№ 540/6432/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 540/6432/21

провадження № К/990/36202/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді - Жука А. В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №540/6432/21

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року (головуючий суддя Єщенко О.В., судді - Крусян А.В., Яковлєв О.В.)

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування січня 2008 року як базового місяця під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 18.07.2016 року до 28.02.2018 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 18.07.2016 року до 28.02.2018 року, ураховуючи січень 2008 року як базовий місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.

2. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

3. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування січня 2008 року як базового місяця під час нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18.07.2016 до 28.02.2018.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.07.2016 до 28.02.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць), з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Ухвалами Верховного Суду від 28 серпня 2022 року та від 20 вересня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами військової частини НОМЕР_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року.

5. 18 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив:

визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , вчинені на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2022 у справі № 540/6432/21, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в сумі 1 344,18 грн.;

направити Військовій частині НОМЕР_1 окрему ухвалу для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пунктів 4, 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, а саме: для нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в сумі 62 803,09 грн;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену індексацію грошового забезпечення на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2022 у справі № 540/6432/21 в сумі 62 803,09 грн.

6. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року ОСОБА_1 у задоволенні його заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, відмовлено.

7. На зазначену ухвалу суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

8. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року.

9. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що статтею 294 КАС України серед переліку ухвал, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, не визначено ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року.

11. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що застосування статті 294 для цілей визначення права оскарження ухвали суду першої інстанції, що прийнята за результатами розгляду заяви в порядку статті 383 КАС України, зокрема оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, окремо від принципів та завдань адміністративного судочинства, є порушенням норм процесуального права. Вважає відсутність вказаної ухвали в переліку ухвал, які можуть бути оскаржені, окремо від рішення суду, прогалиною в законодавстві.

12. З вищевикладених обставин, скаржник просить відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 липня 2019 року по справі №821/11/18, від 30 квітня 2020 року по справі №814/1171/17, від 16 березня 2021 року по справі №640/22298/18, на які посилається суд апеляційної інстанції.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

13. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 грудня 2022 року для розгляду справи №540/6432/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Загороднюк А.Г.

14. Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

15. Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду від відповідача не надходило, однак в силу частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

16. Ухвалою Верховного Суду від 15.03.2023 адміністративну справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

18. Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

19. Положеннями частини другої статті 293 КАС України визначено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

20. Частиною першою статті 294 КАС України визначений перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, а саме: ухвали суду першої інстанції щодо: забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасуванні забезпечення позову; повернення заяви позивачеві (заявникові); відмови у відкритті провадження у справі; відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності; передачі справи на розгляд іншого суду; відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; затвердження умов примирення сторін; призначення експертизи; визначення розміру судових витрат; зупинення провадження у справі; залишення позову (заяви) без розгляду; закриття провадження у справі; внесення або відмови у внесенні виправлень у рішення; відмови ухвалити додаткове рішення; роз`яснення або відмови у роз`ясненні судового рішення; відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; відмови у поновленні пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання; відстрочення і розстрочення, зміни або встановлення способу і порядку виконання судового рішення; заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження; повороту виконання рішення суду або відмови у повороті виконання рішення; внесення чи відмови у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; окрема ухвала; стягнення штрафу в порядку процесуального примусу; накладення штрафу та інших питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, постановлених судом відповідно до статті 382 цього Кодексу; відмови у відкритті провадження за заявою про відновленого судового провадження; відновлення або відмови у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження.

21. Частиною першою статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

22. У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються (частина друга статті 383 КАС України).

23. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи (частина третя статті 383 КАС України).

24. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з ня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду (частина четверта статті 383 КАС України).

25. У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена (частина п`ята статті 383 КАС України).

26. Відповідно до статті 6 сказаної статті за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляю ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

27. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Аналіз статті 383 КАС України свідчить, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

30. Відповідно до частини шостої вказаної статті, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення.

31. Перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду визначено статтею 294 КАС України.

32. Проте вказаний перелік не містить ухвали про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.

33. Колегія суддів звертає увагу, що 13 березня 2023 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 440/2582/20, предметом касаційного перегляду у якій також була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

34. Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у вказаній справі відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 814/1171/17, від 11.07.2019 у справі № 821/11/18, від 17.06.2020 у справі № 420/4480/19, від 03.09.2021 у справі № 554/8244/17, від 16.09.2021 у справі № 520/5390/20, від 28.10.2021 у справі № 260/852/19 та у інших постановах, у яких суд дійшов аналогічних висновків.

35. Відступаючи від висновків щодо застосування спірних норм права, Верховний Суд виснував, що ухвала про відмову в задоволенні заяви, поданої на підставі статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

36. Окрім іншого, Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 440/2582/20 дійшла висновків, що розуміння положень статей 294 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України у такому сенсі, який визнає неможливим оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, буде означати звуження обсягу конституційного права на апеляційний перегляд, а отже, як наслідок, права на судовий захист прав людини і громадянина, закріпленого і гарантованого частиною першою статті 55 Конституції України.

37. Крім того, частина друга статті 129 Конституції України у пункті 1 містить ще одну, принципово важливу основну засаду судочинства - вимогу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Ця вимога, яка є конкретизацією більш загального конституційного принципу рівності, закріпленого частиною першою статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

38. Відповідно до частини шостої статті 383 та частини сьомої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала про задоволення заяви, поданої у порядку статті 383, може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таким чином, право на апеляційне оскарження з боку суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого при виконанні судового рішення визнані судом протиправними (заява задоволена), не викликає сумнівів. У цих умовах слід визнати, що визнання відсутності права суб`єкта, який звернувся зі скаргою, тобто який стверджує про порушення його прав відповідачем у процесі виконання судового рішення, на апеляційне оскарження ухвали суду про відмову у задоволенні його заяви ставить його як сторону у нерівні (істотно невигідні) умови, які порушують принцип рівності учасників справи перед законом і судом - одну з основних конституційних засад судочинства. Така нерівність сторін має ознаки дискримінації, забороненої з будь-яких підстав частиною другою статті 24 Конституції України, а також статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

39. Звідси випливає висновок, що тлумачення положень статей 294 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України у такому сенсі, який визнає неможливим оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, буде порушенням принципу рівності учасників справи перед законом і перед судом.

40. Додатковим підтвердженням неможливості обмеження права на апеляційне оскарження ухвали суду про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, є більш буквальний текстуальний аналіз статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України, положення якої застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні для заперечення права на таке апеляційне оскарження.

41. Відсутність згадки про ухвалу суду про відмову у задоволенні скарги, поданої у порядку статті 383, у переліку, наведеному у статті 294, змушує звернути увагу на фразу «окремо від рішення суду» у диспозиції абзацу першого статті 294 (і в частині другій статті 293), наявність якої наголошує на тому, що у випадках прийняття ухвал, зазначених у переліку, передбачається наявність (або, принаймні, можливість прийняття) рішення суду, окремо від якого (тобто незалежно від його прийняття) можуть бути оскаржені перелічені ухвали. Відповідно до пункту 13 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду - рішення суду першої інстанції, в якому вирішуються позовні вимоги. Однак заява, яка подається у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, не містить позовних вимог, а її розгляд не передбачає прийняття рішення суду; таким чином, вона не може належати до категорії ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, оскільки прийняття рішення суду з цього приводу не передбачається. Водночас така ухвала не може бути оскаржена разом із рішенням суду, оскільки змістовно пов`язана лише з рішенням суду у такій справі, яке набрало законної сили, оскарженню не підлягає і повинно бути виконане безумовно.

42. Із наведеного, Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що неможливість апеляційного оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, може мати наслідком незабезпечення обов`язковості виконання судового рішення та дієвості судового контролю за його виконанням, і як наслідок, незабезпечення права особи на судовий захист.

43. Також, Верховний Суд враховує, шо Конституційний Суд України розглядаючи справу за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, вказав, що законодавець, ухваливши оспорювані приписи Кодексу, якими не встановив права на апеляційне оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої порядком статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, діяв свавільно, оскільки не врахував її юридичних наслідків для особи-позивача та не запровадив інших дієвих механізмів захисту і поновлення порушених прав, свобод, інтересів особи-позивача, яка судовим порядком домагається виконання судового рішення, ухваленого на її користь (Рішення від 01.03.2023 2-р(II)/2023 у справі № № 3-27/2022(54/22)).

44. У названому рішенні Конституційний Суд України констатував, що законодавець визначив неоднаковий обсяг процесуальних можливостей (прав) сторін адміністративного процесу щодо права на апеляційне оскарження ухвал, ухвалених за наслідками розгляду заяви, поданої порядком статті 383 Кодексу, надавши суб`єктові владних повноважень право на апеляційне оскарження окремої ухвали і не встановивши для особи-позивача права на апеляційне оскарження ухвали про залишення без задоволення зазначеної заяви, чим поставив особу-позивача в гірше процесуальне становище порівняно з відповідачем - суб`єктом владних повноважень, знівелювавши мету діяльності адміністративних судів, визначену частиною п`ятою статті 125 Конституції України.

45. Конституційний Суд України у Рішенні від 01.03.2023 2-р(II)/2023 дійшов висновку, що нормативне регулювання, визначене оспорюваними приписами Кодексу, якими для особи-позивача не встановлено права оскаржити апеляційним порядком ухвалу суду про залишення без задоволення заяви, поданої порядком статті 383 Кодексу, ставлячи особу-позивача в суттєво гірше процесуальне становище порівняно з відповідачем - суб`єктом владних повноважень, не забезпечує рівних процесуальних можливостей особі-позивачу захистити свої права, свободи, інтереси судовим порядком.

46. Конституційний Суд України виснував також, що законодавець, ухваливши оспорювані приписи Кодексу, якими не встановив для особи-позивача права оскаржити апеляційним порядком ухвалу суду про залишення без задоволення заяви, поданої порядком статті 383 Кодексу, не виконав головного обов`язку, покладеного на нього приписами частини другої статті 3 Конституції України, оскільки законодавчо не встановив дієвого судового контролю за виконанням судового рішення, не забезпечив права особи на судовий захист в адміністративному судочинстві та гарантій його реалізації, як-от: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, право на апеляційний перегляд справи, обов`язковість судового рішення, що є неодмінними вимогами правовладдя як засади конституційного ладу в Україні, вираженої через формулу: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (частина перша статті 8 Конституції України).

47. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

48. Таким чином, враховуючи прецедентне значення постанови Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 440/2582/20, колегією суддів враховуються висновки щодо застосування норм процесуального закону, висловлені у зазначеній справі, позаяк предметом касаційного перегляду у справі №540/6432/21 (що розглядається) також є ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвалу про відмову в задоволенні заяви, поданої на підставі статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

49. Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

50. Відповідно до частини 1 статті 353 Кодексу адміністративною судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

51. Враховуючи викладене, перевіривши за матеріалами адміністративної справи доводи та вимоги касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції постановлено ухвалу, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. А відтак касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

52. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються

Керуючись ст. 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року у справі №540/6432/21 скасувати.

3. Справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

А.Г. Загороднюк

Судді Верховного Суду