Постанова

Іменем України

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа 539/4987/19

провадження № 61-3177св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Засульська сільська рада Лубенського району Полтавської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня

2020 року, ухвалене у складі судді Даценка В. М., та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області (далі - Засульська сільська рада), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішень сільської ради.

Позовну заяву мотивувала тим, що у 1958 році ОСОБА_5 виділено у користування земельну ділянку площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій збудовано домоволодіння. У 1992 році це домоволодіння ОСОБА_5 подарувала їй та ОСОБА_4 .

Вказувала, що у 2007 році землекористувачі сусідньої земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самовільно встановили огорожу між їхніми земельними ділянками, захопивши частину її земельної ділянки, у зв`язку з чим площа зменшилась на 0,0053 га. Факт зміни площі її земельної ділянки визнано у листі Засульської сільської ради, проте, жодних дій щодо приведення площі у відповідність орган місцевого самоврядування не вчинив. Самовільні дії відповідачів позбавили її сім`ю облаштувати вільний проїзд на територію власного господарства.

Позивач вказувала, що у травні 2019 року, під час розгляду Лубенським міськрайонним судом Полтавської області справи № 539/2464/18 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до неї про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, вона дізналася, що рішенням Засульської сільської ради від 13 квітня 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_2 у натурі, та, начебто, під час виготовлення технічної документації спеціалістами із землеустрою проведено обстеження земельної ділянки відповідачів із встановленням меж земельної ділянки в натурі та межових знаків.

Рішенням Засульської сільської ради від 20 лютого 2018 року «Про затвердження акта від 28 листопада 2017 року» затверджено акт про безпідставну відмову громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_4

від підпису акта меж суміжних землекористувачів громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а рішенням від 13 квітня 2018 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,2262 га з кадастровим номером 5322886601:01:002:0591 в натурі, цільове призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позивач вважала, що оскаржувані рішення є незаконними, оскільки вона не була повідомлена про дату та час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі і про їх проведення не знала, а погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками є обов`язковою.

ОСОБА_6 просила суд скасувати рішення Засульської сільської ради від 20 лютого 2018 року «Про затвердження акта від 28 листопада

2017 року» та рішення Засульської сільської ради від 13 квітня 2018 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки кадастровий номер 5322886601:01:002:0591 в натурі, площею 0,2262 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

від 26 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня

2020 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що саме по собі непогодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 29 жовтня 2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

03 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі судді

Коломієць Г. В., поновлено строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, надано час для усунення недоліків.

24 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили всі фактичні обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Заявник стверджує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі

№ 263/11779/16-ц (провадження № 61-25486св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказували, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2020 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Будинок з надвірними будівлями, розташований по

АДРЕСА_2 у рівних частках належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно з договором дарування від 21 липня 1992 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 набули право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

З метою отримання у власність земельної ділянки під своїм будинком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Засульської сільської ради.

22 квітня 2008 року у присутності землекористувачів домоволодінь, розташованих по АДРЕСА_3 , встановлено спільну межеву лінію згідно з абрисом польових вимірів, про що складено акт.

28 листопада 2017 року, під час оформлення земельної ділянки

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , постійною комісією з врегулювання земельних питань Засульської сільської ради, встановлено, що спільна межа земельних ділянок сторін встановлена вірно і не порушує прав суміжного землекористувача, про що складено акт.

Рішенням Засульської сільської ради від 20 лютого 2018 року затверджено акт від 28 листопада 2017 року постійної комісії з врегулювання земельних питань про безпідставну відмову в погодженні гр. ОСОБА_1

і ОСОБА_4 акта меж суміжних землекористувачів ОСОБА_2

і ОСОБА_3 .

Рішенням Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області від 13 квітня 2018 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки кадастровий номер 5322886601:01:002:0591 в натурі, а також передано вказану земельну ділянку у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Суть спору між сторонами зводиться до побажань позивача встановити проїзд між земельними ділянками сторін, у межах земельної ділянки, відведеної оскаржуваним рішенням відповідачам.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом г) частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

У статті 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

У частині першій статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до частини п`ятої статті 158 ЗК України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

У разі відмови суміжного землекористувача підписати акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, згідно з частиною третьою статті 158 ЗК України між суміжними землекористувачами виникає земельний спір. Такий спір у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, вирішують органи місцевого самоврядування.

Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування визначено статтею 159 ЗК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

До подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження

№ 14-552цс18) та у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), в яких вказувала про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, необхідно вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають.

У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 листопада 2017 року постійна комісія з врегулювання земельних питань Засульської сільської ради встановила, що спільна межа земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 встановлена правильно і не порушує прав суміжних землекористувачів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідного орану місцевого самоврядування в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

ОСОБА_1 усупереч вимогам статті 81 ЦПК України не довела наявність у неї суб`єктивного права, яке підлягає захисту в суді.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц (провадження № 61-25486св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та

у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

У справі № 263/11779/16-ц встановлено, що на час отримання відповідачем державного акта на право приватної власності на земельну ділянку встановлено факт самовільного захоплення суміжної земельної ділянки,

а погодження меж земельної ділянки, виділеної відповідачу у власність, з усіма суміжними власниками та землекористувачами не було проведено. Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, спільна межа земельних ділянок встановлена вірно і не порушує прав суміжних землекористувачів.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.

Отже, суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

від 26 травня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 29 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник