийняв постанови про поновлення вчинення виконавчих дій. Крім цього, будучи обізнаним про наявність укладеної між сторонами виконавчого провадження мирової угоди, Приватний виконавець повернув стягувачу виконавчі листи на підставі відповідної заяви банку, хоча в даному випадку мав забезпечити передачу до суду заяви про затвердження мирової угоди.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 26 січня 2022 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскаржувані дії та постанови Приватного виконавця Колечка Д. М. є правомірними, вчинені та прийняті ним відповідно до вимог закону, а доводи скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про наявність порушень його прав. Після отримання 13 вересня 2021 року ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2021 року, якою заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, залишено без задоволення та скасовано дію ухвал про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів у справі № 523/1300/15-ц, Приватний виконавець поновив вчинення виконавчих дій, тобто діяв у межах наданих йому повноважень. Отримавши 21 жовтня 2021 року заяву стягувача про повернення виконавчого документа, Приватний виконавець Колечко Д. М. в цей же день правомірно виніс постанови про закінчення виконавчого провадження № 66640169, а також - про повернення виконавчого документа стягувачу та зняття арешту у виконавчому провадженні № 66640029. Постанова виконавця про стягнення основної винагороди є самостійним виконавчим документом, який підлягає оскарженню сторонами до відповідного адміністративного суду.Разом з тим постанови Приватного виконавця Колечка Д. М. від 27 серпня 2021 року про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження не були оскаржені ОСОБА_1 в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 26 січня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Дії та постанови суб`єкта оскарження відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Аргументи заявника про те, що за обставин оскарження ним в апеляційному порядку ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2021 року, якою його заяву про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, залишено без задоволення та скасовано дію ухвал про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів у справі № 523/1300/15-ц, Приватний виконавець незаконно поновив вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 66640169 та № 66640029, не заслуговують на увагу, оскільки у згаданій ухвалі було вказано, що вона набирає законної сили з дати її підписання. Постанова про стягнення основної винагороди є самостійним виконавчим документом, який може бути оскаржений сторонами до адміністративного суду. Однак, не погоджуючись із сумою виконавчого збору та розміром витрат на проведення виконавчих дій, ОСОБА_1 не оскаржив відповідні постанови Приватного виконавця в порядку адміністративного судочинства. Мирова угода, укладена між сторонами, подається в письмовій формі виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, що видав виконавчий документ. Разом з тим, як вбачається із заяви представника банку про закриття виконавчого провадження та про повернення виконавчого документа стягувачу, між сторонами було досягнуто згоди щодо часткового погашення боргу та його часткового прощення боржнику, що жодним чином не свідчить про укладення між ними в письмовій формі мирової угоди відповідно до вимог процесуального законодавства. Гарантійні листи, надані боржниками за кредитним договором на ім`я голови ПАТ «МТБ Банк», які містяться в матеріалах справи, не є мировою угодою. При цьому в своїх заявах на ім`я Приватного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження представник банку не посилався на обставини укладання між сторонами мирової угоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 26 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 липня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивована обставинами, зазначеними в його скарзі на дії та рішення Приватного виконавця Колечка Д. М. В касаційній скарзі заявник також послався на неправомірність поновлення 13 вересня 2021 року Приватним виконавцем Колечком Д. М. виконавчих дій щодо виконання виконавчих листів у справі № 523/1300/15-ц, до набрання законної сили ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2021 року, якою було, зокрема скасовано дію ухвал про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів у справі № 523/1300/15-ц.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Суворовського районного суду міста Одеси.

12 жовтня 2022 року справа № 523/20269/21 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 27 серпня 2021 року Приватним виконавцем Колечком Д. М. були винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень № 66640029 і № 66640169 з примусового виконання виконавчих листів № 523/1300/15-ц, виданих 03 серпня 2021 року Суворовським районним судом міста Одеси, про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», заборгованості за кредитним договором в розмірі 55 076,88 доларів США та 136 507,96 грн, а також - про стягнення з кожного відповідача на користь банку судових витрат в сумі 2 603,47 грн.

Цього ж дня, 27 серпня 2021 року, Приватний виконавець Колечко Д. М. також виніс постанови: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 2 500 грн (2 000 грн і 500 грн); про стягнення основної винагороди (5 507,69 доларів США, 13 650,80 грн та 260,35 грн); про арешт майна та коштів боржника, якою було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, а також на грошові кошти всіх видів валют та банківських металів, що знаходяться на всіх рахунках боржника ОСОБА_1 .

Зазначені постанови сторони виконавчого провадження не оскаржували.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчих листів у справі № 523/1300/15-ц такими, що не підлягають виконанню.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 01 вересня 2021 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 01 вересня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 07 вересня 2021 року про виправлення описок, зупинено виконання за виконавчим листом, виданим Суворовським районним суд міста Одеси 03 вересня 2021 року у справі № 523/1300/15-ц у виконавчому провадженні № 66634643 від 27 вересня 2021 року, яке здійснюється Приватним виконавцем Колечком Д. М.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2021 року зупинено виконання за виконавчим листом № 523/1300/15-ц, виданим Суворовським районним суд міста Одеси 03 вересня 2021 року.

07 вересня 2021 року Приватним виконавцем Колечком Д. М. у виконавчих провадженнях № 66640169 та № 66640029 було винесено постанови про відкладення проведення виконавчих дій.

10 вересня 2021 року Приватним виконавцем Колечком Д. М. винесено постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 66640169 та № 66640029.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, залишено без задоволення. Скасовано дію ухвал від 01 вересня 2021 року та від 08 вересня 2021 року про зупинення виконання виконавчих листів. Також роз`яснено, що ухвала набирає законної сили з дати її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду в 15-ти денний строк з дня отримання. В ухвалі також зазначено, що вона складена та підписана 10 вересня 2021 року.

13 вересня 2021 року на адресу Приватного виконавця Колечка Д. М. надійшла вищевказана ухвала Суворовського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2021 року.

Цього ж дня, 13 вересня 2021 року, Приватний виконавець Колечко Д. М. виніс постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 66640169 та № 66640029.

21 жовтня 2021 року на адресу Приватного виконавця Колечка Д. М. надійшла заява ПАТ «МТБ Банк» про повернення виконавчого документа стягувачу, в якій було зазначено, що позичальник ОСОБА_3 добровільно погасив заборгованість за кредитним договором від 22 липня 2008 року № 00059R15 в розмірі 25 000 доларів США, а залишок боргу за кредитним договором йому прощено.

Цього ж дня, 21 жовтня 2021 року, Приватним виконавцем Колечком Д. М. винесено постанову у виконавчому провадженні № 66640029 про повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», та зняття арешту.

22 жовтня 2021 року Приватним виконавцем Колечком Д. М. винесено постанову про виправлення описок в процесуальному документі у виконавчому провадженні № 66640029, згідно з якою під час винесення постанови від 21 жовтня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу була допущена арифметична помилка, а саме - неправильно зазначено залишок основної винагороди приватного виконавця, тому на підставі статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» внесено виправлення до документа, а саме - постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 жовтня 2021 року, правильно зазначено в ній залишок основної винагороди приватного виконавця в розмірі 5 507,69 доларів США та 99 566,03 грн.

Крім того, в межах виконавчого провадження № 66640169 щодо стягнення судового збору на адресу Приватного виконавця Колечка Д. М. надійшла заява стягувача ПАТ «МТБ Банк» про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 добровільно погасив за ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 603,47 грн.

21 жовтня 2021 року Приватним виконавцем Колечком Д. М. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 66640169, згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 432 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті, частини другої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті. Після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частин третьої, четвертої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.

Згідно з пунктом 9 частини першої, частиною другою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2021 року було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, та скасовано дію ухвал цього ж суду про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів у справі № 523/1300/15-ц, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що при поновленні вчинення виконавчих дій Приватний виконавець Колечко Д. М. діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені статтею 35 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, з урахуванням встановлених в цій справі обставин подання стягувачем заяви про повернення йому виконавчого листа щодо стягнення кредитної заборгованості та про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення судових витрат у зв`язку з повною сплатою боржниками судового збору, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що при винесенні відповідних постанов Приватний виконавець Колечко Д. М. також діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені пунктом 1 частини першої статті 37 та пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Аргументи заявника про те, що вищевказана ухвала Суворовського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2021 року була оскаржена ним в апеляційному порядку, а отже, не підлягала виконанню, що свідчить про неправомірність винесеної Приватним виконавцем постанови про поновлення вчинення виконавчих дій, є неспроможними, так як в ухвалі від 10 вересня 2021 року судом було зазначено, що це судове рішення набирає законної сили з дати її підписання, тобто з 10 вересня 2021 року.

Статтею 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Згідно з пунктом 25 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції лише щодо вирішення питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Водночас ухвали суду першої інстанції в частині зупинення виконання за виконавчим документом або про скасування такого зупинення, які постановляються в межах вирішення судом питання щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (стаття 432 ЦПК України), відсутні в переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку згідно зі статтею 353 цього Кодексу.

Крім того, за змістом статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій - до розгляду питання по суті, а після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, - виконавець зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом

Аргументи касаційної скарги про те, що будучи обізнаним про наявність укладеної між сторонами виконавчого провадження мирової угоди, Приватний виконавець Колечко Д. М. повернув стягувачу виконавчі листи на підставі відповідної заяви банку, хоча в даному випадку мав забезпечити передачу до суду заяви про затвердження мирової угоди, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Згідно з частинами першою, другою статті 434 ЦПК України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення (пункт 2 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що гарантійні листи, надані боржниками за кредитним договором на ім`я голови ПАТ «МТБ Банк», які містяться в матеріалах справи, не є мировою угодою. При цьому, як вбачається із заяви представника ПАТ «МТБ Банк» про закриття виконавчого провадження та про повернення виконавчого документа стягувачу, між сторонами було досягнуто згоди щодо часткового погашення боргу та його часткового прощення боржнику, що не свідчить про укладення між ними в письмовій формі мирової угоди відповідно до вимог процесуального законодавства.

Таким чином, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження отримання Приватним виконавцем від сторін виконавчого провадження укладеної між ними в письмовій формі мирової угоди, суди попередніх інстанції правильно виходили з того, що в даному випадку суб`єкт оскарження правомірно виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації виниклих відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 26 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко