Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 541/2569/21

провадження № 61-7998 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А, Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Шевченківський районний суд м. Києва,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 березня 2022 року у складі судді Городівського О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2022 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування моральної шкоди, завданоїнезаконною бездіяльністю суду.

Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2021 року він пред`явив до Голосіївського районного суду м. Києва позов до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПрАТ «СК «Уніка») про відшкодування майнової шкоди, завданої унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

25 січня 2021 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва відкрито провадження у вищевказаній справі № 752/2436/21 у порядку спрощеного позовного провадження. 19 лютого 2021 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва заяву ПрАТ «СК «Уніка» про передачу справи за територіальною підсудністю задоволено, справу № 752/2436/21 за його позовом передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю.

26 квітня 2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва прийнято до розгляду справу № 752/2436/21 за його позовом, призначено її у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

З моменту відкриття провадження у зазначеній справі за правилами спрощеного позовного провадження минув строк більш ніж 155 днів, що є порушенням вимог частини першої статті 275 ЦПК України. Вказані обставини свідчать про порушення його права на розгляд справи упродовж розумного строку, а також права на ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статями 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Унаслідок вищезазначених обставин він позбавлений можливості повноцінно користуватися пошкодженим рухомим майном у зв`язку з неможливістю його відновлення після ДТП за рахунок стягнутих грошових коштів зі страховика.

Вказаними протиправними діями суду йому завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях та емоційній пригніченості через бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва щодо дотримання розумного строку судової процедури та обмеження права на доступ до судових процедур, чим принижено його честь та гідність.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна на його користь моральну шкоду у розмірі 300 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 березня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності завданої відповідачами моральної шкоди, протиправності дій її заподіювача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача. Шевченківським районним судом м. Києва справу № 752/2436/21 розглянуто з ухваленням рішення по суті позовних вимог. Тобто правосуддя, як функція суду, здійснено. Строк розгляду справи тривалістю п`ять місяців не виходить за межі поняття розумності, так як саме позивач пред`явив позов з порушенням правил підсудності. Крім того, національне процесуальне законодавство надає суду дискреційні повноваження продовжувати процесуальні строки. Питання щодо процесуального оформлення такого продовження строків судом у певній справі не може бути предметом дослідження у рамках іншої окремої судової справи. Судом враховано відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 березня 2022 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, завданої незаконною діяльністю суду, скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю суду, закрито. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 березня 2022 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю суду, залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що міськрайонний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києване врахував, що суд не може бути відповідачем у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсація за інші недоліки у процесі здійснення правосуддя (у тому числі порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави. Отже, апеляційний суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у частині позовних вимог до Шевченківського районного суду м. Києва.

Щодо вирішення позовних вимог до Держави України апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що справа № 752/2436/21 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Уніка» Шевченківським районним судом м. Києва була розглянута з ухваленням рішення по суті спору. Тобто правосуддя, як функція суду, здійснилася, а строк розгляду справи тривалістю п`ять місяців, враховуючи обставини справи, дії позивача, який подав позов з порушенням правил підсудності, не виходить за межі поняття розумності.

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Шевченківським районним судом м. Києва справи № 752/2436/21 та не доведено, якими діями чи бездіяльністю Держави України, суду завдано йому моральної шкоди. Крім того, позивач у своєму позові не навів доказів, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди і в чому вона проявилася.

Доводи позивача про неможливість користуватися належним йому автомобілем після ДТП унаслідок тривалої судової процедури є безпідставними з огляду на те, що сам ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом щодо відшкодування майнової шкоди, спричиненої ДТП, через 2 роки 8 місяців після цієї пригоди. Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився наданим йому законом правом на звернення до суду у межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 541/2569/21 з Миргородського міськрайонного суду Полтавської області.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2022 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом безпідставно не застосовано положення частини першої статті 1173 ЦК України щодо покладення безпосередньо на державу відповідальності за шкоду, завдану Шевченківським районним судом м. Києва, оскільки при розгляді справи № 752/2436/21 порушено право позивача на справедливий суд упродовж розумного строку.

Позивачем заявлено позовні вимоги безпосередньо до Держави Україна щодо стягнення моральної шкоди, завданої деліктом, а саме протиправною бездіяльністю Шевченківського районного суду м. Києва, на що суди уваги не звернули. ОСОБА_1 позовні вимоги до Шевченківського районного суду м. Києва фактично заявлено не було, оскільки такі вимоги були заявлені виключно до Держави Україна, тому апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про закриття провадження у частині позовних вимог.

Зазначається, що суди не застосували відповідну практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року Держава Україна в особі Міністерства юстиції України подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Міністерством юстиції України не вчинялися протиправні дії та не приймалися протиправні рішення відносно позивача. Міністерство юстиції України не є органом, через який діє держава, у тому числі у спірних правовідносинах та нормативно-правовими актами не наділене повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави у цій категорії справ.

Позивачем не надано доказів порушення його прав при розгляді справи № 752/2436/21, оскільки Шевченківським районним судом м. Києва здійснено її розгляд у строк, визначений вимогами процесуального законодавства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 січня 2021 року ОСОБА_1 пред`явив до Голосіївського районного суду м. Києва позов до ПрАТ «СК «Уніка» про відшкодування майнової шкоди, завданої унаслідок ДТП.

25 січня 2021 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва відкрито провадження у вищевказаній справі № 752/2436/21 у порядку спрощеного позовного провадження.

19 лютого 2021 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва заяву ПрАТ «СК «Уніка» про передачу справи за територіальною підсудністю задоволено, справу № 752/2436/21 за позовом ОСОБА_1 передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю.

26 квітня 2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва прийнято до розгляду справу № 752/2436/21 за позовом ОСОБА_1 , призначено її у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 752/2436/21 позов ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Уніка» про відшкодування майнової шкоди, завданої унаслідок ДТП, залишено без задоволення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо вирішення вимоги до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування моральної шкоди

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Предметом спору у цій справі є відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, на його думку, протиправною бездіяльністю Шевченківського районного суду м. Києва, допущеної при розгляді справи № 752/2436/21.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частинах першій та другій статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтями 126 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов?язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Тобто, якщо позивачі вважали, що суд допустив порушення норм права під час розгляду їх справи, вони мали можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивачі мали намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90 цс 18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399 цс 18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191 цс 19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі у частині вирішення позов ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування моральної шкоди, оскільки він не підлягає розгляду у судах у порядку будь-якого судочинства.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15 (провадження № 61-9921 св 18).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 пред`явлено позов виключно до Держави України, а не до суду, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються позовною заявою та її змістом, в якій ним в якості відповідача визначено Шевченківський районний суд м. Києва.

Щодо вирішення вимоги до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства

є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417 сво 19).

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36 цс 19), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316 цс 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447 цс 19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20 гс 21)).

До участі у цій справі залучено Державу України в особі Міністерства юстиції України.

Водночас незалежно від участі у справі органу, через який вона бере участь у справі, належним відповідачем у справі є саме Держава Україна.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе

у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду,

а й іншим відповідним рішенням суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091 св 17), від 25 квітня 2019 року у справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012 св 18), від 22 квітня 2020 року у справі № 454/3206/16-ц (провадження № 61-1013 св 19), від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315 св 19), від 12 січня 2022 року у справі № 760/8141/19 (провадження № 61-269 св 20).

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України, оскільки ним належними та допустимими доказами не доведено, якими саме діями чи бездіяльністю завдано йому моральну шкоду, не доведено причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою та чим саме порушено його права.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивачем не підтверджено відповідними доказами усіх обов`язкових складових для цивільно-правової відповідальності відповідача.

Безпідставними є посилання касаційної скарги на відповідні постанови Верховного Суду, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 березня 2022 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк