ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 540/2256/19

адміністративне провадження № К/9901/6848/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді -доповідача Дашутіна І. В.,

суддів - Блажівської Н. Є., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року, у складі судді Войтовича І.І. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року, у складі колегії суддів: Скрипченка В.О., Косцової І.П. та Осіпова Ю.В., у справі №540/2256/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

25 жовтня 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.06.2019 за №0021451305, №0021461305, №0021471305, №0021481305, рішення №0005371305 від 19.06.2019 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2019 №Ф-0002331305.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 був задоволений. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення та вимога.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року було залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що в акті перевірки відсутній перелік документів з посиланням на реквізити, на підставі яких був зроблений висновок про завищення витрат та ревізором зроблені припущення про невідображення реального руху товару на підставі відсутності детальної інформації про залишки ТМЦ. Тобто, податковим органом, як суб`єктом владних повноважень, не обґрунтовано правомірність прийняття спірних рішень в розумінні ст. 77 КАС України.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

На підставі направлення від 29.03.2019 №344, №345, виданих згідно з наказом Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 22.02.2019 №301 та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі ОСОБА_2 та заступником начальника відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі ОСОБА_3 , згідно зі ст. 20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.1, п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, Закону України від 08.07.2010 №2464-Vl «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності платника податків позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2016 по 31.12.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати (даного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 26.04.2019 №231/21-22-13-05/ НОМЕР_1 .

Перевіркою встановлено наступні порушення позивачем:

- п. 177.2, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме: не нарахування податку на доходи фізичних осіб з підприємницької діяльності на загальну суму 885201,81 грн - в т.ч. за 2016 на суму 120 709,66 грн, за 2018 на суму 764 492,16 грн;

- п.2 ч.1 ст.7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», не нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 37299,11 грн, у тому числі за 2016 рік на суму 37299,11 грн;

- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 118 777 грн, у т.ч.: - березень 2016 року - на 2811 грн; - липень 2016 року - на 9645,53 грн; - вересень 2016 року - на 8157,46 грн; - листопад 2016 року - на 5226,69 грн; - квітень 2017 року - на 2796,30 грн; - червень 2017 року - на 435,53 грн.; - серпень 2017 року - на 84,29 грн; -жовтень 2017 року -на 61328,17 грн; - січень 2018 року - на 1135,38 грн; - травень 2018 року - на 3981,53 грн; - червень 2018 року -н а 19562,88 грн; - липень 2018 року - на 2606,48 грн; - серпень 2018 року - на 1006,13 грн;

- п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. X X Податкового кодексу України, занижено суму військового збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 73766,82 грн, в тому числі за 2016 рік на суму 10059,14 грн, за 2018 рік на суму 63707,68 грн;

- п.63.3, ст.63, п.117.1 ст.117 Податкового кодексу України - платником вчасно та в повному обсязі не подано повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20 - ОПП за 2016-2018 роки.

- дотримання норм Наказу «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення» Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481, а саме неналежне ведення книги, в т.ч. не заповнення інформації у гр. «Реквізит документа, що підтверджує понесені витрати».

На підставі висновків акта, Головним управлінням ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі 19.06.2019 прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0021451305, яким фізичній особі-підприємцю збільшено суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатом річного декларування на суму 1160502,27 грн, у тому числі: за податковим зобов`язанням в сумі 885201,82 грн та штрафна (фінансова) санкція (штраф) в сумі 221300,45 грн.

- №0021461305, яким фізичній особі-підприємцю збільшено суми грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичною особою за результатами річного декларування на суму 92208,52 грн, у тому числі: за податковим зобов`язанням в сумі 73766,82 грн та штрафна (фінансова) санкція (штраф) в сумі 18441,7 грн.

- №0021471305 яким фізичній особі-підприємцю збільшено суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 173949,55 грн, у тому числі: за податковим зобов`язанням в сумі 115966,37 грн та штрафна (фінансова) санкція (штраф) в сумі 57983,18 грн.

- №0021481305, яким до фізичної особи-підприємця застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 170,00 грн.

- рішення №0005371305 від 19.06.2019 про застосування до фізичної особи-підприємця штрафних санкцій на суму 11189,73 грн за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 37299,11 грн.

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0002331305 від 19.06.2019 в сумі 37299,11 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, позивач звернувся до суду.

Судом установлено, що в період проведення перевірки відповідачем був вручений фізичній особі-підприємцю запит від 12.04.2019 №1655/ФОП/21-22-13-05, яким зобов`язано надати інформацію, а саме: пояснення та документальне підтвердження щодо задекларованих сум у 2016-2018 роках (у розрізі контрагентів-постачальників) та інформацію про залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2016, 01.01.2017, 01.01.2018, 31.12.2018 (в кількісному та вартісному вигляді по кожному виду товарів).

На виконання вимог вищевказаного запиту, листом від 18.04.2019 №18/04 фізичною особою-підприємцем до перевірки надано інформацію про залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2016, які складали 9 101 622,78 грн та станом на 31.12.2016 - 8 004 068,78 грн, кредиторська заборгованість за отримані товарно-матеріальні цінності станом на 01.01.2016 складала 14 142 158,39 грн та станом на 31.12.2016 12 360 879,52 грн, дебіторська заборгованість за відвантажені товарно-матеріальні цінності станом на 01.01.2016 складала 12 376 708,95 грн та станом на 31.12.2016 11 885 491,25 грн. Також, платником податків надані залишки товарно-матеріальних цінностей також станом на 01.01.2018, що складали 10 736 474,5 грн та станом на 31.12.2018 - 8 549 356,66 грн, кредиторська заборгованість за отримані товарно-матеріальні цінності станом на 01.01.2018 складала 21 791 386,19 грн та станом на 31.12.2018 16 317 853,69 грн, дебіторська заборгованість за відвантажені товарно-матеріальні цінності станом на 01.01.2018 складала 19 494 816,63 грн та станом на 31.12.2018 17 882 637,13 грн. А також, надано пояснення, що порядком ведення Книги обліку та витрат не передбачено ведення залишку товарних запасів фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що суди не врахували, що розрахунок витрат в акті перевірки проведено у відповідності до вимог ПК України, зокрема, норм п. 177.4 ст. 177 ПК України, адже для розрахунку чистого оподатковуваного доходу включаються документально підтверджені витрати лише у разі отримання доходу, якого дані витрати стосуються. Так, податковим органом встановлено завищення вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції, яке виникло внаслідок не врахування до складу валових витрат залишків товарно-матеріальних цінностей, що обліковувались на початок та кінець звітного періоду, а також наявної кредиторської/дебіторської заборгованості, пов`язаної з їх придбанням/реалізацією. Крім того, звернув увагу на те, що наявними у справі матеріалами доведено, що позивачем на порушення п. 188.1 ст. 188 ПК України занижено базу оподаткування операцій з постачання товарів через реалізацію товарів за ціною нижче ціни придбання таких товарів, однак судом першої інстанції необґрунтовано зазначено про те, що вказане не відповідає дійсним фактичним даним та ґрунтується на припущеннях. Окрім того, податковий орган зазначає, що судами взагалі не надана правова оцінка порушенню позивачем приписів п. 44.1 ст. 44 ПКУ, яким на ФОП покладено обов`язок по зберіганню первинних документів, а також не надано належної оцінки тому факту, що Книга обліку доходів і витрат велася не належним чином, без занесення до неї реквізитів первинних документів. Скаржник указував, що судами не було враховано висновків Верховного Суду у справах №842/257/18-а, №560/389/19 стосовно правомірності формування позивачем витрат, а також справи №440/3973/18 стосовно правильності заповнення Книги обліку доходів та витрат.

З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позивачем не були подані заперечення (відзив) на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті її вимог.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, затверджені наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року №481.

Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат не передбачено ведення у ній залишку товарних запасів фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування.

Відповідно до п. 177.2. ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Необхідною умовою для віднесення включення сум до витрат, які пов`язані з отриманням доходів, належать саме документально підтверджені такі витрати за конкретний період, перелік який визначений розділом III ПК України.

Відповідно ст.174 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (пп. 177.4.1 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу).

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (пп. 177.4.2 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу);

суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (пп. 177.4.3 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу).

Відповідно до пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 174 ПК України не включаються до складу витрат підприємця витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування фізичної особи-підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (п. 177.2 ст. 177 Кодексу).

Згідно з пп. 14,1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Положення пункту 177.4 статті 177 ПК України прямо вказують про можливість віднесення підприємцем до складу витрат звітного періоду виключно витрат, пов`язаних із безпосереднім отриманням доходу. Таким чином, для набуття права на обліковування витрат відповідно до положень зазначеної статті має бути наявним прямий зв`язок між понесеними витратами з отриманим доходом. При цьому зазначені у вказаній правовій нормі види витрат умовно можна віднести до категорій: прямі матеріальні витрати, на оплату праці, на сплату ЄСВ, інші витрати (загальновиробничі, адміністративні тощо).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, прямі матеріальні витрати пов`язані з отриманим доходом, тому такі витрати можуть бути обліковані виключно після того, як буде отримано дохід від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг. Виключенням з цього правила може бути отримання підприємцем доходу від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг раніше за заплановану дату оплати ним придбаних у постачальника товарів, робіт, послуг, які пов`язані з вже отриманим доходом. У такому випадку, і дохід і витрати обліковуються в тому звітному періоді, в якому вони фактично одержані, понесені (відповідно).

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у справі №560/389/19.

Разом з тим, суди не з`ясували, чи реалізовано в межах звітного періоду саме ті ТМЦ, вартість яких віднесена позивачем до складу витрат підприємця у звітному періоді в той час, як з`ясування цих обставин має суттєве значення для вирішення спору в цій частині.

Перебування ж іншого товару на складі, по-перше, не підтверджено належними і допустимими доказами, а по-друге, як уже було зазначено, вартість придбаного, але нереалізованого товару не може бути включена до складу витрат підприємця до моменту фактичної реалізації такого товару. Саме цей факт є свідченням того, що витрати безпосередньо пов`язані з отриманням доходу від підприємницької діяльності.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Як уже зазначалось Судом раніше, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, судами не було враховано висновків Верховного Суду у справах №842/257/18-а, №560/389/19 стосовно правомірності формування позивачем витрат, а також справи №440/3973/18 стосовно правильності заповнення Книги обліку доходів та витрат.

Разом з тим, застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що висновки судів не ґрунтуються на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Указані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Вищевказані обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, при цьому колегія суддів уважає, що оцінка таким доводам сторін та наявним у справі доказам є необхідним та першочерговим для вирішення справи. Крім того, з урахуванням такого висновку залежить висновок щодо правильності дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права.

На думку колегії суддів, підхід судів попередніх інстанцій є формальним, оскільки суди повинні були не лише встановити з яких підстав здійснені висновки в Акті перевірки, а й надати кожному із встановлених контролюючим органом порушень правову оцінку у взаємозв`язку із доводами позивача і наданими ним на їх підтвердження доказами. Окрім цитування встановлених в ході перевірки порушень, суди попередніх інстанцій повинні були їх встановити і перевірити, тим самим здійснивши перевірку встановлених контролюючим органом обставин фактичним обставинам.

Щодо висновків податкового органу стосовно інших порушень позивачем податкового законодавства, Суд вказує, що такі є похідними від наявності/відсутності порушення порядку визначення позивачем розміру оподатковуваного доходу, а тому, враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції не має можливості перевірити правильність висновків судів попередніх інстанції про їх помилковість.

За змістом частини 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду та на те, що суд першої та апеляційної інстанції не перевірили й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення позовних вимог, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

За таких умов, касаційна скарга Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі - задовольнити частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року у справі №540/2256/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень - скасувати, справу №540/2256/19 направити на новий розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді Н.Є. Блажівська

М. М. Яковенко