ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 539/1686/19

провадження № 51- 2617 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 березня 2023 року в кримінальному провадженні № 12019170240000239 за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Коростень Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2021 року ОСОБА_7 і ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено покарання:

ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_7 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_8 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

Згідноз вироком суду ОСОБА_7 і ОСОБА_8 визнано винуватими за таких обставин.

Так, 19 лютого 2019 року приблизно о 04:00 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи біля входу в центральний парк культури та відпочинку зі сторони пл. Ярмаркової у м. Лубнах Полтавської області, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння чужим майном, вчинили розбійний напад на ОСОБА_9 , поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я останнього, в ході якого завдали не менше 10 ударів руками та ногами в область голови та тіла потерпілого, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження та заволоділи його грошовими коштами в сумі 250 грн, паспортом громадянина України, водійським посвідченням і свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу Mercedes-Benz-208, н.з. НОМЕР_1 ., заподіявши ОСОБА_9 майнової шкоди на суму 250 грн.

Крім того, 19 лютого 2019 року приблизно о 23:00 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи на вул. Мистецькій, 13 у м. Лубнах Полтавської області, будучи особами, які раніше вчинили розбій, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння чужим майном, вчинили розбійний напад на ОСОБА_10 , поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я останнього, під час якого завдали не менше 10 ударів руками, ногами в область голови й тіла ОСОБА_10 , заподіявши йому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та заволоділи його мобільним телефоном «Redmi 4Х Gold» вартістю 1 621,67 грн, гаманцем вартістю 450 грн з грошовими коштами в сумі 400 грн, завдавши ОСОБА_10 майнової шкоди на загальну суму 2 471,67 грн.

20 лютого 2019 року приблизно о 01:00 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи в кафе «Шоколадка» на пл. Ярмарковій у м. Лубнах Полтавської області, діючи за попередньою змовою групою осіб, повторно таємно викрали зі столу належний ОСОБА_11 мобільний телефон «HUAWEI Р smart+», вартістю 6 000 грн, заподіявши їй майнової шкоди на вказану суму.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 20 березня 2023 рокуапеляційні скарги захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 залишив без задоволення, а вказаний вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, захисник ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 просить змінити судові рішення та перекваліфікувати дії ОСОБА_7 і ОСОБА_8 з ч. 4 ст. 187 на ч. 1 ст. 121 КК України, з ч. 2 ст. 187 на ч. 2 ст. 125 КК України, призначити їм покарання за: ч. 1 ст.121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; ч. 2 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ч. 2 ст. 185 КК України у виді арешту на строк 3 місяці; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно ОСОБА_7 і ОСОБА_8 визначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 і ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням і покласти на них обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

На обґрунтування своїх вимог посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинувачених. Вказує, що судами неповно з`ясовано обставини в провадженні та не здобуто достатньо доказів на підтвердження винуватості його підзахисних у вчиненні розбійних нападів на потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , у зв`язку з чим їх дії за ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України неправильно кваліфіковано. Вказує на те, що протоколи слідчих експериментів за участю ОСОБА_7 і ОСОБА_8 є недопустимими доказами, оскільки ці слідчі дії були проведені без захисника, про участь якого просили підозрювані. Також зазначає про те, що в матеріалах провадження відсутній протокол затримання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 з роз`ясненням їм їх прав, у зв`язку з чим є недопустимими доказами протоколи огляду від 22 лютого 2019 року, оскільки не містять підписів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про роз`яснення їм процесуальних прав. Крім того стверджує про те, що пред`явлення осіб для впізнання за участю потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 були проведені з порушеннями вимог ч. 2 ст. 228 КПК України, а отже протоколи цих слідчих дій є недопустимими доказами. Також захисник посилається на порушення права на захист його підзахисних, оскільки захисники в суді першої інстанції здійснювали пасивний та неефективний захист ОСОБА_7 і ОСОБА_8 (не оскаржували ухвали про продовження строків тримання під вартою, не заявляли клопотань по справі). Вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам засуджених внаслідок суворості. Вважає, що суд при призначенні ОСОБА_7 і ОСОБА_8 реальної міри покарання належно не врахував фактичних обставин справи, їх молодий вік, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, думку потерпілих, які просили суворо не карати,часткове відшкодування матеріальної шкоди, позитивні характеристики ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , те, що вони раніше не судимі. Апеляційний суд не зважив на допущені порушення, не дослідив повторно доказів та необґрунтовано відхилив вимоги апеляційних скарг сторони захисту.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційні скарги сторони захисту необґрунтованими та просив залишити їх без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Висновки судових інстанцій щодо винуватості ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 185 КК України та кваліфікація їх дій захисником у касаційних скаргах не оспорюються, а тому не переглядаються.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому за правилами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Захисник у касаційних скаргах, серед іншого, посилається наневідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також не погоджується з оцінкою доказів, ставить їх під сумнів. Втім наведене, з огляду на положення статей 433 438 КПК України, не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції і не є предметом перегляду.

Водночас, перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , з огляду на наведені вимоги закону, Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився і апеляційний суд, відповідно до приписів ст. 370 КПК України вмотивував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно зі ст. 94 КПК України.

Такими доказами, зокрема, є:

- показання потерпілого ОСОБА_9 , який суду пояснив, що 19 лютого 2019 року приблизно о 04:00, коли він перебував у неосвітленому місці біля входу в місцевий парк у м. Лубнах, на нього здійснили напад ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ще одна особа, побили та заволоділи його документами і коштами в сумі 250 грн;

- показання потерпілого ОСОБА_10 , з яких видно, що 19 лютого 2019 року о 22:00 на вул. Мистецькій, 13 на нього здійснили напад ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, які почали відбирати у нього мобільний телефон, а коли потерпілий почав чинити опір, нападники збили його з ніг, почали бити, а потім заволоділи мобільним телефоном «Redmi4X Gold» і гаманцем з грошовими коштами в сумі 400 грн;

- показання свідка ОСОБА_13 , який пояснив, що взимку 2019 року купив у ОСОБА_7 мобільний телефон «Redmi4X Gold», а згодом стало відомо, що він належав ОСОБА_10 ;

- дані технічних носіїв інформації з відеозаписами з камер спостереження магазинів на пл. Ярмарковій у м. Лубнах, якими зафіксовано факт тривалого переслідування нападниками ОСОБА_10 перед вчиненням розбою щодо останнього;

- дані протоколів пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 ;

- дані слідчих експериментів за участю потерпілих; показання експерта ОСОБА_14 ;

- дані висновків судово-медичних експертиз № 54 від 12 квітня 2019 року та № 56 від 25 березня 2019 року щодо локалізації, часу, механізму утворення та ступеню тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілих.

Також, як убачається з досліджених місцевим судом даних протоколів слідчих експериментів і відеозаписів до них, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 під час слідчих дій, у присутності двох понятих розповіли про обставини вчинення розбійних нападів на потерпілих та продемонстрували, яким чином вони разом з особою, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, завдавали удари потерпілим ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та заволоділи їх речами. При цьому вони вільно орієнтувались на місцевості, добровільно відтворювали обставини й механізм вчинення злочинних дій. Під час проведення цих слідчих дій будь-яких доповнень та зауважень від учасників слідчих дій, не надходило.

Отже, наведені та інші докази, яким місцевий суд дав оцінку в сукупності та взаємозв`язку відповідно до ст. 94 КПК України, свідчать про обґрунтованість висновків судових інстанцій про те, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 з метою заволодіння майном потерпілих вчинили напади на останніх, під час яких ОСОБА_9 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_10 - легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Ці ж саме докази спростовують доводи касаційних скарг сторони захисту про те, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 лише завдали потерпілим тілесних ушкоджень, не маючи наміру заволодівати їх майном.

Що стосується доводів захисника про порушення вимог КПК під час досудового розслідування та судового розгляду справи, то колегія суддів зазначає про таке.

Так, апеляційний суд, перевіряючи доводи сторони захисту щодо порушення права на захист обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 під час слідчих експериментів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що таких порушень органами досудового розслідування не допущено.

Як убачається з відеозаписів до протоколів слідчих експериментів за участю ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , слідчий перед проведенням вказаних слідчих дій детально роз`яснив ОСОБА_7 і ОСОБА_8 їх процесуальні права, зокрема право на захист, проте від участі захисника на даній стадії вони відмовилися. Крім того, на час проведення слідчих експериментів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підозрювались у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України не є особливо тяжким, а тому відповідно до вимог ст. 52 КПК України участь захисника була не обов`язковою.

Доводи захисника у касаційних скаргах стосовно недопустимості як доказу протоколів пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , є неприйнятними.

Процедура проведення пред`явлення особи для впізнання регулюється статтями 223 та 228 КПК України. Вимоги до протоколу про проведення вказаної слідчої дії, окрім ст. 104 КПК України, закріплені у ст. 231 цього Кодексу.

Дані протоколу пред`явлення особи для впізнання суд оцінює з точки зору належності, допустимості, достовірності за правилами ст. 94 КПК України. При цьому відомості, що зафіксовані у відповідному протоколі, є складовим компонентом змісту документа як окремого процесуального джерела доказів, де фіксуються його хід та результати (статті 103 104 КПК України).

Оскільки критерієм визнання допустимості протоколу пред`явлення особи для впізнання, перш за все, є проведення слідчої дії з дотриманням процедури, визначеної законом, то наявність незначних розбіжностей не може автоматично свідчити про недопустимість такого доказу. Адже вирішальним для такого висновку є з`ясування питання, чи дотримано органами досудового розслідування встановленого законом порядку проведення пред`явлення особи для впізнання.

З досліджених місцевим судом відповідних протоколів від 21 лютого 2019 року вбачається, що потерпілим ОСОБА_9 і ОСОБА_10 було пред`явлено для впізнання 4 особи чоловічої статі, які не мали різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. З-поміж цих осіб потерпілі за рисами обличчя, волоссям, формами щелепи й носа впізнали ОСОБА_7 і ОСОБА_8 як осіб, які вчинили на них розбійний напад.

Під час проведення впізнання органом досудового слідства був дотриманий процесуальний порядок проведення цих слідчих дій та складені відповідні протоколи, які в повному обсязі відповідають вимогам кримінального процесуального закону. Їх проведено за участю понятих, підписано всіма особами, які були присутні під час процесуальних дій, жодних зауважень або клопотань від учасників не надходило.

Колегія суддів вважає, що судові інстанції дотримались вимог ст. 94 КПК України під час оцінки цих доказів і зазначені протоколи обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку.

Доводи захисника про те, що у справі відсутні протоколи затримання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 із роз`ясненням їм їх процесуальних прав, внаслідок чого є недопустимими доказами протоколи огляду речей ОСОБА_7 і ОСОБА_8 від 22 лютого 2019 року, в яких, на думку захисника, відсутні їх підписи про роз`яснення їм прав під час цієї слідчої дії, то колегія суддів зазначає про таке.

Як убачається з матеріалів провадження ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у порядку ст. 208 КПК України не затримувалися. 21 лютого 2019 року їм було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187 КК України, та роз`яснено їх процесуальні права.

В подальшому, 22 лютого 2019 року слідчим за участю підозрюваних було проведено огляди виданих ними речей. При цьому ОСОБА_7 і ОСОБА_8 також були роз`яснені їх процесуальні права, про що свідчать самі протоколи, які ними підписані. Жодних зауважень і доповнень від ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не надходило. Огляди проведені за участю двох понятих, у відповідності до вимог статей 223 237 КПК України.

За таких обставин колегія суддів не вбачає процесуальних порушень з боку судових інстанцій під час оцінки цих доказів і їх правильно визнано допустимими.

Аргументи захисника ОСОБА_6 про неефективність захисту його підзахисних ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в суді першої інстанції внаслідок неналежного виконання захисниками ОСОБА_15 і ОСОБА_16 своїх обов`язків є необґрунтованими.

Ефективність захисту не є тотожним досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

Як видно з матеріалів справи, адвокати ОСОБА_15 і ОСОБА_16 здійснювали захист ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у суді першої інстанції. Під час розгляду кримінального провадження вказані адвокати здійснювали захист обвинувачених у межах обраної з ними правової позиції, активно захищали інтереси ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , зокрема, допитували потерпілих, свідків, оспорювали достовірність, допустимість і достатність наданих прокурором доказів, наводили доводи щодо помилкової кваліфікації дій обвинувачених та спростовували пред`явлене обвинувачення в цій частині, порушували питання про зміну підзахисним запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який, при цьому ОСОБА_7 і ОСОБА_8 від послуг адвокатів не відмовлялися, на якість юридичних послуг не скаржилися і не порушували перед судом питання про залучення інших адвокатів для здійснення їх захисту. Об`єктивних даних про неналежне виконання адвокатами професійних обов`язків, які б могли призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , передбачених частиною третьою ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3 і 4 ст. 42 КПКУкраїни, у матеріалах справи не міститься.

Те, що адвокати ОСОБА_15 і ОСОБА_16 не оскаржували ухвали місцевого суду про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , не свідчить про те, що обвинувачені не були забезпечені ефективним захистом.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав ставити під сумнів висновки судових інстанцій і, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України кваліфіковані правильно.

Що стосується призначеного ОСОБА_7 і ОСОБА_8 покарання, то колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Статтею 65 КК України визначено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкціях частин статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного, та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, при призначенні ОСОБА_7 і ОСОБА_8 покарання місцевий суд, з яким правильно погодилася й апеляційна інстанція, зокрема, врахував ступінь тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, дані про особи засуджених, а саме: їх характеристики за місцем проживання, відсутність судимостей та перебування на обліках у психіатра і нарколога, часткове відшкодування шкоди потерпілим, те, що вони не працюють, а також відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Також, судовими інстанціями враховані й конкретні обставини вчинення злочинів, зокрема, те, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , вчиняючи розбійні напади у нічний період доби, діяли агресивно, завдавали удари потерпілим до каліцтва навіть у той час, коли останні вже не могли чинити опору (потерпілому ОСОБА_9 спричинили тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких він став інвалідом по зору, а ОСОБА_10 втратив свідомість), а в подальшому, через незначний проміжок часу, ще й таємно викрали у потерпілої ОСОБА_11 мобільний телефон.

З огляду на наведені обставини колегія суддів вважає, що покарання засудженим ОСОБА_7 і ОСОБА_8 призначено місцевим судом відповідно до вимог закону, яке за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для їх виправлення й попередження нових злочинів, відповідає вимогам статей 50 65 КК України. Підстав вважати, що таке покарання є явно несправедливим через суворість, немає.

Доводи у касаційних скаргах захисника про те, що місцевий суд безпідставно не визнав обставиною, яка пом`якшує його підзахисним покарання - щире каяття, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Щире каяття характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого кримінального правопорушення, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася.Проте, поведінка ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , які вину у вчиненні розбійних нападів визнали лише частково, намагаючись уникнути відповідальності за вчинене, свідчить про відсутність в них щирого каяття.

Посилання у касаційних скаргах захисника на наявність, на його думку, пом`якшуючої покарання обставини - активного сприяння розкриттю злочину, є безпідставними.

Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення як обставина, яка пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. Така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 674/1608/17.

Проте, як убачається з матеріалів провадження, попередніми судовими інстанціями не була встановлена така обставина, оскільки ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не надавали активної допомоги слідству в установленні нових фактів і обставин кримінальних правопорушень, які органом досудового розслідування були встановлені самостійно. Колегія суддів погоджується з такими висновками.

Що стосується неврахування судами попередніх інстанцій думки потерпілих, то їх враховано в сукупності з іншими обставинами. Водночас колегія суддів звертає увагу й на те, що така думка не обмежує суд у реалізації ним дискреційних повноважень, передбачених законом при призначенні покарання, та не є вирішальною.

Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 405 404 КПК України.

Апеляційний суд ретельно перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту, надав на них вичерпні відповіді та обґрунтовано залишив скарги без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу.

Вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що не відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, немає підстав.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, які б давали підстави для скасування судових рішень, не встановлено.

За таких обставин касаційні скарги захисника не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2021 рокута ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 березня 2023 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3