№ 538/1125/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 538/1125/19

провадження № 61-10062св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Пирятинське лісове господарство»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Перемога», Лохвицька районна державна адміністрація Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області у складі судді Бондарь В. А. від 17 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Триголова В. М., Лобова О. А., Дорош А. І., від 28 квітня 2021 року.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області, який діє в інтересах держави в особі: Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Пирятинське лісове господарство» (далі - ДП «Пирятинське лісове господарство»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи,

які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: товариство

з обмеженою відповідальністю «Агро Перемога» (далі - ТОВ «Агро Перемога»), Лохвицька районна державна адміністрація Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області мотивував тим, що Лубенською місцевою прокуратурою Полтавської області виявлено факт порушення вимог земельного законодавства під час передачі у приватну власність земельної ділянки, яка включає в себе землі лісового фонду, на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

Відповідно до розпорядження Лохвицької районної державної адміністрації № 235 від 03 травня 2003 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,81 га, серія № 217825, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 434.

В ході ознайомлення з розпорядженням голови районної державної адміністрації № 235 від 13 травня 2003 року «Про затвердження проекту розташування земельних часток (паїв) в межах ТОВ «Батьківщина», яким посвідчено право власності громадян на земельні частки (паї) державними актами на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства без встановлення меж кожної з них в натурі (на місцевості) згідно списку, встановлено, що прізвище ОСОБА_2 у зазначеному списку власників земельних паїв відсутнє.

Таким чином, прокурор вважав, що ОСОБА_2 отримала державний акт на земельну ділянку та набула право власності на земельну ділянку без будь-яких на те правових підстав, а тому державний акт серії № 217825 є недійсним.

В подальшому, 14 серпня 2006 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 183 ВСО № 880112 від 14 лютого 2006 року ОСОБА_3 виготовив новий державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ПЛ166659, якій було присвоєно кадастровий номер: 5322686200:00:002:0014. Державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010654500047.

Після смерті ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:002:0014 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом набула ОСОБА_4 , а після її смерті вказана земельна ділянка перейшла до ОСОБА_1 . Зазначена земельна ділянка, яка розташована на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, перебуває у власності ОСОБА_1 .

На думку прокурора, передача у власність земельної ділянки відбулася з порушенням вимог законодавства, в зв`язку з чим він вважав, що державний акт серії ПЛ № 217825, виданий на ім`я ОСОБА_2 , та державний акт серії ПЛ № 166659, виданий на ім`я ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку, підлягають визнанню недійсними, а земельна ділянка - витребуванню на користь держави в особі державного підприємства.

Із урахуванням зазначеного, прокурор просив позов задовольнити, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ПЛ № 166659, виданий на ім`я ОСОБА_3 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010654500047; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ПЛ № 127825, виданий на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 434; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП «Пирятинське лісове господарство земельну ділянку, кадастровий номер 5322686200:00:002:0014, площею 3,81 га, яка знаходиться в адміністративних межах Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2021 року у задоволенні позову першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Пирятинське лісове господарство», відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором не надано суду переконливих доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не доведено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5322686200:00:002:0014, площею 3,806 га, надана ОСОБА_2 у приватну власність з порушенням чинного законодавства. Також не доведено факт формування земельної ділянки за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення; не доведено факт перебування земельних ділянок, які частково перетинаються з межами спірної земельної ділянки, у постійному користуванні ДП «Пирятинське лісове господарство».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області залишено без задоволення, а рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами, що відповідач заволодів спірною земельною ділянкою без відповідної правової підстави. Позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 не була членом ТОВ «Батьківщина» на момент отримання цим товариством державного акта на право колективної власності, а її прізвище не було в списку, що додається до державного акту, тобто не надано доказів, що ОСОБА_2 не мала права на земельну частку (пай). Розпорядженням Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області № 243 від 15 травня 2003 року, яке до цього часу є чинним, ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю), її прізвище в списку власників земельних паїв знаходиться під номером 72 (номер земельної ділянки 73), тобто підстави для визнання державних актів недійсними відсутні.

Крім того, прокурором ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі не зазначено вид та розмір компенсації або іншого належного відшкодування, що повинно бути надано відповідачу у випадку витребування судом земельної ділянки у відповідача на користь держави.

Короткий зміст доводів касаційної скарги

16 червня 2021 року перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Лохвицького районного суду Полтавської області

від 17 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 28 квітня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень прокурор зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 01 липня 2015 року у справі № 6-50цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18) (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також неналежно дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Прокурор стверджує, що у додатку до розпорядження Лохвицької районної державної адміністрації № 235 від 05 травня 2003 року «Про затвердження проекту розташування земельних ділянок (паїв) в межах ТОВ «Батьківщина»», на підставі якого ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку 3,81 га, прізвище ОСОБА_2 у списку власників земельних паїв відсутнє. Вказане свідчить, що ОСОБА_2 отримала державний акт на спірну земельну ділянку без будь-яких правових підстав. Відповідач посилався на те, що зазначення в державному акті на право власності на земельну ділянку вказаного розпорядження Лохвицької районної державної адміністрації № 235 від 05 травня 2003 року (що стало підставою для видачі вказаного державного акту), є опискою, водночас не надавши при цьому жодного належного чи допустимого доказу на підтвердження вказаних обставин.

Прокурор вважає, що спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення та була передана у приватну власність всупереч положенням статей 19 20 116 ЗК України. Спірна земельна ділянка частково перетинається з межами державного лісового фонду у кварталі 11 державного підприємства «Пирятинське лісове господарство», орієнтовна площа перетину становить 0,621 га. Отже, судами не повно встановлено обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року справу за позовом першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Пирятинське лісове господарство», до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ТОВ «Агро Перемога», Лохвицька районна державна адміністрація Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0052912, зареєстрованого 30 грудня 1995 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) КСП "ДОЛЯ" Лохвицького району Полтавської області, ОСОБА_2 належала земельна частка (пай) розміром 3,72 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), розташована на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області. У подальшому взамін сетрифікату на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0052912 ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,81га, серія № 217825.

Лубенською місцевою прокуратурою Полтавської області під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, виявлено факт порушення вимог земельного законодавства під час передачі у приватну власність земельної ділянки, яка включає в себе землі лісового фонду на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

Прокуратурою було встановлено, що відповідно до розпорядження Лохвицької районної державної адміністрації № 235 від 03 травня 2003 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,81 га, серія № 217825, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 434.

У додатку до розпорядження голови районної державної адміністрації № 235 від 13 травня 2003 року «Про затвердження проекту розташування земельних часток (паїв) в межах ТОВ «Батьківщина» (список власників земельних паїв) прізвище ОСОБА_2 відсутнє.

14 серпня 2006 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 183 ВСО № 880112 від 14 лютого 2006 року ОСОБА_3 виготовив новий державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ПЛ166659, якій було присвоєно кадастровий номер: 5322686200:00:002:0014. Державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010654500047.

Після смерті ОСОБА_3 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:002:0014 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом набула ОСОБА_4 , а після її смерті вказана земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_1 .

Зазначена земельна ділянка, яка розташована на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, перебуває у власності ОСОБА_1 .

В подальшому між власником земельної ділянки ОСОБА_1 та ТОВ «Агро Перемога» укладено договір оренди спірної земельної ділянки на строк до 10 квітня 2023 року, про що 22 травня 2015 року внесено відповідні відомості до реєстру.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності до статті 125 ЦК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно статті 374 ЦК України суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності ЗК України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет. Складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Положеннями статті 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходитьдо спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор, просив визнати недійсними державні акти на право власності на спірну земельну ділянку та витребувати з незаконного володіння на користь держави в особі ДП «Пирятинське лісове господарство земельну ділянку, кадастровий номер 5322686200:00:002:0014, площею 3,81 га, яка знаходиться в адміністративних межах Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

У позовній заяві прокурор, із урахуванням положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», посилався на порушення прав державного підприємства «Пирятинське лісове господарство», вказував, що державне підприємство «Пирятинське лісове господарство» являється постійним користувачем земель лісогосподарського призначення, які були передані у приватну власність (зокрема частина спірної земельної ділянки).

Відмовляючи по суті у задоволенні заявлених позовних вимог в частині визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку серія ПЛ № 166659, виданого на ім`я ОСОБА_3 , та серія ПЛ № 127825, виданого на ім`я ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій виходили із недоведеності заявлених позовних вимог у цій частині, враховуючи правомірність розпорядження Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області № 243 від 15 травня 2003 року, на підставі якого ОСОБА_2 було передано у власність спірну земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування,

без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19

(пункти 42-43, 47, 49).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки із володіння ОСОБА_1 на користьдержави в особі ДП «Пирятинське лісове господарство».

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (подібні висновки виловлено Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги викладене, заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

При вирішенні спору судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не було враховано, що позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі ДП «Пирятинське лісове господарство», просив витребувати земельну ділянку з незаконного володіння на користь держави в особі ДП «Пирятинське лісове господарство». У позові прокурор зазначав про порушення права постійного користування саме вказаного державного лісогосподарського підприємства. Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою заборону на здійснення прокурором представництва держави в особі державних компаній, а також не було досліджено питання про обґрунтування прокурором подання позову в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, не перевірено повноважень цього органу у спірних правовідносинах.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право приватних осіб на мирне володіння відповідними земельними ділянками, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Заволодіння приватними особами земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля, особливо коли в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки належить до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16).

Звернення прокурора з вимогою про витребування земельної ділянки із незаконного володіння переслідує легітимну менту, спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження землями лісового фонду.

Враховуючи вищезазначене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи, оцінка доводів учасників справи не може вважатись належною, а висновки суду першої та апеляційної інстанцій обґрунтованими.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені судами попередніх інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно дослідити підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Пирятинське лісове господарство», а також надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, із урахуванням висновків, викладених у цій постанови.

Якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц, провадження № 61-39028св18).

Керуючись статями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович