Постанова

Іменем України

21 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 541/2410/19

провадження № 61-560св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор виконавчого комітету Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області Павленко Богдан Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 жовтня 2019 року у складі судді Андрущенко-Луценко С. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного реєстратора виконавчого комітету Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області Павленка Богдана Миколайовича про скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , державного реєстратора виконавчого комітету Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області Павленка Б. М. про скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що дії ОСОБА_2 щодо подання державному реєстратору Павленку Б. М. стосовно неподання всіх необхідних документів для вчинення реєстрації, а також дії державного реєстратора Павленка Б. М. стосовно реєстрації права власності на нежитлове приміщення, їдальня, загальною площею 820 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , без наявності інформації про оцінку вищевказаного майна на момент реєстрації є неправомірними.

Позивач просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 39534935 від 06 лютого 2018 року, державного реєстратора Павленка Б. М. щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення, їдальня, загальною площею 820 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 2 за ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 жовтня 2019 року, яка залишена без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що вказана справа підсудна Миргородському міськрайонному суду Полтавської області, оскільки подана за місцем реєстрації одного з відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю (Кременчуцького районного суду Полтавської області).

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її з Миргородського міськрайонного суду Полтавської області.

29 січня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання судів на постанову пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 є недоречним та не відповідає вимогам ЦПК України щодо застосування висновків Верховного Суду у судовій практиці.

У касаційній скарзі зазначається, що позивачем фактично оскаржуються дії державного реєстратора, відтак, логічно було б припустити, що ОСОБА_2 зазначена у позові штучно, фактично з метою вибору більш привабливої для позивача територіальної підсудності.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що у листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , державного реєстратора Павленка Б. М. в якому прохав скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 39534935 від 06 лютого 2018 року державного реєстратора Павленка Б. М. щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення, їдальня, загальною площею 820 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 2 за ОСОБА_2 (а. с. 2 - 8).

21 жовтня 2019 року місцевим судом було зроблено запит до відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області щодо встановлення місця проживання відповідача ОСОБА_2 (а. с. 47) та, згідно отриманої інформації, остання дійсно зареєстрована в АДРЕСА_3 (а. с. 49).

У подальшому, як зазначено вище, місцевим судом було постановлено оскаржувану ухвалу про відкриття провадження у справі (а. с. 50).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, а до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням.

У відповідності до частини п`ятнадцятої статті 28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Суди мають виходити з того, що таке правило підсудності зазвичай стосується позовних вимог, які випливають із однієї правової підстави та пред`являються до кількох осіб.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до двох відповідачів - ОСОБА_2 та державного реєстратора виконавчого комітету Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області Павленка Б. М.

Також, в матеріалах справи зазначається, що спірне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, їдальня, загальною площею 820 кв. м знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 приміщення 2 .

Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 30 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов`язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна.

Отже, спори, що пов`язані з визнанням права власності на нерухоме майно, визнанням недійсними правочинів щодо нерухомого майна та його витребування, пред`являються до суду за місцезнаходженням майна.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно наявності підстав для відкриття провадження у цій справі Миргородським міськрайонним судом Полтавської області.

Твердження скаржника про те, що з тексту позовної заяви та суті вимог вбачається, що позивачем фактично оскаржуються дії державного реєстратора, та те, що ОСОБА_2 зазначена у позові штучно, фактично з метою вибору більш привабливої для позивача територіальної підсудності, колегія суддів Верховного Суду вважає вказане необґрунтованим, з урахуванням наведеного вище, та до уваги не бере.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська