№ 523/70/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 523/70/17

провадження № 61-8965св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Публічне акціонерне товариство «Артем Банк», ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг», ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Рудницька Юлія Олександрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко Олена Іванівна, ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником - адвокатом Мутаф Володимиром Андрійовичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»(далі -ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), Публічного акціонерного товариства «Артем Банк» (далі - ПАТ «Артем Банк»), ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» (далі - ТОВ «Арма Факторинг»), ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Рудницька Ю. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко О. І., ОСОБА_4 , про визнання припиненим строку дії іпотечного договору, про визнання недійсними договорів.

Позовна заява мотивована тим, що 06 лютого 2013 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0028/82/45208 про надання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 65 000 дол. США на строк до 06 лютого 2013 року зі сплатою 15 відсотків річних.

У забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, 06 лютого 2006 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого були нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 258,0 кв. м, які знаходяться за адресою: в АДРЕСА_1 .

20 жовтня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Артем-Банк» укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого право вимоги за вказаним кредитним договором та договором іпотеки перейшли до ПАТ «Артем-Банк».

20 жовтня 2016 року між ПАТ «Артем-банк» та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого право вимоги за цим кредитним договором та договором іпотеки перейшли до ОСОБА_2

20 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Арма Факторинг» укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого право вимоги за вказаними договорами перейшло до ТОВ «Арма Факторинг».

20 жовтня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_3 та укладено договір комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення.

20 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого право вимоги за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки перейшли до ОСОБА_3 .

Зазначає, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2012 року позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитом на загальну суму 151 851,75 дол. США.

Позивач вважає, що договір іпотеки є припиненим внаслідок пропуску строку позовної давності, а договори відступлення прав вимог є недійсними, оскільки їх сторони не мали права на укладання цих договорів.

Також позивач вважає недійсним договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки він укладений в місті Києві.

На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати припиненим укладений 06 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Рудницькою Ю. О., реєстровий № 218;

- визнати недійсними договори відступлення прав вимоги від 20 жовтня 2016 року, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Артем Банк»;

- визнати недійсними договори відступлення прав вимоги від 20 жовтня 2016 року, укладені між ПАТ «Артем Банк» та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за Кредитним договором та Договором забезпечення, укладений 20 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Арма Факторинг»;

- визнати недійсним договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 20 жовтня 2016 року;

- застосувати наслідки недійсності правочинів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні договори відступлення прав вимог є дійсними, оскільки укладені в належній формі, відповідно до вимог, визначених законодавством, особами, що мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та діяли відповідно до свого вільного волевиявлення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання припиненим строку дії іпотечного договору, місцевий суд виходив з того, що спірним договором іпотеки не передбачено строку дії договору іпотеки. Також суд зазначив, що посилання сторони позивача на припинення договору іпотеки у зв`язку з пропуском строку позовної давності не відповідають вимогам законодавства та обставинам справи.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 червня 2018 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними, в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким:

- визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 20 жовтня 2016 року, укладений між ПАТ «Артем-Банк» та ОСОБА_2 ;

- визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 20 жовтня 2016 року за договором іпотеки, укладений між ПАТ «Артем-Банк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І., зареєстрований в реєстрі за № 2397;

- визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 20 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Арма Факторинг»;

- визнано недійсним договір комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення, укладений 20 жовтня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_3 ;

- визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладений 20 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І., зареєстрований у реєстрі за № 2399.

В решті рішення залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими?є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Апеляційний суд виходив також з того, що договір про відступлення прав вимоги від 20 жовтня 2016 року укладено між ПАТ «Артем-банк» та ОСОБА_2 з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому є недійсним.

При цьому суд прийняв до уваги, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 через представника - адвоката Мутаф В. А., посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 рокута залишити в силі рішення місцевого суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірні договори вже є реалізованими, оскільки новий кредитор ОСОБА_3 вже звернув стягнення на предмет іпотеки.

Тому, на думку заявника, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не може бути виконана.

Також представник відповідача у касаційній скарзі посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

27 вересня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 06 лютого 2013 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0028/82/45208 про надання ОСОБА_1 кошти у розмірі 65 000 дол. США на строк до 06 лютого 2013 року зі сплатою 15 відсотків річних.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2012 року, позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитом на загальну суму 151 851,75 дол. США, що у еквіваленті за курсом НБУ на 29 липня 2011 року становить 1 210 440,66 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом -39 536,87 дол. США, що у еквіваленті за курсом НБУ на 29 липня 2011 року становить 315 156,30 грн; заборгованості за відсотками - 15 919,01 дол. США, що у еквіваленті за курсом НБУ на 29 липня 2011 року становить 126 893,61 грн; пені за прострочення тілу кредиту - 61 197,40 дол. США, що у еквіваленті за курсом НБУ на 29 липня 2011 року становить 487 816,71 грн; пені за прострочення відсотків по кредиту - 35 198,47 дол. США, що у еквіваленті за курсом НБУ на 29 липня 2011 року становить 280 574,04 грн.

20 жовтня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Артем-Банк» укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, внаслідок чого право вимоги за вказаним кредитним договором та договором іпотеки перейшли до ПАТ «Артем-Банк».

Відповідно до платіжного доручення № 5/3 від 20 жовтня 2016 року, ПАТ «Артем-Банк» перерахував вартість права вимоги згідно з договором відступлення права вимоги за договором іпотеки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 20 жовтня 2016 року у розмірі 300 000 грн.

20 жовтня 2016 року між ПАТ «Артем-банк» та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки перейшли до ОСОБА_2 .

Відповідно до платіжного доручення № 1 від 20 жовтня 2016 року, ОСОБА_2 перерахував вартість права вимоги згідно з договором відступлення права вимоги за договором іпотеки ПАТ «Артем-банк» від 20 жовтня 2016 року у розмірі 302 000 грн.

20 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Арма Факторинг» укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого право вимоги за вказаним кредитним договором перейшли до ТОВ «Арма Факторинг».

20 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Арма Факторинг» укладено договір комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення.

20 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого право вимоги за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки перейшли до ОСОБА_3

28 листопада 2016 року державним реєстратором Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області Рубан М. О. за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на предмет іпотеки - нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 258,0 кв. м, які знаходяться за адресою: в АДРЕСА_1 , номер запису 17747421.

16 січня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 1 287 450 грн, строком до 16 січня 2022 року.

16 січня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, предметом якого є нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 258,0 кв. м, які знаходяться за адресою: в АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання припиненим строку дії іпотечного договору в касаційному порядку не оскаржується, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду (стаття 400 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.

У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації (пункт 62).

Оскільки від іншої частини правового висновку, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), Велика Палата Верховного Суду не відступила, вона, ухваливши постанову від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, фактично визначилася, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами на користь фізичної особи є можливим лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Встановлено, що ОСОБА_2 є фізичною особою та не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а тому не може надавати фінансові послуги.

Також встановлено, що на час укладення між ПАТ «Артем-банк» та ОСОБА_2 договору відступлення права вимоги (20 жовтня 2016 року) ПАТ «Артем-банк» не було позбавлено ліцензії на здійснення фінансових операцій та не перебувало у процедурі ліквідації.

У відповідності до частин першої, другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

При таких обставинах укладений 20 жовтня 2016 року між ПАТ «Артем-банк» та ОСОБА_2 договір про відступлення прав вимоги підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, оскільки відповідно до положень частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

При таких обставинах апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що недійсними є і договори, укладені відповідачами в подальшому: договір відступлення права вимоги між ОСОБА_2 та ТОВ «Арма Факторинг», договір комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення від 20 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_3 , договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Посилання у касаційній скарзі на неефективний спосіб захисту порушеного права, який обрав позивач, є необґрунтованим, оскільки, з огляду на зміст прав та інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду та на характер їх порушення, таке твердження суперечить приписам статей 15 16 ЦК України.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, також не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником - адвокатом Мутаф Володимиром Андрійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов