Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 534/498/17

провадження № 61-10810св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петров Є. В., Сімоненко В. М.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року у складі судді Крикливого В. В. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що 30липня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився ОСОБА_5 , який в подальшому змінив прізвище на « ОСОБА_6 ». ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ).

У грудні 2010 року сімейні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 фактично припинилися, ОСОБА_4 разом із сином ОСОБА_3 змінила своє місце проживання. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 30 грудня 2016 року ОСОБА_4 визнано такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням.

27 лютого 2017 року на адресу ОСОБА_3 надіслано лист з проханням знятись з реєстрації за вказаною адресою, проте він від цього відмовився.

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що за вказаною адресою він не проживає тимчасово у зв`язку із навчанням на стаціонарному денному відділенні факультету дизайну Київського Національного університету технології та дизайну і тому вимушений тимчасово проживати у м. Києві. Іншого житла ОСОБА_3 не має, тому після закінчення навчання має намір повернутися до м. Горішні Плавні і користуватися житлом, проте його рідний батько та дід ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) чинять йому у цьому перешкоди.

Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 23 серпня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду із первинним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доводи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та матеріалах справи, оскільки до повноліття ОСОБА_3 між його батьками спору про місце проживання та місце реєстрації не виникало. Починаючи з 01 вересня 2014 року ОСОБА_3 навчається на стаціонарному денному відділенні в іншій місцевості, тому з поважних причин не проживає у спірному жилому приміщенні.

Вирішуючи справу в частині зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції зазначав, що посилання на здійснення відповідачами перешкод у користуванні жилим приміщенням не знайшло свого підтвердження.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін і надав їм належну правову оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з урахуванням уточнень до касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення їхнього позову.

Оскільки в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось, воно не підлягає перегляду і в касаційному порядку відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, висновки судів є помилковими, судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема статті 132 136 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), стаття 405 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР). Суди не взяли до уваги, що відповідач з 2010 року не проживає у будинку без поважних причин. У зв`язку з тим, що відповідач зареєстрований у будинку, вони не можуть реалізувати своє право власників та відчужити будинок.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 з 1996 року до 1997 року та з 30 липня 2004 року до 25 лютого 2011 року. Рішенням Комсомольського міського суду, яке набрало законної сили 09 березня 2011 року, шлюб між ними розірваний.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 25 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ). Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ). Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2016 року рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 25 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року залишено без змін.

Пред`являючи у 2013 році позов до ОСОБА_4 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, аналогічні вимоги стосовно неповнолітнього ОСОБА_7 не заявлялись.

Згідно з довідкою органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайонів приватної забудови «Тріада-21» від 09 лютого 2017 року № 178 за адресою: АДРЕСА_1 ) разом з позивачем ОСОБА_1 зареєстровані: батько ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; племінник ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 з 01 вересня 2014 року навчається на стаціонарному денному відділенні факультету дизайну Київського Національного університету технології та дизайну. Відповідно до копії його паспорта та посвідчення про приписку до призовної дільниці на час навчання ОСОБА_3 місце своєї реєстрації не змінював та залишається приписаним до призовної дільниці в м. Горішні Плавні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Частиною третьою статті 71 ЖК Української РСР визначено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках, зокрема, тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Відповідно до статті 160 Сімейного кодекс України (далі - СК України) місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 і до цього часу, будучи неповнолітнім, мав право визначати місце свого проживання. Разом із цим за неповнолітнім ОСОБА_3 зберігалося право користування спірним жилим приміщенням, це право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до 2017 року не оспорювалося.

Ураховуючи викладене, а також оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності: родинний зв`язок сторін; не проживання ОСОБА_3 з поважних причин за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 ), зокрема його відсутності у зв`язку з навчанням, а також ураховуючи незабезпеченість ОСОБА_3 іншим житлом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Із відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень, відомо, що рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 04 травня 2016 року позов ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення у житловий будинок задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні та володінні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 житловим будинком з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення їх в житловий будинок. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року вказані судові рішення залишені без змін.

Отже, враховуючи, що судовим рішенням, яке набрало законної сили ОСОБА_3 усунуто перешкоди у користуванні та володінні житловим будинком з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не в повному обсязі дослідили надані сторонами докази є безпідставними, оскільки, як відомо з матеріалів справи, суди всебічно, повно та об`єктивно дослідили зібрані у справі докази та надали їм відповідну правову оцінку.

Висновки судів у частині вирішення первинного позову відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, тому підстав для скасування судових рішень в цій частині немає.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині вирішення первинного позову - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко