Постанова

Іменем України

20 липня 2023 року

м. Київ

справа № 551/342/21

провадження № 61-6309св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка»,

відповідачі: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Доценко Андрій Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 22 листопада 2022 року у складі судді Сиволапа Д. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій

У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» (далі - ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Доценка А. М. про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішення державного реєстратора щодо припинення іншого речового права (права оренди) земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» на підставі договору оренди землі від 01 січня 2014 року є орендарем належної ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5325781600:00:005:0436. Вказаний договір належним чином зареєстрований та укладений строком на 7 років.

За весь період орендних відносин позивач використовує земельну ділянку за її цільовим призначенням, своєчасно та в повному обсязі виплачує власнику орендну плату.

03 серпня 2020 року позивачу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стало відомо, що 02 серпня 2020 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Доценком А. М. прийнято рішення про припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» щодо вказаної земельної ділянки.

Підставою для прийняття такого рішення стала угода про дострокове розірвання договору оренди землі, укладена 22 вересня 2017 року між ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» та ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що угода про розірвання договору оренди землі між ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» та ОСОБА_1 не укладалася та була сфальсифікована відповідачем в 2020 році. Відповідно до існуючої у ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» процедури укладання та розірвання договорів оренди землі оспорювана угода не могла бути укладеною генеральним директором без погодження із окремими структурними підрозділами і фахівцями товариства та внесення відповідних записів і змін в облікову документацію. У позивача відсутній другий оригінальний примірник оспорюваної угоди, жодна інформація про її укладання у внутрішній документації також відсутня.

Крім того, про наявність зловмисної домовленості між колишнім генеральним директором ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 свідчить те, що останній отримав оренду плату за землю за 2018 - 2020 роки в 2020 році авансом, припинивши орендні відносини з ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» ще 22 вересні 2017 року.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд:

- визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди землі від 01 січня 2014 року, яка укладена 22 вересня 2017 року між ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» та ОСОБА_1 ;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» земельну ділянку з кадастровим номером 5325781600:00:005:0436, площею 2,5251 га, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Доценка А. М. від 02 серпня 2020 року (індексний номер 53416423) щодо припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5325781600:00:005:0436 та поновити відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині права оренди вказаної земельної ділянки позивачем на підставі договору оренди від 01 січня 2014 року.

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 22 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, в задоволенні позову ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних та достатніх доказів на підтвердження своїх доводів про те, що оспорювана угода укладена не у зазначену у ній дату, а пізніше, коли ОСОБА_2 вже не перебував на посаді генерального директора ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка». Так само не надано позивачем й доказів того, що на час укладання оспорюваної угоди генеральний директор ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» ОСОБА_2 не мав повноважень на укладання таких договорів або того, що вони виконанні всупереч існуючому в товаристві порядку. Сторони добровільно, на власний розсуд, за взаємною згодою прийняли рішення про розірвання договору оренди землі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2023 року ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 22 листопада 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі заявник як підставу касаційного оскарження судових рішень зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18, від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19.

Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 1 частина третя статті 411 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,5251 га, що розташована на території колишньої Гоголівської сільської ради Шишацького району Полтавської області, кадастровий номер 5325781600:00:005:0436.

01 січня 2014 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,5251, з кадастровим номером 5325781600:00:005:0436. Строк дії договору становить 7 років (пункт 9).

01 січня 2014 року орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» складено акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду, який є додатком до договору оренди землі від 01 січня 2014 року.

21 квітня 2017 року приватним нотаріусом Хорольського районного нотаріального округу Березою Д. В. здійснено реєстрацію іншого речового права (права оренди) ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» на земельну ділянку з кадастровим номером 5325781600:00:005:0436 на підставі договору оренди від 01 січня 2014 року.

Відповідно до пункту 19.5 статуту ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», затвердженого загальними зборами учасників ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» (протокол від 18 травня 2016 року № 05/18/2016), генеральний директор без доручення діє від імені товариства, у тому числі укладає договори та інші угоди, колективний договір.

Згідно з угодою про розірвання договору оренди землі від 01 січня 2014 року, яка датована 22 вересня 2017 року, орендодавець ОСОБА_1 та орендар ТОВ «Агрофірма ім. Довженка» дійшли взаємної згоди про розірвання договору оренди землі від 01 січня 2014 року. З моменту набуття угодою чинності сторони не вважають себе обтяженими будь-якими правами і обов`язками, що випливали з договору оренди землі та не мають одна до одної будь-яких претензій з приводу виконання договору оренди землі. Дана угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами. Угода складена у 2-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендаря, а другий в орендодавця.

22 вересня 2017 року ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма ім. Довженка» підписали акт приймання-передачі земельної ділянки з кадастровим номером 5325781600:00:005:0436, який є додатком до угоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 01 січня 2014 року, датованої 22 вересня 2017 року.

02 серпня 2020 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Доценком А. М. до реєстру внесено запис про припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» на земельну ділянку з кадастровим номером 5325781600:00:005:0423, підстава внесення запису - угода про розірвання договору оренди землі від 22 вересня 2017 року, укладена між ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» та ОСОБА_1 .

Заступник генерального директора із земельних активів ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» Осауленко Ю. І. та начальник юридичного відділу ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» Івашко Т. Ф., які допитані у суді першої інстанції, вказали, що оспорювану угоду вони вважають сфальсифікованою в 2020 році, вже після звільнення ОСОБА_2 з посади генерального директора товариства, оскільки жодної угоди такого змісту товариство не укладало, спрямовуючи свою діяльність лише на збільшення земельного банку. Зокрема, розірвання договорів оренди товариством допускалося лише з метою подальшого укладення договорів емфітевзису щодо даних земельних ділянок. Інших підстав для дострокового розірвання договорів оренди землі товариство не допускало.

Генеральний директор товариства ОСОБА_2 мав право підписувати угоди про розірвання договорів оренди землі, але перед цим вони підлягали обов`язковому вивченню та погодженню певними структурними підрозділами товариства відповідно до існуючої процедури роботи з пайовиками. При цьому спірна угода не проходила жодної реєстрації в товаристві, не погоджувалась його працівниками, у товаристві відсутній її другий примірник.

Правове обґрунтування

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди укладається в письмовій формі і за бажанням сторін може бути посвідчено нотаріально.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (частина третя статті 31 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частин першої - третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (частина перша статті 232 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, правильно виходили із того, що сторони добровільно, на власний розсуд, за взаємною згодою прийняли рішення про розірвання договору оренди землі. Позивач не довів наявності у спірних правовідносинах підстав недійсності угоди від 22 вересня 2017 року про дострокове розірвання договору оренди землі. Товариство не надало доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення сторін на укладення цієї угоди, її підроблення або підписання неуповноваженою особою.

Надавши оцінку положенням статуту ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», суди зробили обґрунтовані висновки про те, що генеральний директор без доручення діє від імені товариства, у тому числі, укладає договори та інші угоди. На час укладення оспорюваної угоди ОСОБА_2 був генеральним директором товариства, доказів обмеження його повноважень матеріали справи не містять, а тому підписання ним угоди про розірвання договору оренди землі свідчить про належне волевиявлення сторони правочину та створює для орендаря правові наслідки - припинення орендних правовідносин з орендодавцем.

Крім того, судами враховано, що ухвалою суду першої інстанції від 20 квітня 2021 року за клопотанням сторони позивача у справі призначено судово-технічну експертизу документів щодо оспорюваної угоди, проте оригінал оспорюваної угоди не було надано у розпорядження експерта жодною зі сторін, а тому матеріали цивільної справи повернуто суду у зв`язку із неможливістю проведення експертизи за її копією.

Отже, встановивши, що за взаємною згодою між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», від імені якого діяв ОСОБА_2 , який в період з березня 2009 року до листопада 2017 року обіймав посаду генерального директора ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», підписана угода про розірвання раніше укладеного договору оренди землі, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що позивач не довів належними доказами заявлених вимог, зокрема відсутність волевиявлення сторін на укладення угоди про дострокове розірвання договору оренди землі, її укладення у інший час, чи не укладення такої угоди взагалі.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19 (провадження № 61-6092св20); від 10 серпня 2021 року у справі № 551/338/19 (провадження № 61-7342св21); від 10 серпня 2021 року у справі № 529/464/19 (провадження № 61-8600св21), від 24 грудня 2021 року у справі № 551/1325/19 (провадження № 61-10825св21), від 26 листопада 2021 року у справі № 551/1320/19 (провадження № 61-8904св21), від 18 травня 2022 року у справі № 551/1324/19 (провадження № 61-21254св21), від 26 червня 2023 року у справі № 551/348/21 (провадження № 61-6329св23), ухвалених у справах за ідентичними позовами ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка».

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18, від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18 вказав на те, що суд першої інстанції неодноразово витребував у відповідача оригінал додаткової угоди (у зв`язку з посиланням позивача на відсутність у нього такого оригіналу), проте відповідач вимог суду не виконав. Встановивши, що для проведення технічної експертизи документа необхідний його оригінал, який на вимогу суду відповідачем не наданий, місцевий господарський суд дійшов висновку про неможливість проведення експертного дослідження (за відсутності об`єкта дослідження). З огляду на викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що оспорюваний правочин не було укладено 01 квітня 2018 року, як і не доведено обставин його укладення 01 квітня 2018 року. Отже, суд правомірно поклав на відповідача обов`язок надання оригіналу додаткової угоди. Оскільки цей обов`язок виконано не було, суд взяв до уваги як доказ відсутність події підписання додаткової угоди відеозапис з відповідними твердженнями відповідача та на підставі частини другої статті 74 ГПК дійшов відповідних висновків.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про порушення судами норм процесуального права щодо розподілу обов`язків доказування, оскільки у наведеній справі та у справі, яка переглядається, встановлено різні фактичні обставини, доказування вимог та застосовані до них норми права. У цій справі, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з недоведеності ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» заявлених вимог. Тобто, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, немає підстав вважати, що суди ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Заявник стверджує, що суди не звернули уваги на те, що у спірній угоді відсутні всі істотні умови, а саме не зазначено кадастровий номер земельної ділянки, що є підставою для відмови у державній реєстрації прав, оскільки саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17.

Верховний Суд відхиляє такі доводи заявника, оскільки це не впливає на суть вирішення цього спору.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18 сформульовано висновок про те, що при вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи внаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною договору, положення частини першої статті 232 ЦК України підлягають застосуванню, оскільки орган юридичної особи (уповноважений керівник), який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи, створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва.

Верховний Суд відхиляє доводи ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» про те, що оспорювана угода вчинена внаслідок зловмисної домовленості, оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_2 або ОСОБА_1 отримали особисту вигоду від укладення оспорюваної угоди.

У справі № 551/410/19 у спір виник за участю ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» за ідентичних обставинах, суди відмови у задоволенні вимог товариства про визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди землі, а тому безпідставними є посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених судом касаційної інстанції у постанові від 02 листопада 2020 року в зазначеній справі.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, дали відповіді на кожен аргумент позивача та відповідача, які мають юридично важливе значення. При цьому, порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» заявило клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему, а тому передача справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина третя статті 403 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

У справі, яка переглядається, заявник належним чином не мотивував наявність виключної правової проблеми. При цьому колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постановах від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19 (провадження № 61-6092св20); від 10 серпня 2021 року у справі № 551/338/19 (провадження № 61-7342св21); від 10 серпня 2021 року у справі № 529/464/19 (провадження № 61-8600св21), від 24 грудня 2021 року у справі № 551/1325/19 (провадження № 61-10825св21), від 26 листопада 2021 року у справі № 551/1320/19 (провадження № 61-8904св21), від 18 травня 2022 року у справі № 551/1324/19 (провадження № 61-21254св21), від 26 червня 2023 року у справі № 551/348/21 (провадження № 61-6329св23), вже викладав правові висновки в аналогічних справах за позовами ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» до фізичних осіб про визнання недійсним угод про дострокове розірвання договорів оренди землі. Висновки судів попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, відповідають зазначеним правовим висновкам Верховного Суду. Судова практика щодо розгляду зазначених спорів є сталою та єдиною.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення клопотання ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» про передачу справи на розгляд об`єднаної палати чиВеликої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ім. Довженка» залишити без задоволення.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 22 листопада 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний