Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 552/180/21
провадження № 61-17744 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 травня 2021 року у складі судді Кузіної Ж. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання інформаційно-консультативних послуг.
Позовна заява мотивована тим, що 13 грудня 2020 року між нею, як фізичною особою-підприємцем, та ОСОБА_2 укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг № 31, за умовами якого відповідач доручила, а вона взяла на себе зобов`язання надати консультаційні, інформаційні платні послуги з покупки-продажу об`єкту нерухомості та іншу допомогу по організації і проведенню процедури покупки нерухомого майна. Вартість наданих нею послуг складає 3 % від реальної ринкової вартості об`єкта нерухомості, але не менше 21 300 грн. У випадку порушення замовником своїх обов`язків, на її користь підлягає сплаті неустойка у розмірі подвійної вартості послуг 42 600 грн протягом трьох календарних днів.
Вона у передбаченому вищевказаним договором порядку надала відповідачу зазначені у договорі послуги, що підтверджується актом здачі-приймання наданих послуг. Крім того, сторонами був підписаний договір щодо намірів купівлі-продажу нерухомого майна.
Проте відповідачка не виконала взяті на себе зобов`язання, не сплатила їй грошові кошти за отримані послуги, які передбачені умовами договору про надання інформаційно-консультативних послуг, унаслідок чого утворилася заборгованість за цим договором у розмірі 21 300 грн за надані послуги та у розмірі 42 600 грн неустойки.
З урахуванням викладеного ФОП ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31 у розмірі 63 900 грн, з яких заборгованість за надані послуги у розмірі 21 300 грн та неустойка у розмірі 42 600 грн.
У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, який було уточнено, до ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору про надання інформаційно-консультативних послуг недійсним, відшкодування моральної шкоди та стягнення забезпечувального платежу.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 13 грудня 2020 року між ФОП ОСОБА_1 та нею укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг № 31.
Вона є особою похилого віку, пенсіонеркою, особою з ІІ групою інвалідності, некомпетентна у нюансах укладення договору купівлі-продажу, а тому звернулася за допомогою до ФОП ОСОБА_1
13 грудня 2020 року їй було надано для огляду квартиру АДРЕСА_1 , яка підійшла їй за характеристиками, тому нею був переданий ОСОБА_3 , як продавцю, аванс за вищевказану квартиру у розмірі 500 доларів США.
Крім того, 13 грудня 2020 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір щодо намірів купівлі-продажу вказаного нерухомого майна. Правовстановлюючих документів на зазначену квартиру їй не надали та не пояснили, який саме буде укладатися договір. Також не надано документів на підтвердження того, що ОСОБА_3 належить на праві власності вказана квартира.
У подальшому вона довідалася про те, що 14 вересня 2020 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_5 , тобто на час укладення між нею та ОСОБА_3 договору щодо намірів купівлі-продажу нерухомого майна останній не був власником зазначеної квартири.
Таким чином, з вини ОСОБА_3 не було укладено основний договір уступки майнових прав на квартиру, а тому з нього на її користь на підставі пункту 5.2. укладеного між ними договору щодо намірів купівлі-продажу нерухомого майна підлягає стягнення сума завдатку (авансу) у розмірі 500 доларів США.
Договір про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31, укладений між нею та ФОП ОСОБА_1 з порушенням положень Закону України «Про захист прав споживачів», здійснений унаслідок використання нечесної підприємницької практики, є несправедливим за своєю ціною.
Протиправними діями ФОП ОСОБА_1 їй завдано моральної шкоди, численні дзвінки, які надходили від останньої з приводу оплати її послуг, спричинили їй глибоких, непомірних, душевних страждань, погіршився стан її здоров`я.
З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним договір про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31, укладений між нею та ФОП ОСОБА_1 ; стягнути з ФОП ОСОБА_1 на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн; стягнути з ОСОБА_3 на її користь авансовий платіж у розмірі 500 доларів США; стягнути з ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 24 лютого 2021 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з позовом ФОП ОСОБА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 травня2021 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість за інформаційно-консультативні послуги у розмірі 28 200 грн. У задоволенні інших позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 забезпечувальний платіж у розмірі 13 805 грн. У задоволенні інших зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 , як на правову підставу недійсності спірного договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31 посилалася на положення статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», проте зазначені статті Закону передбачають взаємовиключні підстави для визнання правочинів недійсними.
ФОП ОСОБА_1 виконала умови вищевказаного договору, що підтверджується підписаним нею та ОСОБА_2 актом здачі-приймання наданих послуг. Отже, ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не доведено правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31, оскільки вона, володіючи необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлюючи значення своїх дій та на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало її внутрішній волі, уклала зазначений правочин. ОСОБА_2 будь-яких заперечень при укладенні оспорюваного правочину та підписанні акта здачі-приймання наданих послуг від 13 грудня 2020 року не заявляла. Також відсутні правові підстави для стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди, оскільки такі вимоги останньою відповідними доказами не підтверджені.
Оскільки розмір неустойки за договором про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31 значно перевищує розмір збитків, понесених позивачем, а також враховуючи принцип справедливості, добросовісності та розумності, суд відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України дійшов висновку про те, що розмір неустойки повинен бути зменшений з 42 600 грн до 6 900 грн.
Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав від 21 лютого 2019 року дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_6 набула майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .
13 грудня 2020 року між ОСОБА_3 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, укладено договір щодо намірів купівлі-продажу нерухомого майна (договір про завдаток, аванс), за умовами якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 аванс за вищевказану квартиру АДРЕСА_1 . Проте між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу зазначеної квартири укладено не було, а тому передані ОСОБА_2 ОСОБА_3 грошові кошти у розміру 500 доларів США, що еквівалентно 13 800 грн, підлягають стягненню з останнього на користь ОСОБА_2 .
Дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на підставі договору про уступку майнових прав на спірну квартиру уступила ОСОБА_5 майнові права на спірне нерухоме майно, зазначений договір фактично укладено 16 січня 2021 року, проте на прохання забудовника, дата правочину була зазначена 14 вересня 2020 року.
ОСОБА_2 не надано акт приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги, платіжні документи про оплату таких послуг, тому вимоги останньої про стягнення з ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягають.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3 700 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що договір про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31 містить чіткі, зрозумілі та однозначні умови про вартість послуг, їх зміст, подію, з настанням якої виникає обов`язок сплатити вартість послуг, а також розмір неустойки (штрафу). Умови вказаного договору не допускають неоднозначного тлумачення та їх розуміння не потребує спеціальних (юридичних) знань. Відсутні докази існування обставин, з якими положення статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 230 ЦК України пов`язують можливість для визнання правочину недійсним. ОСОБА_2 володіючи необхідним обсягом цивільної дієздатності, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та на підставі вільного волевиявлення уклала оспорюваний договір про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31. ОСОБА_2 належними доказами не підтверджено факт завдання їй ФОП ОСОБА_1 моральної шкоди.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31 у розмірі 21 300 грн за отримані послуги та про зменшення неустойки, тому що її розмір значно перевищував збитки.
Оскільки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було укладено договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру, тому передані ОСОБА_2 грошові кошти, є авансом відповідно до положень статті 570 ЦК України та підлягають стягненню з ОСОБА_3 .
Доводи ОСОБА_2 щодо відсутності повноважень у ОСОБА_3 на укладення договору щодо наміру купівлі-продажу нерухомого майна від 13 грудня 2020 року не заслуговують на увагу, оскільки спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя, а ОСОБА_3 діяв від імені і в інтересах дружини - ОСОБА_6 , надаючи для огляду спірну квартиру та укладаючи договір щодо наміру купівлі-продажу нерухомого майна від 13 грудня 2020 року. Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на законних підставах станом на 13 грудня 2020 року були належними власниками майнових прав на спірну квартиру.
Враховуючи об`єм наданих адвокатом послуг, складність справи, витрачений адвокатом час та виходячи з критеріїв реальності й розумності, вартості адвокатських послуг, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ФОП ОСОБА_1 підлягає за рахунок ОСОБА_2 компенсація витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 700 грн, що є необхідними й обґрунтованими, співмірність яких доведена.
Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовити, її зустрічний позов задовольнити у повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Іншими учасниками справи судові рішення у касаційному порядку не оскаржено.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 552/180/21 з Київського районного суду м. Полтави.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20грудня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у порушення процесуальних прав ОСОБА_2 суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про виклик свідка, який приїжджав з нею на перегляд спірної квартири і був присутній при укладенні договору про надання інформаційно-консультативних послуг, тому міг підтвердити її доводи щодо обставин справи.
ОСОБА_2 у силу свого похилого віку та стану здоров`я при укладенні договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31 не змогла належним чином ознайомитись з його умовами, які мають істотне значення. Зазначений договір укладено між останньою та ФОП ОСОБА_1 з використанням нечесної підприємницької практики, чим порушено положення частини дев`ятої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Договір про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31 суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», так як містить несправедливі умови, у тому числі щодо сплати неустойки у розмірі подвійної вартості послуг, визначеної цим договором.
ФОП ОСОБА_1 не виконала умови договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31, у тому числі не перевірила, чи мав право ОСОБА_3 діяти від імені своєї дружини та отримувати аванс за квартиру.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив ОСОБА_2 у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у договорі про надання професійної правничої допомоги від 17 лютого 2021 року передбачено, що вона сплачує гонорар адвокату протягом десяти робочих днів після отримання повного тексту судового рішення, тому ОСОБА_2 була позбавлена можливості надати до районного суду під час розгляду справи відповідні акт приймання-передачі наданих послу, платіжне доручення.
Апеляційний суд стягнув на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн, проте остання у суді апеляційної інстанції рішення районного суду у часині вирішення її зустрічного позову до ОСОБА_3 не оскаржувала. ОСОБА_2 не було повідомлено про розгляд клопотання ОСОБА_3 щодо розподілу судових витрат, тому вона не могла подати обґрунтовані заперечення на нього.
Крім того, представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 порушено клопотання про стягнення з ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді першої інстанції у розмірі 16 000 грн, у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн, у суді касаційної інстанції у розмірі 7 000 грн.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У грудні 2021 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. ОСОБА_2 належними доказами не підтверджено понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, не надано акт приймання-передачі послуг, платіжні документи щодо сплати за професійну правничу допомогу.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесених витрат на професійну правничу допомогу, оскільки ОСОБА_3 , як сторона у справі, разом з адвокатом приймав участь в її розгляді в суді апеляційної інстанції. ОСОБА_3 розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено належними доказами, а саме угодою про надання адвокатських послуг, копією ордера, копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, квитанцією від 24 липня 2021 року, копією розрахунку суми гонорару за надання адвокатських послуг, копією акту виконаних робіт.
У грудні 2021 року ФОП ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. ОСОБА_2 відповідними доказами не підтверджено підстави для визнання недійсним укладеного між нею та ФОП ОСОБА_1 договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31. ОСОБА_2 , володіючи необхідним обсягом цивільно-правової дієздатності, повною мірою усвідомлюючи значення своїх дій та на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало її внутрішній волі, уклала зазначений правочин.
Посилання ОСОБА_2 на положення статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», як на правову підставу недійсності спірного договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31, є безпідставними, тому що вказані положення Закону передбачають взаємовиключні підстави для визнання правочинів недійсними.
ФОП ОСОБА_1 належним чином виконала взяті на себе зобов`язання за договором про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31, що також підтверджується актом здачі-приймання наданих послуг від 13 грудня 2020 року.
Крім того, ФОП ОСОБА_1 заявлено клопотання про стягнення з ОСОБА_2 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 2 800 грн, які підтверджуються копією договору про надання правничої допомоги від 03 березня 2021 року № 0303, додатковою угодою від 04 грудня 2021 року, копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копією квитанції від 05 грудня 2021 року, розрахунком суми гонорару за надання адвокатських послуг від 05 грудня 2021 року, актом наданих адвокатських послуг від 05 грудня 2021 року, ордером від 04 грудня 2021 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 грудня 2020 року між ФОП ОСОБА_1 , як виконавцем, та ОСОБА_2 , як замовником, укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг № 31, відповідно до якого виконавець зобов`язаний здійснити для замовника пошук необхідного об`єкту нерухомості по заданим ціновим та технічним характеристикам. Надати інформацію про наявність, орієнтовну ціну, технічні характеристики об`єкту нерухомості, що цікавить замовника; організувати для замовника перегляд об`єктів нерухомості, що його цікавлять; консультувати замовника з підготовки необхідного пакету документів для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості; забезпечити сприяння в оформленні договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості.
Згідно з пунктом 3.4.4 договору про надання інформаційно-консультативних послуг замовник зобов`язаний оплатити послуги виконавця під час підписання договору про наміри купівлі-продажу нерухомості (договору про завдаток, аванс, попереднього договору).
Відповідно до пункту 4.1. договору про надання інформаційно-консультативних послуг вартість послуг складає - 3 % від реальної ринкової вартості об`єкта нерухомості на дату укладення договору про наміри купівлі-продажу нерухомого майна (договору про завдаток, аванс, попереднього договору), обраного замовником об`єкта нерухомості, але не менше ніж 21 300 грн, що еквівалентно 750 доларів США на дату укладення договору про наміри купівлі-продажу нерухомості (договір про завдаток, аванс, попереднього договору) про наміри щодо купівлі-продажу, обраного замовником об`єкта нерухомості.
Згідно з пунктом 4.2 договору про надання інформаційно-консультативних послуг сплата послуг виконавця проводиться на підставі підписаного сторонами акту здачі-приймання наданих послуг.
Відповідно до пункту 5.2 договору про надання інформаційно-консультативних послуг у випадку порушення замовником своїх обов`язків за наступним договором (пункти 3.1-3.7) замовник зобов`язується заплатити неустойку в розмірі подвійної вартості послуг, визначеної цим договором, протягом трьох календарних днів.
Згідно з додатком до договору від 13 грудня 2020 року № 31 ОСОБА_2 оглянута квартира АДРЕСА_2 , вартість 24 700 доларів США.
13 грудня 2020 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписаний акт здачі-приймання послуг, відповідно до якого виконавцем, ФОП ОСОБА_1 , замовнику, ОСОБА_2 , були фактично надані інформаційно-консультаційні послуги відповідно до договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31. Загальна вартість послуг складає 21 300 грн. Сторони претензій одна до одної не мають. Борг складає 21 300 грн, що еквівалентно 750 доларів США.
13 грудня 2020 року між ОСОБА_2 , як покупцем, та ОСОБА_3 , як продавцем, укладено договір щодо намірів купівлі-продажу нерухомого майна (договір про завдаток, аванс), за умовами якого покупець зобов`язався купити, а продавець продати квартиру АДРЕСА_2 . У цей же день ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 аванс за вищевказану квартиру у розмірі 500 доларів США, що не заперечується сторонами.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 при вирішенні справи по суті
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. У частинах першій, третій, четвертій вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 володіючи необхідним обсягом цивільно-правової дієздатності, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та на підставі вільного волевиявлення уклала оспорюваний договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31 з ФОП ОСОБА_1 .
Оспорюваний ОСОБА_2 вищевказаний договір про надання інформаційно-консультативних послуг, містить зрозумілі, чіткі та однозначні умови щодо вартість послуг, їх зміст, подію, з настанням якої виникає обов`язок сплатити вартість послуг, а також розмір неустойки (штрафу). Умови вказаного правочину не допускають двозначного тлумачення та їх розуміння не потребує спеціальних (юридичних) знань. ОСОБА_2 запереченя при укладенні оспорюваного правочину та підписанні акта здачі-приймання наданих послуг від 13 грудня 2020 року не заявляла.
Крім того, суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_2 посилалась на положення статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», як на правову підставу для визнання недійсним спірного договору про надання інформаційно-консультативних послуг, проте зазначені положення Закону передбачають взаємовиключні підстави для визнання правочинів недійсними, а саме статті 18 вказаного Закону передбачає підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, які не обов`язково свідчать про недійсність усього правочину, а статті 19 зазначеного Закону передбачає заборону нечесної підприємницької практики, порушення якої може свідчити про недійсність правочину у повному обсязі. Вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги про недійсність спірного договору, так як він містить несправедливі умови, та про його недійсність, у зв`язку використанням нечесної підприємницької практики. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40 цс 13.
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суди дійшли правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31, оскільки ФОП ОСОБА_1 виконала взяті на себе зобов`язання за цим договором, що підтверджується, підписаним нею та ОСОБА_2 актом здачі-приймання послуг від 13 грудня 2020 року.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31 та стягнення на користь ОСОБА_2 моральної шкоди, оскільки останньою такі вимоги належними та допустимими доказами не підтверджені, що є її процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України).
Посилання касаційної скарги на те, що ФОП ОСОБА_1 не виконала умови договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31, у тому числі не перевірила, чи мав право ОСОБА_3 діяти від імені своєї дружини та отримувати аванс за квартиру, на увагу не заслуговують, оскільки відповідно до акту здачі-приймання послуг від 13 грудня 2020 року, який підписано у тому числі ОСОБА_2 , виконавцем, ФОП ОСОБА_1 , замовнику, ОСОБА_2 , були фактично надані інформаційно-консультаційні послуги відповідно до договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 13 грудня 2020 року № 31. Крім того, невиконання умов договору є підставою для його розірвання, а не для визнання договору недійсним.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд додатковою постановою від 28 вересня 2021 року безпідставно стягнув на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн, є безпідставними, так як ОСОБА_3 , як сторона у справі, разом з адвокатом приймав участь в її розгляді в суді апеляційної інстанції. ОСОБА_3 розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено належними доказами, а саме угодою про надання адвокатських послуг, копією ордера, копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, квитанцією від 24 липня 2021 року, копією розрахунку суми гонорару за надання адвокатських послуг, копією акту виконаних робіт. Доводи ОСОБА_2 про те, що її не було повідомлено про розгляд клопотання ОСОБА_3 щодо розподілу судових витрат, тому вона не могла подати обґрунтовані заперечення на нього, є безпідставними, так як відповідно до фіскальних чеків від 26 липня 2021 року (а.с. 163а, т. 2) ОСОБА_2 та її представнику ОСОБА_4 направлялись копії відзиву ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, в якому було порушено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, проте заперечень щодо таких витрат від ОСОБА_2 не надходило, що передбачено частиною шостою статті 137 ЦПК України.
Щодо вирішення касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у частині витрат на професійну правничу допомогу
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі закріплено у статті 142 ЦПК України.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 факт понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції було підтверджено належними та допустимими доказами, а саме договором про надання професійної правничої допомоги від 17 лютого 2021 року, заявкою до вказаного договору від 15 червня 2021 року № 1, актом про прийняття наданих юридичних послуг від 18 червня 2021 року, довідкою про оплату наданих послуг від 18 червня 2021 року, ордером, копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 130-139, т. 2).
Отже, рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 травня 2021 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року підлягають скасуванню у частині відмови ОСОБА_2 у стягненні з ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді першої інстанції.
Верховний Суд, оцінивши заяву про розподіл судових витрат, заперечення ОСОБА_3 у контексті положень частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, дійшов висновку про те, що клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 16 000 грн підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 9 000 грн.
Разом з тим відсутні правові підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 у суді першої інстанції, з ФОП ОСОБА_1 , так як відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд дійшов вірного висновку про відмову у стягненні витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн, оскільки вони належними та допустимими доказами не підтверджені.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін у частині вирішення по суті позовних вимог ФОП ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , тому доводи касаційної скарги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, на увагу не заслуговують, так як Верховний Суд у цій частині розподіл судових витрат не здійснює.
Щодо судових витрат
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу має містити у разі необхідності клопотання особи, яка подає відзив на касаційну скаргу.
У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 порушено клопотання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме про стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 800 грн.
Відзив надісланий учасникам справи і від ОСОБА_2 заперечення не надходили, а тому клопотання ФОП ОСОБА_1 про розподіл судових витрат підлягає задоволенню, оскільки згідно з частинами п`ятою та шостою статті 137 ЦПК України саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу заявник подав такі докази: додаткову угоду від 04 грудня 2021 року до договору про надання правничої допомоги від 03 березня 2021 року № 0303, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію квитанції від 05 грудня 2021 року, розрахунок суми гонорару за надання адвокатських послуг від 05 грудня 2021 року, акт наданих адвокатських послуг від 05 грудня 2021 року, ордер від 04 грудня 2021 року.
Матеріали справи не містять клопотання ОСОБА_2 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, наданої у суді касаційної інстанції, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465 заі 18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26 цс 21); від 07 липня 2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження № 12-94 гс 20).
Ураховуючи викладене, клопотання ФОП ОСОБА_1 , яке порушено у відзиві на касаційну скаргу, про розподіл судових витрат підлягає задоволенню, а саме з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 підлягає стягненню витрати на правову допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 2 800 грн.
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у частині відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції скасувати.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції, у розмірі 9 000 (дев`ять тисяч) грн.
В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , викладене у відзиві на касаційну скаргу, про розподіл судових витратзадовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 2 800 (дві тисячі вісімсот) грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець