Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 531/582/18

провадження № 61-12851св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2019 року у складі судді Косик С. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Лобова А. О., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 , 1998 року народження, у розмірі 50 % усіх видів доходів (заробітків) відповідача щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду до закінчення навчання, включаючи період канікул.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що до вересня 2002 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого у ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

На даний час їх повнолітній син навчається у двох навчальних закладах, у тому числі в Львівському національному університеті імені Івана Франка на платній основі, проживає у гуртожитку, постійно потребує додаткових витрат на харчування, проїзд, за рекомендацією лікарів змушений відвідувати спортивний зал, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги.

Вказує, що вона не може самостійно забезпечити повноцінне навчання та утримання сина. Відповідач не приймає участі у забезпеченні сина, натомість є працездатним і здоровим, отримує дохід, має нерухоме майно, а тому вважає, що може надавати допомогу сину.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довела наявності у відповідача будь-якого доходу чи майна, за рахунок якого він мав би можливість надавати матеріальну допомогу сину, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили доводи відповідача про відсутність у нього можливості надавати матеріальну допомогу сину на період його навчання. Зокрема, вказує, що відповідач безпідставно зазначив, а суди передчасно взяли до уваги, що він немає можливості працевлаштуватися через догляд за хворою матір`ю, оскільки факт перебування матері похилого віку на його утриманні не підтверджений належними та допустимими доказами.

Також зазначає, що суди не з`ясували матеріальну спроможність відповідача на закордонні поїздки, так як не в повному обсязі дослідили інформацію про його систематичні виїзди за межі України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

24 липня 2019 року справа № 531/582/18 надійшла до Верховного Суду.

09 серпня 2019 року ОСОБА_2 надіслав до касаційного суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що позивач та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16 вересня 2002 року розірвано шлюб, укладений між сторонами.

Згідно з довідкою № 803/16-17 від 14 вересня 2016 року ОСОБА_3 є студентом другого курсу факультету агротехнологій та екології денної форми навчання напряму підготовки 6.090101 «Агрономія» Полтавської державної аграрної академії» (навчання за державним замовленням). Термін навчання з 01 вересня 2015 року до 30 червня 2019 року.

За договором № 1/95 від 31 серпня 2018 року ОСОБА_3 з 2018 року є студентом заочної форми навчання Полтавської державної аграрної академії.

Відповідно до довідки № 177 від 05 жовтня 2017 року ОСОБА_3 є студентом першого курсу денного відділення фізичного факультету (платна форма навчання) Львівського національного університету імені Івана Франка, закінчує навчання у червні 2021 році, що також підтверджується договором про надання освітніх послуг № 2332с-17 від 10 серпня 2017 року.

Згідно з корінцем ордера на житлову площу у гуртожитку ОСОБА_3 надано право на проживання у гуртожитку АДРЕСА_1 з 01 вересня 2017 року по 31 серпня 2018 року.

Відповідно до довідки про заробітну плату середній заробіток ОСОБА_1 за серпень 2017 року - січень 2018 року становить 4 806, 35 грн.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 кварталу 2017 року по 1 квартал 2018 року інформація про доходи ОСОБА_2 відсутня.

Встановлено також, що відповідач має неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За відомостями Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 перетинав кордон 09 жовтня 2018 року, іншої інформації немає.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із частиною першою статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку із цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Статтею 200 СК України визначено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років, продовження ними навчання, потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі та можливість надавати таку допомогу.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, встановивши, що позивачем не доведено наявності у відповідача будь-якого доходу чи майна, за рахунок якого він мав би можливість сплачувати аліменти на повнолітнього сина, який продовжує навчання, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Твердження заявника про те, що суди не в повному обсязі дослідили інформацію про систематичні виїзди відповідача за межі України є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, а саме ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 21 листопада 2018 року, якою задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_6 про витребування доказів, зокрема, щодо перетину протягом 2013-2018 років кордону України відповідачем та відомостями Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, наданими на виконання цієї ухвали.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишити без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук