ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2021 року
м. Київ
справа № 540/2450/18
адміністративне провадження № К/9901/23360/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Рибачука А.І.,
суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 540/2450/18 за позовом Багатогалузевого підприємства «Фауна» до Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - Генічеська РДА) про скасування розпорядження, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Генічеської РДА
на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.01.2019, ухвалене у складі судді Василяки Д.К.
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2019, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Потапчука В.О., суддів Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 29.11.2018 Багатогалузеве підприємство «Фауна» звернулось до суду з позовом, у якому просило скасувати розпорядження Генічеської РДА від 18.01.2018 № 24 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюване розпорядження Генічеської РДА є протиправним у зв`язку з тим, що воно не відповідає положенням пункту 3 статті 60, статті 62 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 88 90 Водного кодексу України (далі - ВК України), пунктів 4, 11, 12 постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486 «Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них», статті 6 Закону України від 09.04.1999 № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV).
2. Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 03.01.2019 відмов у задоволенні позовних вимог.
3. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.07.2019 скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове - про задоволення позовних вимог.
4. 12.08.2019 Багатогалузеве підприємство «Фауна» звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2019 у справі №540/2450/18, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Верховний Суд ухвалою від 21.08.2019 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Розпорядженням голови Генічеської РДА від 12.04.2017 № 177 передбачено розробку детального плану частини території Щасливцевської сільської ради за межами населеного пункту с. Щасливцеве, орієнтовною площею 6 га для індивідуального дачного будівництва.
Розпорядженням голови Генічеської РДА від 12.04.2017 № 184 затверджено детальний план частини території Щасливцевської сільської ради за межами с. Щасливцеве площею 2 га для індивідуального дачного будівництва.
На підставі заяв громадян про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва на території Щасливцевської сільської ради Генічеською РДА прийнято розпорядження від 18.01.2018 № 24 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва».
Вказаним розпорядженням надано громадянам, згідно з додатком, дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок орієнтовною загальною площею 2,5 га для індивідуального дачного будівництва із земель запасу рекреаційного призначення Щасливцевської сільської ради, дачний масив «Фауна».
Не погоджуючись із вказаним розпорядженням Геничінської РДА Багатогалузеве підприємство «Фауна» звернулось до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено яким чином оскаржуване розпорядження Генічеської РДА від 18.01.2018 № 24 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва» порушує його права.
8. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що основною метою звернення позивача до суду є не посягання на чужі права та інтереси, а намагання забезпечити дотримання суб`єктом владних повноважень (Генічеською РДА) вимог чинного законодавства у тій сфері регулювання, яка може вплинути як на права позивача так і суспільства в цілому, оскільки порушення вимог земельного та водного законодавства може потягти за собою екологічні втрати та негативно вплинути на загальний екологічний стан прибережної захисної смуги, чим створити небезпеку не тільки для оздоровчого закладу «Фауна» чи підприємствам розміщеним на суміжних територіях, але й створює небезпеку щодо санітарного та епідемічного благополуччя всього регіону та держави, може привести до невідновлюваних втрат навколишнього середовища та природніх ресурсів.
9. Касаційну скаргу відповідач обґрунтував, зокрема тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили всіх документів, які стосувались даних правовідносин, зокрема проект відведення щодо встановлення прибережної захисної смуги та не з`ясували всіх обставин законності використання позивачем земельної ділянки.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного суду України, колегія суддів виходить із такого.
11. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
13. Згідно із частиною першою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
14. Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» визначено, що Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
15. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
16. Згідно із статтею 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
17. Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
18. Орхуська конвенція ратифікована Законом України від 06.07.1999 № 832-ХІV «Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля», тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
19. Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
20. Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
21. Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов`язків різноманітних суб`єктів, що стосуються утримання диких тварин, на усіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є «національним законодавством, що стосується навколишнього середовища» у значенні пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.
22. З огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки.
23. Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).
24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №826/3820/18, від 11.08.2020 у справі № 821/837/17.
25. При цьому, відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення доступу до екологічної інформації та участі громадськості в процесі ухвалення рішень в галузі охорони навколишнього середовища (Софія, 23-25 жовтня 1995 року) (Софійські принципи) громадськість повинна мати доступ у міру необхідності до адміністративних і судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.
26. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що Багатогалузеве підприємство «Фауна» має право на звернення до суду з цим позовом за захистом своїх екологічних прав та інтересів, оскільки частина території, яка підлягає розподілу для індивідуального дачного будівництва межує з територією, належною позивачу, а метою звернення позивача до суду є намагання забезпечити дотримання суб`єктом владних повноважень (Генічеською РДА) вимог чинного законодавства у тій сфері регулювання, яка може вплинути як на права позивача так і суспільства в цілому, зокрема у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.
27. Щодо суті оспорюваного у цій справі розпорядження відповідача колегія суддів виходить із такого.
28. Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
29. Закон № 586-XIV визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
30. Пунктом 7 частини першої статті 13 Закону України № 586-XIV встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
31. Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
32. Частиною третьою статті 122 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) ведення водного господарства;
б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;
в) індивідуального дачного будівництва.
33. Частиною шостою статті 186 ЗК України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
34. Статтею 58 ЗК України визначено склад земель водного фонду. До земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
35. Статтею 4 Водного Кодексу України встановлено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
36. Отже, до земель водного фонду належать землі, які за своїм призначенням сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
37. Правовий режим прибережних захисних смуг визначається положеннями статей 60 62 ЗК України та статей 88, 90 ВК України.
38. Частинами першою та третьою статті 60 ЗК України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
39. Відповідно до частин першої та другої статті 62 ЗК України у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об`ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів.
Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.
40. Статтею 88 ВК України визначено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.
У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
41. Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режимом ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 N 486 (далі - Порядок № 486) встановлено єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.
42. Відповідно до пунктів 2 - 5 Порядку N 486 водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм.
До складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.
43. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України.
Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.
44. Згідно із пунктами 11-12 Порядку № 486 водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.
У водоохоронній зоні дотримується режим регульованої господарської діяльності. На території водоохоронної зони забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод з використанням балок, кар`єрів, струмків тощо.
Прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов`язкового виконання вимог, передбачених статтями 89 та 90 Водного кодексу України.
Таким чином, законодавством чітко врегульовано правовідносини щодо встановлення та використання меж прибережних захисних смуг.
45. При цьому, статтею 90 ВК України визначено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.
У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;
2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;
3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу;
4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.
У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.
46. Таким чином ЗК України та ВК України визначено мету використання прибережних смуг та заборони, які встановлюються при їх використанні.
47. При цьому, частинами першою та другою статті 59 ЗК України визначено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
48. Так, Верховний Суд України у постановах від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, від 01.07.2015 у справі №6-184цс15 дійшов висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».
49. Водночас, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у приватну власність (стаття 83 ЗК України) (постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі N3-52гс14).
50. Зазначені правові позиції щодо встановлення прибережної захисної смуги навіть за відсутності відповідного проекту землеустрою було підтримано Верховим Судом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц; постанова Касаційного господарського суду від 25.04.2018 у справі №904/5974/16; постанова Касаційного адміністративного суду від 05.06.2019 у справі №806/3602/15).
51. Тобто, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, який охороняється законом.
51. Разом з цим, розглядаючи цю справу, суди попередніх інстанцій не дослідили питання щодо наявності проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги та не надали оцінки доводам відповідача щодо наявності рішення Генічеської районної ради від 22.05.2009 №478 про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної зони та відповідність оскаржуваного у цій справі розпорядження вказаному рішенню районної ради з урахуванням визначених законодавством розмірів прибрежної захисної смуги, їх мети та заборон, які встановлюються при їх використанні, а відповідно і про можливість надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в межах таких смуг.
52. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо суті позовних вимог. Судами не досліджено ряд обставин, які мають визначальне значення для вирішення спору.
53. Зазначені недоліки не можуть бути усунені в межах касаційного провадження.
54. Колегія суддів зазначає, що вимоги положень частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
55. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
56. Без дослідження та з`ясування наведених вище обставин, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими відповідно до вимог статті 242 КАС України.
57. За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
58. Відповідно до частини четвертої наведеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
59. Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, давати оцінку доказам, а відтак позбавлений можливості постановити рішення у справі у зв`язку з неповним встановленням обставин справи, у зв`язку із чим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області задовольнити.
Скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2019, а справу №540/2450/18 за позовом Багатогалузевого підприємства «Фауна» до Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області про скасування розпорядження, - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
СуддіА.І. Рибачук Л.Л. Мороз А.Ю. Бучик