№ 540/1625/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 540/1625/21

адміністративне провадження № К/9901/43828/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів - Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у складі судді Пекного А.С. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Коваля М.П. (головуючий), суддів: Кравця О.О., Зуєвої Л.Є. у справі за її позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - ГУ ПФУ в Херсонській області) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. У квітні 2021 року позивач звернулася до суду з позовом у якому просила:

- визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивача протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в листі відповідача №2100-0304-8/4616 від 29 січня 2021 року та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивачу;

- зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 1 січня 1998 року, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV);

- стягнути з відповідача кошти в сумі 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачці.

2. Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 11 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року відмовив у задоволенні позову.

2.1 Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що не надання позивачем документу, відповідно до вимог пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), є підставою для відмови в призначенні пенсії за віком, з огляду на відсутність можливості ідентифікувати особу заявника та визначити її належність до громадянства України.

3. Судами попередніх інстанцій встановлено що:

3.1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за віком. До 11 січня 1998 року позивач проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

3.2 У подальшому позивач виїхала з України на постійне проживання до Держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль.

3.3 16 січня 2014 року Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль позивачу видане посвідчення особи № НОМЕР_1 .

3.4 15 січня 2021 року представник позивача за довіреністю Меламед В.Б. звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком. До заяви додані такі документи: копія довіреності; копія посвідчення особи з перекладом на ім`я ОСОБА_2 , виданого Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 16 січня 2014 року (дійсне до 14 січня 2024 року); копія картки платника податків; копія трудової книжки; заява про витребування пенсійної справи.

3.5 Відповідно до листа №2100-0304-8/4616 від 29 січня 2021 року відповідач фактично відмовив позивачу у поновлені виплати пенсії, оскільки нею не дотримано встановленого Порядку №22-1 звернення за поновленням пенсії, а саме: відсутня архівна пенсійна справа; не надано оригінал паспорту громадянина України або інший документ з відміткою про реєстрацію (довідку з місця проживання); заява про поновлення пенсії подана не особисто.

Вказаний лист про відмову у поновленні виплати пенсії позивач вважає протиправним рішенням, як і вважає протиправними бездіяльність та дії відповідача щодо не поновлення виплати пенсії позивачу. З огляду на викладене представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

3.6 Позивач, не погодившись з відмовою відповідача, звернулася з цим позовом до суду.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , звернулася із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

4.1 На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначила, зокрема, що суди попередніх інстанцій ухвалюючи рішення не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18) та постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року (справа №520/2994/17).

Позивач зазначила, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат однозначно встановлено рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, яким були визнані неконституційними положення Закону №1058-IV, які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон.

5. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

6. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

7. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

9. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

10. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на таке.

11. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

12. Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

13. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

14. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

15. Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

16. Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

17. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

18. Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

19. Поряд із цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

20. Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом №1058-IV та іншими нормативно-правовими актами.

21. Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

22. Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

23. Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

24. Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

25. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

26. Згідно статті 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

27. Конституційний Суд України рішенням від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

28. Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

29. Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

30. Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

31. Тому, колегія суддів Верховного суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка, незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний відновити їй виплату пенсії.

33. Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

33. Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.

34. Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 7 лютого 2014 року.

35. Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

36. Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.

37. Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:

1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;

2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;

3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;

4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);

8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

38. У подальшому, Верховний Суд підтверджував вказану позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17 (2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17, від 1 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

39. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком № 22-1.

40. Відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

41. Верховний Суд неодноразово роз`яснював, зокрема у постановах від 31 березня 2021 року (справа №0440/7137/18), від 17 березня 2021 року (справа №454/2238/16-а), від 21 грудня 2020 року (справа №229/4165/17) тощо, що пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

42. Відповідно до пункту 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

43. Згідно з положеннями пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

44. З аналізу зазначеної норми вбачається, що особа яка звертається до пенсійного органу із заявою про поновлення пенсії повинна пред`явити чинні паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації; при цьому документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку.

45. Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, до заяви про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком було додано наступні документи: копія довіреності; копія посвідчення особи з перекладом на ім`я ОСОБА_1 , виданого Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 16 січня 2014 року (дійсне до 14 січня 2024 року); копія картки платника податків; копія трудової книжки; заява про витребування пенсійної справи.

46. Таким чином, спірним у межах цієї справи є питання, чи є копія посвідчення особи з перекладом на ім`я ОСОБА_1 , видана Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 16 січня 2014 року, документом, який посвідчує особу у розумінні норм законодавства України, зокрема пункту 2.9 Порядку №22-1.

47. При цьому судами попередніх інстанцій встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 є громадянкою України.

48. Крім того, статтею 2 Закону України від 18 січня 2001 року №2235-III «Про громадянство України» передбачено, що навіть якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

49. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

50. Пунктом 2.22 Порядку №22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

51. Згідно з пунктом 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

52. З аналізу вищевказаних приписів Порядку №22-1 слідує, що при зверненні до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії, заявник подає відповідну заяву разом із переліком документів, який передбачений Порядком №22-1. Особа, яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

53. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не було дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки заява була подана без дотримання вимог статті 44 Закону №1058-IV та Порядку №22-1 щодо необхідного пакету документів, а відтак територіальний орган Пенсійного фонду України правильно відмовив позивачці у задоволенні її заяви про поновлення виплати пенсії.

54. Верховний Суд зазначає, що подане представником позивачки посвідчення, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль, відповідно до законодавства України не є належним документом, що посвідчує особу, яка звернулася за поновленням виплати пенсії, подання якого передбачено пунктом 2.9 Порядку №22-1.

55. При цьому, як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, посвідчення особи, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 16 січня 2014 року (дійсне до 14 січня 2024 року) посвідчує особу виключно на території Держави Ізраїль та не є посвідченням особи у розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI, а Положення Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 року №113, не можуть бути застосовані до спірних відносин, оскільки відповідно до пункту 1.4 зазначеної Інструкції, легалізації не підлягають оригінали, копії та фотокопії паспортів, військових квитків, трудових книжок, документів, що мають характер листування, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчення водія, посвідчення особи, нормативно-правові акти та роз`яснення щодо їх застосування.

56. Аналогічна правова позиція щодо тлумачення норм Закону № 1058-IV та Порядку №22-1 викладена у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі №805/465/18-а, від 1 жовтня 2021 року у справі № 280/5116/19, від 21 грудня 2021 року у справі № 540/1588/19 від 5 травня 2022 року у справі №520/9776/19.

57. Колегія суддів звертає увагу, що зазначена практика Верховного Суду є релевантною до спірних правовідносин. Відступ від правової позиції, викладеної Верховним Судом у зазначених постановах, не здійснювався.

58. Таким чином, відмовляючи представнику позивача у задоволенні заяви про поновлення пенсії ОСОБА_1 відповідач діяв відповідно до закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняв дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримувався встановленої законом процедури.

59. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 до ГУ ПФУ в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

60. Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення з неправильним застосуванням положень статті 46 Закону № 1058-IV, які передбачають, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди не робили жодних висновків, які б поставили під сумнів право особи на поновлення пенсії з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року. Водночас суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що позивачем не було дотримано процедури для поновлення раніше призначеної пенсії, передбаченої Порядком №22-1 щодо необхідного пакету документів. По цій же причині колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги стосовно неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18.

61. Також колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 вересня 2021 року у справі №520/2994/17, оскільки у вказаних справах, на відміну від справи, яка розглядається, було питання про наявність у заявника громадянства України. У той же час, у справі, що розглядається, сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 є громадянкою України. Підставою для відмови у поновленні пенсії було не відсутність або наявність громадянства, а те, що із заявою не було додано документа, який би посвідчив особу заявника.

62. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

63. У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

65. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім основним аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді: А.А. Єзеров

С.М. Чиркін