Постанова

Іменем України

04 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 539/2138/18

провадження № 61-19798св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту вступу в управління або володіння спадковим майном.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка була бабусею позивача. Після її смерті відкрилась спадщина, яка складалась із будинковолодіння, яке розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 та земельної ділянки (паю) площею 3,89 умовних кадастрових гектарів, яка перебувала в колективній власності ЕКСП «Сула» с. Войниха, Лубенського району, Полтавської області та належала спадкодавцю на підставі свідоцтва на право на земельну частку пай серії НОМЕР_1.

Відповідно до заповіту від 22 березня 1994 року все належне майно ОСОБА_3 заповіла своїм онучкам: позивачці - ОСОБА_1 та відповідачці - ОСОБА_2 .

Із заявою про прийняття спадщини в 6-ти місячний термін після смерті бабусі вона до нотаріальної контори не зверталася, хоч фактично вступила у володіння спадковим майном, зокрема домоволодінням, в якому періодично проживала та вела підсобне господарство до моменту його продажу, тому вважає, що належно прийняла спадщину згідно до діючих на той момент норм статті 549 ЦК УРСР

(1963 року).

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак постановою нотаріуса

від 10 квітня 2018 року їй відмовлено у вступі у спадщину та повідомлено про успадкування всього спадкового майна померлої ОСОБА_3 спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 22 жовтня 2018 року, просила встановити факт її вступу у володіння будинковолодінням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та яке належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , стягнути з відповідача судові витрати.

Встановлення вказаного факту їй необхідне для оформлення свідоцтва про право на спадщину на земельний пай (земельну ділянку площею 3,89 умовних кадастрових гектарів, яка перебувала в колективній власності ЕКСП «Сула»

с. Войниха, Лубенського району, Полтавської області).

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 липня

2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту вступу в управління або володіння спадковим майном на підставі пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України передано на розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач належними та допустимими доказами не довів свої позовні вимоги в частині фактичного прийняття спадщини після смерті спадкодавця, крім того суд врахував подану ОСОБА_1 заяву про відмову від прийняття спадщини, як небажання останньої приймати та оформлювати спадщину за заповітом.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

01 листопада 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 рокута передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд з метою об?єктивного розгляду справи, у разі якщо у нього виникли сумніви щодо достовірності того чи іншого доказу (в даному випадку довідки сільської ради), з метою об?єктивного та всебічного розгляду справи, мав направити відповідний уточнюючий запит або звернути увагу сторін на дану обставину з метою надання додаткових підтверджень щодо підстав видачі довідки.

Доводи інших учасників справи

03 січня 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У грудні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи

22 березня 1994 року ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений виконавчим комітетом Войнихівської сільської ради, відповідно до якого

ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, взагалі все те, на що вона має право по закону заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних долях кожній.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До майна спадкодавця ОСОБА_3 другою Лубенською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 200/316.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 10 квітня 2000 року № 7, видане на підставі рішення виконавчого комітету Войнихівської сільської ради,

ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок, який розташований в

АДРЕСА_1 .

Спадщину після померлої ОСОБА_3 прийняла її онука ОСОБА_2 згідно заяви від 12 березня 2001 року.

Згідно заяви від 11 березня 2001 року, що подана до нотаріальної контори та зареєстрована за вх. № 100, ОСОБА_1 відмовилась від спадщини по заповіту ОСОБА_3 на користь сестри - ОСОБА_2

12 березня 2001 року Другою Лубенською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 щодо спадкового майна ОСОБА_3 .

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 548 ЦК УРСР 1963 року (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Аналіз змісту статей 548 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

За правилами статі 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

У постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12 зроблено висновок, що «відповідно до статей 524 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого. Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Згідно з положеннями статей 549 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину».

Аналогічний за змістом висновок зроблений Верховним Судом у постанові

від 30 червня 2020 року у справі № 145/1448/17 (провадження № 61-46925св18).

За таких обставин, суди обґрунтовано зробили висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного вступу в управління та користування спадковим майном.

Разом з цим, Верховний Суд звертає увагу на правила частини другої статті 411 ЦПК України, згідно якої судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Заявник не оскаржував ухвалу Лубенського Міськрайонного суду Полтавської області від 04 липня 2018 року, а матеріали справи не містять доказів, що під час розгляду справи Києво-Святошинським районним судом Київської області, заявник заявляв про непідсудність даної справи. Крім того, за правилами статті 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Аргументи заявника щодо обов?язковості суду витребування відповідних доказів є безпідставними, оскільки в силу правил частини сьомої статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до правил статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня

1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня

2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська