№ 540/7751/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2023 року

м. Київ

справа №540/7751/21

адміністративне провадження № К/990/14395/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №540/7751/21

за позовом ОСОБА_1

до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону

на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2022 року (головуючий суддя: Войтович І.І.)

і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року (головуючий суддя: Шевчук О.А., судді: Бойко А.В., Федусик А.Г.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури в розмірі середнього місячного заробітку у сумі: 28 055,02 грн із утриманням податків та інших обов`язкових платежів;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплатити йому вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає: 28 055,02 грн із утриманням податків та інших обов`язкових платежів;

- стягнути з відповідача на його користь середній місячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16 березня 2021 року до дня фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликався на те, що протягом 2015-2021 років він проходив військову службу в органах військової прокуратури, зокрема з 2018 року на посаді прокурора, звідки був звільнений 14 березня 2021 року на підставі пункту 9 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Зауважував, що при звільненні відповідач протиправно не виплатив йому вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України.

ОСОБА_1 зазначав, що ні при звільненні, ні на подальші запити відповідач не виплатив допомогу, мотивуючи відсутністю в нього десятирічної вислуги військової служби в Збройних Силах України та, відповідно, права на отримання одноразової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У цьому контексті ОСОБА_1 наголошував, що просив відповідача виплатити вихідну допомогу саме при звільненні з органів прокуратури. Цю вимогу позивач мотивував тим, що Закон України «Про прокуратуру» не врегульоване питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, тож має бути застосовані положення статті 44 Кодексу законів про працю України.

Оскільки під час звільнення відповідач не виплатив таку допомогу, то на підставі приписів статей 116-117 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2022 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури в розмірі середнього місячного заробітку у сумі: 28055,02 грн із утриманням податків та інших обов`язкових платежів;

- зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає: 28055,02 грн із утриманням податків та інших обов`язкових платежів;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі: 2043,00 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року частково задоволена скарга відповідача, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2022 року змінено, абзац 5 його резолютивної частини викладено в такій редакції:

«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012; код ЄДРПОУ 38296363) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень)».

У іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2022 року залишено без змін.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про прокуратуру» не регулює питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Натомість відповідною нормою, яка регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі такого звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України. Оскільки відповідач не виплатив позивачу цю допомогу при звільненні, то суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги про її стягнення в судовому порядку.

Водночас суд відхилив доводи відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що позивач працює в органах прокуратури. Суд указав, що рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року №540/450/21, яким було скасовано наказ про звільнення №154-к від 10 березня 2021 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді, не виконане і останній на посаді не поновлений.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суд указав на її передчасність.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши указане рішення, погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги за правилами статті 44 Кодексу законів про працю України.

Водночас апеляційний суд змінив резолютивну частину рішення, зауваживши те, що позовні вимоги були задоволені частково, тож судовий збір має бути стягнутий в розмірі: 908,00 грн, а не 2043,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву

У червні 2022 року Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

У цьому контексті скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 2 Розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260.

Позиція скаржника полягає в тому, що суди першої й апеляційної інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин статтю 44 Кодексу законів про працю України, внаслідок чого необґрунтовано ухвалили рішення про часткове задоволення позову.

Скаржник зазначає, що практика Верховного Суду усталена стосовно застосування приписів Кодексу законів про працю України в тому разі, коли спірні правовідносини неврегульовані спеціальним законодавством. Проте, за твердженням скаржника, у випадку ОСОБА_1 спірні правовідносини врегульовані спеціальними нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

На переконання скаржника, у цьому випадку положення статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і пункту 2 Розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам мають пріоритет над статтею 44 Кодексу законів про працю України при вирішенні питання щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовця, відрядженого до державних органів для проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах, у зв`язку із скороченням або проведенням організаційних заходів.

Ці доводи скаржник пояснює тим, що ОСОБА_1 був військовослужбовцем, відрядженим до Генеральної прокуратури України для проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури, тож правовідносини не є трудовими і на них не поширюється дія статті 44 Кодексу законів про працю України.

Скаржник зауважує, що згадані ним норми передбачають виплату військовослужбовцю одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за умови наявності вислуги 10 років і більше. Проте на момент звільнення з військової служби загальна календарна вислуга ОСОБА_1 становила менше 10 років, що не надавало йому права на виплату відповідної допомоги.

ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу не подав. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження доставлена в електронний кабінет позивача 22 червня 2022 року. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

30 липня 2013 року ОСОБА_1 прийняв військову присягу.

16 червня 2015 року ОСОБА_1 уклав контракт строком на 5 (п`ять) років та розпочав військову службу у Збройних Силах України, з відрядженням до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.

З 19 червня 2015 року ОСОБА_1 проходив військову службу в органах прокуратури із призначенням на відповідні посади.

22 лютого 2021 року Міністр оборони України видав наказ №56 (по особовому складу), яким звільнив ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів).

10 березня 2021 року Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону видала наказ №154-к, яким капітана юстиції ОСОБА_1 , котрого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 22 лютого 2021 року №56 звільнено зі служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів), з 14 березня 2021 року звільнено з посади заступника військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України, з виключенням зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Херсонського міського об`єднаного районного військового комісаріату.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року у справі №540/450/21, яке внаслідок апеляційного перегляду набрало законної сили 26 жовтня 2021 року, визнано протиправним та скасовано наказ в.о. керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 10 березня 2021 року №154к про звільнення капітана юстиції ОСОБА_1 з посади заступника військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України на підставі підпункту «г» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 14 березня 2021 року.

На час розгляду справи рішення суду у справі №540/450/21 не виконано, що сторони не заперечували.

Відповідно до Розрахункового листа за 2021 рік №449, при звільненні ОСОБА_1 нараховані та виплачені кошти в розмірі: 121 955,38 грн.

До вказаної виплати за період січень-березень 2021 року увійшли такі суми: премії згідно наказу - 19651,44 грн; вислуга років для військовослужбовців - 6420,77 грн; оклад - 18289,03 грн; ОВР - 19 476,35 грн; надбавка за секретність - 1828,90 грн; надбавка за звання - 3113,55 грн; індексація військовослужбовця - 1241,03 грн; компенсація відпустки військовослужбовця - 53 791,50 грн. Разом на суму: 123812,57 грн. Утримано податок на доходи фізичних осіб: 22286,26 грн, компенсація ПДФО: «-22 286,26 грн.», військовий збір: 1857,19 грн.

Виплачене грошове забезпечення за січень-лютий 2021 року: 17 460,00 грн та 10 4495,38 грн.

Згідно з Розрахунком вислуги років військовослужбовця капітана юстиції ОСОБА_1 , за підписом начальника відділу кадрової роботи та державної служби Спеціалізованої прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону, загальна вислуга років: 7 років 10 місяців та 9 днів.

У травні 2021 року через адвоката ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитами задля отримання інформації стосовно надання відпустки, нарахування та виплат матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових витань за 2021 рік, невиплати вихідної допомоги при звільненні.

У листі-відповіді від 27 травня 2021 року №07-1867вих- 21 Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону, посилаючись на абзац 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначила, що ОСОБА_1 не має необхідного стажу для виплати грошової допомоги при звільненні, а саме: 10 років і більше.

9 та 23 листопада 2021 року ОСОБА_1 самостійно звертався до відповідача з пропозицією нарахувати й виплатити вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку у зв`язку із звільненням із органів прокуратури.

30 листопада 2021 року позивач отримав відповідь за №21-4148вих-21 від 24 листопада 2021 року про відсутність підстав для виплати грошової допомоги при звільненні.

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність стосовно виплати вихідної допомоги при звільненні, у грудні 2021 року позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі також - «№2232-XII»)

Цей Закон визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Абзацом 1 частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ установлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до частини десятої статті 6 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладах освіти, затверджується Президентом України.

Відповідно до пункту 2 частини першої, частини третьої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За змістом підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі також - «Положення №1153/2008»)

Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Згідно з абзацом 1 пункту 153 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) за їх згодою можуть бути відряджені в інтересах оборони держави та її безпеки до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів із залишенням на військовій службі, але зі звільненням із займаної посади з дальшим призначенням на посаду відповідно до Переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, який затверджується Президентом України.

Абзацом 1 пункту 155 Положення №1153/2008 установлено, що за відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів військовослужбовцями та членами їх сімей зберігаються всі гарантії та пільги, передбачені законодавством для військовослужбовців. Виплата грошового забезпечення та надання інших видів забезпечення відрядженим військовослужбовцям здійснюється у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацами 1, 2, 4 пункт 153 Положення №1153/2008 звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 цього Положення, за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.

Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

Витяги з наказів про звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються до відповідних державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для дальшого розрахунку звільнених осіб та направлення їх на військовий облік. У день розрахунку таких осіб у зв`язку із звільненням з військової служби керівник державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального закладу направляє їх на військовий облік до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі також - «Закон №2011-XII)

Цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з положеннями пунктів 1-3 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Предметом регулювання статті 15 Закону №2011-XII є пенсійне забезпечення і допомога.

Абзацом 1 пункту 15 статті 15 Закону №2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Умова про виплату цієї допомоги за наявності вислуги щонайменше 10 років запроваджена з 1 жовтня 2011 року внаслідок набрання чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 7 червня 2018 року №260 (далі також - «Порядок №260»).

Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Згідно з абзацом 17 пункту 2 розділу I Порядку №260 до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать допомоги.

За змістом пункт 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Відповідно до абзацу 10 пункту розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.

Порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби є предметом регулювання розділу ХХХІІ Порядку №260.

Пунктом 2 розділу ХХХІІ Порядку №260 визначено, що у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі також - «Закон №1697-VII)

Цей Закон визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Указаний Закон до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (25 вересня 2019 року) передбачав існування в системі прокуратури України військових прокуратур.

Стосовно редакції Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, слід звернути увагу на таке.

Абзаци 1, 2 частини четвертої статті 27 Закону №1697-VII передбачали, що військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі. Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

Абзац 5 частини четвертої статті 27 Закону №1697-VII встановлював, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Абзац 11 частини першої статті 51 Закону №1697-VII передбачав, що військовослужбовці військової прокуратури можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням.

Частиною восьмою статті 81 Закону №1697-VII було закріплено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом

Частина четверта статті 83 Закону №1697-VII передбачала, що на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.

Абзац 2 частини другої статті 85 Закону №1697-VII установлював, що грошове утримання прокурорів, слідчих та інших працівників військових прокуратур, забезпечення їх діяльності здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (далі також - «Закон №113-IX»)

Цей закон набрав чинності 25 вересня 2019 року і, серед іншого, ним виключено частину четверту статті 27, абзац одинадцятий частини першої статті 51, частину восьму статті 81, частину четверту статті 83, абзац другий частини другої статті 85 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ у редакції, яка діяла на дату звільнення ОСОБА_1 із посади заступника військового прокурора) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав .

Пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII (далі також - «КЗпП»)

Відповідно до статті 3 КЗпП у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За правилами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі статтею 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку .

IV. ОЦІНКА СУДУ

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року касаційне провадження в цій справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Судові рішення у цій справі оскаржуються лише в частині задоволених вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури в розмірі середнього місячного заробітку та зобов`язання відповідача здійснити нарахування й виплату позивачу такої допомоги.

Касаційна скарга не містить доводів незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому Верховний Суд не перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині судових рішень.

Предметом спору є питання наявності у позивача як військового прокурора права на отримання вихідної допомоги при звільненні з посади прокурора на основі статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП»).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач має право на вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП, оскільки Закон України «Про прокуратуру» не врегульовав питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, тож мають бути застосовані норми трудового законодавства.

У касаційній скарзі відповідач поставив під сумнів правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 44 КЗПП України до спірних правовідносин.

Ключовий довід касаційної скарги стосується питання, чи мають над указаною нормою пріоритет у правозастосуванні абзац 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 2 Розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Верховний Суд, надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, виходить із такого.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство застосовують у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Указаний висновок Верховний Суд неодноразово викладав у своїй практиці, зокрема, у постанові від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781, від 28 січня 2021 року у справі №240/11214/19.

Також у постанові від 23 листопада 2022 року у справі №160/20449/21 Суд зазначив, що коли спеціальні норми інакше регулюють певні питання щодо проходження публічної служби, то це ще не свідчить про наявність прогалини у регулюванні, яку можна заповнити чи замінити загальними нормами.

У цьому контексті слід зауважити, що питання виплати допомоги у разі звільнення з військової служби врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Так, стаття 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», розділ ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам визначають порядок, розмір, підстави й умови виплати одноразової грошової допомоги у випадку звільнення з військової служби.

З урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке стосується оплати праці військовослужбовців, врегульоване питання виплати їм допомоги при звільненні з військової служби, то норми статті 44 КЗпП на такі правовідносини не поширюються.

На тлі обставин цієї справи Суд зауважує, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 мав статус військовослужбовця Збройних Сил України, який був відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.

З огляду на зміст частини четвертої статті 27, частини четвертої статті 83 Закону України «Про прокуратуру» у взаємозв`язку з положеннями статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_1 як військовослужбовець військової прокуратури у своїй діяльності керувався Законом України «Про прокуратуру» і одночасно з цим проходив військову службу особливого характеру відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії пенсійне, медичне й інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Факт проходження ОСОБА_1 військової служби виключає можливість застосування до спірних правовідносин статті 44 КЗпП.

У цьому випадку пріоритет у правозастосуванні мають абзац 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 2 Розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Буквальний спосіб тлумачення абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» свідчить про те, що у разі звільнення з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів виплата одноразової грошової допомоги залежить від тривалості вислуги (10 років і більше).

На момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби його вислуга становила менше 10 років.

Суди попередніх інстанцій викладеного не врегулювали та помилково застосували статтю 44 КЗпП до спірних правовідносин.

Також в обґрунтування своїх висновків про часткове задоволення позову суди послалися на нерелевантну судову практику, яка не стосуються правовідносин з участю військовослужбовця, відрядженого до військової прокуратури.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури в розмірі середнього місячного заробітку та зобов`язання відповідача здійснити нарахування й виплату позивачу такої допомоги.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин неправильно застосовали норми матеріального права, а саме застосували статтю 44 КЗпП, яка не може бути застосована.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України вважає за необхідне прийняти нове рішення, не направляючи справу на новий судовий розгляд.

За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення позовних вимог та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

В неоскаржуваній частині, яка не перевіряється Верховним Судом у межах цього касаційного провадження, рішення судів першої та апеляційної інстанцій належить залишити без змін.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 356 КАС України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Абзац 1 частини першої статті 139 України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною другою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Відповідно до частини третьої статті 139 України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).

Аналіз приписів частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не розподіляються.

Аналогічний висновок щодо тлумачення цих норм процесуального закону викладений у пункті 35 постанови об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року у справі №826/16473/15. Підстави для відступу від указаного висновку відсутні.

Скаржник сплатив судовий збір за подання касаційної скарги. Водночас витрат, які пов`язані із залученням свідків чи проведенням експертиз, скаржник не здійснив.

З огляду на викладене, підстави для розподілу витрат, понесених скаржником у зв`язку зі сплатою судового збору, відсутні. Тож судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 351 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону задовольнити.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2022 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2022 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

В.М. Соколов,

Судді Верховного Суду