Постанова

Іменем України

30 липня 2021 року

м. Київ

справа № 523/6003/17

провадження № 61-2025св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, слідчий відділ Хаджибеївського відділення поліції Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області, прокуратура Одеської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Головне управління Національної поліції в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Одеської обласної прокуратури на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року у складі судді Кисельова В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 рокуу складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дрішлюка А. І., Драгомерецього М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), слідчого відділу Хаджибеївського відділення поліції Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області (далі - СВ Хаджибеївського ВП Суворовського ВП ГУНП в Одеській області), прокуратури Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Головне управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУ НП в Одеській області).

Позовна заява мотивована тим, що 14 лютого 2008 року заступником прокурора Приморського району м. Одеси Балух В. В. було порушено кримінальну справу № 058200800045 у відношенні нього і ОСОБА_3 щодо вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК України.

22 квітня 2008 року його було затримано за підозрою у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

Вказував, що оперативні працівники слідчого відділу проводили його дізнання із застосуванням фізичного та психічного тиску з метою отримання визнавальних показань про вчинення ним злочину, щодо якого його підозрювали. За вказаних обставин, у результаті насильства з боку правоохоронних органів, він був змушений написати зізнання у вчиненні злочину, який не вчиняв.

У зв`язку з тим, що на його тілі були явні сліди побоїв та жорстоке поводження, його не прийняли в ОСІ № 21 м. Одеси, його протягом місяця тримали в ізоляторі тимчасового тримання. При цьому його точне місце знаходження не було відомо його родичам, що унеможливлювало побачення з родичами для вирішення питання про участь адвокатів з метою реалізації права на захист.

22 липня 2008 року його дії було перекваліфіковано з частини другої статті 296 КК України на частину другу статті 121 КК України.

23 липня 2008 року з кримінальної справи № 058200800045 було виділено матеріали та відкрито кримінальну справу № 058200800526 у відношенні ОСОБА_3 щодо вчинення злочину, передбаченого частиною другої статті 121 КК України.

18 серпня 2008 року кримінальні справи № 058200800045 і № 058200800526 були об`єднані в одне провадження та справі присвоєно єдиний реєстраційний номер - № 058200800045.

На підставі рішення суду йому було змінено запобіжний захід на підписку про невиїзд та звільнено 10 березня 2010 року з під варти.

Таким чином, у період з 22 квітня 2008 року по 10 березня 2010 року, тобто 687 днів, його протиправно тримали під вартою.

28 липня 2010 року слідчим СВ Хаджибеївського ВМ Суворовського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області старшим лейтенантом міліції Лисниченко Д. В. відкрито кримінальну справу № 07201000278 у відношенні нього, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 щодо вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 146 КК України та частиною другою статті 187 КК України.

28 липня 2010 року слідчим СВ Хаджибеївського ВМ Суворовського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області старшим лейтенантом міліції Лисниченко Д. В. відкрито кримінальну справу № 07201000278/2 у відношенні ОСОБА_5 щодо вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 146 КК України.

29 липня 2010 року його було затримано за підозрою у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 146 КК України та частиною другою статті 187 КК України. Однак, в дійсності, його за підозрою у вчиненні вказаних злочинів було затримано 22 липня 2010 року. Аналогічно, у зв`язку із застосуванням правоохоронцями фізичного та психічного тиску, з метою отримання визнавальних показань, у результаті насильства зі сторони правоохоронних органів, він був змушений написати зізнання у вчиненні злочину, який не вчиняв.

У зв`язку із завданими тілесними ушкодженнями він був доставлений для надання медичної допомоги до комунальної установи «Міська клінічна лікарня № 11».

30 липня 2010 року Суворовським районним судом м. Одеси йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ОСІ № 21 м. Одеси.

05 серпня 2010 року йому пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 146 КК України, частиною другою статті 187 КК України.

20 вересня 2010 року кримінальні справи № 058200800045, № 07201000278 і № 07201000278/2 об`єднано в одне провадження та об`єднаній справі присвоєно єдиний реєстраційний номер - № 07201000278.

Строк його тримання під вартою неодноразово продовжувався, зокрема постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2010 року продовжено строк тримання під вартою в ОСІ № 21 м. Одеси до 28 жовтня 2010 року.

21 жовтня 2010 року йому пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 121 КК України, частиною другою статті 146 КК України, частиною другою статті 187 КК України.

Відповідно до листа прокуратури Суворовського району м. Одеси від 28 жовтня 2010 року № 10136-Ювих справу № 07201000278 направлено голові Суворовського районного суду м. Одеси для розгляду по суті з обвинувальним висновком.

Відповідно до постанови Апеляційного суду Одеської області від 04 січня 2011 року справа № 07201000278 була повернута до Суворовського районного суду м. Одеси, як направлена з порушенням вимог статті 350 КПК України. В указаній постанові було зазначено, що: «направлення клопотання ОСОБА_5 з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства в Апеляційний суд Одеської області затягує розгляд даних кримінальних справ по суті, на що вже наявні обґрунтовані скарги обвинувачених, які тривалий час тримаються під вартою...Підлягають поверненню до Суворовського районного суду м. Одеси, де необхідно усунути допущенні порушення норм кримінально-процесуального законодавства для розгляду клопотання ОСОБА_5 та прийняти заходи для розгляду кримінальних справ по суті.»

Тобто, ще в указаному судовому рішенні встановлено, що розгляд справи щодо нього безпідставно затягується, не зважаючи на те, що він з 30 липня 2010 року перебуває під вартою в ОСІ № 21 м. Одеси.

Згідно з постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2011 року кримінальну справу, у тому числі відносно нього, направлено до Київського районного суду м. Одеси для вирішення питання про об`єднання зі справою № 1-205/11 по обвинуваченню ОСОБА_6 .

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2011 року на адресу Суворовського районного суду м. Одеси направлено помилково направлені матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 для подальшого розгляду разом із раніше надісланою кримінальною справою за обвинуваченням ОСОБА_6 за частиною першою статті 309 і частиною першою статті 122 КК Україні.

07 грудня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси направлено дану кримінальну справу до Апеляційного суду Одеської області для розгляду апеляційної скарги.

Вказував, що судом ігнорувалися неодноразово подані ним клопотання про зміну запобіжного заходу, зокрема, після подачі повторного подібного клопотання суддя без розгляду клопотання по суті, роз`яснив, що розгляне вказане клопотання після допиту потерпілого та свідків, які неодноразово не з`являлися до судових засідань. Крім того, вказував, що хворіє бронхіальною астмою та його перебування роками під арештом без належної медичної допомоги негативно впливало на його здоров`я та, як наслідок, призвело до загострення хвороби. Після чергової відмови розглянути його клопотання про заміну запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, знаходячись у тяжкому психологічному стані, він 14 листопада 2012 року оголосив голодування.

Після голодування понад 40 днів, привернувши увагу журналістів, він домігся, щоб його клопотання про заміну запобіжного заходу було розглянуто, та 14 березня 2013 року судом було змінено ОСОБА_1 запобіжний захід і щодо нього застосовано новий запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

11 лютого 2014 року Суворовським районним судом м. Одеси кримінальну справу щодо нього було направлено прокурору Суворовського району м. Одеси на додаткове розслідування, після чого додаткове розслідування справи було доручено СВ Суворовського РВ ОМУ ГМВС України в Одеській області.

29 грудня 2014 року кримінальне провадження відносно нього було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

Таким чином, він у період з 22 квітня 2008 року по 10 березня 2010 року (1 рік 10 місяців 16 днів або 687 дня) та з 22 липня 2010 року по 14 березня 2013 року (2 роки 7 місяців 20 дні або 966 дня) безпідставно перебував під вартою.

Внаслідок незаконного перебування під вартою, незаконного перебування під слідством і судом і незаконного проведення обшуку житла, йому була завдана моральна шкода, яка полягає у незаконному позбавлення його волі, позбавленні права на вільний вибір місця проживанні, обмеженні пересування у зв`язку з обранням запобіжного заходу. Також незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, у тому числі із членами сім`ї, оскільки сам факт притягнення до відповідальності в якості обвинуваченого та підсудного був доведений до відома громадськості, що негативно вплинуло на його стосунки з людьми та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Він перестав спілкуватися з колишніми друзями, почастішали конфлікти в сім`ї. Дана ситуація є психотравмуючою для нього і сприяє почуттю безпорадності перед обставинами, що склалися, та відчуттю загрози і небезпеки, тим самим знижуючи його стресостійкість, що вимагає від нього та його родини додаткових зусиль для відновлення звичного життя і призводить до матеріальної, моральної та емоційної дестабілізації. Окрім того, у зв`язку із протиправним триманням під вартою він був позбавлений можливості належного лікування бронхіальної астми, якою хворіє з 1994 року, тобто понад 20 років.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання ДКСУ з відповідного казначейського рахунку на його користь 5 000 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна в особі ДКСУ України за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКСУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 641 548,00 грн.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що тривалість кримінального переслідування і незаконне тримання під вартою заподіяло позивачу значну моральну шкоду, оскільки останній тривалий час був обмежений у здійсненні своїх конституційних прав та свобод, він був позбавлений можливості нормального спілкування зі своїми рідними, близькими і друзями. Крім того, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, у тому числі із членами сім`ї, оскільки сам факт притягнення до відповідальності в якості обвинуваченого та підсудного був доведений до відома громадськості, що негативно вплинуло на його стосунки з людьми та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Окрім того, у зв`язку із протиправним триманням під вартою позивач був позбавлений можливості належного лікування бронхіальної астми, якою хворіє з 1994 року, тобто понад 20 років. Таким чином, враховуючи засади розумності, виваженості і справедливості відшкодуванню підлягає шкода у розмірі 641 548,00 грн, яка обрахована виходячи із суми 8 000,00 грн за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Одеської обласної прокуратури на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року і постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанції не надали належної оцінки обставинам справи, що мали бути обов`язково враховані при визначенні розміру моральної шкоди, а саме те, що ОСОБА_1 під слідством та судом перебував 6 років 8 місяців і 6 днів та протягом цього часу був ізольований від рідних, близьких йому людей і суспільства та був позбавлений можливості жити повноцінним життям. Таким чином, частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суди вказали лише на загальний час перебування його під слідством і судом, при цьому залишили поза увагою протиправну поведінку правоохоронних органів під час досудового слідства, зокрема, те, що під час перебування під вартою до нього були застосовані незаконні методи слідства, які полягають у примушуванні до дачі неправдивих показань.

У касаційній скарзі в. о. керівника Одеської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 607/3973/18 і від 09 квітня 2020 року у справі № 504/370/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження є порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини четвертої статті 284 КК України про закриття кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор приймає постанову. Таким чином, єдиним допустимим доказом факту закриття кримінального провадження є відповідна постанова. Однак, в матеріалах справи така постанова відносно ОСОБА_1 відсутня, що свідчить про передчасність висновків судів про наявність підстав для відшкодування останньому моральної шкоди.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні та червні 2021 року ГУ НП в Одеській області подано відзиви на касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і Одеської обласної прокуратури, вказуючи на те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , оскільки позивачем у порушення вимог статті 81 ЦПК України не надано суду належних і достатніх доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 лютого 2008 року заступником прокурора Приморського району м. Одеси Балух В. В. порушено кримінальну справу № 058200800045 у відношенні ОСОБА_1 і ОСОБА_3 щодо вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК України.

Підставою для відкриття кримінального провадження став інцидент, який відбувся за участю ОСОБА_1 у ніч з 31 грудня 2007 року на 01 січня 2008 року у провулку Чайковського, біля площі Думська у м. Одесі .

22 квітня 2008 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 296 КК України.

22 липня 2008 року дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з частини другої статті 296 на частину другу статті 121 КК України.

23 липня 2008 року з кримінальної справи № 058200800045 виділено матеріали і відкрито кримінальну справу № 058200800526 у відношенні ОСОБА_3 щодо вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України.

18 серпня 2008 року кримінальні справи № 058200800045 і № 058200800526 об`єднано в одне провадження та справі присвоєно єдиний реєстраційний номер - № 058200800045.

10 березня 2010 року ОСОБА_1 на підставі рішення суду було звільнено з-під варти.

Таким чином, у період з 22 квітня 2008 року по 10 березня 2010 року (1 рік 10 місяців 16 днів, тобто 687 дні) ОСОБА_1 перебував під вартою.

28 липня 2010 року слідчим СВ Хаджибеївського ВМ Суворовського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області старшим лейтенантом міліції Лисниченко Д. В. відкрито кримінальну справу № 07201000278 у відношенні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 146 КК України та частиною другою статті 187 КК України.

28 липня 2010 року слідчим СВ Хаджибеївського ВМ Суворовського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області старшим лейтенантом міліції Лисниченко Д.В. відкрито кримінальну справу № 07201000278/2 у відношенні ОСОБА_5 щодо вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 146 КК України.

29 липня 2010 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 146 КК України і частиною другою статті 187 КК України.

30 липня 2010 року Суворовським районним судом м. Одеси підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в ОСІ № 21 м. Одеси.

05 серпня 2010 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 146 КК України і частиною другою статті 187 КК України.

20 вересня 2010 року кримінальні справи № 058200800045, № 07201000278 і № 07201000278/2 об`єднано в одне провадження та об`єднаній справі присвоєно єдиний реєстраційний номер - № 07201000278.

Строк тримання під вартою ОСОБА_1 неодноразово продовжувався, зокрема 24 вересня 2010 року постановою Суворовського районного суду м. Одеси продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 в ОСІ № 21 м. Одеси до 28 жовтня 2010 року.

21 жовтня 2010 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 121 КК України та частиною другою статті 187 КК України.

Листом прокуратури Суворовського району м. Одеси від 28 жовтня 2010 року № 10136-Ювих справу № 07201000278 направлено голові Суворовського районного суду м. Одеси для розгляду по суті з обвинувальним актом.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 січня 2011 року справа № 07201000278 щодо обвинувачення ОСОБА_1 повернута до Суворовського районного суду м. Одеси, як така, що направлена з порушенням вимог статті 350 КПК України.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2011 року кримінальну справу у відношенні ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 направлено до Київського районного суду м. Одеси для вирішення питання про об`єднання зі справою № 1-205/11 по обвинуваченню ОСОБА_6 .

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2011 року на адресу Суворовського районного суду м. Одеси направлено помилково направлені матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 для подальшого розгляду разом із раніше надісланою кримінальною справою за обвинуваченням ОСОБА_6 за частиною першою статті 309 КК України та частиною першою статті 122 КК Україні.

07 грудня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси кримінальну справу направлено до Апеляційного суду Одеської області для розгляду апеляційної скарги. ОСОБА_1 неодноразово подавав клопотання про заміну запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, однак вони судом відхилялися.

14 листопада 2012 року ОСОБА_1 , знаходячись у тяжкому психологічному стані, оголосив голодування, яке тривало понад 40 днів.

14 березня 2013 року ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід та застосовано щодо нього запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

11 лютого 2014 року Суворовським районним судом м. Одеси кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 було направлено прокурору Суворовського району м. Одеси на додаткове розслідування, після чого додаткове розслідування справи було доручено СВ Суворовського РВ ОМУ ГМВС України в Одеській області.

29 грудня 2014 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

Таким чином, у період з 22 липня 2010 року по 14 березня 2013 року (2 роки 7 місяців 20 днів, тобто 966 дні) ОСОБА_1 перебував під вартою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і Одеської обласної прокуратури підлягають залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, суд при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди має виходити з розміру мінімальної заробітної плати, яка діє на час розгляду справи.

Законом України «Про державний бюджет на 2019р» від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII розмір мінімальної заробітної плати на 2019 рік встановлений на рівні 4 173,00 грн.

У справі, що переглядається, судом установлено, що ОСОБА_1 під слідством перебував 80 місяців і 6 днів, у зв`язку з чим, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодування на його користь складає суму не менше 334 647,68 грн.

Разом з тим, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і саму можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, виходив із суми 8 000,00 грн за кожний місяць перебування під слідством, яка загалом склала 641 548,00 грн. Таким чином, при визначенні розміру моральної шкоди суд виходив не з законодавчо визначеного мінімального розміру цієї шкоди, а, врахувавши усі обставини справи, збільшив її розмір майже у двічі.

Вказаний висновок судів попередніх інстанцій відповідає правовому висновку, висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, тому доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у цій частині є безпідставними.

Також безпідставним є твердження представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки обставинам справи, що мали бути обов`язково враховані при визначенні розміру моральної шкоди, оскільки зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами було враховано усі обставини, на які посилався ОСОБА_1 , та з урахуванням цього визначено розмір відшкодування саме у сумі 641 548,00 грн, а не 334 647,68 грн. При цьому позивачем у порушення вимог статті 81 ЦПК України не надано суду належних і достатніх доказів на підтвердження необхідності стягнення моральної шкоди у визначеному ним розмірі, а саме 5 000 000,00 грн. Доводи касаційної скарги про те, що судами не було враховано протиправну поведінку правоохоронних органів під час досудового слідства відхиляються, оскільки такі дії не підтверджені належними та допустимими доказами, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

З урахуванням указаного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, з`ясувавши усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, оцінивши надані докази, обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди у 641 548,00 грн, який, з урахуванням засад верховенства права, відповідає вимогам розумності, виваженості і справедливості.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 доводи не спростовують висновків судів і не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваних судового рішення.

Також відсутні підстави для задоволення касаційної скарги Одеської обласної прокуратури, оскільки обставини закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції визнавалися самим заявником та ГУ НП в Одеській області. Так, у відзивах, поданих до суду першої інстанції (а. с. 183, т. 1, а. с. 8, т. 2), прокуратурою Одеської області не заперечувалася обставина щодо винесення 29 грудня 2014 року процесуальним керівником прокурором Одеської місцевої прокуратури № 4 у порядку статті 284 КПК України постанови про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 аналогічні обставини зазначені й у відзивах ГУ НП в Одеській області, поданих до судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Крім того, в апеляційній скарзі на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року прокуратура Одеської області не вказувала на відсутність постанови про закриття кримінального провадженні відносно ОСОБА_1 , а тому ця обставина не була предметом перевірки судом апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Також безпідставним є твердження Одеської обласної прокуратури, що суди відхилили клопотання заявника про витребування доказів, оскільки із матеріалів справи вбачається, що заявник із такими клопотаннями до судів першої та апеляційної інстанцій не звертався.

Посилання Одеської обласної прокуратурина неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 607/3973/18 і від 09 квітня 2020 року у справі № 504/370/17, є безпідставним, оскільки висновки судів не суперечать вказаним висновкам Верховного Суду.

Таким чином, доводи касаційних скарг, які є подібними доводам апеляційних скарг, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного судувід 28 грудня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян