Постанова
Іменем України
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 523/2320/19
провадження № 61-1971св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Троїцький відділ поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бикова Дмитра Юрійовича на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 липня 2019 року у складі головуючого судді Кисельова В. К., присяжних Кременюк Ю. Ю., Львової Ю. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про визнання її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно відсутнім.
На обґрунтування заяви зазначила, що вона разом зі своїм сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
У 2014 році заявниця переїхала до м. Одеси, є внутрішньо переміщеною особою, а її син залишився проживати у м. Луганську. Вона є особою похилого віку та потребує отримання соціальних послуг, на що має право лише одинока особа.
Заявниця вказує, що втратила зв`язок із сином у 2014 році, проте від знайомих отримала інформацію, що він виїхав до Російської Федерації.
Після цього вона зверталась до дипломатичних представництв України в Російській Федерації, однак їй повідомили, що у них відсутня інформація про місцезнаходження ОСОБА_2 .
Зазначила, що ОСОБА_2 рахується у Троїцькому ВП ГУНП в Луганській області як безвісно відсутній, заведена розшукова справа.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 липня 2019 року заяву ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім було залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Троїцьким ВП ГУНП в Луганській області встановлено місце перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішеня Суворовського районного суду м. Одеси від 12 липня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Биков Д. Ю. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року.
В касаційній скарзі представник заявника просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
11 березня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Луганська, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно даних Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетнув державний кордон України 10 серпня 2014 року через пункт пропуску Гоптівка і з того часу на територію України не повертався.
23 січня 2018 року ОСОБА_1 надіслала до Троїцького ВП ГУНП в Луганській області звернення про те, що нею було втрачено зв`язок із своїм сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем м. Луганська, який виїхав на територію Російської Федерації.
За даним фактом Троїцьким ВП ГУНП в Луганській області було розпочато кримінальне провадження та відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23 січня 2018 року № 12018130590000037 за попередньою кваліфікацією частина перша статті 115 КК України. Також громадянина ОСОБА_2 оголошено у розшук як безвісно відсутнього на підставі вимог підпункту 4 пункту 1 статті 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», а також 24 січня 2018 року було заведено оперативно-розшукову справу № 54 на підставі чого здійснювались заходи з його розшуку.
Під час проведення Троїцьким ВП ГУНП в Луганській області оперативно-розшукових заходів було встановлено місцезнаходження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : АДРЕСА_2 , у зв`язку із чим розшук ОСОБА_2 було припинено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК України.
Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються:
а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання;
б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості;
в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦКУкраїни;
г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.
Ухвалюючи рішення про залишення заяви ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, послався на те, що Троїцьким ВП ГУНП в Луганській області встановлено місце перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : АДРЕСА_2 , у зв`язку із чим розшук ОСОБА_2 органами поліції було припинено.
При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім відсутні.
Доводи касаційної скарги про недопуск ОСОБА_1 до відкритого судового розгляду в суді апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, ні заявник, ні її представник, до судового засідання не з`явилися.
При цьому посилання на погіршення стану здоров`я заявниці не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанцій переглянули судове рішення відповідно до таких висновків.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бикова Дмитра Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев