ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 540/1537/19

адміністративне провадження № К/9901/14048/20

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої палати Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 540/1537/19

за позовом Комунального підприємства «Міський водоканал» до Міністерства фінансів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області, Міністерство розвитку громад та територій України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Міністерства фінансів України

на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року, ухвалене Дубровною В.А.

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Кравченка К.В., суддів Джабурія О.В., Запорожана Д.В.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування

1. В листопаді 2019 року Комунальне підприємство «Міський водоканал» (далі - позивач, КП «Міський водоканал») звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства фінансів України (далі - відповідач), в якому просили:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування субвенції КП «Міський водоканал» в порядку та на умовах, передбачених Постановою КМУ №332 від 18 травня 2017 року, договорами №17 від 24 листопада 2017 року на суму 3436945,95 грн; №28 від 19 грудня 2017 року на суму 825798,82 грн.; та доведення його до відома Казначейства;

1.2. зобов`язати Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції КП «Міський водоканал» в порядку та на умовах, передбачених Постановою КМУ №332 від 18 травня 2017 року, договорами №17 від 24 листопада 2017 року на суму 3436945,95 грн; на суму 825798,82 грн на загальну суму 4262744,77 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» було передбачено виділення субвенції з державного бюджету на погашення різниці в тарифах, у зв`язку з чим, у порядку визначеному Порядком та умовами надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року №332 (далі - Порядок №332), позивачем укладено договори про організацію взаєморозрахунків. Проте, кошти відповідної субвенції внаслідок бездіяльності відповідача та неприйняття відповідного рішення від Держказначейства до ГУ Держкажначейства перераховані не були. Позивач стверджує, що Порядком №332 саме відповідач визначений відповідальним державним органом, на який покладається завершення процедури проведення розрахунків шляхом виділення коштів субвенції, однак, не прийнявши рішення про перерахунок субвенції, відповідач тим самим унеможливив проведення розрахунків позивача з бюджетом та погашення заборгованості по податку на додану вартість, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року позов КП «Міський водоканал» задоволено.

3.1. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування субвенції КП «Міський водоканал» в порядку та на умовах, передбачених Постановою КМУ № 332 від 18 травня 2017 року, договорами № 17 від 24 листопада 2017 року на суму 3 436 945,95 грн; № 28 від 19 грудня 2017 року на суму 825798,82 грн; та доведення його до відома Державної казначейської служби України.

3.2. Зобов`язано Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції КП «Міський водоканал» в порядку та на умовах, передбачених Постановою КМУ № 332 від 18 травня 2017 року, договорами № 17 від 24 листопада 2017 року на суму 3 436 945,95 грн; на суму 825 798,82 грн, на загальну суму 4 262 744,77 грн та довести його до відома Державної казначейської служби України.

4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вихов з того, що Мінстерство фінансів України у порушення пункту 8 Порядку №332, не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених вище договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року № 332 та не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

4.1. Суди попередніх інстанцій з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, постанови Верховного суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10 та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 1740/1838/18 стосовно неможливості ставити гарантовані законом виплати та пільги в залежність від видатків бюджету, визнали безпідставними посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов`язань через значне невиконання у 2017 році запланованих надходжень з податку на додану вартість.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

5. 02 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства фінансів України, у якій скаржник просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністартивного позову повністю.

6. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження Міністерство фінансів України посилається на необхідності відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 1740/1838/18.

6.1. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом. Крім того, в порушення вимог підпункту 7 частини п`ятої статті 243 КАС України суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідача, однак не виклав окремим документом ухвалу щодо поновлення процесуального строку з обгрунтуванням поважності причин для поновлення строку у справі.

6.2. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються під час розгляду справи по суті і є підставою для прийняття рішення про відмову в позові.

6.3. Також скаржник зазначає, що звертався до Мінрегіону, як головного розпорядника коштів субвенції, та неодноразово доповідав Кабінету Міністрів України про неможливість проведення розрахунків за договорами про надання субвенції у зв`язку зі значним невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з податку на додану вартість, які у розумінні статті 31 Закону про Державний бюджет України на 2017 рік є основним джерелом проведення розрахунків за субвенцією. Крім того, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин статтю 23 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, відтак, бюджетний період 2017 року закінчився 31 грудня того ж року, після чого, на переконання заявника, договори про організацію взаєморозрахунків вважаються такими, що втратили чинність.

7. 02 червня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

8. Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 16 вересня 2020 року закінчено підготовчі дії у даній справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні у відповідності до приписів пункту 3 частини першої статті 340 та статті 343 КАС України.

Позиція інших учасників справи

10. 31 серпня 2020 року від КП «Міський водоканал» надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін. Позивач наголошує, що судами попередніх інстанцій встановлено та доведено, що позивач та всі залучені до цього процесу суб`єкти, окрім Мінфіну, вчинили необхідні дії, спрямовані на отримання КП «Міський водоканал» субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків відповідно до Порядку № 332. Однак, Мінфін в порушення пункту 8 Порядку № 332 не прийняв рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом та не довів його до відома Держказначейства.

11. Від третіх осіб відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами фактичні обставини справи

12. КП «Міський водоканал» включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як юридичну особу 28 липня 2004 року, з основним видом діяльності за КВЕД 36.00 - забір, очищення та постачання води.

13. Згідно довідки ГУ ДФС у Херсонській області №6418/10/21-22-17-0216 від 11 грудня 2017 року, за платником КП "Міський водоканал" (код ЄДРПОУ 32218122) станом на 01 грудня 2017 року обліковується заборгованість з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 2453932,04 грн (податковий борг), а також діючі розстрочені (відстрочені, реструктуризовані) грошові зобов`язання в сумі 1808812,73 грн.

14. 24 травня 2017 року позивачем супровідним листом №839/05 було подано до Херсонської обласної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах пакет документів для узгодження обсягів заборгованості з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися транспортувалися та постачалися населенню КП «Міський водоканал».

15. За результатами засідання обласної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах було прийнято рішення, оформлене протоколом від 09 червня 2017 року №1, про узгодження обсягів заборгованості з різниці в тарифах відповідно до Реєстрів, що додаються до цього протоколу.

16. Згідно пункт 2 Реєстру до протоколу №1 засідання обласної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах від 09 червня 2017 року, для КП «Міський водоканал» м. Нова Каховка сума заборгованості в тарифах для населення складає 14365688,66 грн.

17. Протоколом №3 від 20 червня 2017 року було розподілено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах між підприємствами надавачами послуг за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

18. Так, згідно п.6 Реєстру до протоколу №3 від 20 червня 2017 року КП «Міський водоканал» м. Нова Каховка було виділено з державного бюджету обсяг субвенцій у розмірі 14365688,66 грн, в тому числі з загального фонду 4844701,64 грн та зі спеціального фонду 9520987,02 грн.

19. 24 листопада 2017 року між ГУ ДКСУ в Херсонській області, Департаментом фінансів Херсонської ОДА, Фінансовим управлінням Новокаховської міської ради, Виконавчим комітетом Новокаховської міської ради та КП «Міський водоканал» укладено договір від №17 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ від 18 травня 2017 року №332 на загальну суму 3436945,95 грн для погашення податкового боргу КП «Міський водоканал», в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму такого реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) боргу.

20. 19 грудня 2017 року між тими самими сторонами укладено аналогічний договір №28 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ від 18 травня 2017 року №332 на загальну суму 825798,82 грн для погашення податкового боргу КП «Міський водоканал», в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму такого реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) боргу.

21. Умовами вищевказаних договорів, розроблених на основі Примірного договору про організацію взаєморозрахунків, затвердженого Постановою №332, процедура з перерахування суми коштів встановлена у такому порядку:

21.1. Казначейство на підставі рішення Мінфіну перераховує стороні 1 (Головному управлінню Державної казначейської служби у Херсонській області) договору про організацію взаєморозрахунків кошти, визначені у договорі про організацію взаєморозрахунків.

21.2. Головне управління Державної казначейської служби у Херсонській області перераховує отримані кошти на рахунок Департаменту фінансів Херсонської облдержадміністрації.

21.3. Департамент фінансів Херсонської облдержадміністрації, в свою чергу, перераховує дану суму коштів на рахунок Фінансового управління Новокаховської міської ради.

21.4. Фінансове управління Новокаховської міської ради перераховує дану суму коштів на рахунок Виконавчого комітету Новокаховської міської ради.

21.5. Виконавчий комітет Новокаховської міської ради перераховує дану суму коштів на рахунок КП "Міський водоканал".

22. Лише після перерахування Виконавчим комітетом Новокаховської міської ради коштів на спеціальний рахунок КП «Міський водоканал», який відкрито в ГУ ДКСУ в Херсонській області, КП «Міський водоканал» перераховує до загального фонду державного бюджету кошти для погашення податкового боргу, у тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму такого реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) боргу в сумі, визначеній кожним договором.

23. Листом від 08 грудня 2017 року №9-05/1/1226-20606 Державна казначейська служба України повідомила Мінфін та Мінрегіон про те, що за період з 23 листопада по 08 грудня поточного року надійшло та зареєстровано 47 договорів про організацію взаєморозрахунків на загальну суму 63805842,40 грн. До вказаного листа додано, зокрема, інформацію щодо переліку наявних договорів про організацію взаєморозрахунків із зазначенням надавачів послуг та видів перерахувань до державного бюджету із зазначенням про укладення з КП "Міський водоканал" договору про організацію взаєморозрахунків від 24 листопада 2017 року №17 на суму 3436945,95 грн.

24. Листом від 22 грудня 2017 року №9-05/1/1316-21652 Державна казначейська служба України повідомила Мінфін та Мінрегіон про те, що за період з 08 по 22 грудня поточного року надійшло та зареєстровано 38 договорів про організацію взаєморозрахунків на загальну суму 39006978,40 грн. До вказаного листа додано, зокрема, інформацію щодо переліку наявних договорів про організацію взаєморозрахунків із зазначенням надавачів послуг та видів перерахувань до державного бюджету із зазначенням про укладення з КП "Міський водоканал" договору про організацію взаєморозрахунків від 19 грудня 2017 року №28 на суму 825798,82 грн.

25. Листом від 01 грудня 2017 року Мінрегіон надав Мінфіну узагальнені реєстри договорів про організацію взаєморозрахунків №17 ЗФ, №18 ЗФ, у тому числі й щодо укладеного договору з КП «Міський водоканал» від 24 листопада 2017 року №17, а також листом від 22 грудня 2017 року №7/10-14095 надав узагальнені реєстри договорів про організацію взаєморозрахунків №21 ЗФ, у тому числі й щодо укладеного договору з КП «Міський водоканал» від 19 грудня 2017 року №28.

26. Листом від 23 січня 2018 року №06330-3/6-3/1961 Мінфін повідомив Кабінет Міністрів України та Мінрегіон про недовиконання планових показників доходів загального фонду державного бюджету від податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) з урахуванням бюджетного відшкодування на 18,2 млрд. грн., що не дозволило залучити грошові зобов`язання 2017 року з податку на додану вартість як додаткове джерело субвенції на відшкодування різниці між фактичними витратами та тарифами на комунальні послуги і відповідно забезпечити розрахунки за договорами, які укладені у рахунок зазначеного джерела.

27. Вважаючи протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування субвенції КП «Міський водоканал» в порядку та на умовах, передбачених Постановою КМУ №332 від 18 травня 2017 року, договорами №17 від 24 листопада 2017 року на суму 3436945,95 грн; №28 від 19 грудня 2017 року на суму 825798,82 грн; та доведення його до відома Казначейства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права

28. Відповідно до пункту 48 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

29. Статтею 97 Бюджетного кодексу України визначено трансферти, що надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

30. Частиною другою зазначеної статті встановлено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

31. Відповідно до пункту 23 статті 14 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» №1801-VIII від 21 грудня 2016 року (далі - Закон №1801-VIII) у 2017 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами частини третьої статті 15, частини третьої статті 29 і частини третьої статті 30 Бюджетного кодексу України, спрямовуються на реалізацію програм та заходів, визначених частиною четвертою статті 30 Бюджетного кодексу України, а кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 13 та 14 статті 11 цього Закону).

32. Кабінетом Міністрів України, на виконання зазначеного Закону і частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України, постановою від 18 травня 2017 року №332 затверджено Порядок та умови надання у 2017 році вказаної субвенції, де визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.

33. Пунктом 3 Порядку №332 передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору.

34. Субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1 головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінрегіон (пункт 1 Порядку №332).

35. Відповідно до пунктів 7, 8, 9 Порядку №332 місцеві фінансові органи на підставі отриманих відповідно до пункту 6 цих Порядку та умов документів формують узагальнені реєстри договорів, які надсилаються разом з копіями договорів про організацію взаєморозрахунків щомісяця до 5 і 20 числа структурним підрозділам з питань фінансів обласних, Київської міської держадміністрацій для їх узагальнення та подання щомісяця до 7 і 22 числа Мінрегіону зведеного реєстру таких договорів разом з їх копіями, а Казначейству і його територіальним органам, в яких відкриті рахунки учасників розрахунків, - договорів про організацію взаєморозрахунків.

36. Казначейство перевіряє договори про організацію взаєморозрахунків та подає щомісяця до 9 і 24 числа Мінфіну та Мінрегіону інформацію про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі надавачів послуг.

37. Мінрегіон узагальнює подані відповідно до пункту 7 цих Порядку та умов документи, формує узагальнений реєстр договорів про організацію взаєморозрахунків та подає його щомісяця до 10 і 25 числа Мінфіну.

38. Мінфін на підставі поданої Казначейством інформації та поданого Мінрегіону узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків приймає рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, яке доводиться до відома Казначейства.

39. Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 року №1132, і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном.

40. Розрахунки з погашення заборгованості за рахунок джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

41. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Згідно з приписами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

43. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 12 серпня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

44. Скаржник у касаційній скарзі посилається на необхідності відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 1740/1838/18.

45. У цій справі та адміністративній справі № 1740/1838/18 предметом розгляду є бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування субвенції в порядку та на умовах, передбачених Постановою КМУ №332 від 18 травня 2017 року.

46. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

47. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).

48. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

49. У контексті спірних правовідносин Верховний Суд враховує те, що субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам надається на погашення різниці між фактичною вартістю відповідних послуг (теплопостачання, водовідведення тощо) та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Законом №1801-VIII передбачено виділення субвенції за рахунок коштів державного бюджету на вказані цілі, а Кабінетом Міністрів України розроблено Порядок №332, яким визначено механізм отримання постачальниками послуг з водовідведення, теплопостачання та інших житлово-комунальних послуг компенсації за рахунок субвенції. Порядком №332 Мінрегіон визначено головним розпорядником субвенції і відповідальним виконавцем бюджетної програми.

50. При цьому, на Мінфін покладено обов`язки на підставі поданої Казначейством інформації про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, і поданого Мінрегіон узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом і доведення його до відома Казначейства.

51. Отже, Мінфін визначений відповідальним державним органом, який повинен завершити процедуру проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом №1801-VIII.

52. У даній справі судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем і всіма суб`єктами спірних правовідносин (зокрема Мінрегіоном і Казначейством, крім Мінфіну), виконані необхідні дії, спрямовані на отримання позивачем субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків від 24 листопада 2017 року № 17, від 19 грудня 2017 року № 28 за Постановою №332.

53. Водночас Мінфін в порушення норми пункту 8 Порядку №332 не прийняв рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених договорів про проведення взаєморозрахунків за Постановою №332 і не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

54. З огляду на це доводи скаржника про недоведеність факту порушення прав та інтересів позивача саме Мінфіном є необґрунтованими.

55. Стосовно доводів скаржника щодо неможливості проведення розрахунків за договорами про надання субвенції, у зв`язку з тим, що бюджетний період 2017 року завершився 31 грудня цього ж року, отже, договори про проведення взаєморозрахунків втратили чинність, Верховний Суд зазначає таке.

56. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 09 листопада 2017 року №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується, зокрема, на таких принципах: регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.

57. З метою забезпечення доступності мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлюються тарифи на деякі види житлово-комунальних послуг. Проте встановлені тарифи, як правило, не покривають фактичних витрат надавачів житлово-комунальних послуг.

58. У зв`язку з цим і з метою забезпечення відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетом з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг.

59. Таким чином, як правильно указали суди попередніх інстанцій, субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, у розумінні Бюджетного кодексу України, Закону №1801-VIII є державною гарантією на відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах, яка виникла у зв`язку із невідповідністю фактичної вартості зазначених послуг, механізм реалізації якої визначений Кабінетом Міністрів України, зокрема у Порядку №332, і не може бути припинений у зв`язку із закінченням бюджетного періоду у разі незавершення процедури виділення коштів субвенції до 31 грудня цього періоду.

60. З огляду на це посилання скаржника на неможливість здійснення своїх зобов`язань через значне невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з податку на додану вартість, а також щодо того, що бюджетний період 2017 року завершився 31 грудня цього ж року, не ґрунтується на вимогах закону і є безпідставним.

61. Таке правозастосування судами попередніх інстанцій відповідає практиці Верховного Суду з цих питань викладених, зокрема у постановах від 09 грудня 2019 року у справі №1740/1838/18, від 04 березня 2020 року у справі №1740/2332/18, від 28 квітня 2020 року у справі №823/1417/18, від 13 травня 2020 року у справі №520/8308/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 440/4713/18.

62. Скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 1740/1838/18 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та застосованих судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, у свою чергу колегією суддів не встановлено таких підстав під час розгляду касаційної скарги у цій справі, а тому слід відмовити в задоволенні касаційної скарги, провадження за якою відкрито відповідно до пунктів 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

63. Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки суд першої інстанції, розглянувши у судовому засідання клопотання скаржника про залишення позову КП «Міський водоканал» без розгляду та заслухавши представників сторін, протокольною ухвалою від 03 жовтня 2019 року відмовив у задоволенні даного клопотання. Судами попередніх інстанцій надано правову оцінку доводам Мінфіну щодо закінчення строку дії договорів про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ від 18 травня 2017 року №332 у межах бюджетного 2017 року, з якого скаржник рахує строк звернення до суду.

64. Неприйняття рішення - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

65. Твердження скаржника про те, що норми вказаних договорів є дійсними лише у разі здійснення відповідного фінансування, а, відтак, такі договори є недійсними, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як установлено судам попередніх інстанцій і не спростовано скаржником, договори про проведення взаєморозрахунків є чинними і не визнані недійсними.

66. За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в даному адміністративному спорі, Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого та законного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

67. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

68. Доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

69. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

70. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

71. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

72. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

73. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

74. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

75. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

76. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства фінансів України зплишити без задоволення.

2. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі № 240/9464/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов