ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року

м. Київ

справа № 552/5006/22

провадження № 61-16795св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Полтавська академія неперервної освіти ім. М. В. Острограського,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавська обласна рада, Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кучерявою Тетяною Володимирівною, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2023 року у складі судді Кузіної Ж. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Острограського, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавська обласна рада, Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява обґрунтована тим, що він з вересня 1991 року перебував з відповідачем у трудових відносинах. Рішенням пленарного засідання восьмої позачергової сесії Полтавської обласної ради Полтавський обласний інститут післядипломної освіти ім. М. В. Остроградського з 08 лютого 2022 року перейменовано у Полтавську академію неперервної освіти ім. М. В. Остроградського.

Наказом від 30 червня 2022 року № 65-ОС (далі - наказ № 65-ОС) з 30 червня 2022 року його звільнено з посади заступника директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), копію якого він отримав 05 серпня 2022 року.

Наказ № 65-ОС є протиправним, оскільки фактично відбулось лише перейменування закладу без будь-яких змін в організації праці.

Звільнення відбулось із порушенням вимог трудового законодавства, він був повідомлений про звільнення із зазначенням неправильної посади, яку він обіймав. Йому не були запропоновані вакантні посади, він не був належним чином ознайомлений з наказом про наступне звільнення.

Просив суд визнати протиправним та скасувати наказ № 65-ОС, поновити його на посаді з 01 липня 2022 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 липня 2022 року до дня ухвалення судового рішення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Полтавською академією неперервної освіти ім. М. В. Острограського під час звільнення ОСОБА_1 було дотримано вимог трудового законодавства, оскільки у відповідача мала місце зміна в організації виробництва та праці, що супроводжувалося введенням в дію нової організаційної структури, а у подальшому введення нового штатного розпису, що призвело до скорочення посади заступника директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва, яку обіймав позивач. Відповідач повідомив позивача про наступне звільнення і пропонував йому вакантні на час звільнення у закладі посади, від яких той відмовився.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кучерявої Т. В., залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у відповідача мала місце не лише зміна назви, а й зміна структури Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського, що передбачало розроблення нового штатного розпису, та як наслідок - скорочення посад.

Матеріалами справи підтверджується факт проведення у відповідача змін в організації виробництва і праці шляхом скорочення посади, яку обіймав позивач, та факт виконання відповідачем обов`язку з повідомлення позивача про наступне звільнення із пропонуванням йому вакантних на час звільнення у закладі посад, від яких позивач відмовився.

Водночас помилка у зазначенні посади позивача, а саме: «заступник директора з науково-методичної роботи та міжнародного співробітництва», замість правильної: «заступник директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва», є технічною опискою, що підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 - методист відділу роботи з персоналу, яка готувала це повідомлення.

Щодо позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, то вони є похідними від вимоги про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Кучеряву Т. В. направив засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 761/25605/17, провадження № 61-12187св19, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, провадження № 61-1464св19, від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, провадження № К/9901/1388/18, від 25 березня 2019 року у справі № 191/81/17, провадження № 61-28300св18, від 07 серпня 2019 року у справі № 442/61/16, провадження № 61-22437св18, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, провадження № 61-4375св20.

Заявник вказує, що пунктом 1.7 статуту Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського (далі - Статут) передбачено, що викладення Статуту в новій редакції зумовлено зміною найменування закладу та необхідністю приведення положень Статуту у відповідність до норм чинного законодавства.

На засіданні сесії Полтавської обласної ради від 09 грудня 2021 року розглянуто лише питання зміни назви закладу.

Зміна найменування закладу не передбачає необхідності у проведенні змін в організації виробництва і праці, не тягне за собою звільнення працівників чи переведення їх на інші посади та не припиняє дії контракту, відповідно не є підставою для застосування до позивача пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

У порушення вимог статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України) пунктом 5.1 Статуту визначено, що структура академії затверджується Департаментом освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації, а не керівником самої академії. Також, структура академії затверджена раніше ніж набув чинності Статут.

Відповідач не надав суду обґрунтованих доказів дійсних та законних підстав змін в організації виробництва і праці, необхідності скорочення чисельності або штату працівників, внаслідок чого незаконно скорочено посаду, яку обіймав позивач.

Листом від 29 квітня 2022 року № 3 ОСОБА_1 повідомлено про скорочення посади заступника директора з науково-методичної роботи та міжнародного співробітництва, проте позивач займав посаду заступника директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва. Проте суд вказав, що допущено технічну помилку щодо формулювання назви посади, яку обіймав позивач.

Крім того, відповідач неповно проінформував позивача щодо скорочення його посади.

Відповідач не виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України та не запропонував позивачу вільні посади, тобто не дотримався однієї із основних гарантій від незаконного звільнення працівника, передбаченої КЗпП України.

Наданий відповідачем акт про відмову від підпису викликає сумнів щодо факту його складання саме 29 квітня 2022 року та його реєстрації із проставленням індексу за номенклатурою справ у відповідному журналі обліку, який затверджений номенклатурою справ у Полтавській академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського, відмітки реєстрації надходження.

Аргументи інших учасників справи

У січні 2024 року Полтавська академія неперервної освіти ім. М. В. Остроградського подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що у відповідача відбулась не лише зміна назви, а й зміна структури Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського, що у передбачало розроблення нового штатного розпису, та як наслідок у цьому випадку, скорочення посад.

Суди попередніх інстанцій, досконально перевіривши порядок і дотримання процедури звільнення позивача, не знайшли порушень законодавства України чи недотримання гарантій працівника, посада якого підлягала скороченню.

Позивачу 29 квітня 2022 року та 27 червня 2022 року було запропоновано всі вакантні посади, проте він не виявив бажання зайняти жодну із цих посад. Отже, відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо подальшого працевлаштування ОСОБА_1 .

У січні 2024 року Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позивач не надав належних, достатніх та допустимих доказів про численні порушення вимог трудового законодавства щодо звільнення та порядку розрахунку при звільненні позивача, які вказували б про незаконність наказу про звільнення та необхідність поновлення позивача на роботі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 1991 року перебував з відповідачем у трудових відносинах, що підтверджується копією трудової книжки (т. 1 а. с. 21-27).

Наказом від 31 грудня 2015 року № 215 ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року переведений на посаду проректора з наукової роботи Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського за безстроковим трудовим договором.

Згідно з наказом від 10 липня 2019 року № 01-01/237-ОД посада проректора з наукової роботи перейменована на посаду заступника директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва.

Наказом від 29 квітня 2021 року № 01-01/178-ОД «Про затвердження змін в організаційній структурі інституту» відповідно до наказу Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського від 29 квітня 2021 року № 01-01/177-ОД «Про внесення змін до штатного розпису Інституту» з 01 травня 2021 року внесено зміни до організаційної структури інституту. Затверджено організаційну структуру Полтавського обласного інституту післядипломної освіти ім. М. В. Остроградського (т. 1, а. с. 40).

Відповідно до затвердженої структури, передбачено посаду заступника директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва (т. 1, а. с. 37).

Рішенням Полтавської обласної ради від 09 грудня 2021 року № 333 пленарного засідання восьмої позачергової сесії восьмого скликання «Про зміну найменування Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського» змінено найменування Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського на Полтавську академію неперервної освіти ім. М. В. Остроградського. На директора Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського В. Зелюка покладено обов`язок підготувати нову редакцію Статуту закладу, подати її на затвердження Управлінню майном Полтавської обласної ради та здійснити його державну реєстрацію відповідно до вимог законодавства, розробити та подати на затвердження Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації проєкт нової структури закладу.

Це рішення у встановленому законом порядку не скасоване.

Згідно з наказом Полтавської обласної державної адміністрації від 17 січня 2022 року № 12 «Про виконання рішення восьмої позачергової сесії Полтавської обласної ради восьмого скликання» затверджено структуру Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського, введено в дію затверджену структуру, приведено у відповідність до затвердженої структури штатний розпис Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського (т. 1, а. с. 45).

Відповідно до затвердженої структури Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського посада директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва, яка передбачалась попередньою структурою, не передбачена (т. 1, а. с. 46).

25 січня 2022 року Управління майном Полтавської обласної ради наказом № 15 затвердило Статут (т. 1 а. с. 47-62).

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Полтавська академія неперервної освіти ім. М. В. Остроградського - це комунальний заклад, заснований на майні спільної (комунальної) власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області та переданий в управління Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації.

Пунктами 1.2 та 1.3 Статуту визначено, що засновником академії є Полтавська обласна рада, а власником - територіальні громади сіл, селищ, міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради.

Відповідно до пункту 1.6 Статуту Полтавська академія неперервної освіти ім. М. В. Остроградського є правонаступником прав та обов`язків Полтавського інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, перереєстрованого в Полтавський обласний інститут післядипломної освіти ім. М. В. Остроградського.

Пунктом 4.1 Статуту передбачено, що академія є юридичною особою. Права й обов`язки юридичної особи академія набуває з дня її державної реєстрації.

08 лютого 2022 року відбулася державна реєстрація юридичної особи Полтавська академія неперервної освіти ім. М. В. Остроградського, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1, а. с. 64).

Згідно з наказом Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського від 18 квітня 2022 року № 85-ОД «Про введення в дію структури Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського», введено в дію з 01 липня 2022 року структуру Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського та наказано штатний розпис привести у відповідність до затвердженої структури. У цій структурі немає посади заступника директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва (т. 1, а. с. 66-69).

Наказом від 28 квітня 2022 року № 104-ОД Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського «Про внесення змін до штатного розпису і скорочення штату» у зв`язку з необхідністю проведення змін в організації виробництва і праці, відповідно до затвердженої структури Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського з 01 липня 2022 року введено в дію новий штатний розпис Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського. Виведено із штатного розпису шляхом скорочення такі посади: заступника директора з навчальної роботи, заступника директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва (т. 1, а. с. 29).

Відповідно до наказу від 29 квітня 2022 року № 39-ОС «Про попередження про звільнення у зв`язку зі скороченням штату» у строк до 30 квітня 2022 року попередити про звільнення 30 червня 2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, зокрема ОСОБА_1 - заступника директора з науково-дослідної роботи і міжнародного співробітництва (т. 1, а. с. 30).

Згідно з листом від 29 квітня 2022 року № 3 позивача повідомлено щодо скорочення посади директора з науково-методичної роботи та міжнародного співробітництва та звільнення із займаної посади 30 червня 2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 31).

29 квітня 2022 року листом № 4 ОСОБА_1 повідомлено про вакантні посади (т. 1, а. с. 33).

У повідомленні № 3 позивач особисто вчинив запис щодо незгоди зі скороченням посади, яку він обіймав, вважав наказ від 29 квітня 2022 року № 39-ОС таким, що суперечить законодавству, оскільки, на його думку, у ньому неправильно зазначена посада позивача, а саме: «заступник директора з науково-методичної роботи та міжнародного співробітництва», замість правильної:«заступник директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва».

Згідно з актом від 29 квітня 2022 року № 2 «Про відмову від підпису про ознайомлення з наказом Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського від 29 квітня 2022 року «Про звільнення у зв`язку зі скороченням штату», отримання повідомлення від 29 квітня 2022 року № 3 «Про звільнення у зв`язку зі скороченням штату», отримання повідомлення від 29 квітня 2022 року № 4 «Про наявність вакантних посад»» 29 квітня 2022 року о 15 год 07 хв. методист відділу роботи з персоналом ОСОБА_2 ознайомила ОСОБА_1 , який займав посаду заступника директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва, з наказом № 39-ОС та вручила повідомлення від 29 квітня 2022 року № 3 «Про звільнення у зв`язку зі скороченням штату», повідомлення від 29 квітня 2022 року № 4 «Про наявність вакантних посад», запропонувала засвідчити факт ознайомлення особистим підписом.

ОСОБА_1 , ознайомившись з наданими йому документами, не погодився зі звільненням та відмовився ставити свій особистий підпис про ознайомлення з наказом № 39-ОС та на повідомленнях від 29 квітня 2022 року № 3, від 29 квітня 2022 року № 4, виклав свою особисту думку на повідомленні № 3. Одночасно на особисту вимогу ОСОБА_1 йому були видано: повідомлення від 29 квітня 2022 року № 3 «Про звільнення у зв`язку зі скороченням штату» та від 29 квітня 2022 року № 4 «Про наявність вакантних посад»; ксерокопію наказу № 39-ОС ксерокопію наказу від 28 квітня 2022 року № 104-ОД «Про внесення змін до штатного розпису».

Акт від 29 квітня 2022 року № 2 підписаний головою первинної профспілкової організації ОСОБА_3 , заступником директора ОСОБА_4 , методистами відділу роботи з персоналом ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 136).

ОСОБА_1 у письмовому зверненні до голови атестаційної комісії т. в. о. директора Департаменту освіти і науки Полтавської облдержадміністрації Власюк Г. від 16 червня 2022 року вказав, що телефонним дзвінком його повідомлено про те, що 30 квітня 2022 року директор Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського ОСОБА_6 запросив його підписати атестаційний лист, натомість він зачитав наказ № 39-ОС щодо нього та ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 89-90).

24 червня 2022 року до Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського від ОСОБА_1 надійшло повідомлення від 29 квітня 2022 року № 4 про наявність вакантних посад з відміткою ОСОБА_1 про його згоду на переведення на посаду доцента (т. 1, а. с. 33).

Полтавська академія неперервної освіти ім. М. В. Остроградського листом від 27 червня 2022 року повідомила ОСОБА_1 про те, що запропонована йому повідомленням від 29 квітня 2022 року № 4 вакансія доцента станом на 24 червня 2022 року зайнята та надано перелік вакантних посад станом на 24 червня 2022 року. Зазначено, що у разі відмови від запропонованих посад його буде звільнено 30 червня 2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 34).

Згідно з наказом № 65-ОС 30 червня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату працівників), і в цей же день наказ надіслано на його адресу, запропоновано отримати трудову книжку чи надати заяву щодо направлення трудової книжки засобами поштового зв`язку (т. 1, а. с. 141-142).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з частиною другою статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Відповідно до частини шостої статті 22 Закону України «Про освіту» статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про освіту» права і обов`язки засновника щодо управління закладом освіти визначаються цим Законом та іншими законами України, установчими документами закладу освіти.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 25 Закону України «Про освіту» засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа) приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію, зміну типу закладу освіти, затверджує статут (його нову редакцію), укладає засновницький договір у випадках, визначених законом.

Засновник або уповноважений ним орган (особа) може делегувати окремі свої повноваження органу управління закладу освіти та/або наглядовій (піклувальній) раді закладу освіти (частина четверта статті 25 Закону України «Про освіту»).

Законом України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Згідно з пунктами частини першої статті 22 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація реалізовує державну політику в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді, утвердження української національної та громадянської ідентичності та може здійснювати функції засновника щодо наукових установ, закладів освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, що належать до сфери її управління, їх матеріально-фінансове забезпечення.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19 суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

У справі, що переглядається, рішенням Полтавської обласної ради від 09 грудня 2021 року № 333 змінено найменування Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського на Полтавську академію неперервної освіти ім. М. В. Остроградського. Зобов`язано керівника академії підготувати та затвердити нову редакцію Статуту, розробити та подати на затвердження проєкт нової структури закладу.

Встановлено, що це рішення є чинним.

У подальшому наказом Полтавської обласної державної адміністрації від 17 січня 2022 року затверджено та введено в дію структуру Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського та приведено у відповідність до затвердженої структури її штатний розпис, згідно з якими посада директора з науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва не передбачена .

Суди встановили, що затвердження Департаментом освіти і науки обласної державної адміністрації структури Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Острограського відбулося в межах реалізації делегованих повноважень відповідно до Закону України «Про освіту» та Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Тому суду попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у відповідача відбулась не лише зміна назви, а й зміна структури Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського, якою передбачено розроблення нового штатного розпису, за наслідком якого - скорочення посад.

Отже, доводи касаційної скарги, що відповідач не надав суду обґрунтованих доказів щодо наявності дійсних та законних підстав змін в організації виробництва і праці, необхідності скорочення чисельності або штату працівників, внаслідок чого було незаконно скорочено посаду, яку обіймав позивач є безпідставними.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Верховний Суд зазначає, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 вказано, що оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18, викладено висновок, що згідно з частиною першою статті 40, частинами першої та третьої статті 49-2 КЗпП власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована існуюча робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша робота.

Суди у справі, що переглядається, встановили, що у зв`язку із скороченням штату посада позивача була ліквідована, водночас відповідач за два місяці до звільнення повідомив ОСОБА_1 про зміни у штатному розписі, надав перелік вакантних посад (29 квітня 2022 року і повторно 27 червня 2022 року за наслідком повідомлення позивача про згоду на переведення на посаду доцента з огляду на зайнятість цієї посади), повідомив, що у разі відмови від запропонованих посад його буде звільнено 30 червня 2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач дотримався всіх необхідних умов та вимог, зокрема передбачених частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, та звільнив позивача відповідно до закону.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених в доводах касаційної скарги.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 761/25605/17, провадження № 61-12187св19, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що звільнення позивача є незаконним, оскільки його звільнено з посади, яка на час його попередження про скорочення - 23 лютого 2017 року, так і на час його звільнення - 19 червня 2017 року, більше не вводилась та не існувала у штатному розписі, та без попередньої згоди профспілкового органу. Крім того, третє звільнення позивача з підстав скорочення штату в установі, де не змінювалася чисельність штату є дискримінацією за ознакою належності його до профспілки.

У постанові від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, провадження № 61-1464св19, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, Верховний Суд керувався тим, що відповідач неналежно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування свого працівника, оскільки не запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Доказів відмови позивача від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві суди не встановили. Відповідач не довів належними та допустимими доказами те, що позивачка не відповідала визначеній посаді за кваліфікаційними вимогами та досвідом, оскільки не надав суду доказів на підтвердження зазначених обставин, враховуючи дані трудової книжки, згідно з якими позивачка переведена на посаду озеленювача 4 розряду та відсутність даних щодо зміни специфіки роботи за час перебування на іншій посаді.

У постанові від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача відбулось з порушенням трудового законодавства, оскільки позивачу повинна бути запропонована будь-яка з вакантних посад, рівнозначна тій, яку він займав, або нижча - за його згодою, оскільки державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах Рад, у тому числі в тих, що ліквідуються, приймаються без конкурсного відбору до новостворених органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 191/81/17, провадження № 61-28300св18, зазначено, що зміна назви юридичної особи тягне тільки правовий наслідок проведення державної реєстрації змін, пов`язаних зі зміною назви, до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Отже, зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва у зв`язку з відсутністю нового учасника цивільних відносин, якому мають перейти права та обов`язки особи, яка вибула, та юридичної незмінності правопопередника - учасника цивільних відносин, який вибуває зі складу учасника цивільного відношення.

У постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 442/61/16, провадження № 61-22437св18, Верховний Суд, скасувавши судове рішення апеляційного суду та залишивши в силі змінене ним в резолютивній частині рішення суду першої інстанції, погодився із висновками, що в попередній структурі Держенергонагляду не було скорочення, а відбулося перетворення в таку ж саму структуру, однак із зміною підпорядкування, але в межах однієї юридичної особи, тобто, відбулась реорганізація шляхом перетворення.

Отже, у наведених справах встановлені відмінні від цієї справи фактичні обставини.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, провадження № 61-4375св20, зазначено, що: «власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15».

З урахуванням того, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові в частині визнання протиправним та скасування наказу № 65-ОС, а позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, тому задоволенню також не підлягають.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кучерявою Тетяною Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська