ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 540/304/19

адміністративне провадження № К/9901/9352/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року (суддя - Попова В.Ф.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року (судді: Федусик А.Г., Єщенко О.В. та Шевчук О.А.)

у справі за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (правонаступник - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, надалі також -Відповідач), Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2016 року № 0013431305.

Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 вказувала, що Відповідачем протиправно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки при його ухваленні не враховано того, що анульована (прощена) сума боргу Позивача складалася з неустойки (пені), яка була нарахована банком за несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання, які Позивачеві фактично видані не були, а тому не підвищили показники її майнового стану, у зв`язку із чим не можуть рахуватись як додаткове благо, що підлягає оподаткуванню. Основна сума боргу, як стверджує Позивач, була виплачена шляхом реалізації предмета іпотеки.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, в силу того, що матеріали справи, зокрема повідомленням ПАТ "Укрсоцбанк", адресованим ОСОБА_1 , щодо анульованої (прощеної) суми боргу, вказують на те, що Позивачу анульовано (прощено) боргу за кредитним договором, який є основною сумою боргу, а не, як вказувала Позивач, пенею.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням поданого уточнення вказувала, що суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, та просила рішення судів скасувати, ухвалити рішення, яким передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач вказував про законність та обґрунтованість рішень, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної перевірки ОСОБА_1 складно акт перевірки від 2 листопада 2016 року № 816/21-03-13-05/ НОМЕР_1 .

Згідно з висновками цього акта Позивачем порушено вимоги, зокрема, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України).

На підставі акта прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2016 року №0013431305, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 258333,36 грн., та застосовано штрафні санкції в розмірі 64583,34 грн.

Фактичною підставою прийняття цього податкового повідомлення-рішення стали висновки про те, що Позивач, отримавши у 2015 році додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у розмірі 1328206,84 грн не включила цей дохід до загального річного оподатковуваного доходу і не сплатила податок на доходи фізичних осіб.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що обставини щодо отримання Позивачем додаткового блага у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі недопустимих доказів.

В обґрунтування наведеного вказує, що в матеріалах справи відсутня довідка у формі 1-ДФ, як передумова визнання прощеної суми боргу такою, що є додатковим благом для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб, з конкретно вказаною сумою прощеного боргу розрізі його складових частин, як і відсутні докази про те, що Позивач поставила підпис про отримання цієї довідки.

Також доводи Позивача у касаційній скарзі зводяться до того, що кредитор (банк), прощаючи суму боргу за кредитним договором, неправильно розподілив кошти, сплачені Позивачем: так у заяві до директора Блоку ризиків ПАТ «Укрсоцбанк» фактично було поставлено питання про погашення основної суми боргу шляхом здійснення одноразового платежу в розмірі 2400000 грн, які планувалось отримали за рахунок продажу предмета іпотеки, однак ПАТ «Укрсоцбанк» прийнято рішення щодо врегулювання/реструктуризації кредитної заборгованості за кредитами клієнтів роздрібного бізнесу від 11 серпня 2015 року № 1108, відповідно до якого Позивачу дозволено здійснити реструктуризацію кредитної заборгованості за кредитом за умови погашення тіла кредиту одним платежем. Інші умови не обговорювались. У вказаному рішенні не було зазначено черговості погашення зобов`язання, процентів, штрафів та пені.

При повідомленні Позивача про необхідність сплати податку на доходи фізичних осіб не зазначено підстав анулювання заборгованості в сумі 1328815,84 грн. та/або рішення відповідно до якого проводилось анулювання саме в такому порядку.

Також Позивач вважає неналежним доказом службову записку від 18 серпня 2015 року, відповідно до якої грошові кошти в розмірі 2400000 грн, отримані банком, підлягали розподіленню у такій послідовності; прострочені відсотки, поточні відсотки, прострочена заборгованість за тілом кредиту, строкова заборгованість. На думку Позивача, ця записка не є документом, що виражає узгоджену волю обох сторін кредитного договору, яким є наприклад додаткова угода, службова записка навіть не є владним рішенням АТ «Альфа-Банк", яким є наприклад рішення уповноважених осіб щодо врегулювання/реструктуризації кредитної заборгованості за кредитами №1108 від 1 серпня 2015 року. Службова записка є внутрішнім документам банку, який не може встановлювати або змінювати договірні зобов`язання сторін кредитного договору. Окрім того, службова записка була складена через п`ять днів після внесення Позивачем коштів в касу банку. Підставою для встановлення черговості погашення кредитної заборгованості в службовій записці, а в подальшому і в постанові суду, зазначено Витяг з рішення (ГО) №1108 від 11 серпня 2015 року, однак останній не встановлює черговості погашення кредитної заборгованості.

Також Позивач в касаційній скарзі посилається на правову позицію Верховного Суду, що зазначена у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №813/179/16 та від 10 травня 2018 року у справі №802/142/17-а, згідно з якою визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі.

3.2. Позиція Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, Відповідач у відзиві на касаційну скаргу посилається на те, що, ухвалюючи рішення, суди надали вичерпну правову оцінку обставинам, які в сукупності та взаємозв`язку свідчать про правомірність податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Так, Відповідач вказує, що ПАТ «Укрсоцбанк» повідомленням від 19 серпня 2015 року №10.1-186/96-17926 оповіщено ОСОБА_1 про анулювання заборгованості за договором кредиту в сумі 1 328 815,84 грн. Це повідомлення банку надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення, отримано платником особисто 9 жовтня 2015 року.

Відповідач стверджує, що основна сума кредиту (без врахування відсотків, пені та штрафу) прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором, пеню та штрафи.

В матеріалах справи, які, на думку Відповідача, були всебічно досліджені та проаналізовані судами попередніх інстанцій, наявний лист Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" від 16 лютого 2016 року, яким банк в свою чергу повідомив контролюючий орган як про суми нарахованого та виплаченого доходу, так і про суми доходів, що не підлягають оподаткуванню у відповідності до статті 165.1.55 Податкового кодексу України, за якою до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума проценті в, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Також в матеріалах справи наявне повідомлення ПАТ "Укбсоцбанк», адресоване Позивачу щодо анульованої (прощеної) суми боргу в сумі 1 328 815,84 грн. (що включає заборгованість по основній сумі кредиту). Також в повідомленні прямо зазначено, що Позивачу необхідно відобразити анульовану (прощену) суму в декларації та сплатити суму податку на доходи фізичних осіб.

Відповідач вважає необґрунтованими твердження Позивача, про те, що службова записка від 11 серпня 2015 року не є допустимим доказом по справі, оскільки цією службовою запискою було врегульовано розподілення коштів, отриманих банком на погашення кредитної заборгованості.

Відповідач наполягає на тому, що судами першої та апеляційної інстанцій надано чітку, обґрунтовану та закону оцінку належності та допустимості наявних доказів, у цій справі твердження Позивача про недопустимість доказів є суб`єктивною оцінкою фактичних обставин.

З довідки АТ «Альфа-Банку», як вказує Відповідач, слідує, що від Позивача суму у розмірі 2 400 00,00 грн. банк самостійно розподілив чином: 1 412 699,44 грн. на погашення нарахованих відсотків за користування кредитом, а 987 300,56 грн. - на погашення основної суми заборгованості по кредиту.

Наведені висновки як вважає Відповідач, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 14 лютого 2019 року у справі №813/330/16 та від 24 квітня 2019 року у справі №826/8219/15.

3.3. Позиція Позивача (наведена у відповіді на відзив на касаційну скаргу)

У відповіді на поданий Відповідачем відзив на касаційну скаргу Позивач вважає безпідставним посилання на правову позицію Верховного Суду, викладену у справі №826/8219/15.

У цьому процесуальному документі Позивач просить прийняти нову постанову, відповідно до якої визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 листопада 2016 року №0013431305, № 0013441305, прийняті Херсонською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Херсонській області

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права в межах, встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої цієї статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному Позивачем індивідуальному акту в контексті дотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при його прийнятті, Суд звертає увагу на таке.

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

За змістом підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи як сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що суми процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності, не включаються до оподатковуваного доходу для цілей сплати податку на доходи фізичних осіб.

При цьому буквальне тлумачення підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України свідчить про те, що обов`язок у фізичної особи, яка отримала додаткове благо, щодо сплати зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб особою, виникає за сукупності трьох таких обставин, як:

1) прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності;

2) повідомлення кредитором платника податку - боржника про прощення (анулювання) боргу шляхом: а) направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або б) шляхом укладення відповідного договору, або в)надання повідомлення боржнику під підпис особисто;

3) включення кредитором суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь боржника, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Надаючи оцінку доводам Позивача щодо встановлення судами сукупності наведених вище обставин на підставі недостовірних доказів, Суд звертає увагу на таке.

Вимога достовірності доказів, передбачена статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає у такому:

- суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом;

- обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За своєю сутністю допустимість доказів визначається як властивість доказів, яка характеризується через законність джерела фактичних даних, що містяться в цьому джерелі.

Допустимість стосується виключно процесуальної форми доказів, тобто засобів доказування і така має два аспекти: 1) негативний - допустимість доказу залежить від того, чи було дотримано встановленого законом порядку його одержання; 2) позитивний - певні обставини можуть бути підтверджені тільки певними засобами доказування.

Щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставини прощення (анулювання) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, Позивачу основної суми боргу, то зміст судових рішень вказує на таке.

ПАТ «Укрсоцбанк» надавались у користування Позивачу кредитні кошти за договором від 26 травня 2006 року № Ф060514К.

Втім, Позивач не змогла виконати вимогу щодо погашення відповідної суми коштів за визначених договором умов.

Відповідно до Витягу з рішення уповноважених осіб щодо врегулювання/реструктуризації кредитної заборгованості за кредитами від 11 серпня 2015 року №1108 загальна заборгованість з кредиту ОСОБА_1 становила 3 718 902,40 грн., з яких 2 316 116,40 - заборгованість по тілу, та 1 402 786,24 грн. - заборгованість за відсотками.

Згідно із умовами вказаного рішення Позивачу надано згоду на реалізацію предмета іпотеки, а саме магазина промислових товарів, загальною площею 304,5 кв.м, за ціною не нижче 2 400 000,00 грн. та отримані кошті направити на погашення заборгованості.

Відповідно листа ПАТ «Укрсоцбанк» від 13 серпня 2015 року вих. №501.1-186/96-14385 ПАТ «Укрсоцбанк» підтвердив отримання грошових коштів на загальну суму 2 404 800,00 грн. на погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту.

За змістом службової записки від 18 серпня 2015 року грошові кошти у розмірі 2 400 00,00 грн., отримані банком на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 , підлягали розподіленню у такій послідовності: прострочені відсотки, поточні відсотки, прострочена заборгованість за тілом кредиту, строкова заборгованість відповідно до Витягу з рішення уповноважених осіб щодо врегулювання/реструктуризації кредитної заборгованості за кредитами №1108 від 11 серпня 2015 року.

Згідно з довідкою АТ «Альфа-Банк» (правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк»), отримані від Позивача кошти у розмірі 2 400 00,00 грн. банк самостійно розподілив наступним чином: 1 412 699,44 грн. - на погашення нарахованих відсотків за користування кредитом, а 987 300,56 грн. - на погашення основної суми заборгованості (тіло кредиту).

На підставі, зокрема, названих доказів суди попередніх інстанцій суди встановили, що Позивачу прощено основну суму боргу.

Вважаючи, що названа службова записка від 18 серпня 2015 року не є достовірним доказом, який засвідчує прощення саме основної суми боргу, Позивач наполягає на тому, що вона складена через 5 днів після проведення ним оплати, до того ж вона є внутрішнім документом банку і банк без наявних на те підстав спочатку зарахував сплачені суми боргу в рахунок погашення пені, а потім вже - в рахунок погашення основної суми боргу.

Статтею 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" закріплено принцип превалювання суті над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми), як один із принципів бухгалтерського обліку, і відповідає сутності податкового обліку, який відповідно до частини другої статті 3 цього Закону ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

При цьому податкові наслідки для платників податків створює не зовнішнє закріплення певних операцій, а сутність таких операцій, за результатами оцінки якої прослідковується фактичний рух активу.

Суд звертає увагу на те, що податкове законодавство, зокрема Податковий кодекс України, не закріплює для цілей оподаткування конкретно визначеного документа, яким оформлюється факт прощення кредитором боргу.

Водночас, зміст наявних у справі доказів, зокрема лист Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" від 16 лютого 2016 року (а.с.53), довідка АТ «Альфа-Банк» (а.с.232), розрахунок вимог банку (а.с.234) свідчить про те, що кредитором у цій справі прощено саме основну суму боргу.

З урахуванням цього доводи Позивача про те, що обставини прощення саме основної суми боргу встановлені на підставі службової записки від 18 серпня 2015 року, яка не є достовірним доказом, є необґрунтованими. Доводи Позивача в аспекті неможливості встановлення обставин щодо прощення боргу на підставі цієї записки фактично ґрунтуються на тому, що кредитор (ПАТ «Укрсоцбанк») незаконно визначив черговість погашення складових боргу: спочатку погасив пеню, а в подальшому - основну суму боргу.

Втім, Позивач не наводить жодної норми, яка б засвідчила невідповідність поведінки кредитора у взаємовідносинах з ним, не надано й в ході судового розгляду й договору чи іншого документа, який би достовірно підтвердив неправомірність дій банківської установи щодо черговості погашення складових боргу та прощення таких у відповідних розмірах.

Також Суд звертає увагу на те, що зміст встановлених судами обставин не дає можливості для висновку, що Позивач був позбавлений можливості укласти відповідну угоду із кредитором, якою чітко передбачити черговість погашення складових суми боргу, або оскаржити у визначеному законодавством порядку дії кредитора щодо визначення черговості погашення складових боргу та таким чином довести обставини щодо того, що прощалась (анульовувалась) саме пеня за кредитним договором, а не основана сума боргу.

При цьому Суд зауважує й на тому, що стаття 534 Цивільного кодексу України визначає черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням. Так, згідно з цією статтею в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

З урахуванням цього, ненаведення Позивачем доводів щодо наявності у відповідному договорі умов, що визначають черговість погашення вимог банку, відсутні підстави вважати, що в даному випадку останнім порушено порядок черговості погашення складових суми боргу.

Відтак, зміст наявних у справі доказів у взаємозв`язку із доводами Позивача не дають підстав вважати, що суди встановили обставини щодо прощення кредитором основної суми боргу на підставі не належних доказів.

Щодо доводів Позивача про встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставини повідомлення про прощення боргу не підставі неналежного доказу, то Суд звертає увагу на таке.

Підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України передбачає повідомлення кредитором про прощення основної суми боргу, як однієї із передумов сплати податку на доходи фізичних осіб, одним із трьох способів:

а) направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення;

б) укладення відповідного договору;

в) надання повідомлення боржнику під підпис особисто.

При цьому ПК України не закріплено форми та конкретних вимог щодо реквізитів такого повідомлення.

Згідно із наявним у справі повідомленням від 19 серпня 2015 року (а.с.58), яке направлено Позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, ПАТ «Укрсоцбанк» проінформував ОСОБА_1 про те, що:

- 19 серпня 2015 року здійснено анулювання (прощення) суми боргу в сумі 1 328 815,84 грн. (що включає заборгованість по основній сумі кредиту).

- про необхідність відобразити анульовану (прощену) суму в декларації та сплатити суму податку на доходи фізичних осіб.

З урахуванням цього, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про дотримання кредитором обов`язку, передбаченого підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а саме Позивача повідомлено про анулювання (прощення) боргу шляхом направлення повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

При цьому Позивач безпідставно ототожнює податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку (форма 1-дф) (надалі також - Розрахунок), із повідомленням про прощення боргу, та вважає, що такий розрахунок повинен був направлятися на адресу Позивача.

Буквальне тлумачення підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України свідчить про те, що повідомлення і Розрахунок є окремими процесуальними документами для цілей оподаткування. Зміст наведеної норми не передбачає обов`язку направлення боржнику, якому прощено суми боргу за кредитним договором, Розрахунок або ознайомлення останнього із таким.

При цьому Розрахунок є звітним документом, Порядок заповнення якого на час спірних правовідносин був затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4.

Згідно з пунктом 2.3 розділу ІІ цього Порядку Розрахунок подається до контролюючих органів за місцезнаходженням податкового агента - юридичної особи або її відокремлених підрозділів чи до контролюючого органу за податковою адресою фізичної особи - податкового агента.

Податковий розрахунок подається податковими агентами в один із таких способів: засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо використання електронного цифрового підпису відповідальної особи податкового агента у порядку, визначеному законодавством;

на паперовому носії разом з електронною формою на електронному носії інформації;

на паперовому носії, якщо кількість рядків у податковому розрахунку не перевищує десяти.

Податковий розрахунок готується у двох примірниках. Один примірник подається до контролюючого органу. Другий - з підписом особи, відповідальної за приймання розрахунку, штампом та проставленим номером порції, отриманим при обов`язковій реєстрації розрахунку в контролюючому органі, повертається податковому агенту.

Зміст наведеної норми підзаконного акта також не передбачає обов`язку щодо подання Розрахунку, іншим, окрім контролюючого органу, особам.

З урахуванням сукупності наведених вище обставин та доказів, доводи Позивача, що йому не надсилався Розрахунок, не можуть нівелювати обов`язок щодо сплати податку на доходи фізичних осіб.

При цьому лист Національного банку України від 22 травня 2018 року № 60-0006/28124, на який посилається Позивач у касаційній скарзі, не містить висновків що обов`язку повідомлення боржника про прощення суми боргу саме шляхом надсилання йому Розрахунку.

З урахуванням відповідного нормативного регулювання у взаємозв`язку із доказами, наявними у матеріалах справи, Суд дійшов висновків, що обставини, які мають значення для вирішення спору, судами встановлювались на підставі достовірних доказів. Наведені скаржником доводи не дають підстав вважати, що докази одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або обставини у справі повинні були бути підтверджені іншими, передбаченими законодавством, засобами доказування

Як зазначено в акті перевірки, згідно з даними, поданими до органу ДФС, за 2015 рік ОСОБА_1 нараховано дохід від ПАТ «Укрсоцбанк» у вигляді анулювання (прощення) заборгованості (ознака доходу 126 ) у сумі 1328206,84 грн. При цьому при проведенні перевірки використано відомості з ЦБД Державного реєстру фізичних особі ДФС України про суми виплачених доходів фізичній особі за 2015 рік.

Відповідно до листа ПАТ "Укрсоцбанк" від 16 лютого 2016 року (а.с.53), останнім підтверджено інформацію про суми нарахованого та виплаченого доходу з ознакою доходу « 126» у вигляді анулювання кредитної заборгованості, у тому числі по ОСОБА_1 .

Сукупність наведених обставин, яким правова оцінка судами попередніх інстанцій надана з дотриманням процесуального законодавства, свідчить про те, що у Позивача виник обов`язок щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, оскільки кредитором (1) прощено ОСОБА_1 основну суму боргу (кредиту) за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності; (2) повідомлено кредитором платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення про прощення (анулювання) боргу; (3) включено кредитором суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь боржника, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Посилання Позивача на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі №813/330/16 та від 24 квітня 2019 року у справі №826/8219/15, не вказує на недотримання судами вимог законності та обґрунтованості при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Згідно із висновками судів у цих справах доходом платника податку у розумінні норм Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) є основна сума боргу та відсотки за кредитним договором, які були анульовані (прощені) кредитором, натомість анульовані (прощені) пеня, штраф, підвищені відсотки (за прострочення платежу) та комісійні винагороди не є доходом платника податку, а відповідно і не є об`єктом оподаткування податком з доходу фізичних осіб.

Відтак, правові висновки у наведених вище справах та у цій справі не суперечать один одному. Проте у наведених справах було встановлено факт прощення пені, а не, основного боргу, як у цій справі.

Обґрунтування касаційної скарги зводиться виключно до непогодження з оцінкою, наданою судами повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

Фактично Позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановлених частиною першою статті 341 КАС України.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.

Отже, переглянувши судові рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 3 343 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх