Постанова

Іменем України

03 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 537/3265/17

провадження № 61-38430св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - редакція газети «Автограф»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 лютого 2018 рокув складі судді Маханькова О. В. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2018 року в складі колегії суддів: Панченка О. О., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до редакції газети «Автограф» та просив визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують його права, свободи, ганьблять честь, гідність і ділову репутацію відомості, опубліковані в статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» та поширені відносно нього ІНФОРМАЦІЯ_1 Кременчуцькою газетою «Автограф», НОМЕР_1; визнати наклепом дії відповідача з виготовлення та поширення вказаної інформації; зобов`язати відповідача спростувати поширенні відомості в спосіб, найбільш близький до способу їх поширення, шляхом публікації офіційного вибачення перед ним керівника відповідача та автора статті не пізніше десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили; та стягнути з відповідача 100 000 гривень у якості компенсації за завдану моральну шкоду.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в випуску НОМЕР_1 Кременчуцької газети «Автограф» опубліковано статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », в якій поширена інформація відносно нього, яка не відповідає дійсності.

Вказував, що негативна недостовірна інформація, поширена відповідачем, порушила право на недоторканість ділової репутації, оскільки спотворила та принизила оцінку діяльності його як керівника відповідальної особи з боку громадськості та суспільства, поставила під сумнів дотримання ним моральних і правових норм, створила враження вчинення ним неправомірних дій, спрямованих на отримання власної незаконної вигоди на державній службі.

Зазначає також, що внаслідок розповсюдження відносно нього недостовірної інформації йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у приниженні його честі, гідності і ділової репутації як державного службовця, керівника, ускладненні стосунків з виборцями, знайомими, рідними, розмір якої оцінено ним у 100 000 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що автор статті висловив власні суб`єктивні судження відносно публічної діяльності позивача в цілому, що є узагальнюючим матеріалом, а допущені ним висловлювання, які ОСОБА_1 відносить на власний рахунок, сприймаючи їх зміст виключно як власні образи, є правом журналіста вільно використовувати та обирати в своїх публікаціях різні мовні звороти, вживати гіперболи, алегорію, сатиру тощо, що є оціночними судженнями, які виключають наявність прямого умислу на поширення недостовірної інформації.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2018 року і ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач допустив у своїй статті не лише оціночні судження відносно нього, але й конкретні неправдиві дані, зокрема, про те, що він здавав в оренду стратегічні об`єкти комунальної власності, що проводилась якась перевірка його діяльності, про які він зазначав у своєму позові, проте суди попередніх інстанцій їх не дослідили, належної правової оцінки кожному з висловлювань в статті не надали, внаслідок чого безпідставно відмовили в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 серпня 2018 року справа № 537/3265/17 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «Aвтограф» НОМЕР_1 (859), видавець: редакція газети «Автограф», опубліковано статтю « ІНФОРМАЦІЯ_2 », у якій містилась інформація з критичними висловлюваннями щодо позивача.

Зокрема, в статті містились такі висловлювання, як:

«ІНФОРМАЦІЯ_3».

«ІНФОРМАЦІЯ_4».

«ІНФОРМАЦІЯ_5».

«ІНФОРМАЦІЯ_6».

ОСОБА_1 звертався до редакції газети «Автограф» з претензією про спростування опублікованої інформації та вимогою публічного вибачення, відповіді на претензію не отримав.

Установлено, що ОСОБА_1 в період з лютого 2011 року по березень 2014 року займав посаду начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, а з березня 2014 року по лютий 2016 року перебував на посаді голови Автозаводської районної ради.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК України) тощо.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Дослідивши зміст статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», встановивши, що висловлювання автора цієї статті щодо діяльності позивача на публічних посадах є його власними оціночними судженнями, не містять конкретних фактичних даних та врахувавши, що межа допустимої критики щодо позивача як публічної особи є значно ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи спір, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства, незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 лютого 2018 рокута постанову Апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко