Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 523/6368/16-ц
провадження № 61-9012св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року у складі судді Шепітка І. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно.
Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що він у період з 2001 року до 2013 року опікувався ОСОБА_6 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
Часто навідувати її він не мав змоги, один раз у декілька місяців намагався заїхати до неї. При цьому йому не завжди вдавалось застати її вдома, оскільки інколи вона гостювала у своєї сестри ОСОБА_4 .
Останній раз він бачив ОСОБА_6 в липні 2014 року та, маючи ключі від квартири АДРЕСА_2 , неодноразово навідувався до її квартири, проте вдома її не було. Від сусідів йому стало відомо, що вона переїхала до своєї сестри ОСОБА_4 .
Так як точної адреси проживання ОСОБА_4 він не знав, відвідати ОСОБА_6 та впевнитися у її доброму самопочутті не міг.
У березні 2016 року, вчергове відвідуючи квартиру ОСОБА_6 , він дізнався про те, що вона склала заповіт, відповідно до якого заповіла йому належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 .
Після звернення до органів реєстрації актів цивільного стану з пред`явленням заповіту йому стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, про що йому було видано дублікат свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , від 01 квітня 2014 року.
Зазначена квартира належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 травня 2000 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради.
За результатом звернення до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Зілковської К. Л. із заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_1 отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 квітня 2016 року № 126/02-31 через пропуск строку для прийняття спадщини.
ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_4 навмисно приховала від нього факт смерті ОСОБА_6 , оскільки знала про наявність заповіту на його ім`я та планувала вступити у спадщину, дочекавшись пропуску ним строку на її прийняття.
Оскільки про смерть та заповіт ОСОБА_6 йому стало відомо лише у березні 2016 року, він вважає, що наявні підстави для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статі 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив суд визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини, так як строк на прийняття спадщини пропущено ним з поважних причин.
Також на підставі статті 392 ЦК України він просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеса від 09 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року залучено до участі в справі в якості позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як правонаступників ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також в якості відповідача ОСОБА_5 , як правонаступника ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 , представника ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_5 , залишено без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року залишено без змін.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у матеріалах спадкової справи відсутні відомості про вчинення нотаріусом будь-яких дій, направлених на повідомлення ОСОБА_1 як спадкоємця за заповітом. Відповідач жодним чином не спростував той факт, що позивачу не було відомо про наявність заповіту на його ім`я.
Позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у тому числі з підстав неподання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно, та неможливості їх подання, оскільки їх у нього немає.
Враховуючи, що свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 не видавалось, а квартира АДРЕСА_2 залишилась зареєстрованою за померлою, ОСОБА_1 має право вимагати передання спадкового майна в натурі.
Також апеляційний суд зазначив, що заповітом ОСОБА_6 охоплено виключно право власності на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , а отже, відповідно до частини першої статті 1245 ЦК України інша частина спадщини, яка не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 , який є правонаступником ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року і ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року та постанови Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17 (провадження № 61-43817св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 637/80/19 (провадження № 61-5239св20).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що позивач не довів поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спадкове майно.
Крім того, суд апеляційної інстанції усупереч нормам процесуального права проігнорував заяву ОСОБА_4 , у якій суду було повідомлено, що на стадії апеляційного розгляду справи із публікації у засобах масової інформації їй стало відомо, що суддя першої інстанції Шепітко І. Г. є підозрюваним у кримінальному провадженні № 42015160000000109 за обвинуваченням у вчиненні кримінального провадження, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а його захисником є адвокат Верхола І. О., який був представником позивача у справі, що переглядається в касаційному порядку. Також з Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_4 стало відомо, що серед помічників адвоката Верхоли І. О. є ОСОБА_9 , вірогідно родичка судді Шепітка І. Г. Отже, зазначені обставини підтверджують наявність певних відносин судді у справі із представником позивача, які виключають неупередженість судді.
За таких обставин на час розгляду справи в суді першої інстанції існували обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді Шепітка І. Г., що виключало можливість розгляду ним справи та було безумовною підставою для самовідводу, чого не було зроблено.
Сторона відповідача не заявляла відвід у судді першої інстанції, оскільки зазначені обставини не були відомі, а стали відомі на стадії апеляційного перегляду справи.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року і витребувано із Суворовського районного суду м. Одеси цивільну справу № 523/6368/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстрації служби Одеського міського управління юстиції (т. 1, а. с. 9).
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, у тому числі на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 29 травня 2000 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради (т. 1, а. с. 70).
За життя ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений 18 лютого 2003 року державним нотаріусом Восьмої одеської державної нотаріальної контори Туйск Ф. Л., за реєстровим № 1-709, відповідно до якого заповіла належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 10).
ОСОБА_4 є рідною сестрою померлої ОСОБА_6 , що підтверджується дублікатом свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданим 24 грудня 2015 року Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції в Одеській області, та архівною довідкою від 28 серпня 2015 року № Ф-1487, виданою Державним архівом Одеської області (т. 1, а. с. 34, 35).
22 січня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зілковською К. Л., за заявою ОСОБА_4 , було зареєстровано спадкову справу № 02/2016 (т. 1, а. с. 36).
12 квітня 2016 року до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Зілковської К. Л. також звернувся ОСОБА_1 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Зілковської К. Л. від 19 квітня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстав спливу строку для прийняття спадщини, а також з підстав неподання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно (т. 1, а. с. 11, 12).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2015 року у справі № 520/11979/15-ц встановлено факт постійного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_4 , на момент відкриття спадщини, а саме на день смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 31).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Предметом позовних вимог є визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилалася на те, що позивач не довів поважності причин пропуску ним строку для прийняття спадщини.
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви або ці обставини суд визнав поважними.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховним Судом у постановах від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц (провадження № 61-39398св18), від 03 березня 2020 року у справі № 145/148/20 (провадження № 61-16153св20), від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20).
З урахуванням наведеного якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що він не проживав зі спадкодавцем, не знав про наявність заповіту, а нотаріус не вчиняв дій щодо розшуку і повідомлення його як спадкоємця за заповітом, про існування заповіту йому стало відомо лише після спливу шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.
Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено та не спростовано відповідачем, що позивач не був обізнаний про наявність заповіту на його ім`я.
Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Крім того, при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини за заповітом потрібно також враховувати такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту.
Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21), від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), про те, що свобода заповіту як принцип спадкового права включає серед інших елементів також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що строк для прийняття спадщини пропущений позивачем з поважних причин.
Разом з цим, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції порушив вимоги пункту 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України про те, що у резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено судам, що «резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК.
У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено».
Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, суд першої інстанції, виклавши в мотивувальній частині рішення суду висновки про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку для подання заяви про прийняття спадщини поважними, не зазначив у резолютивній частині рішення суду висновок суду щодо позовної вимоги про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на передчасність висновку суду першої інстанції про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці другому пункту 23 постанови Пленумом Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Таким чином, зверненню до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно мало передувати вирішення питання про видачу позивачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину або відмова у видачі такого свідоцтва.
У разі задоволення позовної вимоги про визначення позивачу додаткового строку на вступ у спадщину, він повинен звернутися до нотаріуса з відповідною заявою, і лише в разі відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про спадщину за заповітом звертатися до суду з позовною вимогою про визнання права власності на спадкове майно.
Суд апеляційної інстанції ,переглядаючи справу в апеляційному порядку, всупереч вимог статей 368 374 ЦПК України не звернув уваги на зазначені порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Крім того, апеляційний суд, порушивши вимоги частини третьої статті 382 ЦПК України, не надав правової оцінки доводам ОСОБА_4 , викладеним у поданій нею04 квітня 2018 року до апеляційного суду заяві, щодо наявності підстав, які виключають неупередженість судді першої інстанції Шепітко І. Г. при розгляді справи по суті.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
На стадії касаційного перегляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Положеннями пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що порушення норм процесуального права допущені і судом першої, і судом апеляційної інстанції, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводами і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк