ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 529/1190/18

провадження № 61-12478св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Андріївська сільська рада Диканського району Полтавської області, Диканська районна державна адміністрація Полтавської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 18 січня 2019 року, ухвалене у складі судді

Гвоздика А. Є., та постанову Полтавського апеляційного суду від 8 травня

2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Андріївської сільської ради Диканського району Полтавської області та Диканської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання незаконним рішення комісії з реформуванню, паюванню землі та майна від 20 січня 2000 року та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позову вказував, що йому як члену Колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) імені Енгельса Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області 26 грудня 1996 року видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 6,43 в умових кадастрових гектарах. Рішенням комісії з реформуванню, паюванню землі та майна ПСС імені Енгельса від 20 січня 2020 року затверджено список осіб, яким помилково видано сертифікати на право на земельну частку (пай), серед яких і ОСОБА_1 .

У листопаді 2017 року він звернувся до Андріївської сільської ради Диканського району із заявою про виділення земельної ділянки, однак листом від 6 грудня 2017 року йому повідомлено, що на момент звернення виділити земельну ділянку неможливо у зв`язку з відсутністю вільних земель.

У подальшому для захисту свого права на отримання земельної ділянки він звернувся до Диканської районної державної адміністрації Полтавської області, але також отримав відмову.

Відмову у виділенні йому земельної ділянки позивач вважав незаконною та такою, що порушує його права, тому просив визнати незаконним рішення комісії з реформування, паювання землі та майна ПСС імені Енгельса від 20 січня

2000 року і зобов`язати Диканську районну державну адміністрацію Полтавської області відвести йому земельну ділянку розміром 6,43 в умовних кадастрових гектарах і видати дозвіл на виготовлення технічної документації.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 18 січня

2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Суд першої інстанції виходив з недоведення належними і допустимими доказами того, що він був членом КСП імені Енгельса і, як наслідок, має право на земельну частку (пай).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 8 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Диканського районного суду Полтавської області від 18 січня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведення позову належними і допустимими доказами, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 внесений до списку осіб, яким помилково було видано сертифікати на право на земельну частку (пай), оскільки він не був членом КСП імені Енгельса, тому такого права не мав.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що довідка № 70 від 19 березня

2019 року, видана Коледжем управління, економіки і права Полтавської державної аграрної академії, про направлення ОСОБА_1 на навчання

до КСП імені Енгельса Диканського району не підтверджує членство позивача у вказаному КСП.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Диканського районного суду Полтавської області

від 18 січня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 8 травня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку судів попередніх інстанцій про відсутність у заявника права на земельну частку (пай), оскільки такий висновок спростовується сертифікатом, який виданий на підставі рішення Диканської районної державної адміністрації № 294 від 20 грудня 1996 року. Вказане рішення і сертифікат є чинними та підтверджують його право на отримання у власність у встановленому законом порядку земельної ділянки площею 6,43 в умовних кадастрових гектарах.

Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що виключення його з членів КСП імені Енгельса відбулося після отримання сертифіката на земельну частку пай. Оскаржувані судові рішення не містять правового обґрунтування щодо втрати особою, якій видано відповідний сертифікат, права на земельну частку (пай) у разі виключення такої особи з членів КСП після видачі сертифіката.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та ухвалою цього ж суду від 26 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 як члену КСП

імені Енгельса на підставі рішення Диканської районної державної адміністрації

від 20 грудня 1996 року № 294 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 6,43 в умовних кадастрових гектарах.

Зі змісту листа Андріївської сільської ради Диканського району Полтавської області № 04-13/552 від 6 грудня 2017 року суди встановили, що ОСОБА_1 повідомлено про невнесення його на час розпаювання земель КСП

імені Енгельса до сітки розпаювання земельних часток та про неможливість виділення земельної ділянки у зв`язку з відсутністю вільних земель.

З Листа Сільськогосподарського товариства з обмеженою

відповідальністю «Андріївка» № 301/01-16 від 9 жовтня 2017 року суди встановили, що на засіданні комісії з реформування, паювання землі та майна ПСС імені Енгельса, яке відбулося 20 січня 2000 року, виявлено помилкове видання семи громадянам сертифікатів на право власності на земельну частку (пай). Рішенням цієї комісії, оформленим протоколом № 2 від 20 січня 2000 року, затверджено список таких осіб, серед яких є ОСОБА_1 . В подальшому рішенням загальних зборів членів ПСС імені Енгельса, оформленим протоколом № 3 від 10 лютого 2000 року, затверджено список вказаних осіб, яким помилково видано сертифікати на право на земельну частку (пай). Підставою для прийняття таких рішень стало те, що вказані особи на час розпаювання земель не були членами ПСС імені Енгельса.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 18 січня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 8 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся з позовом, вважаючи порушеним своє право власника сертифіката на земельну ділянку (пай).

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

У пункті 17 Розділу Х Перехідних положень ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Статтею 6 ЗК України в редакції від 15 березня 1991 року, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що державою гарантується право приватної власності, у тому числі члену колективного сільськогосподарського підприємства на земельну частку (пай).

Порядок паювання земель колективної власності сільськогосподарських підприємств передбачає, що до державного акта на право колективної власності на землю додається список осіб, які мають право на земельну частку пай.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність доведення позивачем обставин щодо членства позивача у КСП імені Енгельса, не врахувавши, що ОСОБА_1 вже видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 6,43 в умовних кадастрових гектарах, який у розумінні

пункту 17 Розділу Х Перехідних положень ЗК України та частини першої

статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» є основним документом, що посвідчує право позивача на земельну частку (пай).

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, помилково послався на рішення комісії з реформування, паювання землі та майна ПСС імені Енгельса

від 20 січня 2000 року, яким встановлено перелік осіб, що помилкового отримали сертифікати про право власності на частку (пай), як на підставу для відмови у позові, оскільки рішення Диканської районної державної адміністрації

від 20 грудня 1996 року № 294 та виданий на його підставі сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 6,43 в умовних кадастрових гектарах в установленому законом порядку недійсними не визнавалися.

У постанові Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 529/1101/17 (провадження № 61-17402св18) зазначено, що сертифікат на право на земельну частку (пай) може бути визнано недійсним лише судом.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи та дослідження обставин справи, пославшись на недоведеність позивачем його членства у КСП на час розпаювання земель підприємства, формально відмовив у задоволенні позову, фактично самоусунувшись від розгляду справи про захист права позивача на земельну частку (пай), яке підтверджено відповідним правовстановлюючим документом, не визнаним недійсним в установленому законом порядку, тому справа залишилась невирішеною.

Колегія суддів враховує, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, а порушення норм процесуального права допущені обома судами, які не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам необхідно надати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 18 січня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 8 травня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук