ПОСТАНОВА

Іменем України

22 липня 2021 року

Київ

справа №540/2613/19

адміністративне провадження №К/9901/18743/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №540/2613/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солідбокс» до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року (суддя Гомельчук С.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року (головуючий суддя - Яковлєв О.В., судді: Градовський Ю.М., Крусян А.М.),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Солідбокс» (далі - позивач, ТОВ «Солідбокс») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправними дії щодо проведення фактичної перевірки; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2019 року №05221405.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що перевірка діяльності ТОВ «Солідбокс» проведена контролюючим органом протиправно. Так, керівника не було повідомлено належним чином про початок її проведення, не надано документів, що забезпечують допуск до проведення перевірки, акт перевірки вручено неуповноваженій особі. Зазначено, що підставою проведення перевірки визначено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, проте позивачу не було надано інформації про особу, яка повідомила про наявність в діях ТОВ «Солідбокс» порушення вимог чинного законодавства.

По суті виявлених порушень позивач зазначив, що подав заяву на одержання ліцензії на право роздрібної торгівлі паливом 20 червня 2019 року, розраховуючи, що така ліцензія буде надана до 1 липня 2019 року. Проте, контролюючий орган протиправно вимагав від позивача надання документа, не передбаченого чинним законодавством, чим штучно створив ситуацію, за якої ТОВ «Солідбокс» було надано ліцензію лише 18 липня 2019 року.

Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 5 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року, адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2019 року №05221405. В решті позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що на підставі наказу № 984 від 29 липня 2019 року посадові особи ГУ ДПС 21 серпня 2019 року провели фактичну перевірку ТОВ «Солідбокс» за адресою: Херсонська область, м. Каховка, вул. Соборності, 133/2 .

Фактичну перевірку проведено у присутності ОСОБА_1 , який допустив працівників контролюючого органу до проведення перевірки та підписав відповідний акт, складений за наслідками її проведення.

Результати фактичної перевірки оформлено актом перевірки № 0373/21/22/РРО/38798679 від 21 серпня 2019 року.

Перевіркою встановлено факт реалізації пального без придбання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним у період з 1 липня 2019 року по 17 липня 2019 року, що підтверджується даними Z-звітів.

На підставі висновків вказаного акта перевірки ГУ ДПС 11 вересня 2019 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 05221405, яким до позивача за порушення вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР), відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, статті 17 Закону №481/95-ВР застосовано штрафні санкції у розмірі 250000 грн.

Частково задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що позивач 20 червня 2019 року звернувся до контролюючого органу із заявою на одержання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, до якої надав увесь пакет документів, передбачений вимогами частини тридцять восьмої статті 15 Закону №481/95-ВР, та підтвердження оплати за таку ліцензію. Водночас, відповідачем було проявлено протиправну бездіяльність у вигляді неприйняття вмотивованого рішення за заявою позивача від 20 червня 2019 року, через яку деякий час позивач не мав відповідної ліцензії.

Крім того, до початку перевірки, документи, визначені підпунктом 80.1.1 пункту 80.1 статті 80 ПК України, були вручені та підписані особою, яка не є уповноваженим представником платника податків, або особою, яка фактично проводить розрахункові операції. Вручення зазначених документів неналежній особі не наділяє таку перевірку ознаками правомірності.

При цьому суд не погодився з позицією позивача, що дії по проведенню перевірки містять ознаки протиправності, оскільки перевірка фактично не відбулась.

Апеляційний суд в повній мірі погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що інші особи, крім керівників, можуть вважатися уповноваженими представниками юридичної особи лише за наявності належним чином оформленої довіреності або перебування з такою особою у трудових відносинах на посадах, які в силу актів законодавства дозволяють бути представником такої особи у певних правовідносинах. Такий висновок, на думку апеляційного суду, узгоджувався з правовими висновками Верховного Суду, висловленими в постановах від 27 березня 2018 року (справа №2а-1670/4908/12), від 25 травня 2018 року (справа №810/1885/13-а), від 21 листопада 2019 року (справа №826/5857/16), від 24 грудня 2019 року (справа №822/716/16). Суд апеляційної інстанції зауважив, що посадові особи податкового органу в акті перевірки не зазначили, яким чином визначили ОСОБА_1 як особу, яка проводить розрахункові операції від імені платника податку. Крім того, перед початком фактичної перевірки відповідачем не проводилась контрольна розрахункова операція.

Не погодившись з судовими рішеннями, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову в позові.

За змістом касаційної скарги підставою касаційного оскарження позивач вказав пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 80.2 статті 80, пунктів 81.1, 81.2 статті 81 ПК України, а саме щодо визначення особи, яка може отримати наказ та направлення про проведення фактичної перевірки та допустити посадових осіб податкового органу до проведення такої перевірки. Скаржник вважає, що наявність чи відсутність оформлених трудових відносин із особою, яка фактично проводить розрахункові операції, не має правового значення для можливості допуску чи відмови у проведенні фактичної перевірки. Відтак, ОСОБА_1 , який працює на АЗС позивача за цивільно-правовим договором, проте, фактично проводив розрахункові операції на належній позивачу господарській одиниці, слід вважати уповноваженою особою на отримання наказу і направлення та допуск на проведення перевірки у розумінні приписів пункту 80.2 статті 80 ПК України. Реалізатор ОСОБА_1 без жодних зауважень до змісту оскаржуваного наказу допустив посадових осіб відповідача до перевірки та погодився із наявністю права та законних підстав на її проведення. Платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді може бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства.

Верховний Суд ухвалою від 9 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України -якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - пункту 80.2 статті 80, пунктів 81.1, 81.2 статті 81 ПК України - у подібних правовідносинах.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. Відзив вмотивовано відсутністю підстав для розгляду цієї справи за визначеною скаржником підставою касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. ГУ ДПС у касаційній скарзі наведено посилання на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24 квітня 2020 року (справа №803/1717/16), від 22 листопада 2019 року (справа №815/4392/15), які містять правові позиції у правовідносинах, подібних судовому спору у цій справі. Крім того, висновки судів в оскаржуваних рішеннях в повній мірі відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 30 січня 2018 року (справа №821/1957/16), від 8 вересня 2020 року (справа №640/21536/19).

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог оскаржені не були, тому згідно з приписами частини першої статті 341 КАС України колегією суддів не переглядаються.

У справі, що розглядається, спірним є питання застосування пункту 80.2 статті 80 ПК України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 81.1, 81.2 статті 81 ПК України в частині встановлення кола осіб, яким згідно з вимогами податкового законодавства може бути вручено наказ та направлення на проведення фактичної перевірки, а також в присутності яких вона має проводитись.

Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 Податкового кодексу України, підстави проведення якої перелічені пунктом 80.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки.

Відповідно до пункту 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок встановлено статтею 81 ПК України.

За правилами пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Відповідно до пункту 81.2 статті 81 ПК України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.

У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт відмови в отриманні акта та/або наданні письмових пояснень до нього.

З аналізу наведеного правового регулювання слідує, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Поряд з цим закон пов`язує правомірність проведення, зокрема фактичної перевірки, із виконанням контролюючим органом обов`язку із вручення/пред`явлення визначених пунктом 81.1 статті 81 ПК України документів (1) платнику податків, (2) уповноваженій особі, (3) особі, яка фактично здійснює розрахункову операцію.

Згідно з приписами статті 15 ПК України платниками податків є фізичні особи та юридичні особи, які здійснюють свою діяльність через керівника.

Питання визначення уповноважених осіб платника податків унормовано положеннями статті 19 ПК України.

У розумінні приписів пункту 80.2 статті 80 ПК України під особою, яка фактично здійснює розрахункову операцію, слід вважати уповноважену суб`єктом господарювання особу на вчинення дій з приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця (відповідно до поняття «розрахункова операція», наведеного у статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).

Не має правового значення наявність чи відсутність оформлених трудових відносин із особою, яка фактично проводить розрахункові операції, оскільки особою уповноваженою на допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки у розумінні наведених вище приписів ПК України вважатиметься і особа, з якою платник податків уклав цивільно-правовий договір, в межах якого надав доручення на вчинення розрахункових операцій, або на інших умовах залучив до виконання відповідних службових обов`язків.

При цьому приписи абзацу сьомого пункту 81.1 статті 81 ПК України зобов`язують особу, яка розписується у направленні, окрім інших реквізитів, проставити посаду, яку вона займає на підприємстві. Відтак, саме указана особа і, відповідно, платник податків несуть відповідальність за достовірність повідомленої ними інформації посадовим особам контролюючого органу щодо того, чи є така особа здійснюючою розрахункові операції.

При цьому вирішуючи питання доведеності того, чи були визначені пунктом 80.2 статті 80 ПК України документи вручені належній особі, судам слід на підставі належних та допустимих доказів з`ясовувати наявність у відповідної особи доручення від роботодавця (в силу виконуваної трудової функції або в силу умов цивільно-правового договору) на проведення розрахункових операцій. Ці обставини можуть бути підтверджені, зокрема, але не виключно, шляхом дослідження умов цивільно-правових договорів, трудової книжки працівника, допиту таких осіб у судовому засіданні.

У цій справі суди попередніх інстанцій вказали, що згідно з наданою позивачем до суду робочою інструкцією наповнювача балонів, в якій міститься підпис про ознайомлення ОСОБА_1 , указана особа не наділена повноваженнями на проведення розрахункових операцій від імені платника податків.

Поряд з цим скаржник доводить, що ОСОБА_1 особисто представився перевіряючим особою, яка здійснює розрахункові операції, та протягом проведення перевірки ці обставини не заперечував. У зв`язку з чим вказує на те, що судами зроблені висновки у справі без дослідження усіх зібраних у справі доказів.

Враховуючи сформульований вище висновок щодо застосування положень пункту 80.2 статті 80, пунктів 81.1, 81.2 статті 81 ПК України в частині визначення кола осіб, яким вручають/пред`являються документи, визначені пунктом 81.1 статті 81 ПК України, колегія суддів погоджується із такими доводами ГУ ДПС та вважає, що судами попередніх інстанцій було порушено правила оцінки доказів, встановлені положеннями статті 90 КАС України. Так, судами було встановлено обставини у справі, а саме відсутність у ОСОБА_1 повноважень на проведення розрахункових операцій від імені платника податків, на підставі неналежного доказу - робочої інструкції наповнювача балонів. Також, суди задля спростування або підтвердження доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 представився перевіряючим саме особою, яка здійснює розрахункові операції, у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень не відобразили дослідження копії направлення на проведення перевірки та акта фактичної перевірки, де згідно з вимогами абзацу сьомого пункту 81.1 статті 81 ПК України указана особа мала б зазначити займану нею посаду. Крім того, суди попередніх інстанцій не скористались наданими їм процесуальними можливостями із допиту ОСОБА_1 як свідка задля встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи.

До того ж, суди взагалі не вжили заходів для отримання належних доказів щодо посади ОСОБА_1 та характеру його трудових відносин з позивачем (наказ, трудову книжку, трудовий або цивільно-правовий договір тощо). Жодних доводів, що розрахункові операції на час перевірки здійснювала інша особа позивач не наводить. Поряд з цим суди не встановили, хто саме надав контролюючому органу документи за наслідками здійснення розрахункової операції, зокрема Z-звіти та Х-звіт.

Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

Встановлення істотних фактичних обставин справи передує вирішенню спору, недотримання цієї вимоги унеможливлює правильне застосування норми матеріального права до спірних правовідносин та унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Поряд з наведеним, колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника, що платник податків не захистив свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки, а тому предметом розгляду в суді може бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства. Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2020 року (справа № 826/17123/18) було сформульований такий правий висновок: «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

Щодо посилань у відзиві на касаційну скаргу на постанови Верховного Суду від 24 квітня 2020 року (справа №803/1717/16), від 22 листопада 2019 року (справа №815/4392/15), від 30 січня 2018 року (справа №821/1957/16), у яких, на думку позивача, вже містяться правові позиції у правовідносинах, подібних судовому спору у цій справі, колегія суддів зазначає про їх безпідставність з огляду на наступне.

Так, у постанові від 22 листопада 2019 року (справа №815/4392/15) Верховний Суд встановив, що направлення та наказ на проведення фактичної перевірки посадові особи контролюючого органу вручили саме оператору автомобільної газозаправної станції, на спростування чого позивач доказів не надав.

У постановах від 24 квітня 2020 року (справа №803/1717/16), від 30 січня 2018 року (справа №821/1957/16) висновок Верховного Суду було сформульовано за встановлених судами обставин недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, що свідчить про неподібність спірних правовідносин.

Посилання позивача на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 8 вересня 2020 року (справа №640/21536/19), також є недоречними з огляду на нерелевантність цієї постанови правовідносинам у цій справі, оскільки предметом дослідження судами у справі №640/21536/19 була наявність визначених законом підстав для призначення та проведення фактичної перевірки.

Аналогічно нерелевантними до спірних правовідносин є і наведені апеляційним судом посилання на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 27 березня 2018 року (справа №2а-1670/4908/12), від 25 травня 2018 року (справа №810/1885/13-а), від 21 листопада 2019 року (справа №826/5857/16), від 24 грудня 2019 року (справа №822/716/16).

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі.

За наслідками касаційного перегляду рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року колегія суддів вважає, що зазначені рішення підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 вересня 2019 року №05221405 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині позовних вимог судові рішення в касаційному порядку не переглядались, тому підлягають залишенню без змін.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені судами обох інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).

За наслідками касаційного перегляду судових рішень у цій справі колегія суддів дійшла висновку, що рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно, питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде вирішено позовні вимоги, а отже, має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках визначених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення. З огляду на викладене судові рішення в частині розподілу судових витрат також підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 139 345 349 350 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі задовольнити частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року у справі №540/2613/19 скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 вересня 2019 року №05221405, а також в частині розподілу судових витрат.

Справу №540/2613/19 в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року у справі №540/2613/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак Є.А. Усенко