№ 523/4713/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 523/4713/19

провадження № 61-10052св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сєвєрової Є. С., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Співвласником іншої частини вказаної квартири зазначена ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Як йому стало відомо, ОСОБА_4 залишила заповіт на ім`я ОСОБА_2 .

Вказував на те, що він звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак 11 вересня 2018 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом, оскільки він пропустив строк для прийняття спадщини.

Зазначав, що за станом здоров`я він не міг раніше звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, з поважної причини пропустив строк для прийняття спадщини, так як з дитинства тяжко хворіє на ряд хвороб.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2020 року, ухваленим у складі судді Аліна С. С., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом шести місяців з дня набрання рішенням законної сили.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт перебування позивача на амбулаторному та стаціонарному лікуванні, погане самопочуття та догляд за матір`ю ОСОБА_5 , яка є інвалідом ІІ групи, є поважними причинами пропуску позивачем встановленого законом строку для прийняття спадщини.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2020 року скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не довів, що встановлений законом строк на звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини пропущений ним з поважних причин, які у розумінні статті 1272 ЦК України, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які б перешкоджали позивачу у встановлений законом шестимісячний строк звернутися до нотаріальної контори.

Апеляційний суд послався на постанову Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» та практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що він надав суди належні та допустимі докази на підтвердження поважності причин пропуску ним строку прийняття спадщини, а саме медичні документи, які підтверджують, що у період після смерті його батька він тяжко хворів, а тому не мав можливості у встановлений законом шестимісячний строк звернутися до нотаріальної контори.

Підставами касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20), від 14 червня 2021 року у справі № 580/363/18 (провадження № 61-21813св19), від 12 травня 2021 року у справі № 524/9179/18 (провадження № 61-10965св20), від 18 травня 2021 року у справі № 615/1337/19 (провадження № 61-11403св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 757/51328/18-ц (провадження № 61-15517св20),від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц (провадження № 61-1125св17); суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якійпросила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло яке видане Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 16 лютого 1994 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частинах належала квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності.

ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 (бабуся позивача), яка за життя склала заповіт на користь ОСОБА_2

ОСОБА_1 є спадкоємцем 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за законом першої черги на підставі статті 1261 ЦК України, після смерті ОСОБА_3 . Кінцевим терміном звернення позивача з заявою про прийняття спадщини був квітень 2011 року.

ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з листом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. від 11 вересня 2018 року № 150/01-16, ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини за законом після померлого ОСОБА_3 .

Цим листом роз`яснено ОСОБА_1 , що він має право звернутися до суду щодо визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.

Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20).

Водночас відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібних висновків, дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.

Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів існування об`єктивних та нездоланних перешкод для прийняття ним спадщини після смерті батька.

Колегія судді погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що згідно з актом № 7100 від 29 жовтня 2001 року міської клінічної лікарні № 10 ОСОБА_1 встановлено діагноз - нефроптоз справа ІІІ ст., висновком про аномалію розвитку сечової системи, неповне удвоєння лівої нирки, хронічний пієлонефрит (а. с. 86, т. 1).

За результатами досліджень сироватки крові від 27 серпня 2009 року у ОСОБА_1 виявлено гепатит С. Консультативним листом ОСОБА_1 рекомендована противірусна терапія (а. с. 90, 91, т. 1).

ОСОБА_1 у періоди з 21 грудня 2010 року по 12 січня 2011 року, з 03 лютого 2011 року по 24 лютого 2011 року, з 21 квітня 2011 року по 13 травня 2011 року перебував на денному стаціонарному лікуванні у ЦПМСД № 12 з діагнозом: синдром вегетативної дисфункції, перманентно-пароксизмальна течія з сінкопальними станами, хронічний вірусний гепатит С, ХБП І ст. хронічний пієлонефрит, V ст. (аНСV+) фаза еплікації, підвищення артеріального тиску (а. с. 87-89, т. 1).

Згідно з випискою з історії хвороби ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 24 липня 2012 року по 14 серпня 2012 року та з 24 липня 2017 року по 14 серпня 2017 року з приступами підйомів АТ до 160/100 мм. рт. ст. з серцебиттям, запамороченням, закладеністю вух (а. с. 85, т. 1).

При вирішенні спору апеляційний суд врахував та надав належну оцінку перебуванню ОСОБА_1 на лікуванні та правильно виходив із того, що надані позивачем документи (довідки, виписки) не свідчать про те, що лікування ОСОБА_1 відбувалось безперервно від смерті спадкодавця померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 до закінчення шестимісячного строку на подання заяви про нотаріусу про прийняття спадщини, тобто до 30 квітня 2011 року

Верховний Суд звертає увагу на те, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров`я у всіх випадках не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання.

У постанові від 13 квітня 2022 року у справі № 373/118/20 (провадження № 61-20156св21) Верховний Суд дійшов висновку, що нетривале перебування позивача на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні не є у розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини як за місцем знаходження спірного майна, так і за місцем свого проживання. Отже, у позивача не було об`єктивних, непереборних, істотних труднощів подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв`язку з чим Верховний Суд скасував оскаржувані судові рішення та ухвалив нове про відмову в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 148/2003/20 (провадження № 61-404св22) зазначено, що позивач посилався на такі причини пропуску шестимісячного строку звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини: хвороба; постійне проживання за кордоном у Федеративній Республіці Німеччині; наявність встановлених жорстких карантинних обмежень, в результаті чого установи та організації у цій країні не працювали. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що наведені обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Під час шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини, позивач перебував на лікарняному 30 календарних днів та 10 календарних днів. Тож суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не був позбавлений можливості в інший час протягом зазначеного шестимісячного строку надіслати поштою до нотаріальної контори заяву (повідомлення, телеграму) про прийняття спадщини чи подати відповідну заяву або надіслати її консулу. Доказів того, що позивач за станом здоров`я фізично не міг цього зробити до суду не надано.

У постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 153/3/16-ц (провадження № 61-6815св18) Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що зазначені позивачем причини пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька не можуть бути визнані поважними, оскільки вони не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього на вчинення цих дій. Позивач не зазначив, що перешкоджало йому подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини засобами поштового зв`язку.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що позивачу було достовірно відомо про смерть його батька та у позивача не було жодних перешкод надіслати заяву про прийняття спадщини поштою на адресу нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, у відповідності до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Також апеляційний суд правильно виходив із того, що документи, надані позивачем на підтвердження того, що він здійснював догляд за матір`ю ОСОБА_5 , яка є інвалідом ІІ групи, дійсно підтверджують наявність у матері позивача захворювань та необхідності лікування, однак не свідчать про необхідність безперервного догляду ОСОБА_1 за своєю матір`ю в період від смерті спадкодавця померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 до закінчення шестимісячного строку на подання заяви про нотаріусу про прийняття спадщини, тобто до 30 квітня 2011 року шестимісячного строку, оскільки періодичні обстеження та лікування ОСОБА_5 мали місце починаючи з 16 січня 2014 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довів, що встановлений законом строк на звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини пропущений ним з поважних причин, які у розумінні статті 1272 ЦК України, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які б перешкоджали позивачу у встановлений законом шестимісячний строк звернутися до нотаріальної контори.

Доводи касаційної скарги про те, що він надав докази поважних причин пропуску строку прийняття спадщини, не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20), від 14 червня 2021 року у справі № 580/363/18 (провадження № 61-21813св19), від 12 травня 2021 року у справі № 524/9179/18 (провадження № 61-10965св20), від 18 травня 2021 року у справі № 615/1337/19 (провадження № 61-11403св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 757/51328/18-ц (провадження № 61-15517св20),від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц (провадження № 61-1125св17); не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник