№ 539/2612/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 539/2612/21

провадження № 61-1414св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Лубнифарм»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Лубнифарм» на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Бутенко С. Б., Гальонкіна С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2021 року Акціонерне товариство «Лубнифарм» (далі - АТ «Лубнифарм») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про вчинення дій та визнання торговельної марки добре відомою, в якому просило: визнати позначення « ЦИТРАМОН » добре відомою торговельною маркою в Україні станом на 01 січня 1992 року на ім`я АТ «Лубнифарм» для товарів 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП) «Фармацевтичні препарати»; заборонити ОСОБА_1 використовувати позначення «ЦИТРАМОЛ», що є імітацією, здатною викликати змішування з добре відомою торговельною маркою «ЦИТРАМОН» на ім`я АТ «Лубнифарм» для товарів 05 класу МКТП «Фармацевтичні препарати».

Позов обґрунтовано тим, що основним напрямком діяльності фармацевтичного підприємства АТ «Лубнифарм» є розробка і виробництво готових лікарських засобів для зовнішнього і внутрішнього застосування у вигляді таблеток, настоянок, екстрактів, мазей, гелів, лініментів, ін`єкційних розчинів, а також виробів медичного призначення. Номенклатура підприємства складає більше 100 найменувань і має широкий спектр фармакологічної дії. Реалізовуючи свої цілі, дотримуючись саме таких принципів, АТ «Лубнифарм» упевнено розвивається в умовах жорсткої конкурентної боротьби. ВАТ «Лубнифарм» є першим в Україні фармацевтичним підприємством, яке почало виробництво та реалізацію лікарського засобу «ЦИТРАМОН». Виробництво лікарського засобу «ЦИТРАМОН» почалося Виробничо-аграрним хіміко-фармацевтичним об`єднанням «Лубнихімфарм» ще у 1986 році. Починаючи з 1996 року ВАТ «Лубнифарм» почало виробництво та реалізацію таблеток «ЦИТРАМОН У». Починаючи з 2012 року ВАТ «Лубнифарм» почало виробництво та реалізацію таблеток «ЦИТРАМОН-ФОРТЕ», що підтверджується «Основные технико-экономические показатели Лубенского Химфармзавода» и «Основные технико-экономические показатели «ОАО Лубныфарм» за 1981-2016 роки, в який відображена інформація про плановий та фактичний обсяг виробництва лікарського засобу «ЦИТРАМОН», «ЦИТРАМОН У», та «ЦИТРАМОН-ФОРТЕ».

Водночас, ВАТ «Лубнифарм» здійснювало заходи з охорони інтелектуальної власності, зокрема позначення «ЦИТРАМОН У», зареєстровано як торговельну марку, що підтверджується свідоцтвом від 15 травня 2002 року № 24778, дата подачі заявки 24 лютого 1997 року. Також позивач звернувся до Національного органу інтелектуальної власності про реєстрацію позначення «ЦИТРАМОН-ФОРТЕ» як торговельну марку, що підтверджується заявкою від 27 квітня 2018 року № т201810275. Фактично позивач зареєстрував серію знаків. Вказані знаки, поряд із позначенням «ЦИТРАМОН», використовуються як реєстраційні та торговельні назви надзвичайно популярних серед населення України лікарських засобів «ЦИТРАМОН», «ЦИТРАМОН У», «ЦИТРАМОН-ФОРТЕ», що підтверджується відповідними реєстраційними посвідченнями.

01 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до позивача з пропозицією випуску для подальшої самостійної дистрибуції біологічно активної добавки від головного болю «ЦИТРАМОЛ». Водночас надала необхідну для випуску технічну документацію та макет індивідуального пакування препарату. В ході ділової зустрічі з цього питання позивач відмовив у співпраці відповідачу з мотивів того, що випуск препарату «ЦИТРАМОЛ» порушуватиме право інтелектуальної власності позивача, зокрема, через схожість до ступеня змішування позначення «ЦИТРАМОЛ» із добре відомою торговельною маркою «ЦИТРАМОН», належною позивачу, що фактично є імітацією торговельної марки «ЦИТРАМОН». Зважаючи на однакову терапевтичну дію препаратів, позивач вказав на неприпустимість використання позначення «ЦИТРАМОЛ» відповідачем для препарату (біологічно активної добавки), оскільки таке використання не лише порушить право інтелектуальної власності позивача, а й водитиме в оману споживачів фармацевтичної продукції через високу імовірність сплутування. Аналогічні мотиви позивача стосувалися відмови у здійсненні давальницького виробництва продукції.

Такі висновки базувалися на тому, що фонетичне звучання та семантичні ознаки, а також терапевтична дія препарату дуже схожі з добре відомим в Україні знаком « ЦИТРАМОН », настільки, що їх можна сплутати. Крім цього, зорове враження від упаковки препарату «ЦИТРАМОЛ» викликатиме асоціацію із позивачем, начебто, цей товар виробляється саме позивачем.

Зважаючи на це, позивач відмовив у сумісному виготовленні продукту з торговою назвою « ЦИТРАМОЛ » та попередив відповідача, що випуск препарату із торговельною назвою « ЦИТРАМОЛ » порушуватиме належні позивачу права інтелектуальної власності, отже, випуск такого продукту неможливий. Однак відповідач вказала, що незважаючи на відмову позивача, вважає свій продукт «ЦИТРАМОЛ» оригінальним препаратом, який не є схожим із препаратом виробництва позивача під торговельною маркою «ЦИТРАМОН», і продовжить підготовку до випуску. Проте позивач вважає позначення « ЦИТРАМОЛ » фактично співзвучним із торговельною маркою « ЦИТРАМОН », що у свою чергу дає підстави для висновку, що позначення є імітацією, здатною викликати змішування з торговельною маркою «ЦИТРАМОН», і використовується до подібних продуктів. Продовження відповідачем підготовки до використання позначення «ЦИТРАМОЛ» та фактичне використання в діловій та технічній документації свідчать про порушення прав інтелектуальної власності позивача та визначаються як використання без дозволу позивача добре відомої торговельної марки «ЦИТРАМОН».

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 липня 2021 року позов АТ «Лубнифарм» задоволено. Визнано позначення «ЦИТРАМОН» добре відомою торговельною маркою в Україні станом на 01 січня 1992 року на ім`я АТ «Лубнифарм» для товарів 05 класу МКТП «Фармацевтичні препарати». Заборонено ОСОБА_1 використовувати позначення «ЦИТРАМОЛ», що є імітацією, здатною викликати змішування з добре відомою торговельною маркою «ЦИТРАМОН» на ім`я АТ «Лубнифарм» для товарів 05 класу МКТП «Фармацевтичні препарати». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Лубнифарм» судовий збір у розмірі 4 540,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги АТ «Лубнифарм», суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником добре відомої торговельної марки «ЦИТРАМОН», тому останній має право забороняти застосування позначення «ЦИТРАМОЛ» з підстав того, що позначення «ЦИТРАМОЛ» є імітацією, здатною викликати змішування з торговельною маркою «ЦИТРАМОН», що може бути визнана добре відомою в Україні станом на 01 січня 1992 року на ім`я АТ «Лубнифарм» для товарів 05 класу МКТП «Фармацевтичні препарати».

Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПрАТ «ФФ «Дарниця»), яке не брало участі у справі, подало апеляційну скаргу.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця» задоволено. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову АТ «Лубнифарм».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що ПрАТ «ФФ «Дарниця» має обґрунтовану заінтересованість щодо вирішення питання про визнання позначення «ЦИТРАМОН» добре відомою торговельною маркою на ім`я АТ «Лубнифарм».

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції вирішив питання, яке стосується прав та законних інтересів ПрАТ «ФФ «Дарниця», без залучення його до участі у справі, без врахування його позиції, тому порушив норми процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини першої, частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, не дивлячись на те, що вимога позивача про визнання торговельної марки добре відомою виходить за географічні межі району територіальної підсудності та має загальнодержавне значення, а наслідки постановлення такого рішення надають його власнику правову охорону на всі товари і послуги під цією торговельною маркою, яка визнається на міжнародному рівні, заходів щодо перевірки доводів позивача не вжив, а саме, маючи можливість (доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень та Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки), питання наявності прав власника на торговельну марку «ЦИТРАМОН» чи наявності прав власника на інші торговельні марки основним елементом яких є вказане позначення не перевірив. Результатом вказаних дій став той факт, що поза увагою суду залишилися обставини, які суттєво можуть вплинути на його висновки і дослідження яких є невід`ємною частиною оцінки доказів щодо вимоги про визнання торговельної марки «ЦИТРАМОН» добре відомою на ім`я АТ «Лубнифарм».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У січні 2022 року АТ «Лубнифарм» із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- дійшов помилкового висновку про те, що ПрАТ «ФФ «Дарниця» має право на апеляційне оскарження, оскільки суд першої інстанції не вирішив питання про його права та інтереси;

- фактично не переглядав рішення суду першої інстанції по суті спору, тим самим ухилився від вирішення спору;

- не звернув увагу на те, що предметом цієї справи є визнання знака для товарів і послуг « ЦИТРАМОН » добре відомим в Україні станом на 01 січня 1992 року стосовно АТ «Лубнифарм», тому посилання ПрАТ «ФФ «Дарниця» на ймовірність безперешкодного добросовісного використання позначення «ЦИТРАМОН» у торговельній назві лікарських засобів не можуть підтвердити чи спростувати відповідність позначення «ЦИТРАМОН» умовам надання правової охорони, що встановлені частиною другою статті 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», які є доречними при визнанні знаків добре відомими;

- не врахував, що ймовірність безперешкодного добросовісного використання позначення « ЦИТРАМОН », в межах цього провадження, повинна ґрунтуватись на відповідному судовому рішенні, винесеному за результатами провадження зацікавленої особи;

- проігнорував те, що станом на 01 січня 1992 року (дата визнання позначення « ЦИТРАМОН » добре відомим), ПрАТ «ФФ «Дарниця» не використовувало жодним чином це позначення у власній господарській діяльності, натомість, позивач надав належні, достовірні докази щодо безперервного використання спірного позначення як власної торговельної марки з 1986 року, поширення цієї марки територією України та інших держав саме позивачем;

- не звернув увагу на те, що відмова у задоволенні позовних вимог за результатами апеляційного провадження, ініційованого апелянтом, повинна ґрунтуватися на цивільно-процесуальних засадах захисту цивільних прав та інтересів, а апелянт таких фактів не наводив;

- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/2012, від 12 березня 2020 року у справі № 160/4130/19, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 760/16859/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 760/23323/17?ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17.

Крім того, касаційна скарга містить клопотання АТ «Лубнифарм» про розгляд справи за участю його представника.

У травні 2022 року ПрАТ «ФФ «Дарниця» електронною поштою подало до Верховного Суду заяву про поворот виконання рішення суду, в якій просило допустити поворот виконання рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 липня 2021 року у справі № 539/2612/21.

Також у травні 2022 року ПрАТ «ФФ «Дарниця» із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ «Лубнифарм», в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 січня 2022 року касаційну скаргу АТ «Лубнифарм» на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2022 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, поновлено АТ «Лубнифарм» строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року; відкрито касаційне провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 539/2612/21із Лубенського міськрайонного суду Полтавської області; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У травні 2022 року матеріали справи № 539/2612/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання АТ «Лубнифрам» про розгляд справи за участі його представника; справу № 539/2612/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент розгляду справи АТ «Лубнифарм» було власником свідоцтва № 24778 на знак для товарів і послуг «ЦИТРАМОН У», що зареєстрований для 05 класу МКТП «Фармацевтичні препарати». Заявку № 97020473 на реєстрацію знака подано 24 лютого 1997 року; публікацію відомостей про видачу свідоцтво здійснено 15 лютого 2002 року у бюлетені № 5.

Також відповідно до заявки від 27 квітня 2018 року № m201810275 позивач звернувся до Національного органу інтелектуальної власності про реєстрацію позначення «ЦИТРАМОН-ФОРТЕ» як торговельної марки.

Під час ділової зустрічі з цього питання позивач відмовив у співпраці відповідачу з мотивів того, що випуск препарату «ЦИТРАМОЛ» порушуватиме право інтелектуальної власності позивача, зокрема через схожість до ступеня змішування позначення «ЦИТРАМОЛ» із добре відомою торговельною маркою «ЦИТРАМОН», належною позивачу, що фактично є імітацією торговельної марки «ЦИТРАМОН».

Також судами встановлено, що ПрАТ «ФФ «Дарниця» є власником таких торговельних марок: « ЦИТРАМОН ЕКСТРА » (свідоцтво від 28 листопада 2007 року № 105565); «ЦИТРАМОН ЕКСТРА» (свідоцтво від 21 травня 2008 року № 116777); «ЦИТРАМОН МЕГА» (свідоцтво від 18 січня 2011 року № 149704); «ЦИТРАМОН МАКСІ» (свідоцтво від 18 січня 2011 року № 149705); «ЦИТРАМОН» (свідоцтво від 14 жовтня 2011 року № 161029); «ЦИТРАМОН МАКСІ» (свідоцтво від 19 жовтня 2011 року № 162780).

У провадженні Господарського суду міста Києва з вересня 2020 року на розгляді перебуває справа № 910/13988/20 за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до АТ «Лубнифарм» про визнання торговельної марки добре відомою та визнання недійсним свідоцтва України № 24778 на знак для товарів і послуг, зобов`язання вчинити певні дії і припинення порушення прав інтелектуальної власності.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

Отже, частина перша статті 352 ЦПК України визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

У своєму рішенні від 01 грудня 2004 року у справі № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути (зберегти) певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття (збереження) відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 15 грудня 1993 року № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» знак - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Відповідно до статті 492 Цивільного кодексу України та частини другої статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Згідно з пунктом 4 статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру («Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг»), і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» при визначенні того, чи є торговельна марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: ступінь відомості чи визнання торговельної марки у відповідному секторі суспільства; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання торговельної марки; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого просування торговельної марки, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках чи виставках товарів та/або послуг, щодо яких торговельна марка застосовується; тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій та/або заявок на реєстрацію торговельної марки за умови, що торговельна марка використовується чи є визнаною; свідчення успішного відстоювання прав на торговельну марку, зокрема територія, на якій торговельну марку визнано добре відомою компетентними органами; цінність, що асоціюється з торговельною маркою.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Лубнифарм», апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що ПрАТ «ФФ «Дарниця» має обґрунтовану заінтересованість щодо вирішення питання про визнання позначення «ЦИТРАМОН» добре відомою торговельною маркою на ім`я АТ «Лубнифарм».

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції вирішив питання, яке стосується прав та законних інтересів ПрАТ «ФФ «Дарниця» без залучення його до участі у справі, без врахування його позиції, тому порушив норми процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини першої, частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Водночас апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції, не дивлячись на те, що вимога позивача про визнання торговельної марки добре відомою виходить за географічні межі району територіальної підсудності та має загальнодержавне значення, а наслідки постановлення такого рішення надає його власнику правову охорону на всі товари і послуги під такою торговельною маркою, яка визнається на міжнародному рівні, заходів щодо перевірки доводів позивача не вжив, а саме, маючи можливість (доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень та Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки), питання наявності прав власника на торговельну марку «ЦИТРАМОН» чи наявності прав власника на інші торговельні марки, основним елементом яких є вказане позначення не перевірив. Результатом вказаних дій став той факт, що поза увагою суду залишилися обставини, які суттєво можуть вплинути на його висновки і дослідження яких є невід`ємною частиною оцінки доказів щодо вимоги про визнання торговельної марки «ЦИТРАМОН» добре відомою на ім`я АТ «Лубнифарм».

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ПрАТ «ФФ «Дарниця» має право на апеляційне оскарження, оскільки суд першої інстанції не вирішив питання про його права та інтереси, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно із чинним законодавством, зокрема Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, Порядком визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 15 квітня 2005 року № 228, наслідком визнання торгового знаку добре відомим в Україні є можливість забороняти його використання на товарах та послугах, що є неоднорідними з тими, для яких його визнано добре відомим, а також право власника знаку вимагати заборони використання позначення, складова частина якого відтворює добре відомий знак.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ПрАТ «ФФ «Дарниця» є власником таких торговельних марок: « ЦИТРАМОН ЕКСТРА » (свідоцтво від 28 листопада 2007 року № 105565); «ЦИТРАМОН ЕКСТРА» (свідоцтво від 21 травня 2008 року № 116777); «ЦИТРАМОН МЕГА» (свідоцтво від 18 січня 2011 року № 149704); «ЦИТРАМОН МАКСІ» (свідоцтво від 18 січня 2011 року № 149705); «ЦИТРАМОН» (свідоцтво від 14 жовтня 2011 року № 161029); «ЦИТРАМОН МАКСІ» (свідоцтво від 19 жовтня 2011 року № 162780).

Тобто визнання судом першої інстанції позначення «ЦИТРАМОН» добре відомим на ім`я АТ «Лубнифарм» безпосередньо стосується інтересів ПрАТ «ФФ «Дарниця» щодо його можливості безперешкодного добросовісного використання позначення «ЦИТРАМОН» у торговельній назві лікарських засобів, власником торговельних марок яких воно є.

Крім того, власний інтерес ПрАТ «Дарниця», як заінтересованої особи також полягає в тому, що між АТ «Лубнифарм» та ПрАТ «ФФ «Дарниця» був спір щодо визнання торговельної марки «ЦИТРАМОН» добре відомою, який розглядався у порядку господарського судочинства з 2020 року (справа № 910/13988/20). Суть спору зводиться до того, що вказані фармацевтичні підприємства є власниками торговельних марок, основним елементом яких є позначення «ЦИТРАМОН», та вже тривалий час займаються виробництвом лікарських засобів під цією маркою, а тому подальша їх доля в такій діяльності залежить від того, хто з них доведе належність їм зазначеної торговельної марки як добре відомої або в інший спосіб захистить свої інтелектуальні права на дану торгову марку.

Тому ПрАТ «ФФ «Дарниця» було наділене правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд фактично не переглядав рішення суду першої інстанції по суті спору, тим самим ухилився від вирішення спору, не відповідають дійсності. Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що апеляційний суд встановив обставини справи, здійснив належну перевірку і оцінку наявних у справі доказів, визнав подані позивачем докази недостатніми для визнання торговельної марки «ЦИТРАМОН» добре відомою станом на 01 січня 1992 року щодо АТ «Лубнифарм» та відмовив у задоволенні позову як з процесуальних підстав, так і по суті.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/2012, від 12 березня 2020 року у справі № 160/4130/19, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 760/16859/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, Верховний Суд також відхиляє з огляду на таке.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 760/23323/17, є необґрунтованими, оскільки викладені у наведеному судовому рішенні суду касаційної інстанції правові висновки щодо застосування частини першої статті 352 ЦПК України стосуються загального розуміння права осіб, які не брали участі у справі, на апеляційне оскарження судового рішення та питання його доведення. Висновок суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечить таким висновкам.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо заяви ПрАТ «ФФ «Дарниця» про поворот виконання рішення суду

Відповідно до частини першої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Оскільки предметом перегляду у цій справі є постанова апеляційного суду і Верховний Суд дійшов висновку про залишення її без змін, то відповідно до положень статті 444 ЦПК України підстав для задоволення заяви ПрАТ «ФФ «Дарниця» про поворот виконання рішення немає, відповідно його заява задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Лубнифарм» залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Заяву Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» про поворот виконання рішення залишити без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик