№ 543/539/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

26 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 543/539/21

провадження № 61-981св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Оржицька селищна рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 06 вересня 2021 року у складі судді Смілянського Є. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Оржицької селищної ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про тлумачення змісту заповіту.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_4 22 грудня 2015 року на випадок своєї смерті зробив заповітне розпорядження такого змісту: «належну мені земельну ділянку розміром 3, 7800 га, що знаходиться на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 5323686400:00:017:0025 та земельну ділянку розміром 3,78 га, що знаходиться на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповідаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - НОМЕР_1 ».

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер у селі Старий Іржавець Оржицького району Полтавської області.

У визначений законом строк вона подала заяву про прийняття спадщини та прийняла спадщину у вигляді земельної ділянки з кадастровим номером 5323686400:00:017:0025.

Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на другу земельну ділянку їй нотаріусом відмовлено в зв`язку з неможливістю з`ясувати дійсну волю заповідача і визначення складу спадкового майна, що підтверджується постановою від 16 червня 2021 року.

У зв`язку з цим просила розтлумачити зміст зазначеного заповіту від 22 грудня 2015 року, встановивши, що земельна ділянка площею 3,78 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0024 є земельною ділянкою, яку заповів їй ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 06 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Оржицької селищної ради відмовлено. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Розтлумачено зміст заповіту, вчинений померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 22 грудня 2015 року приватним нотаріусом Черненко О. О. та зареєстрований в спадковому реєстрі за № 2197 наступним чином: ОСОБА_4 за заповітом, посвідченим 22 грудня 2015 року заповів ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,78 га, розташовану на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5323686400:00:017:0024.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про необхідність розтлумачити зміст зазначеного заповіту, встановивши ідентифікуючі ознаки земельної ділянки площею 3,78 га, яку ОСОБА_4 заповів ОСОБА_1 .

Разом з тим, позов до Оржицької селищної ради задоволенню не підлягає, оскільки Оржицька селищна рада не є відповідачем у цій справі, на спадщину не претендує, спір з позивачкою щодо тлумачення заповіту у неї не виникав.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У січні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшла касаційна скарга, у якій вони, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначають, що:

- в обґрунтування рішення про задоволення позову суди вказали лише один аргумент - мету правочину (заповіту), а саме те, що спадкодавець мав на меті розпорядитися своїм майном на користь позивачки у вигляді двох земельних ділянок. Суди зробили висновок, що такою метою є розпорядження шляхом складання заповіту, крім земельної ділянки, що кадастровий номер із закінченням ……….0025, також і земельну ділянку з кадастровим номером 5323686400:00:17:0024. Однак чому суди дійшли висновку, що воля спадкодавця була направлена на останню земельну ділянку, а не на іншу наявну, з кадастровим номером 5323686400:00:17:0026, у рішеннях не наведено;

- у заповіті від 22 грудня 2015 року ОСОБА_5 не визначив своєї волі щодо конкретної земельної ділянки (паю), крім земельної ділянки з кадастровим номером, що має закінчення ……0025. Виходячи зі змісту заповіту розмежувати волю заповідача і провести її трактування, що у заповіті ОСОБА_4 мав на увазі земельну ділянку з кадастровим номером із закінченням …..0024, є неможливим, оскільки крім цієї земельної ділянки, є ще одна ділянка з кадастровим номером із закінченням …..0026;

- земельні ділянки з кадастровими номерами із закінченнями …..0024 і 0026 мають базову площу 3,78 га, розташовані в адміністративних межах колишньої Староіржавецької селищної ради і набуті у власність до складання заповіту спадкодавцем. Водночас земельні ділянки з кадастровими номерами із закінченнями …..0024 і 0026 мають різні координати, різні площі (3,7805 га і 3,7806 га), різних суміжних землекористувачів;

- фактично суди замінили справжню волю заповідача, доповнивши зміст заповіту, що є недопустимим.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про тлумачення змісту заповіту. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі; витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц, від 23 вересня 2019 року у справі № 335/4131/18.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив заповітне розпорядження такого змісту: «належну мені земельну ділянку розміром 3,7800 га, що знаходиться на території Староіржавецької сільської ради, Оржицького району Полтавської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 5323686400:00:017:0025 та земельну ділянку розміром 3,78 га, що знаходиться на території Староіржавецької сільської ради, Оржицького району Полтавської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповідаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - НОМЕР_1 », про що вказано у заповіті від 22 грудня 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер у селі Старий Іржавець Оржицького району Полтавської області.

ОСОБА_4 був власником трьох земельних ділянок: площею 3,7805 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0024; площею 3,78 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0025; площею 3,7806 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0026, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 01 червня 2021 року № 259245287.

У визначений законом строк ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини та прийняла спадщину у вигляді земельної ділянки з кадастровим номером 5323686400:00:017:0025, що підтверджується матеріалами спадкової справи.

На вказану земельну ділянку спадкові права позивачем оформлені у передбаченому порядку.

На спадщину у вигляді земельної ділянки претендують ще два спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується їх заявами нотаріусу.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 01 червня 2021 року № 259245287 (а. с. 117 зворот - 119 зворот) право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,7805 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0024 було зареєстрована 04 липня 2016 року (а. с. 118). Право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,7806 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0026 зареєстровано 24 липня 2013 року (а. с. 119).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому (частина перша статті 1236 ЦК України).

Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу (стаття 1256 ЦК України).

У статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні правочину, які втілюються в трьох рівнях. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року у справі № 335/4131/18 (провадження № 61-13829св19) вказано, що «положеннями статті 1256 ЦК України визначено, що тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України. Відповідно до статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення. У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників - в порядку позовного провадження. Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малось на увазі».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц (провадження № 61-20484св18) зазначено, що «тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Неточне відтворення у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту у цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини. При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з`ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що неточності та помилки у тексті заповіту щодо адреси нерухомого майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунути шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213 1256 ЦК України».

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. Відповідно до статей 1233 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України). Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 141/813/19 (провадження № 61-1070св22).

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Аналіз статті 1256 ЦК України свідчить, що:

тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді власне позовної вимоги про тлумачення змісту заповіту, так і, зокрема, при розгляді позовної вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини; з урахуванням того, що зміст заповіту може містити розпорядження про призначення спадкоємця (спадкоємців) і/або визначення спадкового майна (спадщини), то і тлумачення змісту заповіту може здійснюватися щодо таких розпоряджень заповідача. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 474/454/18 (провадження № 61-17277св20).

У справі, що переглядається:

- позивачка звернулася із позовом про тлумачення заповіту, посилаючись на те, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 зробив заповітне розпорядження такого змісту: «належну мені земельну ділянку розміром 3,7800 га, що знаходиться на території Староіржавецької сільської ради, Оржицького району Полтавської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 5323686400:00:017:0025 та земельну ділянку розміром 3,78 га, що знаходиться на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповідаю ОСОБА_1 ». ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 та отримала свідоцтво про право на спадщину у вигляді земельної ділянки кадастровим номером 5323686400:00:017:0025. Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на другу земельну ділянку їй нотаріусом відмовлено в зв`язку з неможливістю з`ясувати дійсну волю заповідача і визначення складу спадкового майна, що підтверджується постановою нотаріуса від 16 червня 2021 року;

- ОСОБА_1 просила розтлумачити зміст заповіту від 22 грудня 2015 року, встановивши, що земельна ділянка площею 3,78 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0024 є земельною ділянкою, яку заповів їй ОСОБА_4 ;

- суди встановили, що ОСОБА_4 був власником трьох земельних ділянок: площею 3,7805 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0024; площею 3,78 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0025; площею 3,7806 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0026;

- відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 01 червня 2021 року № 259245287 (а. с. 117 зворот - 119 зворот) право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,7805 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0024 було зареєстрована 04 липня 2016 року

(а. с. 118). Вказана інформація також підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру від 16 червня 2021 року (а. с. 18, 19). Право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,7806 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0026 зареєстровано 24 липня 2013 року (а. с. 119). Вказане також підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 березня 2021 року № 246691653 (а. с. 36, 37);

- станом на момент вчинення заповіту від 22 грудня 2015 року лише дві із трьох земельних ділянок мали кадастровий номер, а саме: земельна ділянка площею 3,7800 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0025 (яка була вказана у заповіті і свідоцтво про право на спадщину на яку отримала позивач) та земельна ділянка площею 3,7806 га з кадастровим номером 5323686400:00:017:0026. У земельної ділянки площею 3,7805 га на момент вчинення заповіту від 22 грудня 2015 року кадастровий номер був відсутнім і лише 04 липня 2016 року цій земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 5323686400:00:017:0024.

Встановивши, що у земельної ділянки площею 3,7805 га на момент вчинення заповіту від 22 грудня 2015 року кадастровий номер був відсутнім і лише 04 липня 2016 року цій земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 5323686400:00:017:0024, врахувавши, що воля заповідача ОСОБА_4 була спрямована на те, щоб заповісти ОСОБА_1 дві земельні ділянки, а також те, що площа земельної ділянки з кадастровим номером 5323686400:00:017:0024 (3,7805 га) є меншою, ніж площа земельної ділянки з кадастровим номером 5323686400:00:017:0026 (3,7806 га), і тлумачення заповіту від 22 грудня 2015 року на користь земельної ділянки з кадастровим номером 5323686400:00:017:0024 не порушить права та інтереси інших спадкоємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Висновки судів в оскаржених рішеннях не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду: від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц, від 23 вересня 2019 року у справі № 335/4131/18.

Доводи касаційної скарги про те, щофактично суди замінили справжню волю заповідача, доповнивши зміст заповіту, що є недопустимим, колегія суддів відхиляє, оскільки справжня воля заповідача була спрямована на дві земельні ділянки, щодо однієї в заповіті не зазначено однієї з її ідентифікуючих ознак (кадастрового номера), яка і не могла бути вказана в змісті заповіту через її відсутність на час вчинення цього правочину. Ця неповнота інформації щодо предмета заповіту могла бути усунута лише через тлумачення заповіту, що і було здійснено судами без спотворення волі заповідача, яка була направлена на розпорядження двома земельними ділянками із трьох, належних спадкодавцю, розміри яких фактично є однаковими.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 141/813/19 (провадження № 61-1070св22), у постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 474/454/18 (провадження № 61-17277св20), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 409 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 06 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про тлумачення змісту заповіту залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар