Постанова

Іменем України

10 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 544/1990/21

провадження № 61-12704св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - Коваля Віктора Івановича на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області у складі судді Ощинської Ю. О.

від 12 травня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.,

від 25 жовтня 2022 року і виходив з наступного.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відновлення меж земельної ділянки та усунення перешкод у її користуванні.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що йому на підставі договору на праві особистої приватної власності належить земельна ділянка: площею 0,3217 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 5323885201:01:004:0136, та земельна ділянка площею 0,1575 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд присадибна ділянка, кадастровий номер: 5323885201:01:004:0137, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що на його замовлення ТОВ «ЗЕМЕЛЬНІ РІШЕННЯ» була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер: 5323885201:01:004:0136. Цією технічною документацією передбачалося встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки кадастровий номер: 5323885201:01:004:0136. При проведенні робіт зі встановлення поворотних точок меж земельної ділянки виявлено, що поворотна точна 7 знаходиться на території, яка фактично використовується відповідачем, за парканом відповідача.

Зазначав, що відповідач був присутній під час проведення робіт та не надав доступу для встановлення межового знаку у вказаній точці. Тому камеральним шляхом було визначено, що площа частини земельної ділянки позивача, яка знаходиться за межами паркану відповідача, складає

0,0010 га.

Позивач вважав, що ОСОБА_2 не дотримується спільних меж земельних ділянок, встановлених земельно-кадастровою документацією, відмовляється відновлювати межі земельних ділянок, а встановивши паркан на частині земельної ділянки кадастровий номер: 5323885201:01:004:0136, відповідач чинить йому перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 відновити межі земельних ділянок з кадастровими номерами 5323885201:01:004:0137, 5323885201:01:004:0136, за адресою:

АДРЕСА_1 , звільнивши самовільно захоплені частини земельних ділянок, площею 0,0010 га, шляхом знесення побудованого паркану, та не чинити перешкод у відновленні межових знаків. Зобов`язати

ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у користуванні земельними ділянками з кадастровими номерами 5323885201:01:004:0137, 5323885201:01:004:0136, за вказаною адресою.

Короткий зміст рішення та додаткових рішень суду першої інстанції

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення меж земельної ділянки та усунення перешкод у її користуванні відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено які саме межі необхідно відновити та чим порушено його право, набуте 16 березня 2018 року.

Додатковим рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 травня 2022 року у задоволенні вимог представника позивача

ОСОБА_1 - адвоката Коваля В. І. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу адвоката відмовлено.

Додатковим рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 травня 2022 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ковтуна М. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування понесених витрат на правову допомогу 12 000 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 11 000 грн місцевий суд виходив з того, що оскільки відмовлено у задоволенні позову, понесені витрати позивачем не підлягають відшкодуванню згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України.

Задовольняючи заяву представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12000 грн місцевий суд виходив з того, що вказані витрати належним чином доведені та є співмірними з заявленими вимогами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року та додаткове рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 травня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав. ОСОБА_1 не доведено переміщення відповідачем паркану у бік його домоволодіння, а також захоплення землі загального користування. Вказані обставини підтверджуються рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 19 серпня 2020 у справі № 544/465/19, а також постановою Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, якою зазначене рішення залишено без змін. Крім того, у справі № 544/465/19 сторонами не заперечувалося, що спірні паркан та вбиральня зведені відповідачем на початку 2000 року, тоді як право власності на земельні ділянки набуто позивачем на підставі договору дарування, укладеного 16 березня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

02 грудня 2022 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - Коваль В. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Пирятинського районного суду Полтавської області

від 12 травня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 25 жовтня 2022 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 та у справі № 350/67/15, у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), пославшись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень статей 392 1212 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 106 Земельного кодексу України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниквказує, що суди застосували до спірних правовідносин нечинну Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Проігнорували невідповідність між правовстановлюючими документами, технічними документами та фактичним порядком користування, звузивши предмет доказування до переміщення паркану.

Також позивач зазначає, що відповідач посилався на те, що ним не були погоджені межі земельної ділянки, коли його (позивача) мати первинно оформлювала право власності. При цьому, відповідач не подав жодного позову про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку його матері. Оскільки стадія погодження меж є допоміжною, такі посилання не повинні мати юридичного значення і суди у цій справі повинні були прийняти рішення щодо захисту прав позивача в обсязі, який зазначений у правовстановлюючих документах. При цьому переміщення або відсутність переміщення паркану не має значення.

Заявник вказує, що користування земельною ділянкою повинно визначатися встановленими у державних реєстрах та технічних документах межами, тобто геопросторовими координатами, а не фактичним розташуванням парканів, яке склалося історично або іншим шляхом. У разі якщо відповідач користується частиною земельної ділянки, яка йому не належить, він зобов`язаний повернути цю частину її власнику. При цьому факт користування або не користування визначається згідно з координатами, яким повинно відповідати фактичне розташування парканів. При вирішенні спору судами не надано належної оцінки висновку земельно-технічної експертизи № 2084 від 30 квітня 2020 року. Експертом було встановлено, що фактичне користування відповідачем земельними ділянками не відповідає встановленим в документах межам, а відповідач користується частиною чужої земельної ділянки. При вирішенні спору суди також проігнорували раніше встановлені обставини у справі № 544/465/19.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки серія ННВ 410211 від 16 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Пирятинського районного нотаріального округу Полтавської області Запорожець І. П., належить земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , площею 0,1575 га, кадастровий номер земельної ділянки 323885201:01:004:0137, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Зазначене також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

№ 117269929 від 16 березня 2018 року та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0004796072020.

Згідно з договором дарування будинку серія ННВ 410210 від 16 березня

2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Пирятинського районного нотаріального округу Полтавської області Запорожець І. П., ОСОБА_1 належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Зазначене також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 117263473 від 16 березня 2018 року.

Відповідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0004796272020 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,3217 га, кадастровий номер 5323885201:01:004:0136.

У відповідності до копії листа-вимоги від 25 травня 2019 року ОСОБА_1 висунув претензію до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні ним земельною ділянкою по АДРЕСА_1 .

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 19 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, у справі № 544/465/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Смотриківська сільська рада Пирятинського району Полтавської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено.

ОСОБА_2 на підставі розробленої технічної документації у 2000 році видано державний акт на право приватної власності на землю серія IV-ПЛ № 051001 від 06 травня 2001 року, площею 0,4956 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території с. Смотрики Смотриківської Сільської ради.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на праві приватної власності належать земельні ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1456 га, кадастровий номер: 5323885201:01:004:0167 та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3499 га, кадастровий номер 5323885201:01:004:0168.

17 червня 2021 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Пирятинського районного виробничого відділу ПРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» про відновлення зовнішніх меж належних йому земельних ділянок у зв`язку із знищенням його сусідом ОСОБА_1 межових знаків.

08 липня 2021 року ДП «Центр державного земельного кадастру» повідомлено ОСОБА_2 про те, що в раніше розробленій технічній земельній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості знаходяться акти приймання-передачі межових знаків на зберігання. Другий раз було також відновлено межі в присутності сусіда ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку з чим виробничий відділ не може розробити технічну документацію та відновити зовнішні межі (межові знаки).

У листі виконавчого комітету Пирятинської міської ради від 17 червня 2021 року № Н-02-54/162 вказано про те, що за зверненням ОСОБА_2 14 травня 2021 року начальником відділу із земельних та екологічних питань виконкому Стадником Є. В. спільно з інспектором із землеустрою було проведено заміри відповідно до наданої документації із землеустрою та встановлено тимчасові межові знаки.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пункту 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частин першої та другої статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно зі статтею 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Статтею 107 ЗК України визначено, що основою для відновлення меж земельних ділянок є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та достовірними доказами порушення відповідачем його прав на користування та розпорядження належними йому земельними ділянками.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач мотивував порушення відповідачем його прав на користування земельними ділянками, що полягає у спорудженні паркану на частині належних йому земельних ділянок.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, належним чином дослідив матеріали цивільної справи

№ 544/465/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Смотриківська сільська рада Прятинського району Полтавської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, у двох томах, зокрема: технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 і висновок експерта № 2084 від 30 квітня 2020 року.

У частині четвертій статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі № 544/465/19 суди встановили, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами переміщення відповідачем паркану у сторону домоволодіння АДРЕСА_1 , а також захоплення землі загального користування. Сторонами не заперечувалося, що спірні паркан та вбиральня зведені відповідачем ОСОБА_2 на початку 2000 року, тоді як право власності на земельні ділянки набуто позивачем на підставі договору дарування, укладеного 16 березня 2018 року. Згідно з актами прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 01 жовтня 2018 року, які містяться у технічній документації з землеустрою, складеній на замовлення позивача ОСОБА_1 , поворотні точки у кількості 2 штук співпадають з твердими контурами на місцевості та були помарковані фарбою. Власник земельної ділянки ОСОБА_1 претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не мав. Межові знаки пред`явлені та передані на зберігання ОСОБА_1 .

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у цій справі, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги та погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів факту порушення його права.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів у справі.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм матеріального і процесуального права.

За встановлених у цій справі обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висловленим у постановах, на які послався заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Коваля Віктора Івановича залишити без задоволення.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович